Рішення

від 22.01.2025 по справі 569/20483/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/20483/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О.В.,

за участі секретаря судового засідання Янка М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА"

про невиплату розрахункових та непроведення розрахунку при звільненні

В засіданні приймали участь:

позивач: ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року позивачка звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області із вказаним позовом, у якому просила суд зобов`язати ТОВ «ДІЄСА» виплатити заборгованість по розрахункових в повному обсязі, а саме: 165742,17 грн. на картковий рахунок АТ "Ощадбанк".

В обґрунтування позову позивачка вказала, що тривалий час працювала в ТОВ «ДІЄСА», а саме - з 16 січня 2018 року. 06 березня 2024 року була звільнена наказом №05/03/0107 від 05 березня 2024 року з посади товарознавця департаменту роздрібної торгівлі та продажів на підставі ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. Позивачці була нарахована заробітна плата в сумі 65 992,63 грн., проте не виплачена, що стало підставою для звернення до суду. При неодноразовому зверненні шляхом електронного зв`язку (24.06.2024, 31.08.2024, 04.09.2024) про надання довідки про нараховану заробітну плату за період 2023- 2024 pоки відповіді позивачкою так і не отримано.

Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Також витребувано в Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" довідку про нарахування заробітної плати для ОСОБА_1 за період з 2023 року по 06.03.2024.

26 листопада 2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач не заперечує з приводу задоволення вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 60 578, 28 грн. Окрім того, зазначає, що перед працівниками дійсно є заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, але дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили (воєнний стан) та погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. Внаслідок ракетно-бомбових ударів регулярних військових формувань російської федерації, Торгова мережа «Eldorado», до якою належить ТОВ «Дієса» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в містах Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка; частково знищені товарні запаси в магазинах міст Києва та Харкова; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 890 млн. грн. (без врахування основних засобів та вкладених інвестицій в торгові приміщення). Документування завданої шкоди триває. Враховуючи те, що виникнення форс-мажорних обставин, а саме фактичне знищення товару, який був поставлений постачальниками на склад товариства за адресою: Україна, Київська обл., Броварський р-н, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а, внаслідок потрапляння бойового снаряду/ракети в дах будівлі складу, внаслідок чого виникло займання, а будівлю складу було повністю знищено, а також знищення/ пошкодження/втрата контролю над магазинами підприємства, фактичне припинення роботи інших магазинів підприємства у зв`язку з неможливістю ведення господарської діяльності під час ведення активних бойових дій на території України, що призвело до збитків в особливо великому розмірі (точна сума боргу встановлюється), враховуючи одночасне звернення великої кількості кредиторів з вимогою оплати поставленого товару (в т.ч. такого, який був знищений або пошкоджений, або втрачений) поставило компанію у скрутне становище, що спричинило неможливість виконання усіх зобов`язань, в томі числі по оплаті заробітної плати з незалежних від підприємства обставин. У зв`язку з цим, Товариство зобмеженою відповідальністю"ДІЄСА" знаходиться під дією форс-мажорних обставин, звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало Сертифікат №3000-24-0827 від 23.04.2024. Просить суд врахувати, що у сертифікаті №3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін. З наведених норм законодавства, зазначених вище вбачається, що з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивачки.

Також, у відзиві зазначено, що позивачка звернулася з пропуском 3 місячного строку звернення із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Таким чином несвоєчасне звернення із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку з пропущенням процесуального строку є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині. Виходячи із зазначеного вище, просить суд у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку відмовити.

04 грудня 2024 року від позивачки надійшла до суду відповідь на відзив, в якій вона вказала, що у позовній заяві нею був зазначений борг відповідача перед нею по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку у сумі 65 992,63 грн. Даний розмір заборгованості базувався із даних з особистого кабінету в Пенсійному фонді України та розміру посадового окладу. Розбіжність в розмірі заборгованості між даними позивачки (65 992,63 грн.) і відповідача ( 60 578,28 грн.) виникла з вини відповідача, тому що при неодноразовому зверненні до відповідача про надання довідки про доходи за період з 2023 року по 06.03.2024 та розрахункового листа, дані документи позивачці не було надіслано. Позивачка зазначає, що погоджується з розміром заборгованості по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку у сумі 60 578,28 грн.

12 грудня 2024 року від позивачки надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 60578,28 грн. та середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку в розмірі 44 337,56 грн. Загальний розмір заборгованості складає 104 896 грн. 85 коп.

Крім того, 17.12.2024 позивачкою подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку.

Позивачка в судовому засіданні вказала, що уточнені позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши позивачку, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив таке.

Позивачка з 16 січня 2018 року працювала на посаді завідувача складу магазину, завідувача складу магазину філії 1, департаменту з роздрібної торгівлі, товарознавця філії 1 департаменту з роздрібної торгівлі, товарознавця департаменту роздрібної торгівлі та продажів в ТОВ "ДІЄСА" та 06 березня 2024 року була звільнена з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивачка зазначила, що у день звільнення з роботи їй невиплачена заборгованість із заробітної плати, відповідно до наданих позивачкою розрахунків заробітної плати, які відповідають нормам ст. 110 КЗпП України у розмірі 60 578,28 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Як стверджує позивачка, до теперішнього часу суми, що їй належать, відповідачем не виплачені.

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05 травня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначенні розміру заборгованості із заробітної плати, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно з розрахункових листів, з яких влідує, що борг за підприємством перед позивачем становить 60 578,28 грн. Вказана сума заборгованості сторонами не оспорюється.

За наведеного, позовна вимога про стягненнгя з відповідача на користь позивачки заборгованості із заробітної плати в сумі 60 578, 28 грн підлягає до задоволення.

В частині вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що за змістом ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 ст. 117 КЗпП, тобто не більш як за шість місяців.

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, оскільки позивачка не одержувала до подачі даного позову письмового повідомлення від відповідача про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, то суд дійшов переконання, що остання не пропустила строки для звернення до суду із даним позовом до ТОВ «Дієса».

Відповідач вказує, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

До матеріалів справи долучено копію сертифіката №3000-24-0827 Київської торгово-промислової палати, виданого ТОВ «ДІЄСА», про форс-мажорні обстивини (обставини непереборної сили) щодо певних обов`язків (зобов`язань) від 23.04.2024 №17/13-4/398.

На підтвердження скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство, що розглядається Господарським судом м. Києва у справі №910/3368/24.

Із долученої відповідачем постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «ДІЄСА» адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) вбачається, що за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, на думку суду, відповідачем наведено належні та допустимі докази про відсутність вини підприємства у невиплаті належних звільненому працівникові сум в день звільнення у зв`язку із існуванням форс-мажорних обставин, обґрунтовуючи свій висновок тим, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивача сталися внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажору, ведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань по своєчасній виплаті заробітної плати.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «ДІЄСА», а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).

Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань.

Після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТОВ «ДІЄСА» отримав сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які наявні в матеріалах справи.

Із долученого до матеріалів апеляційної скарги сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ДІЄСА» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін: з 12.03.2022 року.

Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.

Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд. 1-А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач під час судового розгляду справи довів обставини про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань, а також обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача.

Відповідач з метою доведення форс-мажорних обставин саме для конкретного випадку звернулась до Торгово-промислової палати України.

Наявність форс-мажорних обставин щодо обов`язку (зобов`язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року.

Судом враховується, що у сертифікаті №3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 06 березня 2024 року.

Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДІЄСА» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 берзня 2022 року виникли обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють суду зробити висновок про те, що вимоги позивачки ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме в частині позовних вимог про нараховану, та не виплачену заробітну плату в розмірі 60 578, 28 грн. Що ж стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку, на думку суду підстави для такого стягнення на користь позивачки відсутні, тому у задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити.

Крім того, з відповідача на користь держави, згідно вимоги ст.141 ЦПК України, слід стягнути судовий збір в сумі 1211, 20 грн за позовну вимогу про стягнення заробітної плати, від сплати якої позивач звільнена.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" про невиплату розрахункових та непроведення розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 60 578, 28 грн, без утримання податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" на корись держави 1211, 20 грн судового збору.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення місячного заробітку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150, ІК 364834741).

Повне судове рішення складене та підписане 24.01.2025.

Суддя О. Левчук