Постанова

від 24.01.2025 по справі 453/983/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/983/24 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю. Є.

Провадження № 22-ц/811/3103/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів:Копняк С.М.,Ніткевча А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного податкового університету на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 вересня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду,

встановив:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з Державного податкового університету середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення її на роботі, за період з 20.12.2023 року по 12.05.2024 року, в розмірі 50699 грн. 16 коп. та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 19.06.2017 року її прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України (запис у трудовій книжці №35 від 20.06.2017 року) на період до проведення конкурсу на контрактних умовах. Запис №35 у трудову книжку внесено на підставі наказу ректора Університету №342-к від 16.06.2017 року. Наступний запис у трудовій книжці вчинено за №36 від 16.06.2017 року про те, що «запис за №35 є недійсним».

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, яка набрала законної сили, визнано недійсним запис №36 у трудовій книжці від 16.06.2017 року, поновлено її на роботі з 19.06.2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16.06.2017 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.06.2017 року по 30.09.2020 року, в сумі 414860 грн. 75 коп. з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми, та 5000 грн. моральної шкоди.

06.09.2021 року Університет державної фіскальної служби України виплатив присуджений їй середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, чим частково виконав рішення суду.

Наказом №508-к від 02.09.2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » її формально поновлено на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України з 19.06.2017 року (пункт 1 зазначеного наказу), однак, у пункті 2 вказаного наказу зазначено, що вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31.08.2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України).

Не погодившись із пунктом 2 наказу №508-к від 02.09.2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », вона звернулась до відповідача із заявою від 22.09.2021 року, в якій вказала про незаконність вказаного наказу, а також просила поновити її на займаній посаді професора кафедри теорії права та держави і одночасно надіслати проект навчального навантаження на 2021 2022 н.р. Відповідач в добровільному порядку відмовився виконувати судове рішення про поновлення на роботі, тому вона звернулась до суду (справа №453/1443/21).

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та рішенням Сколівського районного суду від 30 березня 2023 року у справі №453/1443/21 її позовні вимоги задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Університету державної фіскальної служби України №508-к від 02.09.2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п.2 вказаного наказу щодо: «Вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31.08.2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору»; стягнуто з Державного податкового університету на її користь 412210 грн. 79 коп. середнього заробітку за затримку виконання рішення суду за період з 01.10.2020 року по 19.12.2023 року.

Зазначає, що рішення суду про поновлення на роботі виконане відповідачем лише 13.05.2024 року, оскільки наказом Державного податкового університету від 10.05.2024 року №158-к її переведено на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права названого Університету з 13.05.2024 року на 1 ставку за основним місцем праці згідно встановленого навчального навантаження, тому відповідач повинен сплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 20.12.2023 року до 12.05.2024 року, тобто за період до фактичного забезпечення позивачу, як поновленому працівнику, доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків,

Моральну шкоду, яку позивач оцінила в 10000 грн., вважає справедливою сатисфакцією за позбавлення її матеріальних засобів до існування, непоправну втрату душевного спокою та рівноваги, глибокі душевні страждання, відчуття стресу та приниження, втрату нормальних життєвих зв`язків, які спричинені відповідачем внаслідок тривалої затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, що стало наслідком здійснення додаткових зусиль для організації життя.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 04 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 20.12.2023 року по 12.05.2024 року у розмірі 50699 грн. 16 коп.

Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Стягнуто з Державного податкового університету на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1937 грн. 92 коп.

Рішення суду оскаржив відповідач Державний податковий університет, просив його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі 453/1443/21 Державний податковий університет звернувся до суду із заявою про роз`яснення судового рішення для належного його виконання та уникнення можливих правових непорозумінь під час реалізації вимог суду, проте, ухвалою від 10 квітня 2024 року суд відмовив у роз`ясненні судового рішення.

Апелянт зазначає, що Університет виявляв зацікавленість у якнайшвидшому поверненні ОСОБА_1 до виконання її трудових обов`язків, з цією метою було проведено низку організаційних заходів, спрямованих на підготовку та розподіл навчального навантаження, необхідного для її роботи, Університет неодноразово повідомляв ОСОБА_1 про ці дії та запрошував її до співпраці, щоб забезпечити належне виконання нею посадових обов`язків, однак, незважаючи на всі зусилля Університету, належної відповіді або необхідних дій з боку ОСОБА_1 не було. Зокрема, позивачем були отримані та проігноровані листи Державного податкового університету від 27.03.2024 року №978/01-23, від 11.04.2024 року №1152/01-03 та від 03.05.2024 року №1384/01-23, разом з тим, незважаючи на відсутність відгуку зі сторони ОСОБА_1 , Університет продовжував докладати зусиль для повного виконання судового рішення та виконання необхідних процедур.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 була повністю обізнана про відсутність в Університеті необхідних документів для внесення записів у її трудову книжку, а також про неодноразові прохання Університету з`явитися на робоче місце та надати оригінали документів, які підтверджують її вчене звання, науковий ступінь і є необхідними для обчислення вислуги років, але вона не виконала цих вимог, відповідач вважає, що дії позивача були спрямовані на умисне затягування процесу.

При цьому, наголошує, що ОСОБА_1 була достовірно проінформована про те, що Університет перебував у процесі реорганізації та зазнав значних руйнувань через бойові дії в місті Ірпінь, а отже, затримка в поновленні на роботі сталася не з вини роботодавця, а через навмисне затягування часу позивачкою.

Додає, що лише 07.05.2024 року ОСОБА_1 добровільно написала та направила поштою заяву на переведення професора кафедри теорії права та держави Університету державної податкової служби України на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету і листом від 10.05.2024 року №1465/01-23 Університет повідомив ОСОБА_1 , що згідно з наказом від 10.05.2024 року №158-к «Про переведення» її переведено на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету з 13.05.2024 року на 1 ставку за основним місцем роботи, згідно із встановленим навчальним навантаженням; підстава заява ОСОБА_1 від 07.05.2024 року, яка була отримана Університетом 10.05.2024 року, картка навчального навантаження науково-педагогічного працівника кафедри теорії та історії держави та права на 2023 2024 н.р. ОСОБА_1 .

Також відповідач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про присудження позивачці морального відшкодування, оскільки, на його переконання, ОСОБА_1 не зазнала ані моральних, ані фізичних страждань, а навпаки, подання позову про стягнення невиплаченої на момент звільнення розрахункової суми та середнього заробітку за час затримки розрахунку є спробою маніпуляцій і зловживання процесуальними та конституційними правами з метою безпідставного стягнення бюджетних коштів з Університету.

08.11.2024 року від позивачки ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечує доводи та вимоги апелянта і вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 21.01.2025 року, є дата складення повного судового рішення 24.01.2025 року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі №453/1174/17, яка набрала законної сили, визнано недійсним запис №36 у трудовій книжці ОСОБА_1 від 16.06.2017 року; поновлено ОСОБА_1 з 19.06.2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16.06.2017 року; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.06.2017 року по 30.09.2020 року, в сумі 414860 грн. 75 коп. з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми, та 5000 грн. моральної шкоди.

Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2021 року та від 09 серпня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Університету державної фіскальної служби України та третьої особи ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року відмовлено.

На виконанні в Ірпінському міському відділі ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ перебувало зведене виконавче провадження №64547003, до складу якого входили виконавчі провадження: №64547003, №63946617 з примусового виконання виконавчого листа №453/1174/17, виданого 13.11.2020 року Сколівським районним судом Львівської області, про стягнення з Університету державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.06.2017 року по 30.09.2020 року, в сумі 414860 грн. 75 коп. з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми; №63946714 з примусового виконання виконавчого листа №453/1174/17, виданого 13.11.2020 року Сколівським районним судом Львівської області про стягнення з Університету державної фіскальної служби України на користь позивача судового збору в розмірі 1866 грн. 79 коп.

06.09.2021 року Університет державної фіскальної служби України сплатив присуджений на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.06.2017 року по 30.09.2020 року та моральну шкоду, чим частково виконав рішення суду.

На виконання цієї ж постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, в.о. ректора Університету державної фіскальної служби України В. Унинець-Ходаківська було видано наказ №508-к від 02.09.2021 року, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України з 19.06.2017 року. Однак, відповідно до п.2 вказаного наказу, трудові відносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 вирішено вважати припиненими 31.08.2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, у відповідності до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачка у письмовій формі зверталась до Університету державної фіскальної служби України з проханням змінити зміст пункту 2 наказу №508-к, де замість зазначеного тексту вказати: «внести відповідний запис у трудову книжку про поновлення на посаді професора кафедри теорії права та держави професора, доктора наук з державного управління ОСОБА_1 » та одночасно надіслати проект навчального навантаження на 2021 2022 н.р.

Відповідач в добровільному порядку відмовився виконувати судове рішення про поновлення на роботі, у зв`язку з чим позивач звернулась з позовом до суду (справа №453/1443/21).

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та рішенням Сколівського районного суду від 30 березня 2023 року у справі №453/1443/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано незаконним та скасовано наказ Університету державної фіскальної служби України №508-к від 02.09.2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п.2 вказаного наказу щодо: «Вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31.08.2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору»; стягнуто з Державного податкового університету в користь ОСОБА_1 412210 грн. 79 коп. середнього заробітку за затримку виконання рішення суду.

При прийнятті судових рішень суди виходили з того, що у трудовій книжці позивача міститься запис за №35 від 20.06.2017 року про прийняття її на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах. Як підставу внесення запису №35 зазначено наказ №342-к від 16.06.2017 року. Запис №36 від 16.06.2017 року (про визнання запису під номером 35 недійсним) визнано недійсним постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, яка набрала законної сили, та поновлено позивача з 19.06.2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16.06.2017 року. Наказом Університету державної фіскальної служби України №508-к від 02.09.2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » (п.2) відповідач, фактично не поновивши позивача на роботі, припинив трудові відносини з нею у спосіб, не передбачений КЗпП України, а відтак, з цих підстав п.2 зазначеного наказу визнано таким, що підлягає скасуванню.

Суд виснував, що оскільки судове рішення постанова Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, якою ОСОБА_1 з 19.06.2017 року поновлено на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України, відповідачем не виконана, це є підставою, відповідно до ст.236 КЗпП України, для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, який обрахував за період до прийняття апеляційним судом 19 грудня 2023 року вказаного вище судового рішення (постанови), при цьому, взявши до розрахунку середньоденний заробіток позивача, встановлений постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, в розмірі 371 грн. 29 коп.

Дані обставини встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, тому не підлягають доказуванню в даній справі, оскільки спір існує й надалі між тими самими сторонами і з тих самих підстав, але до стягнення в даній справі заявлений інший період: з 20.12.2023 року по день фактичного поновлення позивача на роботі 13.05.2024 року наказом Державного податкового університету від 10.05.2024 року №158-к, яким переведено ОСОБА_1 професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету з 13.05.2024 року на 1 ставку за основним місцем праці роботи згідно встановленого навчального навантаження.

Отже, сума середнього заробітку, яка пред`являється до стягнення за даним позовом, розрахована за період з 20.12.2023 року по 12.05.2024 року (за 124 р.д.) і становить 50699 грн. 16 коп.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Також частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, за змістом статті 236 КЗпП України, слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див. постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №711/8446/16-ц (провадження №14-37цс19), постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №511/1284/19 (провадження №61-6184св21), від 14 грудня 2022 року у справі №501/4019/21-ц, провадження №61-9103св22), від 21 червня 2023 року у справі №461/7423/21 (провадження №61-872св23)).

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18 (провадження №61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17 (провадження №61-12857св18), від 08 вересня 2021 року у справі №721/910/19 (провадження №61-4490св21).

Отже, законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця.

З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Отже, встановивши, що на виконання рішення суду, позивачку було фактично поновлено на роботі (допущено до виконання трудових обов`язків) лише наказом Державного податкового університету від 10.05.2024 року №158-к з 13.05.2024 року, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення, тобто за період, який, з урахуванням постанови Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, становить з 20.12.2023 року по 12.05.2024 року.

Матеріали справи не містять доказів об`єктивної неможливості додержання Державним податковим університетом вимог закону щодо своєчасного поновлення порушених трудових прав працівника, або щодо наявності реальних перешкод, які б унеможливлювали виконання роботодавцем такого свого обов`язку.

Наведене вказує на те, що не дивлячись на наявність у роботодавця імперативного обов`язку з негайного виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, Державний податковий університет допустив порушення трудових прав ОСОБА_1 з негайного поновлення на роботі, що в свою чергу, є підставою для стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду за весь час такої затримки.

Оскільки судове рішення було виконано роботодавцем в контексті висновків постанови Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року лише 10.05.2024 року, з допущенням позивачки до роботи з 13.05.2024 року, то приписи частини першої статті 233 КЗпП України щодо звернення до суду в тримісячний строк є дотримані ОСОБА_1 , бо саме з цієї дати позивач дізналась про здійснення виконання судового рішення, а за захистом порушеного права звернулась до суду 16.06.2024 року.

Доводи апеляційної скарги щодо подання заяви про роз`яснення судового рішення не спростовують протиправної бездіяльності роботодавця щодо невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постановою Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-54цс11 визначено, що передумовою відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Суд, установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосувати відповідальність, що передбачена ст.237-1 КЗпП України.

Ураховуючи наведені вище норми матеріального права й встановлення судом факту порушення трудових прав ОСОБА_1 , що, на переконання колегії суддів, спричинило позивачу моральних страждань через неправомірність дій роботодавця, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про присудження ОСОБА_1 морального відшкодування, розмір якого суд визначив з дотриманням вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Державного податкового університету залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 04 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 24 січня 2025 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич