Рішення

від 23.01.2025 по справі 368/2001/24

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/2001/24

2/368/342/25

Рішення

Іменем України

"23" січня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря судового засідання Назаренко А.І.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик Київської області цивільну справу в спрощеному позовному провадженню за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

позивач просить суд ухвалити рішення суду, яким шлюб зареєстрований Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київської області між нею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис за № 59 - розірвати, ухвалити рішення суду, яким стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 кошти на її - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 користь на утримання їхньоїї спільної дитини (доньки) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не нижче 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня подачі позовної заяви до повноліття дитини, допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць та судові витрати покласти на відповідача, обґрунтовуючи позов наступним.

Вона, ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт. Пісківка, Бородянського району, Київської області.

20 липня 2019 року вона зареєструвала шлюб з громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київської області був зроблений відповідний актовий запис за № 59. Після реєстрації шлюбу їй було присвоєно прізвище чоловіка - ОСОБА_4 .

У шлюбі перебуває вперше, від даного шлюбу у них народилася дитина: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження від 06 вересня 2022 року, серії НОМЕР_1 ). На даний час дитина проживає разом з нею та знаходяться на її утримані.

Сімейне життя у них не склалось по тій причині, що у них різні характери та погляди на життя, часто виникають сварки та непорозуміння, шлюб носить формальний характер вони стали чужими людьми.

Отже, його легковажне ставлення до шлюбу та відсутність відповідальності за подальше життя родини, в тому рахунку за належне виховання дитини, призвели до того, що між ними фактичні шлюбні стосунки припинені. На даний час вона з відповідачем проживають разом, але їхня родина існує лише формально, у зв`язку з чим збереження шлюбу суперечить не тільки інтересам сторін, а також і інтересам дитини, яка не отримує від батька належного виконання, уваги та турботи.

Зі свого боку вона робила все можливе для збереження їхньої сім`ї, однак її прагнення не принесли бажаних результатів, чим вона прийшла до твердого переконання про неможливість в подальшому нашого сумісного проживання та в необхідності розірвання шлюбу. Ніякого примирення в силу викладених обставин між ними бути не може.

Згідно ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною 1 ст. 110 Сімейного кодексу України передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Із змісту ст. 112 Сімейного кодексу України вбачається, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Також на даний час дитина проживає разом з нею та знаходяться на її утримані, вихованням дитини займається переважно вона.

Відповідач проживає разом з ними, надає їй матеріальну допомогу на утримання дитини, участі у вихованні дитини майже приймає. Інших дітей у відповідача немає. Про місце роботи і розмір заробітної плати відповідача їй наразі не відомо.

Декларацією прав дитини від 1959 р. закріплено принцип № 4, зі змісту якого дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи до пологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відтак, обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків. Обов`язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.

Обов`язок батьків по утриманню дітей до досягнення ними повноліття закріплений в ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного Кодексу України. У випадку відхилення батьків від виконання цього обов`язку, за рішенням суду засоби на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ст. 181 СК України).

Згідно зі ст. 430 ЦПК України, суд має право допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 180 батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги позивача визнав та не заперечує проти їх задоволення. Він не заперечує проти розірвання шлюбу. Також не заперечує про стягнення з нього аліментів на утримання дитини.

Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про винесення рішення про задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 СК України).

Згідно положень ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 20 липня 2019 року уклали шлюб, який був зареєстрований Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що було зроблено актовий запис під № 59.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає з позивачем.

Подружжя спільного господарства не ведуть, позивач має бажання розірвати шлюб та відповідач проти цього не заперечує.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Частиною 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Стаття 8 Конвенції декларує, що кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. За частиною 2 вказаної статті, органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.

Як проголошено положеннями статті 12 Конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права, так і безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу, через призму зокрема статей 5, 8 вказаного міжнародного договору.

Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.

Крім того, суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов підлягає задоволенню. Після розірвання шлюбу позивач залишається на прізвищі ОСОБА_4 .

Що стосується стягнення аліментів на дитину, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України).

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В силу ч. 2, ч.4 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.1991 року передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є особою працездатною, інших дітей на утриманні не має.

У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум дітей віком до 6 років: - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 182 СК України, ураховуючи ті обставини, що відповідач є особою працездатною, здатний надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, а також те, що в силу ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а розмір прожиткового мінімуму у 2025 для дітей віком до 6 років становить 2563,00 гривень, то суд вважає, що з відповідача на утримання малолітнього сина необхідно стягнути аліменти у розмірі 1/4 всіх видів його доходів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а судом, під час розгляду даної справи, не було встановлено обставин, за яких відповідач не може надавати матеріальну допомогу (сплачувати аліменти) своїй дитині саме в такому розмірі, який (розмір) буде достатнім для утримання малолітньої дитини та сприятиме нормальній життєдіяльності дитини, і гарантуватиме дітям належний рівень життя, що повністю узгоджується з положеннями статті 23 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року), ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я сторін та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини в межах суми платежу за один місяць.

Разом з тим, згідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн., оскільки позивач при подачі позову про стягнення аліментів була звільнена від сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.. ст. 110, 112 СК України, Законом України «Про Державну реєстрацію актів цивільного стану», керуючись ст. ст. 251-265, 293 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.

Шлюб зареєстрований Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київської області між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис за № 59 - розірвати.

Позивач - ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишається на прізвищі ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утримання дитини (доньки) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не нижче 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 24.12.2024 до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27.01.2025 р.

Суддя І.І. Шевченко