Постанова

від 24.01.2025 по справі 480/11300/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року

м. Київ

справа № 480/11300/23

адміністративне провадження № К/990/25373/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сумського апеляційного суду на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (суддя Шаповал М.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року (колегія у складі суддів Перцової Т.С., Спаскіна О.А., Русанової В.Б.) у справі за позовом Сумського апеляційного суду до ОСОБА_1 , третя особа Державна судова адміністрація України про стягнення надмірно виплачених сум,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2023 року до Сумського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Сумського апеляційного суду, в якій позивач просив стягнути із судді ОСОБА_1 на його користь грошові кошти надмірно нараховані та виплачені в сумі 220457 грн 76 коп. за щорічну оплачувану відпустку тривалістю 28 днів.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що судді ОСОБА_1. було надано щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 робочих днів з 19 червня до 28 липня 2023 року, за період роботи з 16 червня 2023 року до 15 червня 2024 року, разом із цим, під час перебування відповідачки у відпустці, Вища рада правосуддя (далі - ВРП) рішенням від 06 липня 2023 року №691/0/15-23 звільнила суддю ОСОБА_1 з посади судді Сумського апеляційного суду у відставку. Зазначене мало наслідком утворення надмірно нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 суми коштів у розмірі 220457,76 грн та слугувало підставою для звернення до неї листом від 20 липня 2023 року з пропозицією добровільно повернути на рахунки позивача надмірно сплачені кошти шляхом утримання спірної грошової суми з виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, у відповідь на який, 24 липня 2023 року від ОСОБА_1 надійшов лист в якому остання відмовила у наданні згоди на такі дії.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою від 25 березня 2024 року Сумський окружний адміністративний суд залишив позовну заяву Сумського апеляційного суду без руху, установивши позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позову шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав його пропуску та наданням доказів поважності причин пропуску зазначеного строку, а також шляхом зазначення правових підстав для залучення до участі по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної судової адміністрації України.

04 квітня 2024 року на виконання вимог ухвали від 25 березня 2024 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 08 квітня 2024 року Сумський окружний адміністративний суд залишив позовну заяву Сумського апеляційного суду без розгляду.

Свої висновки суд першої інстанції мотивував тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який позивачем не дотримано та поважних підстав його пропуску не обґрунтовано. Крім цього, суд уважав, що заява, яку позивач подав на виконання ухвали від 25 березня 2024 року, не відповідає вимогам статті 123 КАС України та за своєю суттю не є заявою про поновлення строку звернення до суду, оскільки не містить відповідного прохання, а тому не підлягає розгляду.

Позивач оскаржив це судове рішення до суду апеляційної інстанції, однак Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 червня 2024 року залишив ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року без змін.

Суд апеляційної інстанції вважав, що позивач про порушення свого права дізнався щонайменше з 27 липня 2023 року, коли головою Сумського апеляційного суду було видано наказ №6-ОСГ про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату цього суду. Отже, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду з таким позовом сплив 28 серпня 2023 року (з урахуванням вихідних днів), проте позовну заяву було подано лише 19 жовтня 2023 року, тобто поза межами цього строку.

Апеляційний адміністративний суд відхилив посилання позивача на потребу застосування у цьому випадку тримісячного строку звернення, оскільки спірні правовідносини зумовлені проходженням особою публічної служби, що зумовлює застосування спеціального строку звернення до суду. Суд також критично оцінив доводи скаржника на спроби досудового урегулювання спору, оскільки позивач отримав відмову ОСОБА_1 на письмову заяву Сумського апеляційного суду від 20 липня 2023 року щодо повернення надмірно отриманої суми 220457,76 грн, 24 липня 2023 року, проте, у місячний строк від цієї дати до суду не звернувся.

Отже, беручи до уваги дату, коли позивач дізнався про порушення своїх прав (27 липня 2023 року) та дату звернення до суду у даній справі (19 жовтня 2023 року), колегія суддів суду апеляційної інстанції, з урахуванням частини п`ятої статті 122 КАС України, визнала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року та ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року і передати справу повністю на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що у розглядуваному випадку підлягав застосуванню передбачений частиною другою статті 122 КАС України тримісячний строк звернення до суду, оскільки позивач є суб`єктом владних повноважень. Вважає, що суди попередніх інстанцій, застосувавши місячний строк, помилково послалися на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 березня 2024 року в справі №520/4820/21, зважаючи на неподібність правовідносин. Натомість, на переконання скаржника, у цій справі підлягали застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 червня 2022 року у справі №640/21107/19, від 02 лютого 2023 року в справі №580/1911/21, від 11 жовтня 2023 року в справі №520/10899/22.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій порушили принцип правової визначеності, оскільки не врахували висновків Другого апеляційного адміністративного суду, який у цій же справі постановою від 01 лютого 2024 року скасував ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року про залишення позову без розгляду, мотивовану пропуском строку звернення до суду, та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції в згаданій постанові установив обставини, що мали преюдиційне значення та не підлягали переоцінці.

Позиція інших учасників справи

У відзиві відповідачка просить залишити касаційну скаргу Сумського апеляційного суду без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Загалом наведені у відзиві мотиви зводяться до законності і обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для залишення позовної заяви Сумського апеляційного суду без розгляду з мотивів пропуску місячного строку звернення до суду за відсутності для цього поважних причин.

Відповідачка вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо помилковості застосування судами першої та апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справі №520/4820/21 та потреби на противагу цьому застосування висновків, сформованих цим судом у справах №640/21107/19, №580/1911/21, №520/10899/22, оскільки нормативне регулювання правовідносин, що склалися в названих справах суттєво відрізняється від справи, що переглядається.

Відповідачка також не погоджується з доводами скаржника щодо неврахування судами обох попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року в цій же справі, оскільки в згаданій постанові апеляційний суд визнав передчасним залишення позову без розгляду з огляду на недотримання судом першої інстанції норм частин першої і другої статті 169 КАС України, що вимагають від суду спершу залишити позовну заяву без руху із наданням позивачеві строку для усунення її недоліків і лише у разі їх неусунення, застосовувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Сумського апеляційного суду на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у цій справі.

Цією ж ухвалою витребувано справу №480/11300/23 із Сумського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та для інших осіб.

Зокрема, абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Згідно зі статтею 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

У межах цієї справи позивач як суб`єкт владних повноважень звернувся до суду з позовом про стягнення із судді надміру нарахованих і виплачених їй сум коштів, де ствердужвана позивачем переплата утворилася у зв`язку зі звільненням судді у відставку під час перебування у щорічній оплачуваній відпустці.

Зокрема, суди установили, що рішенням ВРП від 06 липня 2023 року звільнено ОСОБА_1 з посади судді Сумського апеляційного суду, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Листом від 20 липня 2023 року позивач звернувся до відповідачки з листом, у якому запропонував їй повернути надмірно виплачені кошти у розмірі 220457,76 грн за щорічну оплачувану відпустку тривалістю 28 робочих днів до 27 липня 2023 року.

У відповідь на це 24 липня 2023 року на адресу Сумського апеляційного суду надійшов лист відповідачки, у якому вона повідомила, що не надає згоди на утримання з неї цих коштів при проведенні остаточного розрахунку в останній день відпустки.

Наказом Сумського апеляційного суду від 27 липня 2023 року № 6-ОСГ, на підставі рішення ВРП від 06 липня 2023 року, ОСОБА_1 звільнено з посади судді та відраховано зі штату Сумського апеляційного суду 28 липня 2023 року у зв`язку з поданням заяви про відставку.

19 жовтня 2023 року позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення надміру нарахованих і виплачених відповідачці сум.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суди керувалися тим, що позивач звернувся до суду поза межами місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Скаржник зі свого боку переконує, що в цьому випадку суди мали застосувати передбачений абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України тримісячний строк звернення до суду, оскільки позов подано суб`єктом владних повноважень.

Вирішуючи означене питання, колегія суддів вважає за потрібне спершу нагадати, що розгляд адміністративним судом спорів у сфері публічно-правових відносин першочергово має слугувати меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Суб`єкти ж владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 цього ж Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 136 цього ж Закону суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, професійна діяльність суддів охоплюється поняттям публічної служби у вжитому в КАС України значенні.

За обставин цієї справи з позовом до суду звернувся суб`єкт владних повноважень, водночас спірні правовідносини охоплюються поняттям проходження публічної служби, позаяк стверджувана надмірна виплата сум суддівської винагороди, за стягненням якої звернувся позивач, виникла у зв`язку зі звільненням судді у відставку під час її перебування у щорічній оплачуваній відпустці.

Важливим у цьому контексті є те, що спір у правовідносинах щодо прийняття особи на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, може стати предметом судового розгляду як з ініціативи особи (зазвичай, працівника, кандидата на посаду тощо), так і за позовом суб`єкта владних повноважень (який, як правило, виступає в цих правовідносинах роботодавцем). У такому разі встановлення для учасників одних і тих самих правовідносин різних строків звернення до суду, де суб`єкт владних повноважень матиме для цього тримісячний строк, а особа - строк в один місяць, вочевидь, ставить суб`єкта владних повноважень у переважаюче становище, що не переслідує жодної легітимної мети, порушує принципи рівності, верховенства права та суперечить завданнями адміністративного судочинства.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка переглядається, попри те що позивач є суб`єктом владних повноважень, він, як учасник правовідносин, спір у яких виник у зв`язку з проходженням відповідачкою публічної служби, мав звернутися до суду у місячний строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У справі встановлено, що про факт стверджуваної переплати позивач дізнався щонайменше з 27 липня 2023 року, коли голова Сумського апеляційного суду видав наказ №6-ОСГ про відрахування судді ОСОБА_1. зі штату цього суду.

Позовну заяву у цій справі подано 19 жовтня 2023 року, тобто поза межами передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення.

Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Як убачається з матеріалів справи, Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 березня 2024 року залишив позовну заяву Сумського апеляційного суду без руху, установивши позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позову шляхом, серед іншого, надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав його пропуску та наданням доказів поважності причин пропуску зазначеного строку.

04 квітня 2024 року на виконання вимог ухвали від 25 березня 2024 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, де він висловив переконання, що дотримався тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, просив суд застосувати саме цей строк та вважати його не пропущеним. Відповідно, мотивів щодо існування поважних підстав пропуску строку звернення до суду не наводив.

За цих обставин, суд апеляційної інстанції цілком слушно зазначив, що позивач не навів поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Аргументи позивача не дають підстав уважати, що існували будь-які об`єктивні перешкод у реалізації ним свого права на звернення до суду, натомість ґрунтуються на помилковому застосуванні до спірних правовідносин положень статті 122 КАС України, що об`єктивно не позбавляло його можливості звернутися до суду із цим позовом у встановлений КАС України строк для цієї категорії справ.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.

У розглядуваному випадку за установлених у справі обставин немає підстав вважати підхід судів попередніх інстанцій до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.

У касаційній скарзі позивач указує про неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду, висловлених у справах №640/21107/19, №580/1911/21, №520/10899/22, №813/1045/18.

Із цього приводу колегія суддів зауважує, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

При цьому, варто враховувати також і визначені процесуальним Законом правила щодо меж касаційного перегляду, за якими суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Тож питання релевантності висновку Верховного Суду щодо застосування тих чи інших правових норм для конкретної справи залежить також і від тих меж, у яких було здійснено касаційний перегляд судових рішень.

У справі №813/1045/18 військова частина звернулася з позовом до військовослужбовця про стягнення з останнього матеріальної шкоди, завданої ним державі через особисту неправомірну бездіяльність під час проходження військової служби. У цій справі в постанові від 22 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у справі щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_1 шкоди, завданої військовослужбовцем шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Разом із цим, у межах цієї справи Велика Палата Верховного Суду не викладала висновків щодо правил застосування статті 122 КАС України.

У справі № 580/1911/21 предмет спору так само стосувався стягнення з військовослужбовця заподіяної матеріальної шкоди, де спірні правовідносини врегульовані, зокрема Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджену Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (далі - Положення №243/95-ВР).

У справі №520/10899/22 спір стосувався стягнення з поліцейського безпідставно отриманих ним грошових коштів внаслідок його недобросовісної поведінки, а саме, за період відсутності на службі, наслідком чого стало застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Верховний Суд керувався тим, що цей спір не відноситься тих, які виникли з підстав проходження публічної служби (частина п`ята статті 122 КАС України), відповідно, до них мають застосовуватися приписи абзацу 2 частини другої статті 122 КАС України, якими встановлено тримісячний строк звернення до суду, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Зважаючи на те, що правовідносини у перелічених скаржником справах про неврахування судами висновків Верховного Суду в яких він зазначає, та справі, що переглядається, є неподібними ні за суб`єктним складом, ні за предметом позову та його підставами, ні за нормативним регулюванням, ні за обставинами, які формують зміст правовідносин і впливають на правозастосування, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника.

За змістом постанови Верховного Суду від 24 червня 2022 року у справі №640/21107/19, суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в межах доводів і вимог касаційної скарги, не розглядав питання дотримання процесуального строку в аспекті системного тлумачення частин другої та п`ятої статті 122 КАС України, натомість, вирішуване цим судом питання більшою мірою стосувалося оцінки висновків суду апеляційної інстанції, який застосував постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", у якій вказано, що при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням статті 127 КЗпП України, суди мають врахувати, що роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду стосовно до правил частини другої статті 233 КЗпП протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум. У кінцевому підсумку суд касаційної інстанції указав на помилковість таких висновків та погодився з доводами скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо ненадання оцінки дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду через призму норм КАС України. Із цих міркувань та враховуючи, що допущені порушення норм процесуального закону позбавляють суд касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові рішення на предмет правильності застосування норм матеріального права при вирішення спору по суті, Верховний Суд скасував рішення судів обох попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Тож, у вказаній справі, хоч подібними є предмет та підстава позову, однак відмінним є коло питань, яке вирішував суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для висновку про обґрунтованість доводів скаржника щодо наявності підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Надаючи оцінку наведеним у касаційній скарзі аргументам про порушення судами принципу правової визначеності, яке скаржник убачає у тому, що суди обох попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків Другого апеляційного адміністративного суду, який у цій же справі постановою від 01 лютого 2024 року скасував ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року про залишення позову без розгляду, мотивовану пропуском строку звернення до суду, та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, колегія суддів керується таким.

Як установлено в цій справі, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року позовну заяву Сумського апеляційного суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №480/11300/23.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та залишено без розгляду позовну заяву Сумського апеляційного суду до ОСОБА_1 , третя особа - Державна судова адміністрація України, про стягнення надмірно виплачених сум залишено без розгляду.

Позивач оскаржив це судове рішення до суду апеляційної інстанції.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року скасовано, а справу №480/11300/23 направлено до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що лише в ухвалі про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції констатував, що позивачем пропущено строк на звернення до адміністративного суду, не надавши позивачу можливості звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку.

Надалі, урахувавши ці висновки, Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 березня 2024 року залишив позовну заяву Сумського апеляційного суду без руху, установивши позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позову шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав його пропуску та наданням доказів поважності причин пропуску зазначеного строку, а також шляхом зазначення правових підстав для залучення до участі по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної судової адміністрації України.

На виконання вимог цієї ухвали позивач надав заяву про усунення недоліків позову, однак оцінивши наведені у ній доводи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду, який, як уже було зазначено вище, поділяє і суд касаційної інстанції.

Таким чином, аргументи скаржника про неврахування судами висновків, викладених Другим апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 01 лютого 2024 року в цій же справі, не заслуговують на увагу, оскільки мотиви, якими керувався цей суд, скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та направляючи йому справу для продовження розгляду, стосувалися головним чином позбавлення позивача можливості звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку. Надалі зазначений недолік судом було виправлено, а позивачеві забезпечено право висловитися щодо існування поважних причин пропуску строку звернення до суду.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумського апеляційного суду залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі №480/11300/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

М.В. Білак

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду