Ухвала

від 24.01.2025 по справі 160/23751/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

24 січня 2025 р.Справа № 160/23751/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

за участі:

секретаря судового засідання Омельченко А.І.,

представника позивачаФранскевич Ю.І.,

представника позивачаВишковського П.В.,

представника позивачаКульчицького Н.С.,

представника відповідача-1Олексієнко В.М.,

представника третьої особи

(на стороні відповідачів)Драчова Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро клопотання Державної організації "Національний будинок органної та камерної музики України" про закриття провадження у справі №160/23751/24 за позовною заявою Громадської спілки «СВОБОДА СОВІСТІ» до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Київської міської державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фундація імені графа Фелікса Собанського, пан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна організація "Національний будинок органної та камерної музики України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №160/23751/24 за позовною заявою Громадської спілки «СВОБОДА СОВІСТІ» до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Київської міської державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фундація імені графа Фелікса Собанського, пан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна організація "Національний будинок органної та камерної музики України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Підготовче засідання призначено на 24.01.2025 об 10:00.

22.01.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" від представника Державної організації «Національний будинок органної та камерної музики України» надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

В обґрунтування клопотання зазначено, що не є спором між учасниками публічно-правових відносин, спір, у якому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (дію чи бездіяльність) не мав публічно правових відносин саме з позивачем, а прийняте Доручення Президента України від 09.12.2005 вих. №1-1/1381 про забезпечення у встановленому порядку передачі пам`ятки архітектури-Миколаївського костьолу стосувалось іншої особи, а не позивача. Приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством. На переконання третьої особи, у розглядуваних правовідносинах, хоч позивач і оспорює бездіяльність відповідачів як суб`єктів владних повноважень щодо невиконання доручення, однак наслідки цієї бездіяльності призвели до зміни (виникнення, припинення) цивільних правовідносин і мають приватно-правовий характер. Тобто, спір, що розглядається, не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача. Цей спір не є спором між учасниками публічно правових відносин, оскільки відповідачі при реалізації своїх повноважень щодо виконання Доручення Президента України від 09.12.2005 вих. №1-1/1381 не мали публічно-правових відносин з позивачем з приводу предмету спору.

23.01.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

Представником позивача зазначено, що Громадська спілка «СВОБОДА СОВІСТІ» звернулась до суду із даним позовом в інтересах Парафії, яка є членом Спілки, законні інтереси якої (за обставин повного збігу з правами та законними інтересами віруючих громадян католицького віросповідання, що становлять католицьку громаду міста Києва та України) порушуються триваючою вже більше 20 років протиправною бездіяльністю держави в особі відповідачів, яка полягає у невиконанні Доручення Президента України Віктора Ющенко від 09.12.2005 вих. №1-1/1381. Зважаючи на той факт, що Парафія є одним з суб`єктів права, прямо згаданих в Дорученні Президента України від 09.12.2005, вбачається, що звернення Громадською спілкою «Свобода Совісті» до суду за захистом законних інтересів Парафії, є таким, що відбувається в рамках публічно-правових відносин, що склались між Парафією та відповідачами в рамках питання триваючого невиконання Доручення, а отже вказаний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства відповідно до приписів ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні представник Державної організації "Національний будинок органної та камерної музики України" своє клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Представники позивача заперечували проти задоволення клопотання та просили відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача-1 клопотання підтримав та просив її задовольнити.

Розглядаючи подане клопотання по суті, суд зазначає наступне.

Підставою для звернення Громадської спілки «Свобода Совісті» до суду із цим позовом стала тривала бездіяльність державних органів та органів місцевого самоврядування в частині невиконання Доручення Президента України Віктора Ющенко від 09.12.2005 вих. №1-1/1381 про передання Костьолу в користування Релігійній організації «Релігійна Громада Парафія Святого Миколая Київсько-Житомирської Дієцезії Римсько-католицької Церкви у м. Києві» (далі Парафія), з вирішенням при цьому питання надання приміщення в м. Києві Національному будинку органної та камерної музики України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і в ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст. ст. 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Подібні положення містяться й у ст. ст. 2, 5 нині діючого Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Громадська спілка «Свобода Совісті» є громадським формуванням, об?єднанням громадян, головною метою утворення і діяльності якого визначено «організацію захисту конституційних прав та законних інтересів громадян на задоволення законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних та інших спільних інтересів у приміщенні костелу Святого Миколая, який був побудований на кошти віруючих громадян католицького віросповідання як релігійна святиня у 1899-1909 роках».

Основним завданням створення і діяльності Спілки є підтримка та Допомога віруючим громадянам у відстоюванні їхніх законних інтересів через вчинення Спілкою законних дій щодо повернення костелу Святого Миколая у володіння, розпорядження та користування віруючим громадянам за духовним призначенням.

Костел Святого Миколая є будівлею, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська (колишня Червоноармійська), буд. 75.

Указом Президента України від 04.03.1992 №125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» було доручено Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів: протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 №290-р «Щодо забезпечення поетапного повернення релігійним організаціям культових будівель, які не використовуються або використовуються не за призначенням» було доручено Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: забезпечити згідно із законодавством України поетапне повернення релігійним організаціям культових будівель, які не використовуються або використовуються не за призначенням.

08.06.2000 прийнято Закон України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до статті 1 якого приміщення Костьолу визнано пам`яткою архітектури національного значення. Пам`ятка занесена до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації відповідно до Закону, під найменуванням «Костьол» 1899-1909 роки, під охоронним номером 902/1.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 №137 «Про умови передачі культових будівель - визначних пам`яток архітектури релігійним організаціям» було установлено, що культові будівлі - визначні пам`ятки архітектури, які не підлягали передачі у постійне користування релігійним організаціям відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 05.04.1991 №83, можуть передаватись їм у користування тільки після вирішення питань, пов`язаних з переміщенням навчальних закладів, архівних установ і закладів культури, що займають ці культові будівлі, до інших приміщень.

Президентом України Віктором Ющенко складено доручення від 09.12.2005 вих. №1-1/1381, адресоване Кабінету Міністрів України, Київській міській державній адміністрації та Міністерству культури і туризму України наступного змісту:

«З метою забезпечення духовних потреб віруючих та умов дальшого функціонування Національного будинку органної та камерної музики України: В. Кириленку (Віце-прем`єр-міністр з гуманітарних питань), О. Омельченку (голова КМДА та міський голова м. Києва), І. Ліховому (Міністр культури і туризму) - забезпечити в установленому порядку передачу пам`ятки архітектури - Миколаївського костьолу (м. Київ) в користування парафії Св. Миколая Римсько-католицької церкви, вирішивши при цьому питання надання приміщення в м. Києві Національному будинку органної та камерної музики України та врахувавши можливість проведення концертів органної та камерної музики в будівлі Миколаївського костьолу. Термін - 1 липня 2006 року».

У встановлені строки та станом на день розгляду клопотання про закриття провадження, доручення від 09.12.2005 вих. №1-1/1381 не виконано, що не заперечується учасниками справи.

Стосовно твердження заявника про те, що спір між позивачем та відповідачами не є публічно-правовим, оскільки в рамках оскаржуваної бездіяльності відповідачів між ними та позивачем не існувало жодних правових відносин, суд зазначає наступне.

Засновниками Громадської спілки «Свобода Совісті» є: Громадська організація «ПРАВОВА ІНІЦІАТИВА «МАЙБУТНЄ», Громадська організація «ВІКОВІЧНЕ СЛОВО», Релігійна організація «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ СВЯТОГО МИКОЛАЯ КИЇВСЬКО-ЖИТОМИРСЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У М. КИЄВІ» (Парафія).

Відповідно до п. 2.1 Статуту Громадської спілки «Свобода Совісті» головною метою утворення та діяльності Спілки є задоволення та захист законних, соціальних, економічних, творчих, національно-культурних та інших спільних інтересів своїх членів.

Відповідно до п. 2.2. Статуту Громадської спілки «Свобода Совісті» основними завданнями та напрямами діяльності Спілки є:

- організація захисту конституційних прав та законних інтересів громадян на задоволення законних, соціальних, економічних, творчих, національно-культурних та інших спільних інтересів у приміщенні костелу Святого Миколая, який був побудований на кошти віруючих громадян католицького віросповідання як релігійна святиня у 1899-1909 роках; - підтримка та допомога віруючим громадянам у відстоюванні їхніх законних інтересів через вчинення Спілкою законних дій щодо повернення костелу Святого Миколая у володіння, розпорядження та користування віруючим громадянам за духовним призначенням.

Відповідно до п. 2.3 Статуту Громадської спілки «Свобода Совісті» для здійснення мети та завдань своєї діяльності Спілка має право звертатись до суду, в тому числі в інтересах та/або за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів віруючих громадян, в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Зважаючи на викладене, підтвердженим є факт закріплення статутними документами позивача його права на звернення до суду із позовом про захист прав та законних інтересів своїх членів

Відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 28.11.2013 №12-рп/2013 (справа № 1-17/2013), «Конституційний Суд України виходить з того, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб».

Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі №640/21611/19.

У постанові від 31.03.2021 Верховний Суд зробив висновок: «Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав».

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10.05.2024 у справі №420/18539/22, відповідно до ч. 1 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12- рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб. Отже, громадська організація має право пред`являти позов до суду в інтересах інших осіб у двох альтернативних випадках: (1) у разі необхідності захистити права та інтереси членів громадської організації; (2) у разі необхідності захистити права та інтереси інших осіб (не членів громадської організації), які звернулися. Проте кожній із зазначених ситуацій, коли громадська організація може звернутися до суду, кореспондує умова, що такі повноваження мають бути передбачені статутними документами або законодавчими нормами.

В даному випадку Громадська спілка «Свобода Совісті» звернулася до суду із даним позовом в інтересах Парафії, яка є членом Спілки, законні інтереси якої (на думку позивача) порушуються триваючою вже більше 20 років протиправною бездіяльністю держави в особі відповідачів, яка полягає у невиконанні Доручення Президента України Віктора Ющенко від 09.12.2005 вих. №1-1/1381.

Зважаючи на той факт, що Парафія є одним із суб`єктів права, прямо згаданих в Дорученні Президента України від 09.12.2005, встановлено, що звернення Громадською спілкою «Свобода Совісті» до суду за захистом законних інтересів Парафії є таким, що відбувається в рамках публічно-правових відносин, що склались між Парафією та відповідачами в рамках питання триваючого невиконання Доручення, а отже вказаний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Стосовно твердження позивача про наявність у спірних правовідносинах ознак приватно-правового спору, суд зазначає наступне.

Позивач, звертаючись до суду з позовом у справі №160/23751/24 визначив як у позові, так і у додаткових поясненнях, поданих 18.11.2024, те, що метою звернення позивача до суду та метою визнання бездіяльності відповідачів протиправною є визнання порушеним охоронюваного законом інтересу Парафії (як члена Спілки) в особі всіх її прихожан на задоволення їхніх релігійних, соціальних, творчих, культурних потреб у приміщенні власної релігійної святині ОСОБА_3 .

Розглядаючи спір у сфері публічно-правових відносин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.09.2022 у справі № 990/46/22, зазначила, зокрема наступне: «У Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.»

Виходячи з класифікації публічно-правових відносин, наведеної як у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011, так і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2022, суд доходить висновку, що фактичними підставами заявленого Громадською спілкою «Свобода Совісті» позову стали правовідносини, що виникли між Парафією (в особі всіх її прихожан) та відповідачами (які були визначені Дорученням від 09.12.2005 як його виконавці) у сфері охорони прав і свобод людини і суспільства, а саме у сфері захисту законного інтересу всіх прихожан Парафії Св. Миколая на задоволення їхніх релігійних, соціальних, творчих, культурних потреб у приміщенні власної релігійної святині Костелі Св. Миколая.

Таким чином, судом не встановлено, що вказаний спір містить ознаки приватно-правового спору.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.09.2019 по справі №826/14653/17 відповідно до частини другої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що підстави для закриття провадження у справі відсутні, а тому клопотання Державної організації «Національний будинок органної та камерної музики України» є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 238, 243,248 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Державної організації "Національний будинок органної та камерної музики України" про закриття провадження у справі №160/23751/24 за позовною заявою Громадської спілки «СВОБОДА СОВІСТІ» до Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Київської міської державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фундація імені графа Фелікса Собанського, пан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна організація "Національний будинок органної та камерної музики України" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню. Заперечення щодо ухвали можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Повний текст ухвали складено 24.01.2025.

Суддя Р.З. Голобутовський