Постанова

від 14.01.2025 по справі 909/69/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р. Справа №909/69/22 (909/750/24)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Панова І.Ю.,

Судді Матущак О.І.,

Зварич О.В.,

Секретар судового засідання: Фарина Х.І.

За участю представників сторін:

арбітражний керуючий: Демчан О.І.;

позивач: не з`явився;

відповідач: не з`явився;

розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 13.10.2024 (вх. №01-05/2875/24 від 14.10.2024)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2024

у справі № 909/69/22(909/750/24) (суддя Шкіндер П.А.)

за позовом: фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" вул. Євгена Коновальця, буд. 229, м. Івано-Франківськ, 76014

про стягнення заборгованості з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в сумі 349 731 грн 45 коп.

у межах справи № 909/69/22

про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод"

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і ухвали суду першої інстанції.

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод".

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" (код 00218271), відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

15.08.2024 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" заборгованості з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в розмірі 349 731,45 гривень, з яких: 277 593,37 гривень - заборгованість по заробітній платі, 7932,88 гривень - вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, 25886,24 гривні - компенсація за невикористані щорічні відпустки, 38 318,96 гривень - компенсація у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2024 у справі №909/69/22(909/750/24) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерною товариства "Івано-Франківський арматурний завод" на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 90217,13 грн, яка складається з наступного: 56725,29 грн - заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 (включаючи податки та обов`язкові платежі); 7932,88 грн - заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов`язкові платежі); 8390,77 гри - заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (12 днів) (включаючи податки та обов`язкові платежі);17168,19грн - заборгованості по компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" в дохід Державного бюджету України 1353,47грн. судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2024 у справі №909/69/22(909/750/24), в частині відмови у задоволені позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення суду в частині оскарження є необґрунтованим та незаконним.

Апелянт зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 21, 34, 113 КЗпП України, ст. 61 КУзПБ, ст.ст. 10,24 Закону України «Про відпустки».

Арбітражний керуючий Демчан О.І., у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що воно прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.10.2024 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Матущак О.І.

Ухвалою суду від 28.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 13.10.2024 (вх. №01-05/2875/24 від 14.10.2024) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2024 у справі №909/69/22(909/750/24) залишено без руху, надано апелянту строк у 10 днів для усунення недоліків та надання суду доказів сплати судового збору у сумі 5839,08 грн протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 13.10.2024 (вх. №01-05/2875/24 від 14.10.2024) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2024 у справі №909/69/22(909/750/24).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 призначено розгляд справи на 17.12.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 розгляд справи відкладено на 14.01.2025.

У судовому засіданні 14.01.2025 арбітражний керуючий заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві. Позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, однак у прохальній частині апеляційної скарги заявив клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалах справи документами.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

ОСОБА_1 з 29.11.2000 року по 31.07.2023 року працював, за трудовим договором, у ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод" на посаді електрозварювальника ручного зварювання в цеху №9.

31.07.2023 ліквідатором ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод", арбітражним керуючим Демчан О.І. видано наказ №1-П відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 заборгованість по заробітній платі з січня 2021 року по червень 2021 року включно становить 56725,29 гривень.

Окрім цього, з Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 встановлено відсутність інформації щодо наявної заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за період з липня 2021 року по день звільнення - 31.07.2023.

За останніми наявними у Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 даними суми доходів позивача становили, зокрема, у травні 2021 року - 9 792,25 гривень за 18 робочих днів та у червні 2021 року - 6 073,33 гривні за 20 робочих днів: 9 792,25 гривень + 6 073,33 гривні = 15 865,58 гривень / 38 робочих днів = 417,52 гривні.

За розрахунком позивача, заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем за період з 01.07.2021 року по день звільнення - 31.07.2023 року становить: з 01.07.2021 по 31.12.2021 - 129 робочих днів*417,52 гривні = 53 860,08 гривень; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 249 робочих днів*417,52 гривні = 103 962,48 гривень; з 01.01.2023 по 31.07.2023 - 151 робочий день*417,52 гривні = 63 045,52 гривні. Всього заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем становить 277 593,37 гривень: 56725,29 гривень (за період з січня по червень 2021 року включно) + 53860,08 гривень (за період з 01.07.2021 по 31.12.2021) + 103 962,48 гривень (за 2022 рік) + 63 045,52 гривні (за період з 01.01.2023 по 31.07.2023).

У позовній заяві позивач просив суд стягнути суму вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, яка становить: 19 робочих днів*417,52 гривні у загальному розмірі - 7 932,88 гривень.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, при цьому зазначив наступне.

У зв`язку з відсутністю інформації про кількість днів невикористаної щорічної відпустки позивачем 26.07.2024 року було надіслано на адресу ліквідатора ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод", арбітражного керуючого Демчана О. І. листа, з проханням видати належним чином завірену копію наказу №1-П від 31.07.2023 про звільнення з посади із зазначенням кількості днів невикористаної щорічної відпустки.

Від ліквідатора ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод" арбітражного керуючого Демчана О.І., надійшла відповідь у якій зазначено, що останнім на виконання приписів ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства передано до Архівного відділу Івано-Франківської міської ради документи ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод" за 1967-2022 роки та довідковий апарат з рекомендацією звернутися до Архівного відділу Івано-Франківської міської ради із відповідним запитом.

Позивач зазначає, що перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем починаючи з січня 2021 року щорічні чи додаткові відпустки ним не використовувалися.

При розрахунку компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, керуючись приписами статі 83 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України "Про відпустки" за якими тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні, позивач вказує, що станом на дату звільнення повинно було бути не менш як 62 календарних дні невикористаної відпустки (24 календарних дні за 2021 рік 24 календарних дні за 2022 рік та 14 днів за 7 місяців 2023 року).

Позивач просив суд стягнути суму компенсації за невикористані щорічні відпустки, яка становить 25 886,24 гривні (62 календарних дні невикористаної щорічної відпустки *417,52 гривні середньої заробітної плати за 12 місяців).

Крім того, позивач просив суд стягнути суму компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 до 30.06.2023 яка становить 38 318,96 гривень.

Позивачем надано суду копію паспорта, копію довідки платника податків, копію трудової книжки та копію довідки - Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5.

При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Згідно ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

У відповідності до ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу).

Разом з тим, при розгляді трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення ч. 5 ст. 41 КУзПБ, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне отримання винагороди за працею захищається законом.

Статтею 1,2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу.

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1ст. 115 КЗпП України, ч. 1ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "про оплату праці" (надалі Закон №108/95-ВР), за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством: премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме від платності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій стані 233КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений ліквідатором з 31.07.2023, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, а тому позивач просив стягнути з підприємства невиплачену заробітню плату.

Колегія суддів вважає, що, в даному випадку, навіть у разі невиконання фактично трудової функції не з власної вини, працівник вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату по момент звільнення, у встановленому законом порядку, відчуження основних активів боржника та фактичне припинення господарської діяльності боржника до визнання останнього банкрутом не є підставою для відмови у позові про стягнення заробітної плати, чому суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.

Щодо застосування практики Верховного суду викладеної у постанові від 11.04.2019 у справі № 408/2445/17-ц апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що остання не є релевантною та не може бути застосована у даних правовідносинах.

За змістом ст.ст. 47,115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в п. 67, 69, 70, 72 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

За приписами статей 95, 115, 116 КЗпП України, статей 21, 30 Закону України "Про оплату праці" відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець. Аналогічної правової позиції дотримується КГС ВС від 17.04.2019 у справах №911/460/15 (1), №911/460/15 (2).

Колегія суддів вважає що облік робочого часу працівників та контроль за належним здійсненням ними їх трудових обов?язків покладено на роботодавця.

Відповідач не довів наявності вини працівника ОСОБА_1 у невиконанні покладених на нього трудовим законодавством обов?язків.

Крім того, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін?юсту та Мінфіну від 28.06.1993 року №43).

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Отже, Господарським судом Івано-Франківської області безпідставно та необґрунтовано зроблено висновок про неможливість ОСОБА_1 виконувати роботу на ПрАТ "ІФАЗ" у зв`язку з працевлаштуванням на АТ "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод".

За твердженням позивача заборгованість боржника перед ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по дату звільнення - 31.07.2023 становить 277593,37 грн.

Розмір заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 підтверджена та визнана ліквідатором ПАТ "ІФАЗ".

Відповідно до ч. 4 статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Долученою до позовної заяви довідкою форми ОК-5 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працював, як найманий працівник ПрАТ "ІФАЗ" та йому було нараховано, але невиплачено заробітну плату за період з січня 2021 року по червень 2021 року, яка становить 56 725,29 грн.

Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Заборгованість із заробітної плати за період з січня 2021 року по червень 2021 року, яка становить 56 725,29 грн, не заперечувалась боржником та була задоволена судом першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржено в апеляційному порядку.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід частково задовольнити позовні вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати за період:

з 01.07.2021 по 31.12.2021 - 129 робочих днів Х 417,52 гривні = 53860,08 гривень;

з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 249 робочих днів Х 417,52 гривні = 103962,48 гривень;

з 01.01.2023 по 04.04.2023 - 67 робочих днів Х 417,52 гривні = 27973,84 гривень.

Таким чином стягненню з боржника підлягає сума 185 796,40 гривень заборгованості по заробітній платі за період, що передував процедурі ліквідації боржника з 01.07.2021 по 04.04.2023 (включаючи податки та обов`язкові платежі).

Колегія суддів стягує заборгованість із заробітної плати до моменту винесення судом першої інстанції постанови від 04.04.2023 по справі №909/69/22, якою визнано банкрутом Приватне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод".

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, серед іншого, господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник мав на час її проведення.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Аналогічне правове регулювання встановлено в конструкції ст. 24 Закону України "Про відпустки".

Як зазначено у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 24.06.2011 №208/13/116-11 "Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток", кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу. Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тобто прив`язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 7 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Відповідно до долученої довідки форми ОК-5 за липень 2020 року по червень 2021 року (останні 12 календарних місяців роботи) заробітна плата ОСОБА_1 склала: 174807,71 грн. Кількість календарних днів розрахункового періоду (останні 12 календарних місяців роботи) без врахування святкових і неробочих днів, встановлених законодавством становить: 250 днів. Розрахунок відповідно до п. 7 Порядку: 174807,71 : 250 * 12 (кількість днів відпустки за 6 місяців 2021 року) = 8390,77 грн.

Виходячи із наведеного, компенсація за невикористану ОСОБА_1 відпустку за 6 місяців 2021 року (12 днів) роботи становить 8390,77 грн.

Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ГІДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 8390,77 грн складається з: 1510,34 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 125,86 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу); 6754,57 грн - нарахований, але не виплачених "чистий" дохід (компенсація за невикористану відпустку (12 днів)).

Вказаний розрахунок був покладений в основу оскаржуваного рішення та не оспорювався сторонами по справі в апеляційному порядку .

Разом з тим, колегія суддів вважає, що, крім зазначеної суми, задоволенню підлягає позовна вимога щодо стягнення 14 625,82 грн заборгованості по компенсації за невикористану відпустку.

24 календарних дні за період з 01.07.2021 по 31.12.2021 + 24 календарних дні за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 + 3 календарних дні за період з 01.01.2023 по 04.04.2023 = 51 календарний день Х 417, 52 грн = 21293,52 грн (включаючи податки та обов`язкові платежі).

Оскільки, судом першої інстанції, в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по компенсації за невикористану відпустку, було частково задоволено позовні вимоги на суму 6 667,70 грн, то апеляційний суд вважає за необхідне стягнути 14 625,82 грн, як різницю між стягненою сумою Господарським судом Івано-Франківської області та сумою, що підлягає стягненню 21293,52 грн-6 667,70 грн=14 625,82 грн.

Щодо заявленої суми заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку.

Як вже зазначалось вище, позивач працював на ПрАТ "ІФАЗ" за трудовим договором починаючи з 16.02.2017, та був звільнений ліквідатором ПрАТ "ІФАЗ" 31.07.2023, про що було зроблено запис у трудовій книжці позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Конструкцією ч. 1 ст. 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до долученої довідки форми ОК-5 за травень-червень 2021 року (останні два місяці роботи) заробітна плата ОСОБА_1 склала: 15865,58 грн (за травень 2021 року - 9792,25 грн, а за червень 2021 року - 6073,33 грн). Середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останніх 2 (два) місяці роботи становить 417,52 грн (розрахунок: 15865,58 : 38 днів (кількість робочих дів у травні-червні 2021 року)).

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат колишньому працівнику, здійснюється нарахування вихідної допомоги при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Середньомісячне число робочих днів ОСОБА_1 за останні два календарні місяці становить 19 (розрахунок: 38 (кількість робочих дів у травні-червні 2021 року): 2)).

Виходячи із наведеного, за результатом самостійно проведеного ліквідатором розрахунку, вихідна допомога при звільненні ОСОБА_1 в розмірі одного середнього місячного заробітку становить 7932,88 грн.

Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 7932,88 грн складається з: 1427,92 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 118,99 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу); 6385,97 грн - нарахований, але не виплачених "чистий" дохід (вихідна допомога при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку).

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо стягнення вихідної допомоги не оскаржено сторонами в апеляційному порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ "ІФАЗ" грошових коштів в розмірі 7932,88 грн, які складаються з заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов`язкові платежі), слід задовольнити.

Щодо заявленої суми заборгованості по компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем розраховано суму компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 (затримка заробітної плати за січень 2021 року більш як на один місяць) до 30.06.2023.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом ПрАТ "ІФАЗ" (код 00218271) відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана О.І. Господарську діяльність ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод" завершено. Строк виконання всіх грошових зобов`язань ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод" вважати таким, що настав 04.04.2023. Припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.

Як вже зазначалось вище, звільнення заявника відбулось 31.07.2023 вже після відкриття ліквідаційної процедури постановою від 04.04.2023.

Відповідно до п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту.

Інфляційне нарахування на "чисту" заробітну плату за січень 2021 року, яка становить 16 335,84 грн: інфляційне збільшення за період з 01.03.2021 по 31.03.2023: 16 335,84 х 1.40256591 - 16 335,84 = 6 576,25 грн.

Інфляційне нарахування на "чисту" заробітну плату за лютий 2021 року, яка становить 13 173,22 грн: інфляційне збільшення за період з 01.04.2021 по 31.03.2023: 13173,22 х 1.37912086-13 173,22 = 4994,24 грн.; інфляційне нарахування на "чисту" заробітну плату за березень 2021 року, яка становить - 2 677,32 грн.

Інфляційне збільшення за період з 01.05.2021 по 31.03.2023: 2 677,32 х 1.36953412 - 2 677,32 = -989,36 грн; Інфляційне нарахування на "чисту" заробітну плату за квітень 2021 року, яка становить 6 060,32 грн: інфляційне збільшення за період з 01.06.2021 по 31.03.2023: 6 060,32 х 1.35195866 - 6 060,32 = 2 132,98 грн.

Інфляційне нарахування на "чисту" заробітну плату за травень 2021 року, яка становить 7 882,76 грн:; інфляційне збільшення за період з 01.07.2021 по 31.03.2023: 7 882,76 х 1.34926014 - 7 882,76 - 2 753,13 грн.; інфляційне нарахування на "чисту" заробітну плату за червень 2021 року, яка становить 4 889,03 грн:; інфляційне збільшення за період з 01.08.2021 по 31.03.2023: 4 889,03 х 1.34791223 - 4 889,03 - 1 700,95 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ "ІФАЗ" грошових коштів в розмірі 17168,19 грн, які складаються з заборгованості по компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023 слід задовольнити частково.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення, прийшла до висновку, що в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні позову про стягнення у сумі 198 699,15 грн рішення господарського суду слід скасувати. В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 198 699,15 грн, яка складається з наступного: 185 796,40 грн - заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 04.04.2023 (включаючи податки та обов`язкові платежі); 8390,77 грн - заборгованості по компенсації за невикористані відпустку . В решті в оскаржуваній частині рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 13.10.2024 (вх. №01-05/2875/24 від 14.10.2024) - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2024 у справі №909/69/22(909/750/24) в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні позову про стягнення у сумі 198 699,15 грн - скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківський арматурний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 198 699,15 грн, яка складається з наступного: 185 796,40 грн - заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 04.04.2023 (включаючи податки та обов`язкові платежі); 8390,77 грн - заборгованості по компенсації за невикористані відпустку. В решті в оскаржуваній частині рішення - залишити без змін.

3. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Матеріали справи повернути до першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 24.01.2025.

Головуючий суддя Панова І.Ю.,

Судді Зварич О.В.,

Матущак О.І.