Ухвала

від 23.01.2025 по справі 909/1001/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 909/1001/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г. М. - головуючий, Могил С. К., Волковицька Н. О.,

за заявою Фізичної особи-підприємиці Сочавської Уляни Петрівни

про ухвалення додаткового рішення

за позовом Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради

до Фізичної особи-підприємиці Сочавської Уляни Петрівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство "Сервіс паркування",

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Верховного Суду від 15.01.2025 касаційну скаргу Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради у справі № 909/1001/23 задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, якою у задоволенні позову відмовлено, змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін.

20.01.2025 Фізична особа-підприємиця Сочавська Уляна Петрівна звернулася до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просить стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 89 000,00 грн (за розгляд справи в усіх судових інстанціях).

Перевіривши матеріали поданої заяви, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Водночас частина 14 цієї статті передбачає, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи у апеляційному порядку рішення суду, скасував його та прийняв нове рішення про відмову у позові. Таким чином, суд апеляційної інстанції мав вирішити питання про розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 заяву відповідачки про ухвалення додаткового рішення, в якій остання просила стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції, залишено без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не оскаржувалася у касаційному порядку та набрала законної сили.

Отже, з урахуванням положень частини 14 статті 129 ГПК України у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для вирішення питання про покладення на позивача витрат відповідачки на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Водночас у поданій до Верховного Суду заяві відповідачка також просить покласти на позивача її витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді касаційної інстанції, подавши разом із заявою відповідні докази.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд може ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно частини 8 статті 129 цього Кодексу розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом вказаної норми з метою розподілу судових витрат сторона у судовому засіданні про подання відповідних доказів має зробити заяву та подати докази або у судовому засіданні, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Однак під час перегляду судового рішення у касаційному порядку відповідачка (її представник) не зробила про це відповідної заяви (ні у відзиві на касаційну скаргу, ні у судовому засіданні), а тому суд касаційної інстанції, з урахуванням принципу диспозитивності, під час прийняття постанови і не вирішував питання про покладення на позивача витрат відповідачки на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, та виходячи із викладеного не вправі вирішити це питання шляхом ухвалення додаткового рішення.

Отже, відсутні правові підстави для ухвалення додаткового рішення, про яке просить відповідачка, оскільки під час прийняття постанови Верховний Суд вирішив усі питання, що ставилися перед ним процесуальним законом та учасниками справи.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 232, 234, 244 ГПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємиці Сочавської Уляни Петрівни про ухвалення додаткового рішення у справі № 909/1001/23 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді С. К. Могил

Н. О. Волковицька