Вирок

від 24.01.2025 по справі 730/1147/24

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202

Справа №730/1147/24

Провадження № 1-кп/730/21/2025

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2025 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді - ОСОБА_1

з участю секретарів судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5

захисника - ОСОБА_6

обвинуваченої - ОСОБА_7

потерпілих - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10

представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_11

представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_12

законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_13 - ОСОБА_14

представника цивільного відповідача ТДВ «СГ «Оберіг» - ОСОБА_15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзна кримінальне провадження №12022270310000016 від 09.01.2022р. по обвинуваченню:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Івано-Франківськ, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1 , громадянки України, освіта вища, заміжньої, має 1 малолітню дитину, є особою з інвалідністю 3-ої групи, непрацюючої, не судимої, -

в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_7 09 січня 2022 року близько 21-20 год, керуючи власним автомобілем «Toyota RAV4 HYBRID», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи рух на відрізку 109км автодороги Кіпті-Глухів-Бачівськ у напрямку м. Борзна, проявила неуважність, неправильно оцінила дорожню обстановку, не переконалася у безпечності свого руху, не впоралась з керуванням, внаслідок чого виїхала на смугу зустрічного руху, де здійснила зіткнення з автомобілем «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_16 . В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , отримали тілесні ушкодження, а саме:

- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в області голови: у вигляді відкритої поєднаної черепно-лицевої травми, яка виражалась саднами обличчя, гематомами обох очних та лівої щічної ділянок, забійною раною верхньої повіки лівого ока, переломами кісток мозкового та лицевого черепа, а також забоєм головного мозку; в області тулуба: у вигляді закритої травми грудної клітки, яка виражалась переломами 3-8 лівих ребер та лівобічною розлитою підшкірною емфіземою (накопиченням повітря у підшкірно-жировій клітковині); в області кінцівок: у вигляді травми лівої нижньої кінцівки, яка виражалась гематомою та забійно-рваною раною лівого стегна, закритим переломом верхнього суглобового кінця лівої стегнової кістки та відкритим переломом середньої третини її тіла, які згідно висновку судово-медичної експертизи №201 від 12.12.2022р. у комплексі відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечних для життя;

- ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в області голови: у вигляді закритої черепно-мозкової травми, яка виражалась струсом головного мозку; в області тулуба: у вигляді закритого компресійного перелому тіла 3-го поперекового хребця; в області кінцівок - у вигляді забійно-рваної рани правої гомілки та відкритого перелому тіл обох її кісток, які згідно висновку судово-медичної експертизи №150 від 28.09.2022р. у комплексі відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечних для життя.

Крім того, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримали тілесні ушкодження:

- пасажир автомобіля «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вигляді закритого перелому тіла правої ключиці, закритого перелому п`ясткової фаланги 5-го пальця лівої кисті, поверхневої забійної рани лівої гомілки та закритого перелому нижньої третини тіла обох її кісток зі зміщенням уламків, які згідно висновку судово-медичної експертизи №200 від 09.12.2022р. у комплексі відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я строком понад 21 день;

- малолітній пасажир автомобіля «Toyota RAV4 HYBRID», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в області голови: у вигляді закритої черепно-мозкової травми, яка виражалась садном лоба, гематомою правої очної ділянки обличчя та забоєм головного мозку середнього ступеня тяжкості; в області кінцівок: у вигляді закритого перелому верхнього суглобового кінця правої великогомілкової кістки, а також саден та гематом обох верхніх кінцівок, які згідно висновку судово-медичної експертизи №204 від 13.12.2022р. у комплексі відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я строком понад 21 день.

Зазначеними своїми діями ОСОБА_7 порушила вимоги п.2.3б (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), п.12.1 (під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен врахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001р., що стали причиною та умовою настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди і знаходяться в прямому причинному зв`язку з її наслідками.

ОСОБА_7 у судовому засіданні винною себе в пред`явленому обвинуваченні визнала повністю і підтвердила фактичні обставини вчиненого нею кримінального правопорушення, які викладені в обвинувальному акті та з якими добровільно й усвідомлено погоджується. Пояснила, що з 1995 року має посвідчення водія категорії «В», а постійно керує автомобілем з 2011 року, раніше за порушення Правил дорожнього руху до відповідальності не притягувалась. Автомобіль «Toyota RAV4 HYBRID» перебуває у її власності з 2017 року, придбавався новим, регулярно проходив технічне обслуговування на офіційній СТО й перебував у технічно справному стані, на зимових шинах, застрахований у ТДВ «СГ «Оберіг». На даному автомобілі ввечері 09 січня 2022 року вона з дочкою Софією поверталась додому, рухалась зі швидкістю близько 70 км/год, бо погодні умови були важкі, йшов сніг, постійно працювали склоочисники, що її бентежило, дорожнє покриття було нечищене. Побачила, що назустріч їде якийсь автомобіль, знизила швидкість і її транспортний засіб вильнув, пішов у занос, після чого стався удар і вона втратила свідомість. Короткочасно прийшла до тями коли її намагалися визволити з пошкодженого автомобіля, а остаточно в Ніжинській лікарні; потім її перевезли до медзакладу в м. Київ, де вона тривалий час лікувалась від отриманих травм, перенесла ряд операцій, проходила реабілітацію, яких потребує і в подальшому; отримала 3-у групу інвалідності. Після ДТП дочка Софія почувається добре, проте у зв`язку з судовим розглядом кримінального провадження її психоемоційний стан складний. Вона з чоловіком та захисник спілкувалися з потерпілими просили в них вибачення, сплатили певну суму грошей: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 10000 грн моральної шкоди, а в ході судового розгляду досягли компромісу з ОСОБА_10 , відшкодувавши їй за цивільним позовом ще 200000 грн. ОСОБА_8 не відшкодували нічого, бо ту суму в 1 млн.грн, яку запросила потерпіла, є для її сім`ї непомірною, а на менший розмір ОСОБА_8 не погоджувалась. У зв`язку з цим, цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 визнає частково, її родина має фінансову можливість сплатити 200000 грн у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. Розкаюється в скоєному, шкодує про вчинене, просить вибачення у потерпілих і клопоче, щоб її не позбавляли волі.

Законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_13 батько ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що очевидцем скоєної його дружиною ДТП не був, а дізнався про подію з телефонного дзвінка слідчого. Внаслідок даної ДТП дочка лікувалась близько 1 місяця, потім деякий час відновлювалась вдома, наразі її стан здоров`я задовільний. Дружина лікувалась довго, перенесла ряд операцій, відновлювалась, але отримала 3-у групу інвалідності й потребує додаткового оперативного втручання. Після ДТП від імені дружини спілкувався з потерпілими, із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 знайшли порозуміння, а з ОСОБА_8 не досягли компромісу через пред`явлення до відшкодування завеликої суми. Просить не позбавляти волі його дружину, оскільки у противному разі їх малолітня дочка Софія може залишитися сама, так як він є особою мобілізаційного віку й може бути призваний на військову службу до лав ЗСУ.

Потерпіла ОСОБА_10 суду пояснила, що 09 січня 2022 року на мікроавтобусі їхала до знайомих у РФ, сиділа за водієм, а поряд з нею знаходилась ОСОБА_8 . Водій мікроавтобуса їхав по своїй полосі спокійно й нешвидко, бо були складні погодні умови, йшов сніг, посередня видимість. Вона дрімала, коли сталася ДТП, тому її очевидцем не була; хтось говорив, що у них в`їхав автомобіль ОСОБА_7 ; прийшла до свідомості в лікарні. До цього часу відчуває наслідки отриманих у ДТП травм, які довго лікувала, перенесла ряд складних і вартісних операцій. Наразі не може, як раніше, вести активний спосіб життя, займатися спортом, із-за вставних металоконструкцій обмежена в русі, її переслідують часті головні болі, потребує постійної реабілітації. Представник потерпілої щодо пред`явленого цивільного позову в заявах від 08.10.2024р. та від 08.11.2024р., підтриманих у судовому засіданні, відмовився від позовних вимог до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди в сумі 238244,48 грн та до ТДВ «СГ «Оберіг» про стягнення страхового відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю потерпілої внаслідок ДТП, в сумі 235110,50 грн, моральної шкоди у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, в сумі 11755,52 грн, у зв`язку з їх задоволенням обвинуваченою та страховиком у добровільному порядку. Також за погодженням із своєю довірителькою клопоче про призначення обвинуваченій основного покарання з випробуванням (ст.75 КК України), але із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами.

Потерпіла ОСОБА_8 суду пояснила, що 09 січня 2022 року на мікроавтобусі їхала до хворого батька в РФ, сиділа поряд з ОСОБА_10 . Водій мікроавтобуса їхав по своїй полосі спокійно й нешвидко, бо йшов невеликий сніг. Вона переглядала контент у мобільному телефоні, коли сталася ДТП, тому її очевидцем не була. Прийшла до повної свідомості лише 17.01.2022р. у лікарні м. Києва, куди її перевезли рідні, бо до цього часу із-за тяжкості отриманих травм була під дією медичних препаратів. До цього часу відчуває наслідки отриманих у ДТП травм, які тривалий час лікувала, перенесла ряд складних і вартісних операцій, стала інвалідом 2-ої групи і наразі потребує періодичної реабілітації, на що також потрібні значні кошти. Стверджує, що витратила на лікування близько 1 млн.грн, але має підтверджуючі документи на значно меншу суму. Однак ОСОБА_7 їй ніякого відшкодування за спричинену шкоду не надавала й не пропонувала своєї суми, яка не була б для її сім`ї фінансово обтяжливою. У зв`язку з цим каяття та вибачення обвинуваченої вважає формальним, які не містять критичного ставлення до вчинених дій, реального бажання допомогти постраждалим. Тому клопоче про призначення обвинуваченій покарання у виді реального позбавлення волі. Пред`явлений цивільний позов підтримує в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_9 суду пояснив, що 09 січня 2022 року на мікроавтобусі їхав до знайомих у РФ, сидів біля дверей входу, моменту зіткнення не бачив, бо спав. Після ДТП був доставлений у Бахмацьку лікарню, де йому надали першу медичну допомогу, а потім друзі перевезли його до м. Києва, де він і лікувався від отриманих травм. Отримав від сім`ї ОСОБА_17 на відшкодування моральної шкоди 10000 грн, що розцінює достатньою компенсацією. Вважає за можливе призначити обвинуваченій покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі.

Представник цивільного відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» у судовому засіданні пояснив, що обставини самої ДТП йому не відомі, але це є страховим випадком. У страховика в провадженні перебуває 4 кейси по здійсненні страхових виплат внаслідок вказаної ДТП: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , строк розгляду яких зупинено до прийняття остаточного рішення в кримінальній справі. Зазначив, що ТДВ «Страхова група «Оберіг» виконало свої договірні зобов`язання перед потерпілою ОСОБА_10 , а ОСОБА_8 ніякого страхового відшкодування ще не виплачувало, проте має документи, підтверджуючі понесені потерпілою витрати: на лікування в сумі 259773,70 грн, по тимчасовій втраті працездатності в сумі 39000 грн, по стійкій втраті працездатності через встановлення 2-ої групи інвалідності в сумі 117000 грн, на відшкодування моральної шкоди в сумі 18838,68 грн, а всього 434612,38 грн, яка має бути розділена навпіл між двома страховиками. Вважає за доцільне призначити обвинуваченій умовне покарання із застосуванням ст.75 КК України.

Цивільний відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» належним чином та своєчасно повідомлялось про дату, час і місце розгляду справи в електронній формі через систему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету, але своїм правом на участь у судовому засіданні не скористалось, про причини неприбуття повноважного представника не повідомило, подало відзив на цивільний позов ОСОБА_8 , в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог до товариства в повному обсязі за їх безпідставністю та необгрунтованістю.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_7 повністю визнала свою вину в інкримінованому їй діянні, а цивільні позови потерпілих - частково, ніхто з учасників провадження не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, в суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, викладених в обвинувальному акті, обмежившись проведенням судового розгляду в загальному порядку з дослідженням доказів лише, які стосуються частково визнаних обвинуваченою пред`явлених цивільних позовів, процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 вересня 2024 року у справі №444/870/22.

Заслухавши обвинувачену, допитавши потерпілих та їх представників, представника цивільного відповідача, свідка, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, суд находить, що винуватість ОСОБА_7 у пред`явленому їй обвинуваченні, крім власного повного визнання нею своєї вини в судовому засіданні, підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів, які є належними, допустимими, достовірними, достатніми та взаємопов`язаними для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що обвинувачена ОСОБА_7 своїми діями, які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_10 - тяжкі тілесні ушкодження, а потерпілим ОСОБА_9 , малолітній ОСОБА_13 - середньої тяжкості тілесні ушкодження, скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, і її дії кваліфіковані вірно.

Вирішуючи питання за вид та міру покарання обвинуваченій, суд приймає до уваги ступінь тяжкості скоєного нею кримінального правопорушення, пом`якшуючі та обтяжуючі обставини, особу винної, позицію потерпілих, матеріали досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації.

Прокурор у судовому засіданні наполягала на призначенні обвинуваченій покарання у виді реального позбавлення волі.

Потерпілі в судовому засіданні висловили різну позицію щодо призначення обвинуваченій покарання: ОСОБА_8 реальне позбавлення волі; ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 без ізоляції від суспільства із застосуванням ст.75 КК України.

Разом з тим, як зазначає Верховний Суд у постанові від 31.03.2020р. у справі №671/2150/18, думка потерпілих щодо виду та розміру покарання, визначення порядку його відбуття не є вирішальною в питанні його призначення.

Вказані доводи учасників судового провадження щодо виду та міри покарання обвинуваченій суд розглядає в контексті того, що положення ст.75 КК України підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами ст.50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.

За приписами ст.50, 65, 75 КК України питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 згідно зі ст.12, 25 КК України відноситься до категорії тяжких необережних злочинів.

ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується позитивно, заміжня, має 1 малолітню дитину, не працює, є особою з інвалідністю 3-ої групи, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувалась.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, є щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_9 .

При цьому, суд не може погодитись із твердженнями потерпілої ОСОБА_8 та її представника про те, що з огляду на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 15.08.2024р. у справі №748/802/23, у обвинуваченої відсутня пом`якшуюча обставина щире каяття, оскільки вказаний висновок касаційної інстанції не є релевантним до даної справи.

Дійсно, як зазначив Верховний Суд у цій постанові, щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї протиправної поведінки, визнання вини і тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об`єктивні дані. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності.

Водночас у даній справі під час всього судового провадження ОСОБА_7 не тільки визнавала свою вину у скоєній нею ДТП, а й надавала негативну оцінку своїм діям та наставшим від цього трагічним наслідкам, піддавала їх критичному самоосуду, не перекладаючи свою провину в порушенні Правил дорожнього руху на інших, неодноразово просила вибачення у потерпілих, висловлювала їм свої співчуття та двом потерпілим добровільно відшкодували завдані збитки, задовольнивши їхні вимоги, виразила готовність нести справедливе покарання за вчинене діяння.

Нездійснення ж обвинуваченою компенсації лише одній із потерпілих ( ОСОБА_8 ) у зв`язку з недосягненням між ними консенсусу щодо розміру справедливої сатисфакції завданої моральної шкоди не може свідчити про відсутність у ОСОБА_7 щирого каяття, хоча обвинувачена й не була позбавлена можливості наявні в неї грошові кошти виплатити потерпілій шляхом відправлення поштового переказу.

Принагідно суд зважує і на ту обставину, що внаслідок ДТП постраждала як сама обвинувачена, так і її малолітня дочка; ОСОБА_7 від отриманих травм також встановлена група інвалідності. У зв`язку з цим суд сприймає твердження обвинуваченої, що їй особисто близький стан потерпілих після ДТП та необхідність проведення довготривалого лікування й реабілітації, що свідчить про її усвідомлену спокуту у вчиненому діянні й не викликає сумніву у щирості каяття.

Тому, враховуючи викладені обставини, суд вважає, що висловлений винуватою в судовому засіданні відвертий жаль з приводу вчиненого та реальне ставлення нею до заподіяних наслідків по своїй суті не був формальним твердженням задля пом`якшення кримінальної відповідальності, а носив ознаки, притаманні щирому каяттю.

Суд погоджується з позицією сторони обвинувачення про відсутність по справі обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, оскільки хоча внаслідок вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення й постраждала малолітня особа (дочка Софія), проте злочин, перебачений ст.286 КК України, закон про кримінальну відповідальність відносить до категорії необережних. Тобто, обвинувачена не мала і не могла мати умислу завдання шкоди малолітній особі, оскільки вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, яке характеризується такою обов`язковою юридичною ознакою, як необережна форма вини. Отже, травмування особи малолітнього віку в результаті ДТП не охоплювалось і не могло охоплюватись умислом винуватої. Наведений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №513/1028/23.

Згідно досудової доповіді Броварського районноговідділу №2філії Державноїустанови «Центрпробації» ум.Києвіта Київськійобластіризики вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як низькі, у зв`язку з чим виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства.

Таким чином, сукупність таких факторів як скоєння обвинуваченою хоча й тяжкого, але необережного злочину, наявність двох пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винної (має малолітню дитину, внаслідок ДТП отримала інвалідність 3-ої групи, не має негативних характеристик, раніше не притягувалась до адміністративної чи кримінальної відповідальності) та її ставлення до вчиненого нею діяння (повністю визнала вину, здійснила критичний самоосуд своїх дій, висловила готовність понести справедливу кримінальну відповідальність), висновок уповноваженого органу з питань пробації (який з огляду на низькі ризики зводиться до можливості виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства), суд находить тими виключними обставинами, з якими законодавець у ч.1 ст.75 КК України пов`язує можливість виправлення засудженого без відбування покарання шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тому,враховуючи викладеніобставини,суд вважаєза необхіднепризначити ОСОБА_7 основне покаранняу видіпозбавлення волі,але із застосуванням ст.75 КК України й звільнити її від відбування покарання призначеного вироком суду з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на неї обов`язки.

Крім того, оскільки ОСОБА_7 має посвідчення водія, від скоєного нею кримінального правопорушення постраждало четверо осіб, з яких двоє отримали тяжкі тілесні ушкодження, керування обвинуваченою автомобілем не пов`язується з отриманням джерел доходу, то стосовно неї необхідно застосувати й додатковий вид покарання, передбачений санкцією ч.2 ст.286 КК України, у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження скоєння нею нових кримінальних правопорушень, дасть можливість перевиховатись без ізоляції від оточуючих, в умовах запровадженого в державі воєнного стану бути потрібним шляхом залучення до виконання суспільно корисних робіт, відповідатиме визначеним у ст.50, 65 КК України меті покарання й загальним засадам призначення покарання.

Згідно з ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно доч.1,5ст.128КПК Україниособа,якій кримінальнимправопорушенням абоіншим суспільнонебезпечним діяннямзавдано майновоїта/абоморальної шкоди,має правопід часкримінального провадженнядо початкусудового розглядупред`явити цивільнийпозов допідозрюваного,обвинуваченого абодо фізичноїчи юридичноїособи,яка зазаконом несецивільну відповідальністьза шкоду,завдану діяннямипідозрюваного,обвинуваченого абонеосудної особи,яка вчиниласуспільно небезпечнедіяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом; якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Представником потерпілої ОСОБА_10 адвокатом ОСОБА_12 було подано цивільний позов, у якому просив стягнути на користь ОСОБА_10 із ТДВ «Страхова група «Оберіг» страхове відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю внаслідок ДТП, у сумі 235110,50 грн, моральної шкоди у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, в сумі 11755,52 грн, а також стягнути з ОСОБА_7 відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди в сумі 238244,48 грн.

Ухвалою суду від 24 грудня 2024 року провадження за даним цивільним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_7 , ТДВ «Страхова група «Оберіг» про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, закрито у зв`язку з відмовою представника цивільного позивача від позову.

Представником потерпілої ОСОБА_8 адвокатом ОСОБА_11 також було подано цивільний позов, у якому просить стягнути на користь ОСОБА_8 :

- солідарно з ТДВ «СГ «Оберіг» та АТ «Страхова група «ТАС» 514877,79 грн на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров`ю потерпілої внаслідок ДТП;

- солідарно з ТДВ «СГ «Оберіг» та АТ «Страхова група «ТАС» за невиконання страховиками своїх зобов`язань 71224,76 грн пені, 9073,67 грн 3% річних та 19794,59 грн інфляційних втрат;

- з ОСОБА_7 1млн.грн моральної шкоди;

- солідарно з ТДВ «СГ «Оберіг» та АТ «Страхова група «ТАС», ОСОБА_7 витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

У ч.1, 2 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкодавідшкодовується незалежновід виниоргану державноївлади,органу владиАвтономної РеспублікиКрим,органу місцевогосамоврядування,фізичної абоюридичної особи,яка їїзавдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Приписами ст.1188 ЦК України врегульовано відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, й у ч.2 встановлено: якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно дост.1190ЦК Україниособи,спільними діямиабо бездіяльністюяких булозавдано шкоди,несуть солідарнувідповідальність передпотерпілим (ч.1). За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ч.2).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1961-IV).

Згідно зі ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлено обов`язкове страхування фізичної або юридичної особи; до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Згідно з п.3 ч.1 ст.988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Приписами ч.1 ст.990 ЦК України визначено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно дост.1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У ст.3 Закону №1961-IV зазначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п.36.3 ст.36 Закону №1961-IV у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в п.41 постанови від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 виснувала, що припис ч.2 ст.1188 ЦК України застосовний за таких умов: 1) відбулася взаємодія джерел підвищеної небезпеки; 2) потерпілим від неї є інша особа, ніж власники (володільці), наприклад, транспортних засобів; 3) ці власники (володільці) завдали шкоди потерпілому спільно, тобто поведінка кожного із них була неправомірною (зокрема, у разі порушення кожним певних Правил дорожнього руху, що призвело до взаємодії джерел підвищеної небезпеки та завдання внаслідок цього шкоди третій особі). Тоді їхня вина у завданій потерпілому шкоді не має значення, і вони зобов`язані відшкодувати цю шкоду незалежно від такої вини.

Припис п.36.3 ст.36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов`язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов`язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали (п.42 постанови ВП ВС від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19).

Зазначений висновок касаційної інстанції превалює над тими роз`ясненнями п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», на які посилається представник позивачки у своїх заявах по суті справи.

Як вбачається з досліджених у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження, обидва транспортні засоби - учасники ДТП були застраховані:

- автомобіль «Toyota RAV4 HYBRID», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_7 , у ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом №ЕР204852067 з лімітами відповідальності за шкоду життю та здоров`ю 260000 грн, за шкоду майну 130000 грн, франшиза 0;

- автомобіль «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_16 і пасажиром якого була потерпіла ОСОБА_8 в АТ «СГ «ТАС» за полісом №АР9401817 з лімітами відповідальності за шкоду життю та здоров`ю 260000 грн, за шкоду майну 130000 грн, франшиза 1500 грн.

22 грудня 2023 року ОСОБА_8 подала до ТДВ «СГ «Оберіг», АТ «СГ «ТАС» заву, в якій із посиланням на норми ЦК України та Закону №1961-IV просила солідарно відшкодувати їй 514877 грн шкоди, заподіяної здоров`ю.

На дане звернення АТ «СГ «ТАС» 04.01.2024р. за вих.№51, а ТДВ «СГ «Оберіг» 26.01.2024р. за вих.№36433/2/ПЗ, повідомили ОСОБА_8 , що для здійснення виплати страхового відшкодування по вищевказаній ДТП необхідне підтвердження настання вини та/або цивільно-правової відповідальності особи, яка керувала забезпеченим транспортним засобом, у зв`язку з чим на підставі абз.4 п.36.2 ст.36 Закону №1961-IV розгляд страхової справи припиняється до дати набрання у кримінальному провадженні судовим рішенням законної сили.

З огляду на вищеокреслені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19, суд вважає, що приписи ч.2 ст.1188 ЦК України є незастосовними у цій справі. Адже водій автомобіля «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , у якому знаходилась позивачка, - за матеріалами кримінального провадження хоч і став учасником ДТП, але його поведінка не була протиправною й не містила порушень Правил дорожнього руху. Тому не можна вважати, що він спільно з діями обвинуваченої завдав позивачці шкоду. Підстава для солідарної відповідальності його страховика АТ «СГ «ТАС» перед потерпілою незалежно від їхньої вини відсутня.

У зв`язку з цим, позовні вимоги ОСОБА_8 в частині до АТ «СГ «ТАС» не підлягають задоволенню.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_8 до ТДВ «СГ «Оберіг», як страховика забезпеченого транспортного засобу винуватця ДТП ОСОБА_7 , підлягають судовому захисту в рамках кримінального провадження.

Так, в обгрунтування відшкодування шкоди в сумі 514877,79 грн, заподіяної життю і здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, ОСОБА_8 зазначає: 1/ понесені витрати на придбання лікарських засобів, медикаментозне лікування, протезування в сумі 334359,80 грн, що підтверджене доданими чеками, квитанціями; 2/ шкода в розмірі 39000 грн (6 міс. х 6500 грн), пов`язана з тимчасовою втратою працездатності внаслідок отриманих травм і необхідність хірургічних оперативних втручань, реабілітації та відновлення до встановлення групи інвалідності; 3/ відшкодування в сумі 117000 грн (18 мзп х 6500 грн) у зв`язку з стійкою втратою працездатності (встановлено 2-у групу інвалідності); 4/ моральна шкода в сумі 24517,99 грн (страхова виплата за шкоду, заподіяну здоров`ю 490359,80 грн х 5%).

Пункт 22.1 ст.22 Закону №1961-IV приписує, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зп.23.1ст.23Закону №1961-IVшкодою,заподіяною життюта здоров`юпотерпілого внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди,є: шкода,пов`язана злікуванням потерпілого; шкода,пов`язана зтимчасовою втратоюпрацездатності потерпілим; шкода,пов`язана ізстійкою втратоюпрацездатності потерпілим; моральнашкода,що полягаєу фізичномуболю тастражданнях,яких потерпілий-фізична особазазнав узв`язку зкаліцтвом абоіншим ушкодженнямздоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Положеннями п.36.1 ст.36 Закону №1961-IV встановлено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цьогоЗакону,-МТСБУ),керуючись нормамицього Закону,приймає вмотивованерішення проздійснення страховоговідшкодування (регламентноївиплати)або провідмову уздійсненні страховоговідшкодування (регламентноївиплати).Рішення проздійснення страховоговідшкодування (регламентноївиплати)приймається узв`язкуз визнанняммайнових вимогзаявника абона підставірішення суду,у разіякщо спірпро здійсненнястрахового відшкодування(регламентноївиплати)розглядався всудовому порядку.Якщо розмірзаподіяної шкодиперевищує страховусуму,розмір страховоївиплати (регламентноївиплати)за такушкоду обмежуєтьсязазначеною страховоюсумою. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

У п.36.2 ст.36 Закону №1961-IV визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цьогоЗакону,повідомлення продорожньо-транспортнупригоду,але непізніш якчерез 90днів здня отриманнязаяви прострахове відшкодуваннязобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цьогоЗакону,-прийняти вмотивованерішення провідмову уздійсненні страховоговідшкодування (регламентноївиплати). Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цьогоЗакону,-МТСБУ)стало відомопро набраннярішенням утакій справізаконної сили. Уразі якщозаява проздійснення страховоговідшкодування чиінші документи,необхідні дляприйняття рішенняпро здійсненнястрахового відшкодування(регламентноївиплати),подані зпорушенням строку,встановленого цимЗаконом,строк прийняттярішення проздійснення страховоговідшкодування (регламентноївиплати)та йоговиплату збільшуєтьсяна кількістьднів такогопрострочення. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов`язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

З наявних у матеріалах кримінального провадження письмових документів слідує, що ОСОБА_8 внаслідок ДТП отримала тяжкі тілесні ушкодження в області голови, тулуба, кінцівок, з приводу чого лікувалась у різних медичних закладах, перенесла ряд хірургічних операцій, проходила реабілітацію й відновлення, а 05 липня 2022 року їй з 13.06.2022р. була встановлена інвалідність 2-ої групи довічно (довідка до акта МСЕК серії 12 ААВ №299806).

Разом з тим, доданими до позовної заяви платіжними документами, які є розбірливими і читабельними й стосуються понесених ОСОБА_8 фактичних витрат на лікування згідно наявних у неї травм, суд вважає підтвердженою загальну суму 263921,18 грн і що відповідає приписам п.24.1 ст.24 Закону №1961-IV та практично визнається представником страховика.

Інші ж платіжні документи є або вкрай нечитабельними (щодо вартості, медичного призначення), або стосуються часу до ДТП і не підтверджують факту оплати (рахунок №2108 від 14 січня 2021 року) або зовсім не пов`язані з лікуванням отриманих тілесних ушкоджень, або виписані на інших сторонніх осіб (видаткова накладна №276 від 13 січня 2022 року), або в них зазначено про оплату в якості добровільної пожертви.

При цьому, суд надавав потерпілій та її представнику достатньо часу та можливостей для усунення окреслених недоліків платіжних документів, але вони цим не скористались.

Також, оскільки ОСОБА_8 до отримання 09.01.2022р. у ДТП тілесних ушкоджень не працювала, після ДТП тривалий час перебувала на лікуванні, відновленні й реабілітації до встановлення 05.07.2022р. 2-ої групи інвалідності довічно, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи та документами закладів охорони здоров`я, то в силу вимог ст.25 Закону №1961-IV потерпіла має право на відшкодування шкоди у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 39000 грн (6 місяців х 6500 грн (мінімальна заробітна плата з 01.01.2022р)).

Після отримання статусу особи з інвалідністю 2-ої групи ОСОБА_8 згідно зі ст.26 Закону №1961-IV має право на страхове відшкодування за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності внаслідок ДТП, у 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку, тобто в сумі 117000 грн (18 х 6500).

Крім того, оскільки внаслідок ДТП ОСОБА_8 зазнала серйозних тілесних ушкоджень, вимушена була переносити фізичний біль і страждання, тривалий час лікуватися й відновлювати свій стан здоров`я, що призвело до істотних вимушених змін у звичайному ритмі її життя, то у відповідності до ст.26-1 Закону №1961-IV страховик повинен відшкодувати потерпілій і моральну шкоду у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Водночас страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п.9.4 ст.9 Закону №1961-IV).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (п.9.1 ст.9 Закону №1961-IV).

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (абз.1 п.22.1 ст.22 Закону №1961-IV).

Разомз тим,оскільки загальнийрозмір шкоди,заподіяної здоров`ю ОСОБА_8 ,становить 419921,18грн (лікування 263921,18 грн + шкода у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю 39000 грн + шкода у зв`язку з стійкою втратою працездатності 117000 грн), що перевищує розмір страхової суми за страховим полісом (ліміт відповідальності за шкоду життю та здоров`ю 260000 грн), то 5% розмір завданої потерпілій моральної шкоди має обраховуватися саме з суми 260000 грн і складатиме 13000 грн.

Зважаючи на викладені обставини й що загальний розмір заподіяної життю і здоров`ю потерпілої шкоди перевищує страхову суму, то розмір страхової виплати за таку шкоду в силу приписів абз.1 п.22.1 ст.22, абз.1 п.36.1 ст.36 Закону №1961-IV обмежується зазначеною в страховому полісі страховою сумою.

Отже, з ТДВ «СГ «Оберіг» на користь ОСОБА_8 підлягає стягненню страхове відшкодування в сумі 260000 грн.

Різницю між фактичним розміром шкоди і вказаною сумою страхового відшкодування ОСОБА_8 на підставі ст.1194 ЦК України може стягнути з особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (обвинуваченої ОСОБА_7 ), у порядку цивільного судочинства, оскільки такі вимоги у рамках кримінального провадження потерпілою не заявлялись.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_8 про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на те, що на момент звернення позивачки до суду з позовом між нею та ТДВ «СГ «Оберіг» не виникло боргових зобов`язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої п.36.5 ст.36 Закону №1961-IV та ч.2 ст.625 ЦК України.

Так, згідно зі ст.992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до п.36.5 ст.36 Закону №1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За правилами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч.1, 4 ст.612 ЦК України).

Тобто відповідальність страховика, передбачена п.36.5 ст.36 Закону №1961-IV та ч.2 ст.625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.

За матеріалами кримінального провадження на звернення ОСОБА_8 від 22.12.2023р. ТДВ «СГ «Оберіг» листом вих.№36433/2/ПЗ від 26.01.2024р. повідомило позивачку про припинення перебігу строку для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування до дати набрання судовим рішенням у такій справі законної сили та повідомлення про даний факт страховика, як це передбачено абз.4 п.36.2 ст36 Закону Закону №1961-IV.

Відтак, оскільки розгляд кримінального провадження за фактом ДТП за участю водіїв двох застрахованих транспортних засобів зі страховим випадком, де потерпілою є пасажир ОСОБА_8 , лише щойно завершується з ухваленням обвинувального вироку стосовно водія ОСОБА_7 , то суд погоджується з твердженнями ТДВ «СГ «Оберіг», що у страховика не настав строк для виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.

При вирішенні питання щодо вимог ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_7 моральної шкоди суд враховує перенесені потерпілою фізичний біль від завданих тяжких тілесних ушкоджень, які потребували ряду складних оперативних втручань, тривалого відновлення й реабілітації; її психологічні страждання, зумовлені тимчасовою безпомічністю через отримані травми та неможливість вести повноцінне життя як у період тимчасової непрацездатності, так і в подальшому, що виразилось у каліцтві та встановленні групи інвалідності; втрата здоров`я має безповоротний характер.

Тому, суд вважає, що розумним і справедливим грошовим відшкодуванням позивачці моральної шкоди буде сума в 500000 грн, яка відповідатиме балансу інтересів обох сторін.

Наведені висновки суду відповідають правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у п.81-117 постанови від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19, Верховним Судом у постанові від 21.04.2022р. у справі №447/2222/20.

У своїй позовній заяві ОСОБА_8 також клопоче про стягнення на її користь витрат на правову допомогу, орієнтовний розмір яких визначено в сумі 27402 грн.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.1, 3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту (ч.1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч.2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3).

Аналогічні положення викладені в ч.1-3 ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017р.

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється гл.63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими гл.52 ЦК.

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.903 ЦК України у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Водночас у наявному в матеріалах справи Договорі про надання правової допомоги №05/10/33, укладеному 05 жовтня 2023 року між адвокатом ОСОБА_11 і ОСОБА_8 , зазначено, що розмір гонорару адвоката договірний та визначається сторонами окремими додатковими угодами за результатами наданої правової допомоги (розділ 3 «Гонорар Адвокату»). Однак, жодних інших додаткових угод про погодження між адвокатом і клієнтом розміру гонорару адвоката матеріали кримінального провадження не містять і суду таких не надано.

Відтак, укладений між адвокатом ОСОБА_11 і потерпілою ОСОБА_8 . Договір про надання правової допомоги всупереч зазначених вимог чинного законодавства не містить ні розміру гонорару, ні порядку його обчислення, що є обставинами, які дають підстави для висновку про необгрунтованість та недоведення позивачем погодження сторонами договору розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката.

Тому, в задоволенні вимоги ОСОБА_8 про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.12.2019р. у справі №522/17845/15-ц.

Згідно зі ст.122, 124 КПК України з обвинуваченої на користь держави слід стягнути 7815,68 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних з проведенням у даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування всіх судових експертиз та підтверджених прокурором відповідними документами (3020,48+1372,96+1510,24+1912,00).

Застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна необхідно скасувати після набрання вироком законної сили.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченій суд вважає за можливе не обирати й відповідне клопотання прокурора з цього приводу не ініціювалось.

На підставі викладеного, керуючись ст.369-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_7 визнати винуватою в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначити їй покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком у 3 (три) роки, поклавши на неї відповідно до ст.76 КК України такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також додатково покласти обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_7 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 7815,68 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних з проведенням судових експертиз.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на користь ОСОБА_8 260000 грн (двісті шістдесят тисяч) у рахунок виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 500000 грн (п`ятсот тисяч) у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_8 відмовити.

Накладений за ухвалами слідчого судді Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 січня 2022 року арешт на автомобілі «Toyota RAV4 HYBRID», д.н.з. НОМЕР_1 , «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , скасувати.

Речові докази по справі: автомобілі «Toyota RAV4 HYBRID», д.н.з. НОМЕР_1 , «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , які зберігаються на майданчику тимчасового тримання транспортних засобів ВП №1 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, повернути власникам/законним володільцям.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд на протязі тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя Борзнянського районного суду ОСОБА_1