Рішення

від 24.01.2025 по справі 200/8054/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2025 року Справа№200/8054/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2018 року по 16.11.2024 року включно;

-стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2018 року по 18.07.2022 року у сумі 112 640,10 (сто дванадцять тисяч шістсот сорок) грн. 10 коп. та за період з 19.07.2022 року по 16.11.2024 року у сумі 110 748,40 (сто десять тисяч сімсот сорок вісім) грн. 40 коп., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 20.03.2017 року по 16.11.2024 року включно у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, встановленим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року по справі № 200/1518/24.

Ухвалою від 21 листопада 2024 року суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановив позивачу строк 10 днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, шляхом зазначення в позовній заяві ціни позову та надання до суду документу про сплату судового збору в сумі 1787,11 грн.

25 листопада 2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з квитанцією про сплату судового збору та уточненою позовною заявою із зазначенням ціни позову.

Ухвалою від 27 листопада 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача та уточнену позовну заяву, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/8054/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Зазначеною ухвалою у відповідача були витребувані докази у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він проходив військову службу за контрактом з 20.03.2017 року по 03.04.2018 року у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. З огляду на ненарахування та не виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки позивач звернувся до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року по справі № 200/1512/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України задоволено частково, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 20 березня 2017 року по 03 квітня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року по справі № 200/1512/24 набрало законної сили 09.07.2024 року. На виконання рішення суду військовою частиною було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки. Виплата здійснена 16.11.2024 року на суму 13 285,89 грн. Окрім того, з огляду на ненарахування та не виплату індексації грошового забезпечення позивач також звернувся до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі № 200/1518/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, зокрема: зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20.03.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 за вищевказані періоди, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року по справі № 200/1518/24 набрало законної сили 09.07.2024 року. На виконання рішення суду військовою частиною було нараховано та виплачено 16.11.2024 року у загальній сумі 97 067,41 грн. Проте, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок. Крім того, не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходу. Що стало підставою для звернення до суду з цим.

Відповідач надав суду відзив, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що положення трудового законодавства, в тому числі і КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовано спеціальним законодавством. Норми спеціального законодавства є пріоритетними перед загальними нормами. Водночас, спеціальними нормами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач зазначає, що ціна позову не відповідає принципам співмірності відповідальності у трудовому законодавстві, оскільки збитки не можуть перевищувати суму, що вже сплачена відповідачем. Позивачем завищені вимоги. З урахуванням розміру суми виплаченої компенсації грошового забезпечення позивачу згідно рішення суду по справі та з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві. Суд має виходити з принципів розумності, справедливості та пропорційності при нарахуванні розміру такої компенсації. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати відповідач зазначив, що відповідач утримується за рахунок кошторису та фінансується за рахунок коштів державного бюджету. З огляду на норми статті 23 Бюджетного кодексу України забороняється здійснення нарахування платежів та бюджетних зобов`язань з бюджету за відсутністю бюджетного призначення.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , виданим Слов`янським РВ УМВС України в Донецькій області 30 грудня 1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб`єктом владних повноважень.

ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України з 20 березня 2017 року по 03 квітня 2018 року, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 20 березня 2017 року № 64 про зарахування позивача до списків особового складу частини, а також витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 03 квітня 2018 року № 70 про виключення позивача зі списків особового складу частини.

З огляду на ненарахування та не виплату відповідачем компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки та індексації грошового забезпечення позивач був вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/1512/24, яке набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду 09 липня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (місце знаходження: АДРЕСА_2 , код ЄРДПОУ НОМЕР_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 20 березня 2017 року по 03 квітня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 20 березня 2017 року по 03 квітня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

16 листопада 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/1512/24 військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України на особовий рахунок ОСОБА_1 сплачено грошові кошти в сумі 13335,48 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 10449 від 15 листопада 2024 року.

Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/1518/24, яке набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду 09 липня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби з 20.03.2017 року по 28.02.2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 20.03.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 22.09.2010 №889. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 за вищевказані періоди, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

16 листопада 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/1518/24 військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України на особовий рахунок ОСОБА_1 сплачено грошові кошти в сумі 97117,41 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 10452 від 15 листопада 2024 року.

Позивач зазначає про наявність в нього права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2018 року по 16.11.2024 року включно та компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період з 20.03.2017 року по 16.11.2024 року включно. Проте, такі виплати здійснені не були, що не заперечується відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За частиною 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (далі Інструкція № 200).

Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини) (пункт 1 розділу І Інструкції № 200).

Згідно з пунктами 2, 3 розділу І Інструкції № 200 грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України. (пункт 9 розділу І Інструкції № 200).

У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (пункт 5 розділу ХХХІ Інструкції № 200).

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII, Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200.

Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень статті 117 КЗпП України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.

Отже, відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ, оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 20 березня 2017 року, індексації грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017-2018 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 включно з урахуванням індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 за вищевказані періоди) здійснений відповідачем лише 16 листопада 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/1512/24, та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/1518/24. Періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 04 квітня 2018 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 15 листопада 2024 року включно.

У разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Період з 04 квітня 2018 року по 18 липня 2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23 від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.

При цьому, Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово вказував на обов`язок визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Отже, при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2018 року по 18 липня 2022 року суд виходить з такого.

Згідно п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з наданою відповідачем довідкою № 933 від 16.12.2024 року, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 498,46 грн. (14682,80 грн. (грошове забезпечення за лютий 2018 року) + 14726,50 грн. (грошове забезпечення за березень 2018 року) : 59 календарних днів (28 днів у лютому + 31 день у березні)).

При цьому суд зазначає, що за підрахунками позивача його середньоденне грошове забезпечення складає 598,64 грн. Проте, такий розрахунок є хибним, оскільки позивач був звільнений у квітні 2018 року, а отже останніми двома місяцями, що передували звільненню, є лютий 2018 року та березень 2018 року, однак позивачем при обчисленні середньоденного заробітку взято грошове забезпечення за березень (14726,50 грн.) та квітень (5627,15 грн.) та відповідна кількість днів. Крім того суд зауважує, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 04 квітня 2018 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 15 листопада 2024 року включно, оскільки 16 листопада 2024 року була здійснена виплата. Отже, визначення позивачем періоду затримки розрахунку при звільненні з 03.04.2018 року по 16.11.2024 року включно також є помилковим.

Отже, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, складає 498,46 грн.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2018 року по 18 липня 2022 року включно складає 1567 днів.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 781086,82 грн. (498,46 грн. х 1567 днів).

Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Судом, під час вирішення цієї справи, враховані правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.

Загальна сума отриманих позивачем виплат, які були виплачені відповідачем на виконання рішень суду у справі № 200/1512/24 та справі № 200/1518/24, становить 110452,89 грн. (13335,48 грн. + 97117,41 грн.).

Отже, розрахована судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2018 року по 18.07.2022 року включно в сумі 781086,82 грн. є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (110452,89 грн. перерахованого грошового забезпечення).

Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 14,14% (110452,89 грн. / 781086,82 грн. х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 14,14% розраховується наступним чином: 498,46 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 14,14% (коефіцієнт істотності частки) = 70,48 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 1567 (днів затримки розрахунку) = 110442,16 грн.

Проте, суд також враховує, що позивач звернувся до суду з позовом про виплату недоплачених сум грошового забезпечення у березні 2024 року, тобто зі спливом майже шести років після звільнення з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яке мало місце 03 квітня 2018 року, при цьому позивачем не наведено жодних аргументів щодо обставин, які заважали йому реалізувати своє право на стягнення недоотриманих сум грошового забезпечення раніше. Також суд враховує те, що фінансування відповідача здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 110442,16 грн., є неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 04.04.2018 року по 18.07.2022 року включно до 30000,00 грн.

Визначена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності відповідає підходу до вирішення питання про зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, та обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку, сформованому Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.

Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 квітня 2018 року по 18 липня 2022 року включно з урахуванням принципу справедливості та співмірності складає 30000,00 грн.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року по 15 листопада 2024 року включно, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд зауважує, що шестимісячний період з 19 липня 2022 року закінчується 19 січня 2019 року. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.

Як вже було встановлено судом, розмір середньоденного заробітку позивача складає 498,46 грн. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року становить 92215,10 грн. (498,46 грн. х 185 календарних днів).

Таким чином загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 122215,10 грн. (30000,00 грн. (за 04 квітня 2018 року по 18 липня 2022 року) + 92215,10 грн. (за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року)).

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (Закон №1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок №1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення».

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Приписами статті 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20 з подібними правовідносинами.

У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:

«29. (…) умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення без необхідності звернення з відповідною окремою заявою до відповідача. Натомість обов`язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що нарахування недоплаченої суми індексації грошового забезпечення позивача здійснено 16 листопада 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі № 200/1518/24, проте відповідач, як суб`єкт виконання цього рішення, не здійснив розрахунок та виплату компенсації доходу, передбаченого статтею 2 Закону № 2050-ІІІ.

Несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірною невиплатою позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Відповідно невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати недоплаченої суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 20 травня 2024 у справі № 200/1518/24, свідчить про відмову виплатити компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Позивачем був сплачений судовий збір в сумі 1787,11 грн., отже такий підлягає відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2018 року по 15.11.2024 року включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період 04.04.2018 року по 15.11.2024 року включно у сумі 122215,10 (сто двадцять дві тисячі двісті п`ятнадцять) гривень 10 копійок.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 20 березня 2017 року 28 лютого 2018 року за весь час затримки виплати, а саме з 20 березня 2017 року по 15 листопада 2024 року включно.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 972 (дев`ятсот сімдесят дві) гривень 80 копійок.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 24 січня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вст. пну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар