Постанова

від 21.01.2025 по справі 459/331/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 459/331/23 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М. Д.

Провадження № 22-ц/811/3658/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивача Сампари Н.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні Львівськогоапеляційного судуу м.Львові цивільнусправу заапеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 серпня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 жовтня 2024 року в складі судді Новосада М.Д. в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі» про визнання договору (правочину) недійсним, -

встановив:

У січні 2023 року представник ТзОВ «Адвокат в Європі» Сампара Н.М. звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання послуг у розмірі 195 782 грн.

Вимоги обґрунтовані тим, що 16.12.2019 між сторонами укладено договір про надання послуг №11/12/2019. ОСОБА_2 , відповідно до укладеного договору, здійснював представництво інтересів відповідача в Закладі Соціального Страхування у відділенні в м. Жешов, відділі реалізації міжнародних договорів у Жешові. Згідно з рішенням зазначеної установи від 02.10.2022, відповідачу призначено одноразове відшкодування в сумі 84975 злотих за тривале пошкодження здоров`я, що згідно офіційного курсу НБУ становить 652 939,402 грн, які відповідач отримав. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання. Згідно договору від 16.12.2019, вартість юридичних послуг становить 30% від загальної суми, отриманої замовником.

В свою чергу, відповідач не виконав умови договору, не оплатив вартість юридичних послуг у розмірі 30%, що становить 195 782 грн.

08.11.2022 на адресу відповідача направлено рахунок на оплату, проте останній не перерахував заборгованість, 02.12.2022 повторно скеровано рахунок, проте відповідач не оплатив послуги та постійно ухиляється від взятих на себе зобов`язань. Просив позов задовольнити.

У березні 2023 року відповідач ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати недійсним договір (правочин) про надання послуг за №11/12/2019, укладений 16 грудня 2019 між замовником ОСОБА_1 та виконавцем ТзОВ «Адвокат в Європі» (т. 1 а.с. 43).

Вимоги обгрунтовує тим, що на укладення вищезазначеного договору його спонукало настання нещасного випадку 02.09.2019 на території ФРН, при виконанні трудових обов`язків, внаслідок чого отримав важкі численні травми. Як наслідок, втратив роботу, засоби для існування та лікування, тому змушений був вжити заходів для пошуку винних, тоді заручився юридичною підтримкою позивача за первісним позовом у вигляді спірного договору. На момент підписання договору і на даний момент не розуміє його сутність, не усвідомлює зобов`язання сторін. З огляду на наявність в нього тяжких обставин, був змушений підписати договір на невигідних для нього умовах про наслідки якого, в силу свого здоров`я, повністю не замислювався, а позивач за первісним позовом скористався його становищем. Просив позов задовольнити та визнати недійсним договір про надання послуг, оскільки даний правочин укладено ним під впливом тяжкої обставини і на невигідних умовах.

Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 серпня 2024 року позовні вимоги за первинним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі» заборгованість за договором про надання послуг у розмірі 195 782 грн.

КомпенсованоТовариству з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі»2927,93 грн сплаченого судового збору за рахунок держави.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі» про визнання договору (правочину) недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 в користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі»15000 грн витрат на правову допомогу.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі на рішення суду відповідач зазначає, що таке є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Стверджує, що ТзОВ «Авокат в Європі» не виконав всього об`єму взятих на себе зобов`язань згідно спірного договору, що звільняє його від необхідності виконання обов`язку по оплаті вартості його послуг, обумовленої у договорі.

Крім цього, не існує жодного акту чи іншого документу з якого вбачається виконання позивачем всіх взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до п. 2.6 договору, такий рахується виконаним після закінчення всіх адміністративних процесів та виплати замовнику суми відшкодування згідно рішення органу, до якого звертався виконавець.

Укладенню договору передувало відшкодування шкоди, яка була завдана у результаті нещасного випадку у судовому порядку, тобто не лише у спосіб компенсації від держави в особі ZUS (закладу соціального страхування), яка гарантована державою і яку міг би отримати і без допомоги позивача, але й шляхом звернення до суду. На апідтвердження цього у матеріалах справи наявні фото переписки.

