Постанова

від 15.01.2025 по справі 331/1116/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 15.01.2025 Справа № 331/1116/22

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 331/1116/22 Пр. № 22-ц/807/78/25Головуючий у 1-й інстанції: Антоненко М.В. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: РАЙОННА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ, як орган опіки та піклування, (надалі - РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ), РАЙОННА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ПО ВОЗНЕСЕНІВСЬКОМУ РАЙОНУ, як орган опіки та піклування, (надалі - РА ЗМР ПО ВОЗНЕСЕНІВСЬКОМУ РАЙОНУ), АДМІНІСТРАЦІЯ СЛОБІДСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, як орган опіки та піклування (надалі АСР ХМР), про визначення місця проживання дитини

ВСТАНОВИВ:

В травні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.3-10, т.с.1 а.с.38-50), який в подальшому уточнила (т.с.1 а.с.220-221), та в якому просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що у неї та відповідача, без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_3 . В подальшому спільне життя у них не склалося та позивач з дитиною, проживали окремо від відповідача за адресою - АДРЕСА_1 . У зв`язку з повномасштабним наступом російської федерації 24 лютого 2022 року, відповідач ОСОБА_1 , за згодою позивача, вивіз дитину до м. Запоріжжя. Місто Токмак, у якому проживала позивач, було тимчасово окуповано військами російської федерації, внаслідок чого позивач була вимушена виїхати з м. Токмак до м. Запоріжжя 17 березня 2022 року.

Після евакуації до міста Запоріжжя, позивачка ОСОБА_2 звернулася до відповідача ОСОБА_1 з проханням повернути їй дитину, на що відповідач відмовив та обґрунтував свою відому тим, що неповнолітній ОСОБА_3 буде з ним безпечніше. Після відмови відповідача, позивачка звернулася до органів поліції з приводу викрадення дитини відповідачем та до органу опіки і піклування - районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району.

Протягом тижня з цього часу відповідач виходив на зв`язок, спочатку повідомляв неправдиву інформацію, що дитина начебто знаходиться на території заходу України, але потім прибув разом з нею до Відділу поліції №2 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, але повернути дитину позивачці відмовився. Згодом, відповідач взагалі перестав виходити на зв`язок, та на момент подачі позову до суду у позивача не було ніякою інформації стосовно місцезнаходження доньки ОСОБА_3 . Відповідач фактично викрав дитину та займається створенням штучних перешкод між ними. До моменту викрадення відповідачем ОСОБА_1 дитини,п озивачка ОСОБА_2 самостійно займалась вихованням та утриманням дитини, повністю забезпечувала гармонійний розвиток дитини та належний рівень її життя, здоров`я, займалась навчанням дитини.

Враховуючи вказані обставини, а також вік, прихильність дитини до матері, та те, що проживання малолітньої дитини із нею відповідатиме інтересам дитини, у той час як виняткових обставин для розлучення дитини з матір`ю немає, в інтересах дитини, вважає за необхідне визначити в судовому порядку місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір`ю.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_4 (т.с.1 а.с.38). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.54) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.102-103) залучено до участі у цій справі РА ЗМР ПО ВОЗНЕСЕНІВСЬКОМУ РАЙОНУ та АСР ХМР, як органи опіки та піклування.

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.105-107) задоволено заяву позивача про забезпечення позову, з доповненнями (т.с.1 а.с.60-69, 83-85) зобов`язано відповідача ОСОБА_1 надавати позивачу ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу, включаючи спільне проживання з малолітньою донькою, протягом першого та третього тижня кожного місяця без присутності відповідача, покладено обов`язок привозити та забирати малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) на ОСОБА_1 .

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.199) зобов`язано РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ, як орган опіки та піклування, надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини.

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.200) зобов`язано РА ЗМР ПО ВОЗНЕСЕНІВСЬКОМУ РАЙОНУ, як орган опіки та піклування, надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини.

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с. 201) зобов`язано АСР ХМР, як орган опіки та піклування, надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини, оскільки деякий час відповідач тимчасово мешкав із дитиною у м. Харків (інформація т.с. 1 а.с. 81).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2023 року (т.с. 2 а.с. 11-19) позовну заяву ОСОБА_2 у цій справі задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.2 а.с.32-33) заяву представника позивача про виправлення описки у виконавчому листі, виданому Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 22.08.2023 року у цій справі задоволено, у виконавчому листі (провадження №2/331/136/2023, справа № 331/1116/22), виданому 22.08.2023 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя виправлено описку в частині зазначення стягувача та боржника. У виконавчому листі зазначено стягувача: « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 », боржника: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_4 ».

Ухвалою суду першої інстанції (т.с.2 а.с.45) заяву відповідача про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі залишено без руху. Ухвалою суду першої інстанції (т.с.2 а.с.50) заяву відповідача про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі повернуто заявнику. Ухвалою суду першої інстанції (т.с.2 а.с.62) заяву відповідача про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі залишено без руху. Ухвалою суду першої інстанції (т.с.2 а.с.68) заяву відповідача про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі повернуто заявнику.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2024 року (т.с.2 а.с.157-161) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вищезазначеного заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2023 року у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.169-170) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким залишити позовні вимоги без розгляду.

В автоматизованому порядку 09.09.2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Бєлку В.Ю., та Подліянову Г.С.(т.с.2 а.с.171). Ухвалою апеляційного суду від 10.09.2024 року (т.с.2 а.с.172) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 23.09.2024 року (т.с.2 а.с.180). В автоматизованому порядку 24.09.2024 року суддями Кочетковою І.В. та Трофимовою Д.А. (т.с.2 а.с.181-182) у цій справі замінено суддів ОСОБА_5 (у зв`язку із звільненням останнього у відставку, рішення ВРП від 24.09.2024 року) та ОСОБА_6 (у зв`язку із тривалою відпусткою останньої). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито 24.09.2024 року (т.с.2 а.с.183), справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с.184), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та загального штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі.

Позивач подала відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (т.с.2 а.с.207-222). Треті особи своїмправом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі не скористались. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В автоматизованому порядку 13.01.2025 року суддею Подліяновою Г.С. у цій справі замінено суддю Трофимову Д.А. у зв`язку із тривалою відпусткою останньої (т.с. 2 а.с. 247-248).

У дане судове засідання повідомлені апеляційним судом належним чином про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с.2 а.с.202-206), у тому числі відповідач ОСОБА_7 через свого представника - адвоката Гуртовенка П.А. (т.с.2 а.с.246), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, всі учасники цієї справи не з`явились, окрім представника відповідача - адвоката Гуртовенка П.А. (т.с.3 а.с.13) і представника третьої особи РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ - Бакаліної О.Ю. (т.с.3 а.с.14), про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду цієї справи не подавали, окрім представника позивача - адвоката Стасік А.І. (т.с.3 а.с.1-3).

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Стасік А.І. лише у день даного судового засідання подав апеляційному суду клопотання (т.с.3 а.с.1-12), в якому просив відкласти розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 15.01.2025 року о 09:20 год. у зв`язку з його, як представника позивача, незапланованим раніше терміновим перебуванням у відрядженні у м. Києві з 13.01.2025 року по 17.01.2025 року, а позивача разом із донькою у цей час в дорозі на відпочинок в поїзді, який прибуває у м. Свалява 15.01.2025 року о 12:28 год., додавши до клопотання в його обґрунтування квитки на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_8 на потяг Запоріжжя-1 (14.01.2025 17:53) - Свалява (15.01.2025 12:28) та ОСОБА_9 на потяг Запоріжжя-1 (13.01.2025 14:49) - Київ (13.01.2025 22:13)

При цьому, апеляційним судом встановлено, що:

- за змістом ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; апеляційним судом встановлено, що апеляційне провадження у цій справі було відкрито 24.09.2024 року (т.с.2 а.с. 183);

- позивач ОСОБА_2 і представник останньої - адвокат Стасік А.І. були завчасно ще 26.09.2024 року 20:00:26 год. (довідки про доставку електронного документу - судової повістки т.с.2 а.с.205-206) повідомлені апеляційним судом про дату та час розгляду цієї справи 15.01.2025 року, тому мали планувати свої відрядження та поїздки вже з урахуванням даного судового засідання, також позивач мала можливість до цієї дати укласти договір з іншим представником (адвокатом), також позивач та будь-який представник останньої не позбавлені були можливості приймати участь у даному судовому засіданні в режимі відеоконфернції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення апеляційного суду (ст.212 ЦПК України);- в силу вимог ст. 44 ч. 1 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається;

- апеляційний суд не визнавав обов`язковою явку позивача чи представника останньої у судові засідання у цій справі; - в силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Стасік А.І. про відкладення розгляду цієї справи апеляційним судом відмовити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за присутності представників відповідача - адвоката Гуртовенка П.А. (т.с.3 а.с.13) та третьої особи РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ - Бакаліної О.Ю. (т.с.3 а.с.14).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді - доповідача, пояснення представників:

- відповідача - адвоката Гуртовенка П.А., який на запитання апеляційного суду у тому числі зазначав, що його довірителю відомо про дане судове засідання у цій справі, він особисто приймати участь у цій справі не бажає, перебуває за кордоном; у суді першої інстанції у цій справі інтереси відповідача дійсно представляв інший представник - адвокат Беклеміщев, надати апеляційному суду інформацію та докази того, коли саме і в якій спосіб (додаткова угода про надання професійної правничої допомоги про розірвання договору тощо) відносини його довірителя Балак були припинені з його попереднім адвокатом Беклеміщевим він не може; рішення суду вже виконано, мати забрала дитину, остання проживає на теперішній час вже із матір`ю;

- та третьої особи РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ - Бакаліної О.Ю. , яка на запитання апеляційного суду у тому числі зазначала, що третя особа заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача у цій справі, підтримує висновок третьої особи, як органу опіки та піклування, про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін;

перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 200, 247,259,263, 264, 264,355 ЦПК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст.19, 141,160,161 СК України та виходив із обґрунтованості та доведеності останнього.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що 19.11.2015 року у сторін по справі - позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 народилася дитина - ОСОБА_3 , про що 02 грудня 2015 року було складено відповідний актовий запис №427, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданим Токмацьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), дата видачі: 25 червня 2021 року (т.с.1 а.с.13).

Дитина народилася у позивача з відповідачем без реєстрації шлюбу. В подальшому спільне життя у сторін не склалося і позивачка з дитиною проживала окремо від відповідача за адресою: АДРЕСА_5 .

У зв`язку з повномасштабним наступом РФ ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідач ОСОБА_1 , за згодою позивача, вивіз дитину до м. Запоріжжя. Місто Токмак, у якому проживала позивач, було тимчасово окуповано військами РФ, внаслідок чого позивачка була вимушена виїхати з м. Токмак до м. Запоріжжя 17 березня 2022 року. Після прибуття до м. Запоріжжя позивачка звернулася до відповідача з проханням повернути дитину їй. Проте, відповідач дитину так і не повернув, мотивуючи це тим, що у нього дитині буде безпечніше.

10 квітня 2022 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до органів поліції з приводу викрадення дитини відповідачем та до органу опіки і піклування - РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ. Протягом нетривалого часу відповідач виходив на зв`язок, спочатку повідомляв, що дитина знаходиться на території заходу України, але потім прибув разом з нею до відділу поліції №2 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, але повернути дитину позивачці відмовився. Згодом відповідач зовсім перестав виходити на будь - який зв`язок з позивачкою. 27 квітня 2022 року позивачка звернулася до начальника відділу поліції №2 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області з заявою, яка містить прохання вдруге визначити, де знаходиться її донька, ОСОБА_3 (т.с.1 а.с.14). В заяві зазначається, що після першого звернення батько продовжував утримувати дитину у себе, однак надавав можливість спілкуватись з нею по телефону. При цьому, бачитись перешкоджав та не надавав жодної можливості. Протягом тижня до моменту звернення з другою заявою,відповідач на дзвінки не відповідав, за місцем проживання не знаходився (що також унеможливило вчинення відповідних заходів впливу зі сторони працівників органу опіки і піклування - РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ).

До цього моменту, вихованням та утриманням дитини самостійно займалась позивачка, повністю забезпечувала гармонійний розвиток дитини та належний рівень її життя, здоров`я, займалась її навчанням.

27.07.2022 р. у Запорізькому районному управлінні поліції ГУНП в Запорізькій області за особистої участі позивача та відповідача було проведено зустріч щодо урегулювання конфліктної ситуації щодо незаконного утримання відповідачем спільної дитини.

На вказаній зустрічі будо досягнуто взаємної згоди щодо необхідності визначення графіку побачень з малолітньою дитиною на час розгляду справи щодо визначення місця проживання дитини в суді. розгляду її заяви та прийняття рішення без участі відповідача.

17.08.2022 орган опіки та піклування РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ визначив порядок спілкування позивача з дитиною.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме листа Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради Комунальне некомерційне підприємство "Запорізький центр первинної медико - санітарної допомоги №1" від 19 квітня 2022 року №0-0041 (т.с.1 а.с.15), лікарем - педіатром дільничним ОСОБА_3 є ОСОБА_10 . Декларація укладена з 21.08.2018 року. За даними первинної облікової документації за медичною допомогою з приводу лікування, щеплення та оздоровлення дитину супроводжувала мати. Дівчинка щеплена за віком. На диспансерному обліку не перебуває. Фізичний та психічний розвиток відповідає віку.

Відповідно до листа Закладу дошкільної освіти №21 "Барвінок" відділу освіти Токмацької міської ради Запорізької області вих. №06 від 13.04.2022 року (т.с.1 а.с.16), за період перебування ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в Закладі дошкільної освіти №21 "Барвінок" Відділу освіти Токмацької міської ради Запорізької області, з жовтня 2018 року по січень 2022 року активну участь в організації навчання дитини, забезпеченні її життєдіяльності, участь у батьківських зборах та наглядовій раді закладу, а також приводила та забирала дитину з закладу - мати, ОСОБА_2 .

Також, позивачка ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем, має стабільний дохід. Зазначені обставини підтверджуються довідкою про рахунок і залишок коштів №220419SU20430101 від 19.04.2022 року та податковою декларацією платника єдиного податку фізичною особою - підприємця за 2021 рік (т.с.1 а.с.17-19).

В матеріалах справи наявні докази, що позивачка є отримувачем Гранту Президента України відповідно до Указу Президента України Про призначення грантів Президента України для обдарованої молоді на 2016 рік від 17 лютого 2016 року № 55/2016 (т.с.1 а.с.20)-21. Згідно з Указом, з метою реалізації значущих творчих проектів у соціальній та гуманітарній сферах, Президентом України було вирішено призначити на 2016 рік гранти Президента України для обдарованої молоді, зокрема, ОСОБА_2 для реалізації проекту "Створення координаційних центрів розвитку та підтримки волонтерської діяльності" - 60 тисяч 900 гривень.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2015 р. № 737-р Про присудження Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України (т.с.1 а.с.22-27) було вирішено присудити Премію Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України за 2013-2014 роки, зокрема, ОСОБА_2 - студентці факультету соціології та управління Запорізького національного університету.

Позивачка є стипендіатом Програми Східного партнерства Європейського Союзу (т.с.1 а.с.28-29).

Крім того, позивачка також є головою Громадської організації "YES", має успішний досвід співпраці з Посольством США в Україні, Радою Європи, Програмою ООН в Україні та іншими неурядовими організаціями, які займаються забезпеченням розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні, забезпеченням її сталого розвитку, впровадженням реформ в Україні.

Виходячи з положень ст.7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закон України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58).

Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятою резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року,відповідно до яких Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення ч.1 ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Тобто, предмет доказування у цій справі є комплексним, відповідні докази, направлені на доказування окремих елементів предмету доказування додаються до цієї позовної заяви.

Нормами ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

РА ЗМР ПО ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ РАЙОНУ, РА ЗМР ПО ВОЗНЕСЕНІВСЬКОМУ РАЙОНУ, як органами опіки та піклування, було надано письмові висновки із додатками (т.с. 1 а.с. 213-234) щодо доцільності проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю, які суд першої інстанції правильно вважав обґрунтованими.

Ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, якою зобов`язано відповідача ОСОБА_1 надавати позивачу ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу, включаючи спільне проживання з малолітньою донькою, протягом першого та третього тижня кожного місяця без присутності відповідача, покладено обов`язок привозити та забирати малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , станом на 27.04.2023 відповідачем не виконана.

Під час розгляду справи, стало відомо що, 07.09.2022 відповідач ОСОБА_1 , вивіз спільну з позивачем дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 до РФ через пункт пропуску Смільниця на автомобілі д.н.з. НОМЕР_4 , маючи при собі згоду матері, відповідно до відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на адвокатський запит (т.с.1 а.с.168). Враховуючи дану відповідь, позивач звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя (т.с.1 а.с.170-171) зі скаргою на бездіяльність Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області щодо невнесення відомостей до ЄРДР за фактом вчинення кримінального правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, за заявою про вчинення кримінального правопорушення (щодо невиконання ухвали від 21.09.2022, виданої Жовтневим районним судом .м Запоріжжя) та за заявою позивача, ЗРУП ГУНП в Запорізькій області 25 листопада 2022 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022082050002068 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.115 КК України (т.с.1 а.с.171 зворот).

В заяві про вчинення кримінального правопорушення зазначалось про викрадення ОСОБА_1 доньки позивача ОСОБА_3 .

Також, з метою встановлення місцезнаходження дитини позивач направила заяви до відповідних органів на території РФ, а саме - уповноваженому при президенті РФ по правам дитини, у відділ опіки та піклування міського округу Люберці Московської області, до Головного управління Міністерства внутрішніх справ Московської області, директору МОУ гімназії № 44 (т.с.1 а.с.172-175).

Отже, всі наведені вище обставини свідчать про те, що позивач використовує та використала усі можливості щодо того, щоб просто мати змогу реалізовувати не тільки своє право, але і обов`язок щодо виховання та спілкування з дитиною, а відповідач, в свою чергу, перешкоджає позивачу, взагалі будь-яким чином спілкуватися з дитиною навіть телефоном.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_1 та його попередній представник ОСОБА_11 (т.с. 1 а.с.80) не надали суду першої інстанції взагалі будь-яких заперечень відповідача проти позову позивача справі, та відповідно у спростування позову позивача, у цій справі і доказів в обґрунтування останнього (заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Беклеміщева О.А. вх. № від 21.09.2022 року лише про намір це зробити у подальшому у цій справі - т.с. 1 а.с. 79).

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та відповідачем апеляційному суду не надані, та зокрема у спростування позову позивача у цій справі по суті взагалі.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

Оскільки, апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 судом першої інстанції повідомлявся про судові засідання у цій справі всіма можливими та передбаченими ЦПК України засобами:

1)SMS- повідомленнями на мобільний номер телефону відповідача, зазначений позивачем у її вищезазначеному позові у цій справі (т.с. 1 а.с. 3, 141) та мобільний телефон його представника - адвоката Беклеміщева О .В., зазначений цим адвокатом в його клопотанні суду першої інстанції про відкладення розгляду цієї справи (т.с. 1 а.с. 79, 140),

2)судовими повістками за останньою відомою адресою відповідача, зазначеною у позові позивачем: АДРЕСА_4 (т.с. 1 а.с.3, проте, усі конверти із судовими повістками повернулись на адресою суду першої інстанції без вручення з відмітками поштовою відділення «адресат відсутній» чи «за закінченням терміну зберігання» (т.с. 1 а.с. 3 , т.с. 2 а.с. 2- ст. 128 ч. 8 ЦПК України),

3)через Офіційний веб - сайт Судової влади України (т.с. 1 а.с. 139, 241 - у тому числі на останнє судове засідання 27.04.2023 року, в якому й було ухвалено оскаржуване рішення), оскільки зареєстроване у встановленому порядку місце проживання відповідача відсутнє (витяг з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи - т.с. 1 а.с. 53) та згідно із наявними у цій справі матеріалами судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач перебуває за кордоном (інформація Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22.11.2022 року - т.с. 1 а.с.168),

4)додатково через його представника - адвоката Беклеміщева О.В. (т.с. 1 а.с. 121-122, 140), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, який у тому числі у цій справі подавав суду першої інстанції клопотання 19.09.2022 року (т.с. 1 а.с. 79), в якому просив суд першої інстанції відкласти розгляду цієї справи на іншу дату через його хворобу та підготовку відзиву на позовну заяву і зустрічного позову, із додаванням ордеру на представництво ним інтересів відповідача у цій справі у суді першої інстанції на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 10.04.2022 року (т.с. 1 а.с. 80), проте, які у подальшому так суду першої інстанції й не надав, та матеріали цієї справи не містять доказів, що: = відповідач ОСОБА_12 чи його представник - адвокат Беклеміщев О.В. взагалі повідомляли суд першої інстанції про те, що з будь-якого часу адвокат Беклеміщев О.В. не представляє інтереси відповідача ОСОБА_1 у цій справі та = взагалі надавали докази останнього (додаткову угоду відповідача із цим адвокатом про розірвання вищезазначеного договору про надання професійної правничої допомоги від 10.04.2022 року у цій справі тощо), = також у даному судовому засіданні в апеляційному суді інший представник відповідача Балака Ю.О. на запитання апеляційного суду зазначав, що він не представляв відповідача у суді першої інстанції у цій справі; у суді першої інстанції у цій справі інтереси відповідача дійсно представляв інший представник - адвокат Беклеміщев, надати апеляційному суду інформацію та докази того, коли саме і в якій спосіб (додаткова угода про надання професійної правничої допомоги про розірвання договору тощо) відносини його довірителя Балак були припинені з його попереднім адвокатом Беклеміщевим, він не може.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ч. 1 ЦПК України в разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2023 року у цій справізалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 24.01.2025 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.