Рішення

від 24.01.2025 по справі 240/35327/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/35327/23

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу агропромислово розвитку, екології та економічної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовною заявою до відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області (далі відповідач), у якій, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (том 1, а.с. 183), просить стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в розмірі 9670,99 грн, компенсацію за невикористану відпустку 25740,06 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.05.2022 по 14.05.2023 в розмірі 236176,34грн.

В обґрунтування позову зазначає, що з 03.03.2021 вона перебувала на посаді головного спеціаліста відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської РДА Житомирської області з віддаленим робочим місцем в м.Овруч. 18.04.2022 її поставили до відома, що її робоче місце - в приміщенні РДА в м.Коростень. Оскільки з 24.02.2022 введено воєнний стан, було відсутнє транспортне сполучення з м.Коростень та позивач одна виховує сина до 14 років, якого вона остерігалася залишати самого в умовах повітряних тривог, позивач змушена була звільнитися із займаної посади. Відповідачем при звільненні не були дотримані відповідні гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з нею у день звільнення не було проведено остаточного розрахунку, а тому, посилаючись на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що відповідач повинен виплатити їй, окрім заборгованості, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 05.01.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 20.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача 18.03.2024 надійшов відзив на позовну заяву (том 1, а.с. 73-152), у якому повністю заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що позивача було попереджено, що її місце роботи буде в м.Коростень, проте вона на такі умови не погодилася і 12.05.2022 написала заяву про звільнення за власним бажанням. Позивач була звільнена з посади 12.05.2022. З позивачем 25.05.2022 було проведено повний розрахунок при звільненні у сумі 490,69 грн., при цьому з позивача було утримано заробітну плату за відсутність на робочому місці з 24.02.2022 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 30.04.2022 та з 01.05.2022 по 12.05.2022, що підтверджується копіями табелів використання робочого часу за лютий, березень, квітень та травень 2022 року, актами про відсутність на роботі працівників відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської РДА за вказаний період. Заперечує виконання позивачем своїх обов`язків дистанційно, оскільки наказ про віддалену (дистанційну) роботу відносно неї не видавався. Просить повністю відмовити у задоволенні позову.

Позивач 29.03.2023 подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що дійсно з 24.02.2022 працювала дистанційно, проте, згоди на утримання заробітної плати за період з 24.02.2022 по 28.08.2022, з 01.04.2022 по 30.04.2022, 3 01.05.2022 по 12.05.2022 вона не давала і з наказом про таке утримання її не ознайомлювали (том 1, а.с. 160-162).

20.02.2024 ухвалою суду відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 29.03.2024 справу призначено до розгляду у спрощеному провадженні, судове засіданні у справі призначено на 16.04.2024.

В судове засідання 16.04.2024 з`явилися позивач та її представник. Представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, жодних заяв, клопотань до суду не подав, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено до 14.05.2024.

В судове засідання 14.05.2024 повторно не з`явився представник відповідача, про причини неявки суд не повідомив. Судове засідання відкладено до 27.05.2024.

27.05.2024 за клопотанням представника відповідача судове засідання відкладено на 15.07.2024.

15.07.2024 за клопотанням представника відповідача судове засідання відкладено на 12.08.2024.

У судовому засіданні 12.08.2024 позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Після з`ясування позиції учасників справи, судом без виходу до нарадчої кімнати було винесено протокольну ухвалу про перехід до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 06.01.2000 ОСОБА_1 працювала у Овруцькій райдержадміністрації на посаді спеціаліста. У зв`язку з реорганізацією, 02.03.2021 позивач була звільнена з посади в порядку переведення до відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської РДА Житомирської області та з 03.03.2021 призначена на посаду головного спеціаліста вказаного відділу з віддаленим робочим місцем в м.Овруч.

Як убачається з наказу № 10-К позивача 12.05.2022 звільнено з посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв`язку із необхідністю догляду за сином до досягнення ним чотирнадцятирічного віку (том 1, а.с. 150).

Пунктом 3 вказаного наказу зобов`язано відділ фінансово-господарського забезпечення апарату районної військової адміністрації провести повний розрахунок із звільненим працівником.

На день звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем. При цьому, не виплачено 9670,99 грн. заборгованості по заробітній платі, а саме:

- 84 грн. заборгованості по заробітній платі за березень 2022 року;

- 7084 грн. заборгованості по заробітній платі за квітень 2022 року;

- 2502,99 грн. заборгованості по заробітній платі за травень 2022 року;

та 25740,06 грн компенсації за невикористані відпустки кількістю 57 днів.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.05.2022 по 14.05.2023 позивач розраховує в розмірі 236176,34грн.

Відповідачем під час розгляду справи вказаний факт не спростований.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2ст.19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно достатті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на день звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що позивач не працювала в дистанційному режимі у спірний період та була відсутня на робочому місці з 24.02.2022 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.03.2022, з 01.04.2022 по 30.04.2022 та з 01.05.2022 по 12.05.2022, що підтверджується актами та табелями обліку робочого часу, за що з неї під час розрахунку було утримано заробітну плату.

Суд критично ставиться до таких тверджень відповідача, з огляду на наступне.

З довідки від 13.09.2022 №01-35/5 вбачається, що ОСОБА_1 у травні 2022 року було нараховано 10506,34 грн. за 34 календарні дні компенсації за невикористану відпустку. В цьому ж місяці було проведено утримання заробітної плати за період з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року у сумі 10015,65 грн. у зв`язку із відсутністю працівника на робочому місці з нез`ясованих причин (згідно табелю робочого часу) (том 1, а.с. 147).

Судом зазначається, що утримання із заробітної плати - це передбачені законодавством суми, на які зменшується заробітна плата при виплаті.

Згідно ч. 1 ст. 26Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

Згідноч. 2 статті 25 Закону України «Про оплату праці» забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю або будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.

Що ж стосується недобровільних утримань із заробітної плати, тобто таких, що здійснюються незалежно від бажання працівника - для таких передбачено обов`язкове документальне обгрунтування і спрямування коштів чітко регламентовано законом. Це податкові відрахування (хоче працівник чи ні, роботодавець зобов`язаний утримати з нього ПДФО і ВЗ) і це утримання на відрахування за виконавчими документами, в тому числі відрахування на аліменти.

Також до недобровільних утримань із заробітної плати відносяться відрахування на погашення заборгованості самому ж підприємству (роботодавцю), чіткий перелік яких встановлений в частині 2 статті 127 КЗпП України.

У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

У матеріалах справи відсутній наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 заборгованості, а також відсутні докази, що нею надано згоду на добровільне відрахування із заробітної плати, що свідчить про протиправність здійсненого відрахування.

Суд наголошує, що табелі робочого часу та акти про відсутність працівників на робочому місці, які надав відповідач як доказ у справі, можуть бути підставою для притягнення особи до відповідальності за порушення трудової дисципліни.

Проте будь-яких доказів про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудового розпорядку суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу заробітну плату за спірний період в загальній сумі 9670,99 грн.

Крім того, при звільненні позивачеві не було виплачено компенсацію за 57 днів невикористаної відпустки, яка також підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 25740,06 грн. (57 днів х 451,58 грн. середньоденного заробітку). При цьому суд враховує, що ні кількість днів невикористаної відпустки, ні розрахунок компенсації відповідачем не оспорювався.

Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.05.2022 по 14.05.2023, суд зазначає таке.

За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин), у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (Порядок № 100).

Згідно ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Таким чином, передбачений ч.1ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 12.05.2022 за власним бажанням та при цьому не виплачено усіх коштів, які належать їй на день звільнення.

Так, згідно довідки від 06.02.2024 №01-13/67 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 451,58 грн. (том 1, а.с. 60), тому сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 236176,34 грн. (середньоденний заробіток 451,58 грн. х 523 календарних дні).

Відтак, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.05.2022 по 14.05.2024 (згідно заяви про збільшення позовних вимог том 1, а.с. 183), що становить 523 робочих дні.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає можливим застосувати положення ч.2 ст. 9 КАС України та вийти за межі позовних вимог задовольнивши позовні вимоги шляхом визнання дій відповідача неправомірними та стягнення на користь позивача неотриманих при звільненні виплат.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду в частині виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073, 60 гривень, тому з огляду на положення ч. 1 ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області (вул. Грушевського, 60/2, м. Коростень, Житомирська обл., Коростенський р-н, 11501, ЄДРПОУ 44105607) про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити.

Визнати дії Відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні - протиправними.

Стягнути з Відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 9670,99 грн. заборгованості по заробітній платі, 25740,06 грн. компенсації за невикористані відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.05.2022 по 14.05.2023 в розмірі 236176,34 грн., а разом - 271 587 (двісті сімдесят одна тисяча п`ятсот вісімдесят сім) грн. 39 коп.

Рішення суду у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу агропромислового розвитку, екології та економічної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 1073, 60 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

24.01.25