Таким чином, позивач вирішив не виконувати п. 2.6 договору, однак суд не взяв цього до уваги.

Вважає, що свідченням зазначеного є те, що у ході розгляду справи, позивачем висунута пропозиція часткової оплати послуг, а після здійснення такої, позивач готовий продовжити виконання взятих на себе зобов`язань у спосіб стягнення додаткового відшкодування завданої шкоди і в судовому порядку.

Покликаючись на встановлені діагнози у результаті отриманих травм та перебуваючи у важкому стані за висновками лікарів, які висловлювали ймовірність немоважливості самостійного пересування, був змушений заручитися допомогою позивача, а після перконання зі сторони позивача про можливі виплати, 30 % відрахування мали бути незначними.

Вважає, що позивач скористався його становищем, у якому він перебував у результаті нещасного випадку і переконав укласти спірний договір, тому навіть незважаючи на вкрай невигідні умови був змушений заручитися юридичною підтримкою позивача, відтак укладаючи договір не замислювався над його суттю, наслідками, які він створює.

Після настання нещасного випадку і на час підписання договору, єдине, що цікавило це те, як жити далі, на що позивач запевнив, що грошове відшкодування, яке можна отримати з його допомогою, буде достатнім для подальшого лікування та забезпечення майбутнього.

У зв`язку з нещасним випадком встановлено ІІ групу інвалідності, перебував перед загрозою банкрутства, витрати на лікування несе і досі, при цьому за відсутності цього випадку, ніколи не уклав би такого договору.

Зазначає, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Вартість юридичних послуг у розмірі 30% від загальної суми, яка буде отримана у майбутньому є високою і така умова була невигідною.

Не погоджується із висновком суду про час укладення спірного договору.

Просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні первісного відмовити.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення зазначає, що таке є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

На думку апелянта, подана представником позивача заява про витрати на правову допомогу не відповідає ч. 2 ст. 270 ЦПК України, якою визначено, що з метою ухвалення судом додаткового рішення, учасник справи подає до суду заяву про ухвалення додаткового рішення.

Суд помилково взяв до уваги, що позивач справді поніс витрати на правову допомогу у сумі 20000,00 грн, оскільки доказів такої оплати не було надано.

Вважає, що визначена сума є надуманою та завищеною, звертає увагу, що участь у судових засіданнях представник приймав у режимі відео конференції.

Також вважає, що позивачем не доведено жодним чином необхідності звернення за правовою допомогою саме до ОСОБА_3 , ціна послуг якої становить 20000,00 грн.

Крім цього, оскільки звільнений від сплати судового збору, вважає, що справедливо та гуманно було б звільнити його від сплати витрат на правову допомогу та компенсувати такі за рахунок держави.

Просить скасувати додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у стягненні витрат на правову допомогу відмовити повністю.

11.10.2024 та 13.12.2024 на адресу апеляційного суду надійшли відзиви представника позивача Сампари Н.М. на апеляційні скарги, у яких покликаючись на відповідні обставини, правове обґрунтування та судову практику, просить в задоволенні апеляційних скарг відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Сампари Н.М. на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу на рішення необхідно залишити без задоволення, а скаргу на додаткове рішення задовольнити частково, враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи рішення суду по суті вимог та задовольняючи такі, суд першої інстанції виходив з того, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі своєї сторони позивач виконав зобов`язання, взяті на себе за умовами договору, а саме, замовник (відповідач) відповідно до п.2.6 спірного договору отримав виплати, суму відшкодування згідно рішення органу, до якого звертався виконавець (позивач), однак відповідні юридичні послуги, які становлять, згідно із п.3.1 договору, 30% від отриманої суми замовником, не оплатив.

Таким чином, оскільки між ТзОВ «АДВОКАТ В ЄВРОПІ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг, за яким відповідач свої зобов`язання не виконав, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання підставності зустрічного позову, місцевий суд зазначив, що правочин, про визнання якого недійсним заявлені вимоги з підстав, передбаченихст. 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1ст. 233 ЦК Українинеобхідна сукупність умов, а саме: наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин та вчинення правочину на вкрай невигідних умовах.

Поряд з цим, із зустрічного позову та матеріалів справи не встановлено яким чином обставини, на які посилається відповідач за первісним позовом як на тяжкі, вплинули на укладення ним оспорюваного договору, відповідач зазначає, що договір було підписано на вкрай невигідних для нього умовах, проте які саме умови для нього є неприйнятними, не вказує.

Крім того, як встановлено у судовому засіданні, договір на визначених умовах про надання зазначених послуг відповідач уклав після того, як вже був виписаний з лікарні, що підтверджується наданими медичними документами.

Таким чином, оспорюваний відповідачем договір підписаний сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а суду не надано доказів того, що під час укладання договору відповідач діяв під впливом тяжких для нього обставин та на вкрай невигідних умовах, тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову.

Зважаючи на те, що відповідач є інвалідом 2 групи, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2927,93 грн компенсовано за рахунок держави.

Виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційностірозміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витратзіскладністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача від 22.08.2024 та стягнув звідповідача в користь позивача 15000 грн витрат на правову допомогу.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, колегія суддів виходить із такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи наведене, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Судом встановлено, що за умовами договору про надання послуг № 11/12/19 від 16.12.2019, укладеного між ОСОБА_1 (замовник) та Тзов «Адвокат в Європі» (виконавець), останній зобов`язується на замовлення замовника виконати дії метою яких є встановлення суб`єкту, який несе цивільну відповідальність у зв`язку з нещасним випадком, який трапився 02.09.2019 та отримати від нього відшкодування за заподіяну шкоду, на яке має право замовник або особа, яку він представляє.

За умовами договору, виконавець зобов`язується надати замовнику рішення відповідного органу до якого він звертався по питанню зазначеного в п. 1.1. Договір вважається виконаним після закінчення всіх адміністративних процесів та виплати замовнику суми відшкодування згідно рішення органу до якого звертався виконавець. Згідно п. 3.1 договору вартість юридичних послуг становить 30 %, вирахованої від загальної суми отриманої замовником (т. 1 а.с. 4-5).

Із копії протоколу визначення причин та обставин нещасного випадку на роботі від 12.12.2019 вбачається, що 02.09.2019 у м. Мулат (Німеччина) під час руху вантажного автомобіля на потерпілого (відповідача) впала з висоти 3 метрів плита балки вагою 300 кг, що спричинило останньому травму голови, грудної клітки, спини, кінцівок (т. 1 а.с. 84).

Встановлено, що відповідач укладав трудовий договір із ОСОБА_4 09.04.2019, власником компанії «Транспортні послуги Анджея Ковальські» (т. 1 а.с. 85).

Рішенням Закладу соціального страхування від 20.10.2022, відповідачу призначено одноразове відшкодування за тривале пошкодження здоров`я, що було наслідком нещасного випадку на роботі у 2019 році. Тривале пошкодження здоров`я становить 75 %. Одноразове відшкодування призначено в сумі 84975 злотих (т. 1 а.с. 8).

Із змісту рішення слідує, що таке є результатом розгляду заяви від 28.06.2022, а повіреним значиться пан ОСОБА_5 , якого заклад просить передати зміст такого особі, яка має право на відшкодування.

У матеріалах справи наявна заява адвоката Лукаша Мушяла в інтересах відповідача до Установи соціального страхування для виплати одноразової компенсації у зв`язку з нещасним випадком на роботі (т. 1 а.с. 77).

Крім цього, адвокат Лукаш Мушял в інтересах відповідача звертався з листом до страховика ТзОВ «Ерго Хестіа», в якому вказує всі обставини нещасного випадку, а також те, що транспортний засіб на момент інциденту був застрахований у цій компанії та просить розпочати ліквідаційну процедуру щодо заявленого збитку та виплатити компенсацію відповідачу (т. 1 а.с. 112-114).

Відповідно до копії листа, відповідач перебував на стаціонарному лікуванні з 02.09.2019 по 18.10.2019 у Клініці анестезіології та інтенсивної терапії, внаслідок нещасного випадку на виробництві 02.09.2019 (т. 1 а.с. 50-51).

З врахуванням наведеного, договір про надання послуг № 11/12/19 від 16.12.2019 укладений дійсно після стаціонарного лікування, а протилежні доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Згідно з копією виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 10.12.2020, виданої КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», відповідачу встановлено діагноз: стан пілся перенесеної важкої політравми, консолідовані компресійні переломи хребців, стан після заднього металоспондилодезу, консолідовані переломи обох кісток обох гомілок, стан після БІОС правої великогомілкової кістки та МОС кісток лівої гомілки пластинами, консолідовані множинні переломи ребер з обох боків, посттравматичний деформуючий спондолоартроз грудно-поперекового відділу хребта, стійкий болевий синдром (т. 1 а.с. 52).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідач є пенсіонером по інвалідності 2 групи за загальним захворюванням (т. 1 а.с. 186).

Як вбачається із копії довідки від 18.02.2020, виданої лікарем психіатром ТзОВ «МЕД ПАРК», відповідач проходив огляд психіатра та йому поставлений діагноз посттравматичний стресовий розлад, тривожно-депресивний синдром (т. 1 а.с. 56).

Згідно із копією рішення лікаря управління соціального захисту населення від 02.07.2020, відповідачу встановлено непрацездатність, повна непрацездатність до 31.07.2021 (т. 1 а.с. 75).

Відповідно до копії виписки №12248/23 від 11.03.2023, виданої КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня», відповідачу встановлено діагноз наслідки перенесеної важкої політравми хребетноспінальної травми, задній металоспондилодез та ЧМТ легкого ступеня важкості із стійкою цефалгією, вестибулопатієюіз статико-локомоторними розладами, легковираженим когнітивно-мнестичним дефіцитом, торако-люмбалгією з болевим корінцевим синдромом, м`язево тонічним синдромом, порушення опорно-рухової ф-ції хребта (т. 1 а.с. 102).

Звертаючись із позовними вимогами ТзОВ «Адвокат в Європі» свої доводи зводить до того, що товариство виконало свої зобов`язання за договором про надання послуг, а саме представляло інтереси відповідача та займалося питанням виплати його відшкодування, однак останній не оплатив послуг, вартість яких була прописана договором між ними.

Зустрічний позов зводиться власне до визнання недійсним цього договору про надання послуг на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України,оскільки такий правочин, як зазначає відповідач, був вчинений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується відповідачем у повній мірі, тобто в частині первісного та зустрічного позову, при цьому, можливість стягнення заборгованості за договором про надання послуг залежить від чинності такого, колегія суддів вважає за доцільне розпочати перевірку оскаржуваного рішення із аналізу вимог зустрічного позову та висновків суду з цього приводу.

Відповідно до положень ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ізст.901ЦК Україниза договоромпро наданняпослуг однасторона (виконавець)зобов`язуєтьсяза завданнямдругої сторони(замовника)надати послугу,яка споживаєтьсяв процесівчинення певноїдії абоздійснення певноїдіяльності,а замовникзобов`язуєтьсяоплатити виконавцевізазначену послугу,якщо іншене встановленодоговором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

При цьому, відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (частина перша статті 233 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 5, 19 та 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору надання послуг від 16.12.2019 недійсними, ОСОБА_1 посилається на те, що такий укладений з порушенням чинного законодавства, на вкрай невигідних для нього умовах, під впливом тяжких для нього обставин.

При цьому, такими умовами та тяжкими обставинами називає, відсоток, який визначений договором, як розмір оплати полуг виконавця, а також укладення договору після нещасного випадку, який з ним трапився.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2766цс16 зроблено висновок, згідно з яким правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тлумачення частини першої статті 233 ЦК України дає підстави для висновку, що умовами визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов(постанова Верховного Суду від 23 березня 2023 року в справі № 369/7586/19).

Враховуючи наведене, колегія суддів виходить з того, що такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Таким чином, ситемний аналіз вказаних норм та вимоги про визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язані із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких відповідний правочин був укладений.

Зазначене питання було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 333/1238/16-ц (провадження № 61-29418св18), від 10 грудня 2019 року у справі № 199/5134/18 (провадження № 61-19354св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 10 червня 2021 року у справі № 489/6021/17 (провадження № 61-3963св19).

Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 24 січня 2024 року (справа № 689/2537/21).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних та переконливих доказів на підтвердження існування тяжких обставин такого рівня, що для їх усунення ОСОБА_1 необхідно було укласти відповідний правочин та саме із ТзОВ «Адвокат в Європі».

Так, колегія суддів погоджується з тим, що безумовно повідомлені обставини під впливом яких, як зазначав позивач за зустрічним позовом, укладений спірний договір, хоча і свідчать про неприємні та складні події у його житті, однак, на переконання колегії суддів, не мали крайньої форми, а отже, не створювали умов чи підстав для негайного укладення такого договору.

Більше того, підписання спірного договору жодним чином не усували цих обставин, що склалися у житті ОСОБА_1 , і які, як зазначає останній, змусили його це зробити.

Жодних доказів, які б свідчили про примус ОСОБА_1 на укладення договору матеріали справи не містять, а судом не встановлено.

Крім цього, укладаючи оспорюваний договір ОСОБА_1 не заперечує, що усвідомлював значення своїх дій, погоджувався з відсотком вартості послуг, що можуть надаватися виконавцем.

Посилання на укладення договору на вкрай невигідних умовах щодо вартості послуг та порядку розрахунку, також не підтверджено належними доказами.

Зокрема, така вартість фактично відповідає ринку відповідних послуг, що жодним чином зі сторони позивача за зустрічним позовом не спростовано, а слідуючи принципу свободи договору, за яким сторони євільними вукладенні договору,виборі контрагентата визначенніумов,останній немав обов`язкуукладення такогосаме ізТзОВ «Авдвокатв Європі».

Поряд з цим, не може залишитися поза увагою колегії суддів і те, що у договорі відсутня умова про оплату наданих послуг у випадку безрезультатного представництва, тобто обставин за яких потерпілий не отримав би жодних відшкодувань, що не може не свідчить про вигідність таких для потерпілого.

У цьому контексті колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги та покази свідка ОСОБА_6 про те, що отримавши відшкодування у більшому розмірі, зокрема у разі примусового стягнення шляхом звернення з відповідними вимогами до суду, сплатити потерпілому відповідний гонорар адвокату було б простіше, оскільки зрозумілим є те, що у разі збільшення розміру відшкодування, відсоток гонорару теж автоматично збільшується, оскільки не є фіксованим, а прив`язаним відсотково, відтак отримання відшкодування у більшій сумі свідчило б про обов`язок сплати за надані послуги у відповідному розмірі (30 %).

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанцій правильно виходив з того, що наведені ОСОБА_1 обставини укладення оспорюваного договору надання послуг не можуть бути підставою для застосування положень ст. 233 ЦК України з огляду на недоведеність факту укладення такого договору ОСОБА_1 під впливом тяжких для нього обставин та на вкрай невигідних умовах.

Враховуючи наведене, договір про надання послуг від 16.12.2019 є чинним, відтак створює для сторін відповідні зобов`язання та наслідки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 1ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства,а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Звертаючись із позовом ТзоВ «Адвокат в Європі» зазначає, що умови договору залишаються невиконаними зі сторони відповідача, що останнім жодним чином не спростовано.

Зі своєї сторони позивач, як виконавець за умовами договору, свої зобов`язання виконав, а саме відповідно до п.2.6 спірного договору, замовник (відповідач) отримав виплати, суму відшкодування згідно рішення органу, до якого звертався виконавець (позивач).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок про те, що «у статті 629ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Спірний договір залишається чинним, жодна з його сторін (у тому числі і відповідач) не ініціювала внесення змін до нього або його розірвання (докази про таке у матеріалах справи відсутні), відтак такий є обов`язковимдля виконаннясторонами (ст. 629 ЦК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтваного висновку про те, що між ТзОВ «АДВОКАТ В ЄВРОПІ» та ОСОБА_1 існують невиконані зобов`язання за договором про надання послуг, тому підставно вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Слідуючи копії рахунку № 23 від 07.11.2022, ОСОБА_1 , повинен сплатити позивачу за надані послуги у сумі 195 782 грн. (т. 1 а.с. 13).

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду по суті спору, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які обґрунтовано спростовані.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та у даному випадку покладається на державу.

Що стосується доводів апеляційної скарги на додаткове ріщення суду колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Таким чином, цивільним процесуальним законодавством обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні лише саме після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті, без будь якого обов`язку особи подавати виключно заяву про ухвалення додаткового рішення, а не лише про вирішення тої вимоги, яка, на її думку, не вирішена судом, що спростовує інші доводи апеляційної скаргі у цій частині.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі№ 640/18402/19(провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи відомо, що представником позивача ТзОВ «Авдвокат в Європі» у встановленому законом порядку та строк було заяву та надано документи на підтвердження понесених судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 27.01.2023, Акт виконаних робіт від 20.08.2024, відповідно до якого загальна сума послуг становить 20000, 00 грн. (т. 2 а.с. 43-51).

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували факт надання адвокатом чи отримання ТзОВ «Авдвокат в Європі» послуг правової допомоги.

Разом з тим, розмір судових витрат, що стягнуті судом з відповідача, з врахуванням того, що даний спрір не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників, участь представника у судових засіданнях в режимі відеоконференцій, на переконання колегії суддів, є завищеним.

Як вже зазначалося до заяви про розподіл судових витрат долучено Акт виконаних робіт, з якого вбачається, що адвокатом здійснено детальне обговорення, аналіз проблеми, консультацію клієнта, ознайомлення з матеріалами, зібрано докази, проаналізовано судову практику, написано позовну заяву, відповідь на відзив, відзив на зустрічну позовну заяву та прийнято участь у судових засіданнях.

Таким чином, представник диференціювала (розділила) у окрему групу з різною оплатою, відповідні послуги, при цьому, такі охоплюються поняттям представництва та здійснюються будь яким адвокатом у межах наданих йому повноважень та визначених законом прав.

В свою чергу, написання відповіді на відзив чи відзиву на зустрічну позовну заяву, не може враховуватися в обсяг наданих послуг, оскільки такі документи не належить до обов`язкових процесуальних документів, без яких розгляд справи не міг би відбутися.

Не може залишитися поза увагу суду і те, що вартість годин роботи адвоката у тих чи інших випадках оцінена по різному, а еквіваленту вартості однієї години роботи адвокатом не наведено, оскільки ще у договорі від січня 2023 року гонорар визначено у фіксованій сумі.

Щодо доводів апелянта про те, що оскільки він звільнений від сплати судового збору, тому справедливо та гуманно було б звільнити його від сплати витрат на правову допомогу та компенсувати такі за рахунок держави, колегія суддів звертає увагу, що незважаючи на те, що судовий збір і витрати на правову допомогу є судовими витратами у справі, виписані законодавцем норми свідчать, що за своєю суттю, призначенням та механізмом утворення такі є абсолютно різними, тому звільнення від сплати судового збору на підставі відповідних обставин, не означає про наявність підстав для звільнення учасника справи від сплати судових витрат на правову допомогу.

Таким чином, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності та розумності розміру адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та результатів розгляду такої, особистої ситуації відповідача та стану його здоров`я, колегія суддів вважає, що достатньою сумою витрат на правову допомогу, яку необхідно стягнути на користь ТзОВ «Адвокат в Європі» буде 5000,00 грн., що свідчить про часткову підставність доводів апеляційної скарги та необхідність зміни додаткового рішення суду.

При цьому, колегія суддів враховує те, що згідно правової позиції Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міськогосуду Львівськоїобласті від20серпня 2024року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення задовольнити частково.

Додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року змінити.

Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат в Європі»витрати на правову допомогу з 15000,00 грн до 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

У решті додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 січня 2025 року.

Головуючй А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк