Постанова

від 16.01.2025 по справі 161/18427/13-ц

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/18427/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/64/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.

суддів - Матвійчук Л.В. , Осіпука В. В.

за участю:

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

представника ВДВС - Білової В. А.,

представника стягувача - Вороб`я П. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за поданням головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Наглій Надії Вікторівни про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року головний держаний виконавець ВДВС у м. Луцьку ЗМУ Міністерства юстиції (далі - Відділ ДВС) Наглій Н.В. звернулася до суду із поданням, в якому просила суд визначити частку в нерухомому майні боржника ОСОБА_3 , обгрунтовуючи подання тим, що на примусовому виконанні у ВДВС перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 13.11.2017 за виконавчим листом № 161/18427/13 від 01.10.2014 Луцького міськрайонного суду, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, для погашення кредитної заборгованості в розмірі 200757,81 грн в користь ПАТ «Дельта Банку», правонаступником якого є ТОВ «ФК Горизонт».

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2024 року подання задоволено.

Визначено, що ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить 1/3 частка квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Не погодившись із ухвалою суду, боржник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення для справи, просив скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні подання про визначення частки майна боржника.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що ухвалення оскаржуваної ухвали суду має наслідком порушення законних прав його та членів його сім`ї. Зазначає, що враховуючи фактичні обставини, а також позицію Великої Палати Верховного Суду , викладену у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) від 08 червня 2022 року, щодо тлумачення положення розділу VI ЦПК України, та зокрема, ст. 443 ЦПК України, в порушення положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд при постановленні ухвали від 21 жовтня 2024 року про задоволення подання державного виконавця про визначення частки у майні боржника, порушив його право на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неповно з`ясував обставини справи, оскільки спірним майном він володіє разом із іншими членами сім`ї на праві спільної сумісної власності, частки яких не зареєстровані, що свідчить про наявність спору про право.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

В судовому засіданні представники ВДВС та стягувача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно з вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в ній доказами, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем надані належні і достатні докази, які свідчать про належність спірного майна на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є боржниками за судовим рішенням про звернення стягнення на належну їм квартиру як предмет іпотеки, а відтак, вважає, що подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом установлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 17.09.2014 року, в цивільній справі № 161/18427/13-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту позов було задоволено та вирішено: стягнути з ФОП ОСОБА_2 в користь ПАТ «Дельта Банк» 200757,81 грн заборгованості за договором кредиту № 2010812-КФ-НКЛ від 13.08.2012 року; в рахунок погашення заборгованості за даним договором кредиту в розмірі 200757,81 грн звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 02.07.2012 року виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області на підставі рішення від 21.06.2012 року № 433-12, право власності на яку зареєстроване КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 23.07.2012 року за реєстраційним номером 37192853, про що зроблений відповідний запис № 6461 в реєстрову книгу № 196д., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог ЗУ «Про іпотеку», з початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; вирішено питання розподілу судових витрат.

На підставі цього рішення суду 01.10.2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист № 3453 у справі №161/18427/13-ц на боржника ОСОБА_3

13.11.2017 року на підставі зазначеного виконавчого листа старшим державним виконавцем Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Януш Н.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

18.03.2021 року головним державним виконавцем Другого відділу ДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ (м.Львів) Наглій Н.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду від 17.09.2020 року винесено постанову, якою стягувача ПАТ «Дельта Банк» було замінено його правонаступником - ТОВ «ФК «Горизонт».

На час розгляду справи за даним поданням судове рішення в цивільній справі № 161/18427/13-ц не виконане.

Також встановлено згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 394837236 від 19.08.2024 року, трикімнатна квартира, загальною площею 65,8 кв.м, житловою площею 39,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Вказана квартира обтяжена іпотекою за іпотечним договором від 13.08.2012 року в користь стягувача.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв`язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, оскільки спір, що існував між боржниками та стягувачем, уже вирішений судовим рішенням, що виконується.

Частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів. На досягнення цієї мети спрямовані правила процесуального закону, що регламентують позовне провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), на яку покликається апелянт, дійшла висновку, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом у порядку позовного провадження.

Отже, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, то звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому, позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 2-9881/02, провадження № 61-8539св21).

У справі № 2-591/11 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу й на те, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право і коли такого спору немає. За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору.

Також у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20, пункт 8.74). При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності (як у справі, що переглядається), свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене право такої особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цій справі, яка переглядається апеляційним судом, підставою звернення державного виконавця до суду з поданням стало те, що боржник не виконує рішення суду у справі № 161/18427/13 про звернення стягнення на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, а з інформації, отриманої під час здійснення виконавчого провадження, вбачається, що в ОСОБА_3 немає іншого нерухомого майна та грошових коштів, які би належали йому на праві приватної власності та на які можна було б звернути стягнення у примусовому порядку, проте є майно, яким він володіє спільно з іншими особами - відповідачами у справі про звернення стягнення на майно . На переконання державного виконавця, є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами, враховуючи, що таке майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини і сина, набуте ними шляхом приватизації, і частку боржника в цьому майні не було визначено.

Частиною 2 ст. 370 ЦК України передбачено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Отже, задовольняючи подання державного виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, поданого відповідно до статті 443 ЦПК України, у розмірі 1/3 частки, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказане майно набуто ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом приватизації житла та належить їм на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 02.07.2012 року виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області на підставі рішення від 21.06.2012 року № 433-12.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції та звертає увагу на те, що хоч частки у майні, яке належить боржнику ОСОБА_3 та членам його сім`ї, не визначені, але, виходячи з презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності, правильним є визначення належної боржнику 1/3 частки у спільному майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Оскільки борг не сплачений, встановлено відсутність у боржника достатніх коштів чи майна для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом, то суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання державного виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, що, у свою чергу, є адекватним ступенем втручання до його права та прав інших осіб, а також узгоджується із положеннями національного законодавства та практикою ЄСПЛ, із метою забезпечення принципу верховенства права та обов`язковості виконання судового рішення.

При цьому задоволення подання державного виконавця не порушує прав інших співвласників зазначеного майна.

Як видно із матеріалів справи, ухвалою Луцького міськрайонного суду від 08 грудня 2021 року подання Другого відділу ДВС у м.Луцьку ЗМУ МЮ про визначення частки боржника у майні, що належить на праві спільної сумісної власності, задоволено. Визначено, що ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить 1/3 частка квартири за адресою : АДРЕСА_2 (а.с.56-57 т.2). А ухвалою цього ж суду від 23 жовтня 2024 року визначено, що боржнику ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить 1/3 частка у цій же квартирі (а.с.141-142 т.2).

Твердження боржника ОСОБА_3 в апеляційній скарзі щодо незаконності ухвали через наявність спору в даній справі щодо визначення часток між співвласниками квартири не можуть братися до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи не містять доказів, які вказують на те, що між ОСОБА_3 та членами його сім`ї існував чи існує спір щодо нерухомого майна, яке є предметом подання приватного виконавця.

Відтак, доводи у цій частині відхиляються апеляційним судом.

Доводи про те, що судове рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки обставини у цій справі та у наведеній апелянтом справі, яка розглядалася Великою Палатою Верховного Суду, не є подібними, так як майно боржником набуто шляхом приватизації і спору щодо його поділу чи визначення розміру часток немає, а також у даній справі боржник є співвласником майна з іншими особами, які також є відповідачами у цивільній справі, тобто є також боржниками щодо звернення стягнення на всю належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру в цілому .

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах, з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки

не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Інші наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді