Постанова

від 15.01.2025 по справі 607/7659/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7659/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/82/25 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючого - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря - Панькевич Т.І.

та сторін: представника позивача адвоката Майки М.Б., представника Тернопільської обласної прокуратури МарцунА.А.,

представника Головного управління Національної в Тернопільській області Дзюбатого А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/7659/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року, ухваленого суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 25 листопада 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме щодо незаконного повідомлення про підозру та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України за період з 06 липня 2018 року по 02 листопада 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження №12018210010000064 за ч. 2 ст. 307 КК України. 06 липня 2018 року в межах кримінального провадження № 12018210010000064 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. 23 липня 2018 року щодо нього виділено матеріали кримінального провадження в окреме провадження № 12018210010002083. 26 липня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018210010002083 направлено до суду. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області справу щодо нього про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України об`єднано у судову справу №607/9018/18. У подальшому у судовому засіданні прокурором подано обвинувальний акт та виключено епізод щодо його обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України.

Вважає, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що включало в себе здійснення досудового розслідування, проведення слідчих дій, повідомлення про підозру, передання обвинувального акту до суду та застосування запобіжного заходу, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, що внесли негативні зміни в його життя.

Протягом тривалого часу він змушений був захищатись від незаконного обвинувачення, доводити протиправність дій, порушення закону органами досудового розслідування. Впродовж п`яти років він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, у зв`язку з необхідністю відвідувати правоохоронні органи, брати участь у проведенні слідчих дій та з`являтись у судові засіданні. Внаслідок відкриття кримінального провадження він втратив авторитет перед знайомими, друзями та іншим родичами, членами сім`ї як добропорядного, чесного громадянина. Погіршились відносини з оточуючими.

Вважає, що тривале перебування під слідством та судом вимагало від нього додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Внаслідок таких незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду, у нього виник розлад адаптації та тривожно-депресивний синдром, він захворів, постійно відчував приниження та втратив віру у справедливість. Вказав, що тривалість кримінального переслідування тривалістю 5 років 4 місяці не узгоджується з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у розумінні дотримання розумних строків та обмеження цивільних прав обвинувачених. Враховуючи наведене та посилаючись на положення ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», просив стягнути за рахунок держави завдану моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

Крім того, 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме щодо незаконного застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, особистого зобов`язання та застави за період з 06 липня 2018 року по 02 листопада 2023 року.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження №12018210010000064 за ч. 2 ст. 307 КК України. 06 липня 2018 року в межах кримінального провадження №12018210010000064 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК країни. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2018 року в рамках кримінального провадження №12018210010000064 від 05 січня 2018 року за ч. 2 ст. 307 КК України, щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взято під варту негайно із зали суду, визначено заставу у розмірі 35 240 грн.

31 серпня 2018 року ОСОБА_2 внесено заставу, після чого покладено на ОСОБА_1 обов`язки: з`являтись до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою, не відлучатись із населеного пункту в якому він зареєстрований без дозволу слідчого, прокурора та суду, повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, носити електронний засіб контролю. Відтак, лише після внесення застави щодо нього змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання, який тривав з 31 серпня 2018 року до 02 листопада 2023 року.

23 липня 2018 року щодо нього виділено матеріали кримінального провадження в окреме провадження № 12018210010002083. 26 липня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018210010002083 направлено до суду. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області справу щодо нього про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України об`єднано у судову справу №607/9018/18. У подальшому прокурором подано обвинувальний акт та виключено епізод за ч. 2 ст. 307 КК України. Вважає, що в ході досудового розслідування було порушені його права та свободи, безпідставно застосовано запобіжний захід, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди за 5 років 3 місяці 27 днів.

Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», просив стягнути з держави завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2024 року відкрито провадження у справі № 607/8708/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року об`єднано цивільну справу № 607/7659/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди та цивільну справу № 607/8708/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, в одне провадження та присвоєно об`єднаній справі № 607/7659/24.

22 травня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з держави України в особі Державної казначейської України за рахунок Державного бюджету України шляхом безпірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку 1 000 000 грн моральної шкоди завданої незаконним повідомленням про підозру та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України за період з 06 липня 2018 року (повідомлення про підозру та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України) по 09 травня 2024 року (дата прийняття судом обвинувального акту з виключенням епізоду за ч. 2 ст. 307 КК України); 1000000 грн моральної шкоди, завданої незаконним застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 1 000 000 грн моральної шкоди завданої незаконним застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання та застави, які перерахувати на потреби ЗСУ.

14 червня 2024 року до суду надійшла нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року, в якій вказав, що у заяві про збільшення (уточнення) позовних вимог допущена описка щодо визначення дати прийняття судом до розгляду обвинувального акту та вірною є дата 09 квітня 2024 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури та суду відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, тому просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.11.2024 у справі № 607/7659/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обгунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що внаслідок необгрунтованого та незаконного обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення протягом 5 років 4 місяців, а саме з 06.07.2018 року (день вручення повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України) по 02.11.2023 року (дата виключення з обвинувального акту епізоду про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та прийняття обвинувального акту у кримінальному провадженні №12017210010001206 від 07.04.2017 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України), зазнав незаконного кримінального переслідування, чим йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних та фізичних стражданнях, що внесли негативні зміни в його життя.

Вказує, що кримінальне переслідування потягло вимушені і кардинальні зміни у житті позивача та його сім`ї, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. Також, протягом тривалого часу він змушений був захищатись від незаконного обвинувачення, доводити протиправність дій, порушення закону органами досудового розслідування. Протягом п`яти років він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, у зв`язку з необхідністю відвідувати правоохоронні органи, брати участь у проведенні слідчих дій та з`являтись у судові засіданні. Внаслідок відкриття кримінального провадження від втратив авторитет перед знайомими, друзями та іншим родичами, членами сім`ї як добропорядного, чесного громадянина. Погіршились відносини з оточуючими. Вважає, що тривале перебування під слідством та судом вимагало від нього додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Внаслідок таких незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду, у нього виник розлад адаптації та тривожно-депресивний синдром, він захворів на гепатит С, що підтверджується консультативним висновком психіатра, постійно відчував приниження та втратив віру у справедливість. Вищевказане свавілля з боку органу досудового розслідування, викликали у позивача великі душевні страждання від приниження честі та гідності, яке не пройшло і після виключення з обвинувального акту епізоду за ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки впродовж 5 років і на даний час залишається прихованим факт незаконного застосування запобіжного заходу.

Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

При цьому зазначає, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України (у зв`язку з не встановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.

Таким чином, враховуючи наведене та виключення епізоду про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України з обвинувального акту у кримінальному провадженні №12017210010001206 від 07.04.2017 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України, вважає, доведеним факт понесення позивачем моральних страждань, а тому суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

06.12.2024 до Тернопільського апеляційного суду надійшов відзив Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду залишити без змін.

Вказують, що стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а тому суд дійшов обгрунтованого висновку, що зміна прокурором обвинувачення не передбачає у ОСОБА_1 виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16.

Окрім того, судом цілком обґрунтовано прийнято висновок про те, що сама по собі зміна прокурором обвинувачення та виключення епізоду за ч. 2 ст. 307 КК України, не свідчить про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 державою моральної шкоди, так як ще до пред`явлення підозри за ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру за ст. 185 КК України і щодо якої Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 травня 2024 року постановлено вирок.

Таким чином, необхідність позивача прибуття до слідчого, прокурора та суду, перебування під слідством та судом у період з 06 липня 2018 року по 09 квітня 2024 року, на що посилався позивач, не була пов`язана виключно із підозрою та обвинуваченням за ч. 2 ст. 307 КК України.

Також в ході розгляду справи судом встановлено, що період перебування під вартою з 06 липня 2018 року по 31 серпня 2018 року, згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2018 року, застосованого про обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст. 307 КК України, зараховано у строк відбуття покарання за ч. ч. 1,2 ст. 185 КК України, а заставу повернуто заставодавцю ОСОБА_3 .

Отже, доводи позивача про те, що зміною обсягу обвинувачення йому завдано моральної шкоди жодним чином не спростовують факту подальшого його притягнення до кримінальної відповідальності та відсутності зі сторони органів досудового розслідування будь - яких неправомірних дій.

Також, звертають увагу, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди, а сам факт зміни обсягу обвинувачення не може трактуватись, як беззаперечний доказ завдання моральної шкоди органами досудового розслідування. Право на відшкодування моральної шкоди реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди та чіткого розрахунку суми відшкодування. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні експертні висновки чи будь-які інші докази, якими було константовано спричинення позивачу моральної шкоди. Надана позивачем копія консультативного висновку лікаря психіатра приватної клініки «Oxford Medical» від 07.03.2024 не підтверджує жодним чином наявність в позивача моральної шкоди та причинно - наслідковий зв`язок між проведенням відносно нього досудового розслідування та завданням йому моральної шкоди.

Крім цього, в ході розгляду матеріалів кримінального провадження відносно позивача не було встановлено жодного факту протиправної чи незаконної дії чи бездіяльності зі сторони поліцейських по відношенні позивача. Немає жодного рішення суду чи іншого компетентного органу, яким було б встановлено такі порушення та притягнуто до відповідальності винних осіб.

Відтак, всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надав доказів, які б свідчили що неправомірними діями працівників поліції йому було завдано моральну шкоду, яка призвела до страждань внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення здоров`я, необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми інших негативних наслідків морального характеру.

16.12.2024 до Тернопільського апеляційного суду через систему електронний суд надійшов відзив Міністерства фінансів України на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.11.2024 у справі № 607/7659/24 залишити без змін.

Зазначають, що як вбачається з матеріалів справи прокурором було змінено обсяг обвинувачення та виключено епізод за частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України, у зв`язку з чим погоджено та подано до суду новий обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 від 02 листопада 2023 року.

Вважають, що судом в оскаржуваному рішенні наведено вмотивовані висновки про те, що сама по собі зміна прокурором обвинувачення та виключення епізоду за частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України не свідчить про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 державою моральної шкоди, так як ще до пред`явлення підозри за частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України ОСОБА_1 було повідомлено про підозру за статтею 185 Кримінального кодексу України і щодо якої Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 травня 2024 року постановлено вирок.

Отже, враховуючи, що стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, вважають, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що зміна прокурором обвинувачення не передбачає виникнення в ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом.

18.12.2024 до Тернопільського апеляційного суду надійшов відзив Тернопільської обласної прокуратури на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду залишити без змін.

Вказують, що у даному випадку відбулась зміна обвинувачення, що в силу вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Позивачем не надано жодного доказу, який би вказував на визнання неправомірними дій чи рішень правоохоронних органів, проведених в ході досудового розслідування та скасованих судових рішень щодо застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 зазначено, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Разом з тим, звертають увагу, що у даній справі відсутній факт закриття кримінального провадження чи ухвалення судом виправдувального вироку. Позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди.

З огляду на вказане, вважають, що ОСОБА_1 не набув права на відшкодування шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Представник ОСОБА_1 адвокат Майка М.Б. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, зіславшись на мотиви викладені у ній.

Представники Тернопільської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

Представники Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку судових повісток до електронного кабінету.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України cудова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи із такого.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що з травня 2018 року на розгляді у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області перебував обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за ч.1 ст.185 КК України у кримінальному провадженні №12018210010001023, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Також, СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження №12018210010000064 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

06 липня 2018 року в межах кримінального провадження №12018210010000064 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2018 року до ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 307 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави в сумі 35 240 грн. Встановлено строк дії ухвали до 00 год. 00 хв. 01 вересня 2018 року (а.с.31, т.2).

23 липня 2018 року прокурором Тернопільської місцевої прокуратури, матеріали кримінального провадження №12018210010000064 стосовно ОСОБА_1 виділено в окреме провадження № 12018210010002083 (а.с. 12-13, т.1).

26 липня 2018 року прокурором Тернопільської місцевої прокуратури затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні 12018210010002083 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та скеровано його до суду ( 15-16, т.1).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року судове провадження № 607/14550/18 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України об`єднано з провадженням №607/9018/18 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення ч. 1 ст. 185 КК України та присвоєно їм єдиний унікальний номер 607/9018/18 (а.с.17, т.1).

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 листопада 2018 року кримінальне провадження №12017210010001206, на підставі обвинувального акта стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за ч.2 ст.185 КК України, об`єднано з судовим провадженням №607/9018/18 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за ч.1 ст.185, ч.2 ст.307 КК України та присвоєно їм єдиний унікальний номер - 607/9018/18.

У подальшому, 02 листопада 2023 року прокурором Тернопільської окружної прокуратури складено новий обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12017210010001206, стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за ч.2 ст.307, ч.1 ст.185, ч.2 ст.185 КК України , відповідно до якого змінено обсяг обвинувачення та виключено епізод щодо обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України (18-22, т.1).

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.185 та ч.2 ст.185 КК України і призначено йому покарання: за ч.1 ст.185 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень; за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 8 місяців.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю кримінальних правопорушень, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 8 місяців.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного цим вироком більш суворим покаранням призначеним вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 9 місяців та зараховано повністю відбуте покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_1 в строк відбуття покарання зараховано період попереднього ув`язнення з 09 липня 2018 року по 31 серпня 2018 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Вважати ОСОБА_1 таким, що відбув призначене покарання. Заставу в сумі 35 240 грн, внесену заставодавцем ОСОБА_2 повернуто останній.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що зміна прокурором обвинувачення не передбачає у ОСОБА_1 виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом. Також, суд вважав, що сама по собі зміна прокурором обвинувачення та виключення епізоду за ч. 2 ст. 307 КК України, не свідчить про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 державою моральної шкоди, так як ще до пред`явлення підозри за ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру за ст. 185 КК України і щодо якої Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 травня 2024 року постановлено вирок.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Таким законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (Закон України № 266/94-ВР).

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР, є вичерпним.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що під час судового розгляду кримінального провадження №12017210010001206, стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за ч.2 ст.307, ч.1 ст.185, ч.2 ст.185 КК України, прокурором подано новий обвинувальний акт від 02 листопада 2023 року, яким змінено обсяг обвинувачення та виключено епізод щодо обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.185 та ч.2 ст.185 КК України.

Під закриттям кримінального провадження розуміють таке закінчення досудового розслідування, яке здійснюється за наявності обставин, які виключають подальше провадження, або підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Із закриттям кримінального провадження процесуальна діяльність щодо особи повністю закінчується, подальший рух провадження виключається, поки постанова про закриття провадження не скасована у встановленому законом порядку. Обґрунтоване закриття кримінального провадження - це необхідний і законний результат досудового розслідування.

У статті 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які, у свою чергу, класифікуються за декількома критеріями: реабілітуючими та нереабілітуючими.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

До реабілітуючих підстав належать:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення (пункт 1 частини першої статті 284 КПК України);

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 284 КПК України);

3) невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливості їх отримати (пункт 3 частини першої статті 284 КПК України).

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але немає достатніх доказів, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Причому, висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті:

а) достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі);

б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з наведених обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 травня 2022 року у справі № 210/1137/19-ц (провадження №61-21192св21).

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом № 266/94-ВР (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17).

Отже, враховуючи, що право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних процесуальних дій правоохоронних органів, що обмежують права громадянина, виникає у випадку повної реабілітації, а зміна прокурором обвинувачення не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача не виникло право на відшкодування шкоди на підставі частини першої статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

Доводи заявника про те, що підозра та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, застосуванням запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, особистого зобов`язання та застави, є незаконним, чим йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних та фізичних стражданнях, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, щодо ОСОБА_1 не встановлено факту закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати та ухваленням судом виправдального вироку.

Як вбачається з матеріалів справи зміна прокурором обвинувачення та виключення епізоду за ч. 2 ст. 307 КК України, не свідчить про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 державою моральної шкоди, так як ще до пред`явлення підозри за ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру за ст. 185 КК України і щодо якої Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 травня 2024 року постановлено вирок.

Таким чином, необхідність позивача прибуття до слідчого, прокурора та суду, перебування під слідством та судом у період з 06 липня 2018 року по 09 квітня 2024 року, на що посилався заявник, не була пов`язана виключно із підозрою та обвинуваченням за ч. 2 ст. 307 КК України.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що позивач погодився зі зміною обвинувачення прокурора та не був позбавлений права на судовий захист своїх прав шляхом оскарження дій прокурора та вироку суду.

Отже, оскільки позивач не надав належних та достатніх доказів про те, що він зазнав незаконного кримінального переслідування, а також не довів незаконності дій (бездіяльності) відповідачів щодо повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушеннь, зміну обсягу обвинувачення та висунення обвинувачення, а також незаконності перебування під слідством і судом, внаслідок яких позивачу завдано шкоди у зв`язку з обмеженням його прав таким розслідуванням, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Посилання заявника на те, що зміна обвинувачення прокурором є відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення і закриттям кримінального провадження, що надає право фізичній особі на відшкодування шкоди, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 338 КПК України, дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Частиною третьою цієї статті визначено, що у разі якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення, головуючий зобов`язаний роз`яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі.

Поряд із цим частиною першою статті 340 КПК України встановлено, що у випадку якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред`явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження.

При цьому головною відмінністю між зміною обвинувачення в суді і відмовою від підтримання державного обвинувачення є форма процесуального рішення: змінений обвинувальний акт (стаття 338 КПК України), вмотивована постанова прокурора (стаття 340 КПК України).

У справі, яка переглядається, прокурор не виносив умотивовану постанову про відмову від підтримання обвинувачення щодо ОСОБА_1 , як того вимагає частина перша статті 340 КПК України, зокрема з мотивів відсутності достатніх, належних та допустимих доказів, які б доводили вину позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а суд не постановляв ухвалу про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 284 КПК України.

Отже, в ході судового розгляду вказаного кримінального провадження відбулася зміна обвинувачення шляхом звернення прокурора із зміненим обвинувальним актом відповідно до вимог статті 338 КПК України, а не відмова від обвинувачення у розумінні вимог статті 340 КПК України, як про це помилково зазначає заявник.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 04 липня 2024 року у справі № 405/5221/23(провадження № 61-3476св24).

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Відповідно дост.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід залишити без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року, залишити без змін.

Керуючись ст.ст.35, 259, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 24 січня 2025року.

Головуючий: Н. М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів