Постанова

від 24.01.2025 по справі 640/7457/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року

м. Київ

справа № 640/7457/20

адміністративне провадження № К/990/22971/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Соколова В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства енергетики України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 (суддя - Федорчук А. Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 (колегія суддів у складі: Черпіцької Л. Т., Кобаля М. І., Собківа Я. М.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, у подальшому перейменоване на Міністерство енергетики України (далі - відповідач-1, Міненерго), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. державного секретаря Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 03.03.2020 № 188-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з 04.03.2020;

- стягнути з Міністерства енергетики та захисту довкілля України (перейменовано в Міністерство енергетики України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2020 до моменту винесення рішенням судом;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на раніше займаній посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 04.03.2020 та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов служби не надано заяви про звільнення або переведення на іншу запропоновану йому посаду, а тому наявні підстави вважати, що державний службовець є таким, що продовжує проходження державної служби. З огляду на те, що оскільки після закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 прибув до свого місця роботи, тобто, фактично продовжив проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби, письмової заяви на ім`я керівника відповідача про звільнення у зв`язку із зміною істотних умов державної служби не подавав, то відповідач дійшов передчасного висновку про його звільнення із займаної посади. Позивач також просив урахувати, що персональне провадження про можливе наступне звільнення від 14.11.2019 (а не 11.11.2019) не відповідає вимогам статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України; у редакції чинній на момент його вручення), якою врегульовано, що одночасно із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації. Жодного іншого попередження про звільнення у період з 14.11.2019 по 03.03.2020 (момент звільнення) позивачу не вручалось.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 працював у Міністерстві енергетики та захисту довкілля України на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу.

14.11.2019 Міністерством енергетики та захисту довкілля України винесено попередження про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до якого, у зв`язку із введенням в дію 01.11.2019 структури та штатного розпису апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України на 2019 рік, відповідно до наказу Мінекоенерго від 31.10.2019 № 367 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства енергетики та захисту довкілля України», відповідно до частини третьої статті 5 та частини першої статті 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади по закінченню 60 календарних днів з моменту доведення до відома цього попередження, за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

У подальшому, 03.03.2020 Міністерством енергетики та захисту довкілля України видано наказ № 188-к, на підставі якого відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону № 889-VIII ОСОБА_1 03.03.2020 звільнено з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Незгода позивача із указаним наказом про звільнення зумовила його звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 залучено Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України до участі у справі у якості співвідповідача (далі - відповідач-2).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2021 замінено відповідача - Міністерство енергетики та захисту довкілля України, його правонаступником - Міністерством енергетики України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ в. о. державного секретаря Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 03.03.2020 № 188-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з 04.03.2020. Стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України (перейменовано в Міністерство енергетики України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2020 по момент винесення рішенням судом у розмірі 905 404,50 грн, без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на раніше займаній посаді заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 04.03.2020 та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 27 426,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що при проведенні заходів зі зміни структури та штатного розпису апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України останнє зобов`язане було додержуватися встановленого КЗпП України порядку вивільнення працівників у разі скорочення штату/посади/умов праці, зокрема, не лише в частині повідомлення працівників про таке вивільнення не пізніше, ніж за два місяці, але і в частині пропозицій працівнику всіх наявних вакантних посад, що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Однак, оскільки відповідач-1 не запропонував ОСОБА_1 жодної вакансії, незважаючи на те, що з моменту попередження про наступне звільнення і до фактичного його звільнення у Міністерстві енергетики та захисту довкілля України були наявні вакантні посади, то останній порушив установлений законом порядок звільнення позивача.

Також суд зазначив, що протиправне звільнення працівника є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), сума якого становить 905 404,50 грн за період з 04.03.2020 по 12.12.2022.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій Міненерго звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження відповідач-1 зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами не ураховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 440/3397/20, від 03.11.2022 у справі № 240/20237/20, від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 08.12.2021 справі № 380/3646/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 30.11.2021 у справі № 480/4055/20 та від 09.06.2022 у справі № 400/1781/21 щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон № 440-IX).

Крім того, скаржник зазначає, що на час звільнення позивач обіймав посаду заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу Міністерства енергетики та захисту довкілля. При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації центральних органів виконавчої влади» Міністерство екології та природних ресурсів перейменовано на Міністерство енергетики та захисту довкілля України та реорганізовано Міністерство енергетики та вугільної промисловості шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля, що унеможливлює поновлення позивача на попередній посаді.

Також зазначає, що 19.09.2019 було прийнято Закон України № 117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-ІХ) та 14.01.2020 було прийнято Закон № 440-ІХ. Положеннями указаних законів внесено низку суттєвих змін до Закону № 889-VIII, зокрема щодо обмеження дії законодавства про працю на державну службу, спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів своєї діяльності, тощо. При цьому, звертає увагу на той факт, що на момент звільнення позивача Закон № 889-VIII діяв у редакції від 13.02.2020. За попередньою редакцією Закону № 889-VIII (станом на 25.09.2019), згідно з пунктом 1 частини першої статті 87, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. При цьому, частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції до набрання чинності Закону № 117-ІХ) визначалось, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Відповідно до Закону № 440-ІХ частину третю статті 87 Закону № 889-VIII було змінено і перший абзац викладено в наступному змісті: Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Отже, скаржник уважає, що посилання позивача на частину третю статті 87 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII не можуть братись до уваги, оскільки ці норми викладені в позовній заяві в редакції, яка не є чинною і вже не була такою на момент звільнення ОСОБА_2 .

Скаржник наголошує, що з урахуванням наведених змін до законодавства про державну службу розширено повноваження суб`єкта призначення щодо звільнення державних службовців, при цьому обмежено дію законодавства про працю, а відповідні правовідносини тепер врегульовано нормами Закону № 889-VIII, що виключає необхідність дотримання норм на порушення яких указував позивач.

Крім того, скаржник зазначає, що норми статей 41, 43 Закону № 889-VIII, статті 42 КЗпП України не можуть застосовуватися у спірних правовідносинах, оскільки позивача було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а не повідомлено йому про зміну істотних умов служби.

Разом з тим, скаржник зазначає, що позивач у період з 04.03.2020 по 20.01.2023 працював, отримував заробітну плату, а відтак в останнього не було вимушеного прогулу у зазначені періоди. Отже, у випадку якщо суд дійде до висновку, що наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 03.03.2020 № 188-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу» незаконний, Міненерго просить провести правильний розрахунок вимушеного прогулу. А відтак, у випадку задоволення позовних вимог, просить урахувати, у позивача з 04.03.2020 по 12.12.2022 час вимушеного прогулу складав 249 робочих днів.

Позиція інших учасників справи

Представник позивача у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

28.06.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міненерго на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи № 640/7457/20.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31.07.2023 № 1223 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 640/7457/20 у зв`язку з відпусткою судді Загороднюка А.Г., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Соколова В. М. для розгляду судової справи № 640/7457/20.

Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Міненерго на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 23.01.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон № 889-VIII. Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Дія Закону № 889-VIII поширюється на державних службовців, у тому числі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 2 частини другої статті 3 цього Закону).

Приписами частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частина перша статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) визначала, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

25.09.2019 набрав чинності Закон № 117-IX, яким внесено зміни до деяких законів України, у тому числі до Закону № 889-VIII.

У частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) закріплено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Касаційне провадження у справі № 640/7457/20 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звільнений з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу з посиланням на пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, без конкретизації підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Водночас з попередження від 14.11.2019 встановлено, що наступне звільнення ОСОБА_1 зумовлене скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

При цьому суди зауважили, що оскаржуваний наказ про звільнення містить посилання на попередження від 11.11.2019, однак позивачем надано та підтверджено ознайомлення із попередженням від 14.11.2019. Ознайомлення з іншими, окрім попередження від 14.11.2019 позивач заперечує, а відповідачем указані обставини не підтверджено жодними доказами. Також відсутні докази внесення в наказ про звільнення позивача змін, зокрема в частині зазначення коректної дати підстави звільнення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, доводи відповідача-1 побудовані на тому, що згідно із структурою та штатним розписом апарату Мінекоенерго, затвердженими наказом Мінекоенерго від 11.11.2020 № 83, введено посади державних експертів, керівників експертних груп у складі відповідних директоратів.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з метою з`ясування наявності підстав для звільнення позивача перевірці підлягає саме факт зміни структури або штатного розпису державного органу.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з наявної в матеріалах справи копії структури апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України, затвердженої Міністром енергетики та захисту довкілля України 11.02.2020, розділ ХХІ має назву «Управління біорізноманіття та охорони земельних ресурсів», до складу якого входить, зокрема, відділ охорони рослинного світу та біобезпеки. Тобто, до складу оновленої структури крім директоратів, як стверджував представник відповідача-1, входили також і управління, які складаються у свою чергу із відділів.

У той же час, позивача звільнено з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що в межах спірних правовідносин мало місце перейменування посади позивача, а не скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Доводи скаржника зводяться до того, що на момент звільнення позивача діяв Закон № 889-VIII у редакції від 13.02.2020, який є спеціальним по відношенню до КЗпП України і таким, що у повній мірі урегульовує спірні правовідносини, оскільки згідно із Законом № 440-ІХ частину третю статті 87 Закону № 889-VIII було змінено і перший абзац викладено в наступному змісті: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Отже, на переконання скаржника, ужите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

У частині третій статті 5 Закону № 889-VIII, який є спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, чітко визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції до набрання чинності Законом № 117-IX) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не можна було перевести на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовився від такого переведення.

25.09.2019 набрав чинності Закон № 117-IX, яким внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема частиною першою статті 83 цього Закону (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

13.02.2020 набрав чинності Закон № 440-IX, яким частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

Отже, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, ураховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VIII.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом, норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Як наголосив Верховний Суд у постановах від 16.02.2022 у справах № 380/3389/20, № 380/3435/20, № 380/3654/20, № 380/4357/20, від 07.07.2022 у справі № 380/3754/20, від 28.07.2022 у справі № 380/6958/20, від 03.11.2022 у справі № 240/20237/20 та інших, правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: на момент попередження позивача про наступне вивільнення у цій справі урегульована нормами Закону № 889-VIII у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, а не Законом № 440-IX, як помилково уважає відповідач.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) передбачалося, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Водночас частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовлявся від такого переведення (абзац другий).

25.09.2019 набрав чинності Закон № 117-IX, яким внесені зміни до Закону № 889-VIII. Зокрема, підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-IX у статтю 87 Закону № 889-VIII внесені зміни, які, з-поміж іншого, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої); ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

Законом № 117-IX також були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації або реорганізації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Водночас жодних змін/доповнень, які б унормовували процедуру звільнення державних службовців з підстав, визначених пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, Законом № 117-IX до статті 87 Закону № 889-VIII внесено не було.

Спірним питанням, яке підлягає вирішенню під час розгляду цієї справи, є співвідношення норм статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) із нормами КЗпП України та поширення останніх на спірні правовідносини.

Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норм статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) у співвідношенні з нормами КЗпП України.

Так, зокрема, у постановах від 17.06.2021 у справі № 240/455/20, від 06.07.2021 у справі № 640/3456/20, від 30.11.2021 у справах № 640/3806/20 та № 640/4921/20, від 06.10.2022 у справі № 640/3436/20, Верховний Суд, роблячи аналіз норм Закону № 889-VIII, зазначив, що стаття 87 цього Закону до набрання 25.09.2019 чинності Законом № 117-IX визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Після внесених Законом № 117-IX змін до статті 87 Закону № 889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої).

Пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) також був доповнений такою підставою для звільнення як скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Водночас у частині процедури звільнення з указаних підстав стаття 87 Закону № 889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення у період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

Таким чином, Верховний Суд у вказаних постановах дійшов висновку, що не можна уважати, що стаття 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу в застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Зміст статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації або ліквідації державного органу.

Виключення Законом № 117-IX зі статті 87 Закону № 889-VIII бланкетної норми щодо застосування законодавства про працю при процедурі вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1, 1-1 частини першої цієї статті не указує на заборону щодо його застосування, ураховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин. Норми частини четвертої статті 40 КЗпП України указують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті.

У цій справі колегія суддів також уважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06.11.2013 у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX), є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законом № 440-IX та Законом України від 23.02.2021 № 1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

Тож, ураховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ.

Суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.

За таких обставин, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) або зміна структури та штатного розпису не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме: з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 440/413/20, від 11.06.2020 у справі № 826/19187/16, від 31.03.2020 у справі № 826/6148/16, від 09.10.2019 у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17.

При цьому, такий обов`язок з працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 440/413/20, від 25.07.2019 у справі № 807/3588/14, від 27.05.2020 у справі № 813/1715/16.

Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015 (справа № 6-40цс15) сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.

Наведені правові позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.12.2018 (справа № 826/25887/15), від 17.07.2019 (справа № 820/2932/16), від 09.10.2019 (справа № 208/3390/16-а), від 24.04.2020 (справа № 824/168/19-а).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на дату прийняття оскаржуваного наказу, в структурі апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України, затвердженій Міністром енергетики та захисту довкілля України 11.02.2020, розділ ХХІ має назву «Управління біорізноманіття та охорони земельних ресурсів», до складу якого входить, зокрема, відділ охорони рослинного світу та біобезпеки. Водночас, позивача звільнено з посади заступника начальника Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки - начальника відділу охорони рослинного світу.

При цьому, згідно зі штатним розписом на 2019 рік у складі апарату Міністерства екології та природних ресурсів України передбачено Управління охорони біорізноманіття та біобезпеки, до якого входить Відділ охорони рослинного світу, з кількістю штатних одиниць разом по управлінню - 11.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 (якою Міністерство екології та природних ресурсів України перейменовано у Міністерство енергетики та захисту довкілля України), від 29.09.2019 № 852, наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 15.10.2019 № 345 про затвердження структури апарату та чисельності самостійних структурних підрозділів апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України, після перейменування Міністерства екології та природних ресурсів України (267 працівників) у Міністерство енергетики та захисту довкілля України і приєднання до нього Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (414) граничну чисельність працівників апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України визначено у кількості 681 штатних одиниць.

Відповідно до наказів відповідача-1, якими затверджено структуру та чисельність самостійних структурних підрозділів Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 15.10.2019 № 345 та від 11.02.2020 № 83 штатний розпис на 2020 рік, кількість штатних одиниць у новій структурі апарату Міністерства збільшилась із 665 до 681 одиниць.

У той же час, в структурі Міністерства енергетики та захисту довкілля України діє Управління біорізноманіття та охорони земельних ресурсів, до якого входить відділ охорони рослинного світу та біобезпеки із посадою - заступник начальника управління - начальник відділу. Кількість штатних одиниць разом по управлінню - 14.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що мали місце зміни структури та штатного розпису без скорочення штату працівників та посади позивача.

Відповідно до правової позиції Верховним Судом, викладеної у постанові від 24.07.2020 у справі № 816/654/17, сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату/посади не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Міністерство енергетики та захисту довкілля України при проведенні заходів зі зміни структури та штатного розпису апарату зобов`язане було додержуватися встановленого КЗпП України порядку вивільнення працівників у разі скорочення штату/посади/умов праці, зокрема не лише в частині повідомлення працівників про таке вивільнення не пізніше, ніж за два місяці, але і в частині пропозицій працівнику всіх наявних вакантних посад, що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Однак, оскільки відповідач-1 не запропонував жодної вакансії, то останній порушив установлений законом порядок звільнення позивача.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідь на запит позивача відповідач-1 підтвердив, що лише станом на дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади (березень 2020 року) в апараті Міністерства енергетики та захисту довкілля України вакантними були 143 посади.

Отже, зважаючи на наведене, а також ураховуючи положення частин першої та другої статті 235 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що протиправне звільнення працівника є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Щодо твердження відповідача-1, що позивач у період з 04.03.2020 по 20.01.2023 працював, отримував заробітну плату, а відтак в останнього не було вимушеного прогулу у зазначені періоди, Верховний Суд зазначає, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата незаконно звільненому працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Указана норма права, окрім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Також у постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при поновленні на роботі виплата працівнику середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що стаття 235 КЗпП України, яка гарантує отримання незаконно звільненим працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не передбачає підстав, на основі яких сума цього заробітку може бути зменшена, зокрема й у випадку працевлаштування звільненого працівника в період вимушеного прогулу на іншу роботу та отримання ним доходів.

Тому доводи відповідача-1 стосовно того, що працевлаштування позивача у період з 04.03.2020 по 20.01.2023 та отримання ним заробітної плати як підстави для зменшення суми середнього заробітку, могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас скаржник не зазначив норму права, яка передбачає зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму доходів, отриманих позивачем протягом такого періоду з інших джерел.

Щодо доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не ураховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 440/3397/20, від 03.11.2022 у справі № 240/20237/20, від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 08.12.2021 справі № 380/3646/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 30.11.2021 у справі № 480/4055/20 та від 09.06.2022 у справі № 400/1781/21 21 щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-IX, варто зазначити, що правовий висновок, викладений у зазначених постановах Верховного Суду не є релевантним, адже фактичні обставини зі справою, що розглядається, не є подібними, оскільки правовідносини у цих справах з моменту попередження та до моменту звільнення виникли та існували після внесених змін до статті 87 Закону № 889-VІІІ, згідно із Законом № 440-IX та Законом України від 23.02.2021 № 1285-IX.

Натомість у справі, що розглядається початком виникнення спірних правовідносини є 14.11.2019 (момент вручення позивачу попередження про наступне вивільнення), а відтак з 14.11.2019 підлягає застосуванню редакція Закону № 889-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, які набули чинності з 25.09.2019.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу відповідно до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства енергетики України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук В.М. Соколов