Рішення

від 23.01.2025 по справі 904/4042/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2025м. ДніпроСправа № 904/4042/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд. 119-А; ідентифікаційний код 32616520)

до Фізичної особи-підприємця Лещенка Євгена Павловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про визнання недійсним договору поставки від 13.12.2019 №71/3

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Комунальне підприємство "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№3858/24 від 13.09.2024) до Фізичної особи-підприємця Лещенко Євгена Павловича про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки від 13.12.2019 №71/3 .

Також просить стягнути з відповідача судовий збір за подання позовної заяви.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.09.2024 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У подальшому, позивачем подано заяву (вх.№45040/24 від 25.09.2024) про усунення недоліків, відповідно до якої було усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою господарського суду від 18.09.2024.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у запереченні (вх.№50576/24 від 01.11.2024) проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження просить поновити відповідачу строк для подання заперечень щодо розгляду справи №904/4042/24 у спрощеному провадженні, перейти до розгляду справи №904/4042/24 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, посилаючись на те, що: - про ухвалу суду від 30.09.2024 відповідач дізнався з Єдиного реєстру судових рішень, лише 30.10.2024, на поштову адресу відповідача ухвала не надходила; - спір не належить до малозначних на підставі ціни договору, який визнається позивачем недійсним.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Лещенко Євгена Павловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) щодо поновлення строку на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; поновлено Фізичній особі-підприємцю Лещенко Євгену Павловичу ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) процесуальний строк на подання заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відмовлено Фізичній особі-підприємцю Лещенку Євгену Павловичу ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у переході до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у відзиві (вх.№53020/24 від 14.11.2024) просить поновити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, прийняти відзив на позовну заяву та відмовити у задоволенні вимог Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" до Фізичної особи-підприємця Лещенка Є.П. про визнання договору недійсним, зазначаючи про те, що: - про ухвалу суду від 30.09.2024 по справі №904/4042/24 відповідач дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень лише 30.10.2024, на поштову адресу відповідна ухвала не надходила, за роботу пошти адресат не може відповідати, тому є всі підстави для поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву; - з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №918/1043/21 від 18.09.2024 в розрізі даної справи Комунальне підприємство "Дніпровський електротранспорт" є комунальним підприємством та ним не доведено, що воно здійснює владні управлінські функції, а тому позивач не є суб`єктом владних повноважень, який уповноважений звертатися до суду в інтересах держави, як то передбачено статтею 228 Цивільного кодексу України; - позивачем не доведено порушення зі сторони відповідача норм чинного законодавства, які б були підставою для визнання судом договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2024 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Лещенка Євгена Павловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) щодо поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та поновлено Фізичній особі-підприємцю Лещенку Євгену Павловичу ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

Отже, з огляду на предмет та підстави позову у даній справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - Комунальним підприємством "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради 14.11.2019 оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів UA-2019-11-14-001056-c з закупівлі центрального редуктору для капітального ремонту рухомого складу за ДК 021:2015:34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху в кількості 8 штук. Строк поставки товарів: до 25.12.2019. Джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет. Розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмета закупівлі: 1 200 000 грн. 00 коп. (а.с. 10-11).

Зі звіту про результати проведення процедури закупівлі UA-2019-11-14-001056-c, сформованого 13.12.2019, вбачається, що участь у вказаній закупівлі приймали 2 учасника:

- Фізична особа-підприємець Лещенко Євген Павлович; ціна пропозиції якого до початку аукціону та після його закінчення складала 1 192 000 грн. 00 коп.; вказаний учасник відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації; відсутні підстави для відмови, встановлені статтею 17 Закону України "Про публічні закупівлі"; вказаний учасник визнаний переможцем;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлінк"; цінова пропозиція якого до початку аукціону та після його закінчення складала 1 200 000 грн. 00 коп. Пропозиція вказаного учасника не розглядалася (а.с. 9).

За результатами проведеної процедури закупівлі UA-2019-11-14-001056-c між позивачем - Комунальним підприємством "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради, як покупцем, та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Лещенком Євгеном Павловичем, як постачальником, було укладено договір поставки від 13.12.2019 №71/3 (надалі - Договір, а.с. 5-8).

Відповідно до пункту 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов?язується передавати у власність покупця, а покупець зобов?язується прийняти та оплатити товар, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість визначено сторонами у специфікації.

Найменування товару: за кодом ДК 021:2015-34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Центральний редуктор для капітального ремонту рухомого складу) (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна сума договору становить: 1 192 000 грн. 00 коп. без ПДВ.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що ціна одиниці товару, асортимент, кількість та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в специфікації, рахунках та видаткових накладних, які формуються за домовленістю сторін для кожної конкретної поставки товару.

Ціна даного договору дорівнює ціні тендерної пропозиції учасника (пункт 2.4 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковій формі протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання покупцем видаткової накладної. Оплата буде проводитися за кодом ДК 021:2015-34630000-2 - Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Центральний редуктор для капітального ремонту рухомого складу) за рахунок бюджетних кошті спеціального фонду, отриманих з місцевого бюджету.

Розрахунок здійснюється покупцем на підставі рахунків та видаткових накладних постачальника (пункт 3.2 Договору).

Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у даному договорі (пункт 3.3 Договору).

Згідно з пунктом 3.4 Договору датою оплати є дата списання коштів з поточного рахунку покупця на рахунок постачальника.

Постачальник передає у власність покупцю на умовах поставки - DDP Інкотермс у редакції 2010 (пункт 4.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.2 Договору місце поставки товару: м. Дніпро, пр. С. Нігояна, 49.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що загальний строк поставки товару: до 25.12.20219.

На поставлену партію товару постачальник надає покупцю такі документи:

- рахунок-фактуру;

- видаткову накладну;

- податкову накладну (складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої постачальником);

- сертифікат якості виробника (або паспорт якості) (пункт 4.4 Договору).

Згідно з пунктом 4.5 Договору поставка товару постачальником допускається окремими партіями протягом 3 (трьох) робочих днів, після отримання письмової заявки від покупця. Товар повинен бути розфасований та упакований згідно з заявленим покупцем асортиментом.

Відповідно до пункту 11.1 Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань.

До вказаного Договору додано лист-погодження, який містить підписи восьми посадових осіб позивача, якими погоджено Договір (а.с.7 зворотна сторона).

У матеріалах справи міститься специфікація від 13.12.2019 (додаток №1 до Договору), якою сторони узгодили поставку Центрального редуктора в зборі зачеплення 7,43 під колію 1524 мм в кількості 8 штук загальною вартість 1 192 000 грн. 00 коп. без ПДВ (а.с. 8).

На виконання умов Договору відповідачем було поставлено позивачу товар - Центральний редуктор в зборі зачеплення 7,43 під колію 1524 мм в кількості 8 штук на загальну суму 1 192 000 грн. 00 коп., без ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 20.12.2019 №1, яка підписана представниками обох сторін, підписи яких скріплено печатками сторін (а.с. 14).

Як вбачається, позивачем 24.12.2019 здійснено оплату за поставлений за Договором товар в розмірі 1 192 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою за 24.12.2019, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 13).

Позивач зазначає, що спірний договір укладено за результатом проведення тендерної закупівлі UA-2019-11-14-001056-c, однак після його виконання позивач вважає, що при його укладанні відповідачем було допущені порушення Закону України "Про публічні закупівлі". Проведення зазначеної закупівлі відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенню учасниками тендеру її видимості. Така поведінка учасників тендеру є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

На думку позивача, вказані обставини є підставою для визнання договору поставки від 13.12.2019 №71/3 недійсним, як такого, що суперечить інтересам держави із застосуванням наслідків такої недійсності, визначених частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України; відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач) вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинен довести конкретні факти порушення його майнових прав та інтересів, а саме має довести, що його права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права позивача буде захищено та відновлено.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (правові висновки Верховного Суду у постановах від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Водночас, частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 64. і 65. постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15). Проте, згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (таку правову позицію викладено в пунктах 80. - 82. постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: - застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; - обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; - застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; -застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Водночас, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (аналогічні висновки сформульовано також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

При цьому Велика Палата Верховного Суду в пункті 154. постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Застосовуючи вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду та уточнюючи висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила таке: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Як вже зазначалось вище, звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає про те, що спірний договір поставки укладено з порушенням положень Закону України "Про публічні закупівлі", а саме, проведення тендерної закупівлі UA-2019-11-14-001056-c відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створення учасниками тендеру її видимості. Така поведінка учасників тендеру є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

На думку позивача, вказані обставини є підставою для визнання договору поставки від 13.12.2019 №71/3 недійсним з моменту укладення, як такого, що суперечить інтересам держави із застосуванням наслідків такої недійсності, визначених частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Закон України "Про публічні закупівлі" №922-VIII (надалі - Закон №922-VIII) (в редакції чинній на момент проведення процедури закупівлі та укладання договору) визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

За змістом частини 1 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час проведення спірної процедури закупівлі) закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія та ефективність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору поставки від 13.12.2019 №71/3 позивачем не зазначено конкретних фактів та не надано доказів, які б підтверджували порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення вказаного договору, та не доведено, що в результаті визнання таких дій неправомірними його права будуть захищені та відновлені.

Суд критично оцінює посилання позивача у позовній заяві на порушення інтересів держави з огляду на те, що позивач у рамках заявлених позовних вимог не є особою, яка наділена повноваженнями звертатися до суду з позовом в інтересах держави, а, отже, останнім невірно застосовано норму статті 228 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем його права чи охоронюваного законом інтересу, та, відповідно, необхідність його відновлення, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору у справі в розмірі 3 028 грн. 00 коп. слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд. 119-А; ідентифікаційний код 32616520) до Фізичної особи-підприємця Лещенка Євгена Павловича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про визнання недійсним договору поставки від 13.12.2019 №71/3.

2. Судові витрати у справі віднести за рахунок Комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд. 119-А; ідентифікаційний код 32616520).

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

23.01.2025