Рішення

від 17.01.2025 по справі 127/38480/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/38480/23

Провадження № 2/127/5102/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2025 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

за участю: секретаря Врублевської О.В.,

представника позивача адвоката Кухаря О.І.,

представника відповідачів ТОВ «Максіекобуд», ТОВ «СФГ Максіма», ОСОБА_1 адвоката Олійника О.Л.,

представника відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіекобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Максіма», ОСОБА_1 , за участю третьої особи приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіекобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Максіма», ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, мотивуючи позовну заяву тим, що з 03.06.2003 року позивач та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі. В період шлюбу, 20.07.2007 року було створено ТОВ «Максіекобуд», єдиним засновником якого є ОСОБА_2 , який вніс 1600000,00 грн. спільно нажитих з позивачем в період шлюбу коштів в статутний капітал.

Позивач зазначає, що у зв`язку з необхідністю лікування сина вони тимчасово проживають в США. У квітні 2023 року ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_2 має відносини з іншою жінкою, у зв`язку з чим звернулася до суду з позовом про поділ майна.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2023 року було відкрито провадження у цивільній справі №127/20586/23, де однією з позовних вимог є вимога про стягнення з ОСОБА_2 ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до майнового комплексу якого входять ряд об`єктів рухомого і нерухомого майна, в тому числі майно, набуте товариством «Максіекобуд» в період шлюбу: нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку, нежитлове приміщення загальною площею 101,5 кв.м. Ухвалою суду від 28.07.2023 року у вказаній вище справі було накладено арешт на зазначене майно. Разом з тим, 09.08.2023 року під час дії цієї ухвали було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. та здійснено переоформлення вказаного приміщення. Єдиним засновником, керівником і кінцевим бенефеціарним власником ТОВ «СФГ Максіма», на яке було переоформлена арештоване майно, є ОСОБА_1 племінник відповідача ОСОБА_2 .

Вказаний правочин, на думку позивача, був здійснений з метою приховання майна, чим порушено право позивача, тому він є недійсним. Так, відповідач не отримував згоди ОСОБА_4 на відчуження майна товариства «Максіекобуд», тому відчуження майна без згоди другого з подружжя є таким, що суперечить нормам права. Крім того, в період дії ухвали суду про арешт відповідачем ОСОБА_2 було переоформлено ще й інше майно, що підтверджує фіктивність оспорюваного договору. Враховуючи викладене вище, ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом та просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в багатоквартирному житловому будинку загальною площею 101,5 кв.м. вбудованого офісного приміщення, яке складається з приміщення №148: №1-№6 на першому поверсі в багатоквартирному житловому будинку літ. «А», та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 78077505101, укладений 09.09.2023 року між ТОВ «Максіекобуд», код ЄДРПОУ: 35297385 та ТОВ «СФГ Максіма», код ЄДРПОУ: 43168006, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., серія та номер договору: 6348;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судові витрати.

Ухвалою суду від 12.12.2023 року, яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17.01.2024 року, заяву представника позивача було задоволено та забезпечено позов шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку загальною площею 101,5 кв.м. вбудованого офісного приміщення, яке складається з приміщення №148: №1-№6 на першому поверсі в багатоквартирному житловому будинку літ. «А», яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СФГ Максіма».

Ухвалою суду від 27.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в загальному позовному провадженні, надано строк відповідачам на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 01.10.2024 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А.

Так, на виконання вимог ухвали суду, у визначений судом строк, представником відповідача ОСОБА_2 було надіслано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого він з позовними вимогами категорично не погоджується та вважає їх протиправними та необґрунтованими, а викладені у позові факти та обставини такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. З позовної заяви вбачається, що позивач визнає той факт, що право власності на спірне нежитлове приміщення до його відчуження належало саме юридичній особі ТОВ «Максіекобуд», власником частки у якому сама позивач не являється. ОСОБА_4 є лише колишньою дружиною засновника ТОВ «Максіекобуд» та не має жодного стосунку до створення та діяльності ТОВ «Максіекобуд», не є та не може бути співвласником спірного нежитлового приміщення, оскільки дане нерухоме майно є власністю юридичної особи та на нього не поширюється режим спільного майна подружжя. Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Натомість позивач не має жодного стосунку до діяльності ТОВ «Максіекобуд» та у неї відсутні будь-які права на майно даної юридичної особи. Таким чином, ОСОБА_4 звернулася до суду за захистом права, якого у неї немає і не могло бути. Набуття ТОВ «Максіекобуд» у власність спірного приміщення, саме у період перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , не може бути підставою для отримання таким майном статусу спільної сумісної власності. В іншому випадку для вчинення правочину щодо такого нерухомого майна мала б вимагатися нотаріально посвідчена згода іншого з подружжя. Спірне нерухоме майно не перебуває у власності ані відповідача ОСОБА_2 , ані позивача, ані у їх спільній сумісній власності як подружжя. Власником майна є юридична особа, яка відповідно до положень сімейного законодавства не є та не може бути учасником шлюбно-сімейних відносин. Так, наявність чи відсутність між сторонами шлюбних стосунків жодним чином не впливала та не могла впливати на здійснення юридичною особою своєї господарської діяльності, а також на право юридичної особи ТОВ «Максіекобуд» на власний розсуд розпоряджатись благами, отриманими за результатами здійснення такої діяльності, в тому числі й щодо набуття чи відчуження рухомого чи нерухомого майна. Отже, оскільки право, за захистом якого позивач звернулася до суду, у неї відсутнє, то у задоволенні позову ОСОБА_4 представник відповідача просила відмовити в повному обсязі.

Представником позивача було надіслано суду відповідь на відзив, згідно з яким, у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства. Таким чином, саме з позовом про стягнення вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд» і звернулася позивач у справі №127/20586/23, в якій було наклалено арешт на спільне майно. Відчуження такого значного активу із власності ТОВ «Максіекобуд» зменшує вартість 1/2 частки в статутному капіталі товариства і шкодить інтересам позивача. Вказане товариство під керівництвом відповідача ОСОБА_2 , який є його єдиним засновником, директором та бенефіціаром, намагалося скасувати арешт на спірне майно, накладений ухвалою суду від 28.07.2023 року, посилаючись в касаційній скарзі на ті самі міркування, що і ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву. Проте Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 року у справі №127/20586/23 дійшов висновку, що: «Встановивши, що предметом позову є зокрема, стягнення з відповідача за первісним позовом частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд», створеного відповідачем як єдиним засновником у період перебування у зареєстрованому шлюбі, оцінивши ризик зменшення активів товариства до ухвалення рішення у цій справі, що в свою чергу може вплинути на ринкову вартість частки відповідача у статутному капіталі товариства, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на належне ТОВ «Максіекобуд» майно». Отже, єдиним способом забезпечення майнового інтересу позивача, при поділі майна подружжя, є перебування спірного майна до завершення розгляду справи в суді у власності ТОВ «Максіекобуд». Тому відчуження відповідачами вказаного приміщення під час дії ухвали суду про його арешт не тільки порушує Закон, але і порушує права позивача. Тому твердження відповідача, що позивач звернулась до суду за захистом права «яке у неї відсутнє», є хибним. Просив позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити в повному обсязі.

Також представником відповідачів ТОВ «Максіекобуд», ТОВ «СФГ Максіма», ОСОБА_1 адвокатом Олійником О.Л,. на виконання ухвали суду було надіслано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. ТОВ «Максіекобуд» було власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 27.01.2011 року, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради №169 від 27.01.2011 року. Згідно з положеннями Статуту вказаного Товариства, останнє має право продавати та передавати, обмінювати, дарувати, здавати в оренду іншим юридичним і фізичним особам майно та інші цінності, що йому належать. Таким чином, відповідно до договору купівлі-продажу від 09.09.2023 року, товариством було продано нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «СФГ Максіма» за суму в розмірі 220000,00 грн. Обставини щодо відсутності заборон, арештів або іншим обтяжень на майно, що перешкоджають здійсненню правочину, встановлено, перевірено та засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про що вказано в договорі. Тому сторонами договору дотримано встановлену діючим законодавством процедуру щодо укладення такого виду правочину, попередньо встановивши нотаріусом відсутність будь-яких обтяжень, заборон та арештів на майно, яке є предметом договору. Отже, твердження позивача про фіктивність цього договору є необґрунтованими та спростованими обставинами, доказами, вказаними вище. Також представник зазначив, що позивачем не доведено належними доказами наявність ознак фраудаторності договору, більше того матеріалами справи дані доводи спростовуються оскільки: при укладені договору були відсутні будь-які обмеження чи обтяження; правочин здійснено між різними юридичними особами; розрахунок за договором проведено у повному обсязі; предмет договору використовується в господарській діяльності покупця. З приводу сумісної власності подружжя, то засновником ТОВ «Максіекобуд» є ОСОБА_2 , а позивач ніколи не була його учасником та не здійснювала вкладів до його статутного капіталу. З моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу до статутного фонду товариства таке майно належить на праві власності самому товариству і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Більше того, враховуючи розгляд справи №127/20586/23 про поділ майна подружжя, позивач не позбавлений права стягувати 1/2 вартості предмету договору, якщо вважає, що це майно є спільною власністю подружжя. Оскільки у ОСОБА_4 відсутнє порушення її права укладення договору, то представник просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача понесені витрати відповідачів у зв`язку з розглядом цієї справи. Кінцевий розрахунок витрат буде подано після ухвалення рішення суду на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідачів ТОВ «Максіекобуд», ТОВ «СФГ Максіма», ОСОБА_1 адвокат Олійник О.Л. в судовому засіданні позов не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 позов не визнала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Також до закінчення судових дебатів у справі зробила заяву про те, що після ухвалення судового рішення у цій справі нею буде подано суду протягом п`яти днів докази оплати витрат на надання правничої допомоги.

В судове засідання третя особа приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. не з`явилася, проте надіслала до суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи встановлено, що 03.06.2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб у Міському відділі реєстрації актів громадського стану управління юстиції Вінницької області, про що зроблено відповідний актовий запис №807 (Т. 1 а.с. 11). Після укладення шлюбу позивач змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2023 року первісним засновником 20.07.2007 року та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Максіекобуд» був ОСОБА_2 , розмір частки засновника 1600000,00 грн. (Т. 1 а.с. 12-16).

На підставі свідоцтва про право власності від 27.01.2011 року, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради №169 від 27.01.2011 року, за ТОВ «Максіекобуд» станом на 29.12.2012 року проведено реєстрацію права власності в цілому на нежиле приміщення №148 в житловому будинку по АДРЕСА_3 (Т. 1 а.с. 123, 158, 159).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.04.2023 року встановлено, що у власності ТОВ «Максіекобуд» з 07.06.2013 року перебувало нежиле приміщення в багатоквартирному житловому будинку загальною площею 101,5 кв.м. вбудованого офісного приміщення, яке складається з приміщення №148: №1-№6 на першому поверсі в багатоквартирному житловому будинку літ. «А», та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 78077505101, (Т.1 а.с. 17-18). Також цей факт підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (Т. 1 а.с. 160).

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2023 року до Вінницького міського суду Вінницької області надійшли матеріали позовної заяви (справа №127/20586/23) ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зокрема, позивачем пред`явлена вимога про стягнення з відповідача на її користь ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до майнового комплексу якого входить майно, зокрема, нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку, нежитлове приміщення загальною площею 101,5 кв.м. Вбудоване офісне приміщення складається з приміщення №148: №1- №6 на першому поверсі в багатоквартирному житловому будинку літ. «А», розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с. 82-89).

Судом встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2023 року у справі №127/20586/23 було задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Максіекобуд», код ЄДРПОУ 35297385, яке знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 51 - А, приміщення 148, а саме: нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку, нежитлове приміщення загальною площею 101,5 кв.м. Вбудоване офісне приміщення складається з приміщення №148: № 1-№ 6 на першому поверсі в багатоквартирному житловому будинку літ. «А», розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонено відповідачу ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження його частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд», код ЄДРПОУ 35297385, яке знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 51- А, приміщення 148 (Т. 1 а.с. 19-21).

Представником позивача у справі №127/20586/23 про поділ спільного майна подружжя було надано суду заяву про зміну предмета позову, згідно з якою, позивач зокрема, просила стягнути з відповідача на її користь ринкову вартість 1/2 частки станом на 10.07.2023 року в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд» до майнового комплексу якого входить, зокрема і спірне майно (Т. 1 а.с. 219-220).

Разом з тим, 09.09.2023 року право власності на вказане вище (спірне) майно було зареєстровано за ТОВ «СФГ Максіма» на підставі договору купівлі-продажу від 09.09.2023 року (Т. 1 а.с. 22).

Так, зі змісту оспорюваного правочину встановлено, що 09.09.2023 року між ТОВ «Максіекобуд» в особі директора Борисова В.Е. та ТОВ «СФГ Максіма» в особі директора Борисова В.В. було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого було передано у власність останньому Товариству нежитлове приміщення, офісне приміщення під №148 в багатоквартирному житловому будинку під номером АДРЕСА_3 . За домовленістю сторін продаж предмета договору вчинено за 220000,00 грн., які будуть перераховані продавцю на поточний рахунок не пізніше 30.10.2023 року. Балансова вартість нерухомого майна складає 178612,93 грн., згідно з випискою із балансового рахунку, станом на 06.09.2023 року ТОВ «Максіекобуд» від 06.09.2023 року за №06/09 (Т. 1 а.с. 133-134, 135, 156-157, 163).

Пунктом 3.1. договору визначено, що продавець доводить до відома покупця та гарантує наступні факти, а саме, про відсутність податкової застави підтверджується Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, відсутність іпотеки, заборон, арештів, відчуження об`єктів нерухомого майна підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до витягів сформованих приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. 09.09.2023 року.

Покупцем було виконано умови договору та 11.09.2023 року перераховано кошти на рахунок продавця в розмірі 220000,00 грн. (Т. 1 а.с. 136, 164).

Невдовзі після придбання нежитлового приміщення, його 12.10.2023 року було передано в оренду (Т. 1 а.с. 138-139).

Слід відзначити, що засновником з 09.08.2019 року та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «СФГ Максіма» є ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 23, 174-177). При цьому, 07.04.2023 року рішенням №1/02 одноосібного учасника ТОВ «СФГ Максіма» вирішено звільнити з посади директора ТОВ «СФГ Максіма» ОСОБА_2 з 07.04.2023 року та призначити нового директора ОСОБА_1 з 08.04.2023 року (Т. 1 а.с. 178).

З приводу обізнаності ОСОБА_2 про розгляд справи №127/20586/23 та накладення арешту на спірне майно, слід зазначити, що ОСОБА_2 лише 13.09.2023 року звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи про яку дізнався з сайту «Судова влада» 13.09.2023 року в зв`язку з чим у цей же день уклав договір про надання правової допомоги (Т. 1 а.с. 140-142).

Щодо виконання ухвали суду від 28.07.2023 року про накладення арешту на спірне майно у справі №127/20586/23, то лише 19.09.2023 року Першим відділом державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було внесено запис про обтяження в реєстр (Т. 1 а.с. 143-146), тобто через 10 днів після відчуження цього майна. Отже, обтяження щодо вказаного нерухомого майна було відсутнє на момент укладання оспорюваного договору та перевірки цієї обставини нотаріусом при посвідченні договору.

16.04.2024 року ТОВ «Експертсервіс.юа» було видано довідку №3 про середню ринкову вартість нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якої проведений аналіз ринку купівлі-продажу нежилих приміщень розташованих в м. Вінниці станом на 09.08.2023 року дозволяє зробити висновок, що середня ринкова вартість нежилого приміщення орієнтовно становила 2925488,00 грн. або 80000,00 дол. США. Остаточний висновок щодо ринкової вартості майна можливий лише за умови проведення експертної оцінки нерухомого майна (Т. 1 а.с. 224).

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Зміст договору як угоди домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України)

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Згідно зі ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.

Відповідно до частини першої статей 3, 15, 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна. Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зроблено висновок про те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Також у вказаній постанові зазначено: «Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, зазначивши, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від установлення недобросовісності третьої особи-контрагента за таким договором».

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження родинних стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто що останній доводиться йому племінником. Тобто не доведений факт недобросовісності ОСОБА_1 під час укладення спірного договору. Отже, позивачем не доведено належними доказами наявність ознак фраудаторності спірного договору.

Суд не приймає до уваги докази, надані позивачем (відповідь з РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій області, відомості про відчуження майна (автомобіля) Т. 1 а.с. 24) - ОСОБА_1 та Інформацію з Декржавного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно тощо, щодо відчуження нерухомого майна (нежитлової будівлі, адреса: АДРЕСА_4 , загальною площею 354 кв.м. та земельної ділянки за цією ж адресою Т.1 а.с. 25, 26 ) - ОСОБА_8 ), оскільки вони не стосуються предмета спору.

Згідно з п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року по справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) вказано, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 911/2780/20 зауважив про те, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству і втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу для участі одного з них у товаристві зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі цього товариства. Верховний Суд констатував, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить тому з подружжя, хто став учасником такого товариства. Подружжя розпоряджається майном, що перебуває в його спільній сумісній власності, зокрема часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги посилання позивача на неотримання її згоди на відчуження майна Товариства «Максіекобуд», оскільки вклад вже є власністю самого товариства та воно вправі розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач ОСОБА_4 ще 11.07.2023 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зокрема щодо стягнення ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд». Тобто вже обрала спосіб захисту своїх прав у судовому порядку (справа №127/20586/23).

Разом з тим, в разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості в майні, яке було відчужено без її згоди, і подає позов про стягнення компенсації в розмірі своєї частки у вартості відчуженого спільного майна, то пред`явлення одночасно позову про визнання договору недійсним не є ефективним способом захисту її прав, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює у результаті її порушене право. Інакше кажучи, позовну вимогу про визнання недійсним правочину з відчуження спільного майна подружжя не можна задовольнити одночасно з позовною вимогою про стягнення компенсації за відчужене майно (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі №125/2157/19).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Таким чином, право спільної сумісної власності позивачки було порушено в момент укладення договору про відчуження майна без її згоди, однак, виходячи з обраного нею способу захисту (визнання недійсним договору купівлі-продажу), суд дійшов висновку про не ефективність обраного способу, оскільки він не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявних у справі доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про відмову в позові, виходячи з того, що обраний позивачем спосіб захисту не захищає та не відновлює її порушене (не визнане або оспорюване) право.

Відповідно до ч. 9 і ч. 10 ст. 158 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 12.12.2023 року підлягають скасуванню, однак зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 70 СК України, ст.ст. 3, 11, 16, 202, 203, 215, 216, 316, 317, 319, 355, 369, 626, 628, 509, 627 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 15, 16, 76-81, 89, 141, 158, 247, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіекобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Максіма», ОСОБА_1 , за участю третьої особи приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Скасувати заходи забезпечення позову накладені ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.12.2023 року у цивільній справі №127/38480/23 шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення в багатоквартирному житловому будинку загальною площею 101,5 кв.м. вбудованого офісного приміщення, яке складається з приміщення №148: №1-№6 на першому поверсі в багатоквартирному житловому будинку літ. «А», яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СФГ Максіма» (код ЄДРПОУ 43168006, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Архітектора Артинова, буд. 12, каб. 4).

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текстрішення судускладено 24.01.2025 року.

Суддя: