Постанова

від 20.01.2025 по справі 907/502/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2025 р. Справа №907/502/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради за №32.01-17155 від 26.08.2024,

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 суддя Лучко Р.М., м. Ужгород, повний текст рішення складено 06.08.2024

у справі №907/502/24.

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю СБ, м. Львів

про стягнення 72 922,32 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СБ 61 320,00 грн заборгованості з орендної плати та 11 602,32 грн. пені.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 7 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою суб`єкту господарювання комунальної власності територіальної громади м. Ужгород від 27 квітня 2023 року в частині сплати орендної плати за період з квітня 2023 року по жовтень 2023 року включно.

Позивач посилається на положення ст. 173, 193, 286 ГК України, ст.11, 509, 530, 610-612, 626 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 06.08.2024 позов задоволив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю СБ на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради 53728,00 грн. заборгованості, 9874,67 грн. пені та 2641,01 грн. у повернення сплаченого судового збору. У решті позову суд відмовив.

Місцевий господарського суд встановив факт порушення відповідачем договірних зобов`язань, які відповідач не спростував, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги про примусове стягнення 53728,00 грн. заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.

У частині позовних вимог про стягнення 7592,00 грн. орендної плати суд відмовив, оскільки позовні вимоги в цій частині нараховані за період відсутності в Орендаря нормативно визначеного обов`язку сплачувати орендну плату (за час до фактичного отримання об`єкта оренди в оренду без доведення орендодавцем фактичного користування з цього часу об`єктом оренди відповідачем).

Беручи до уваги встановлений судом розміру заборгованості по орендній платі, здійснивши арифметичний підрахунок пені в заявлені позивачем періоди за кожен місяць окремо (за період правомірного нарахування орендної плати, тобто з 27.04.2023 року (за 4 дні квітня) і по жовтень 2023 року включно), суд вважав обгрунтованим та підтвердженим документально розмір пені в сумі 9874,67 грн, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають до задоволення. У задоволенні позовних вимог про стягнення 1727,65 грн. пені належить відмовити, пеня в цій частині позивачем нарахована на неіснуючу заборгованість з орендної плати, тобто за період до 27.04.2023 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

До Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради за №32.01-17155 від 26.08.2024 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 в справі №907/502/24.

Позивач просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 та ухвалити нове рішення, яким позов Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнити повністю, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ" заборгованість за договором від 27.04.2023 № 7 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою суб`єкту господарювання комунальної власності територіальної громади м. Ужгород в розмірі 61320,00 грн. та пеню за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 11602,32 грн. - стягнути з відповідача судові витрати, у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги у цій справі.

Вважає, що суд першої інстанції, не встановив всі обставини справи, не дослідив і не надав належну оцінку всім наявним у справі доказам, порушивши норми процесуального права, неправильно застосувавши норми матеріального права, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення від 06.08.2024, яке підлягає скасуванню з вказаних підстав.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник (Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) зазначає, що:

- умови п.3.1 договору про обов`язок орендаря сплачувати орендну плату з 01.04.2023 відповідали волі сторін, надалі ніким не оспорювався, отже, є обов`язковим для виконання сторонами;

- підставою виникнення зобов`язань відповідача щодо сплати орендної плати за користування об`єктом оренди у період з 01 по 26 квітня 2023 року слугувало те, що в орендар встановив відкритий літній майданчик до видачі паспорта відкритого літнього майданчика № 9/2023 від 24.04.2023 та укладення договору, а саме з 01.04.2023;

- відповідач не висловлював жодних заперечень щодо обставин, пов`язаних із фактичним використанням об`єкту оренди, та обов`язку здійснити плату за фактичне використання об`єкту оренди у період з 01 по 26 квітня 2023 року ні під час укладення Договору, ні під час його виконання чи розгляду справи № 907/502/24;

- усупереч ст. 236, ч. 2 ст. 237 ГПК України суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки предметом позову справі є стягнення заборгованості з орендної плати за договором від 27.04.2003 № 7, а не перевірка відповідності умов Договору приписам частини 3 статті 631 ЦК України;

- норма ч. 6 ст.762 ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки у відповідача відсутні перешкоди в користуванні об`єктом оренди до укладення договору;

- необхідність застосування у спірних правовідносинах у справі № 907/502/24 висновків, викладених в постанові Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2023 у справі № 907/508/23, є необґрунтованими з тих підстав, що у справі № 907/508/23 відповідач повністю заперечував щодо стягнення періоду нарахованої орендної, зазначаючи, що в цей період майно в користування позивачем йому не передавалося, а сам договір № 89/КЕБ та акт приймання-передачі до нього підписані 25.08.2022.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.09.2024, яка надіслана судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на адресу місцезнаходження відповідача (79012, м. Львів, вул. Гвардійська, буд. 12, кв. 7) повернута без вручення Товариству з обмеженою відповідальністю СБ із зазначенням причини невручення За закінченням терміну зберігання, що підтверджується довідкою Укрпошти про причини повернення/досилання від 09.10.2024 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0600965172227.

Згідно з ч. 5, 6 ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Частинами 3, 7 ст.120 ГПК України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч. 5, 6, 11 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Спір між сторонами полягає в різному розумінні та підходу до розрахунку розміру орендної плати, а саме початку її сплати.

27 квітня 2023 року між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю СБ як Орендарем укладено Договір на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою суб`єкту господарювання комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода №7 (надалі Договір), предметом якого є надання Орендодавцем Орендарю права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 73,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, пл. Жупанатська, 3 (винна ресторація Комітат Унг), для розміщення відкритого літнього майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди (п. 1 Договору), в зв`язку із чим набули взаємних прав і обов`язків.

Пунктом 2.1.1. Договору передбачено обов`язок Орендодавця відповідно до Акту приймання-передачі (який підписується одночасно з Договором) надати у тимчасове користування об`єкт оренди.

Згідно з Актом приймання-передачі від 27.04.2023 Орендодавцем на виконання умов Договору передано, а Орендарем, в свою чергу, прийнято Об`єкт оренди в строкове платне користування для розміщення відкритого літнього майданчика.

Відповідно до п. 3.1. Договору, обов`язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01 квітня 2023 року (з початку літнього сезону).

Орендар сплачує Орендодавцеві плату за користування об`єктом щомісячно до 15 числа поточного місяця у розмірі 8760,00 грн, з ПДВ (п. 3.2. Договору).

За змістом п. 2.2.2. Договору визначено обов`язок Орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати Орендодавцю вартість користування Об`єктом за діючими на день сплати розрахунковими ставками, визначеними рішенням сесії Ужгородської міської ради від 13.12.2018 №1346 Про зміни до рішення міської ради 07.11.2014 №1505 Про Порядок отримання паспортів відкритих літніх майданчиків у місті Ужгороді, а відповідно до п. 2.2.1. Договору орендар зобов`язався встановлювати об`єкт згідно виданого паспорту відкритого літнього майданчика №9/2023 від 24.04.2023 року.

Відповідно до п. 6.1. Договору, він діє в межах літнього сезону (з 01 квітня 2023 року по 01 листопада 2023 року) протягом 1 року. Невід`ємною частиною цього Договору є Паспорт відкритого літнього майданчика.

Паспорт відкритого літнього майданчика 9/2023 від 24.04.2023 на об`єкт оренди, що підлягав передачі в оренду відповідачу свідчить, що його видано на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому №197 від 19.04.2023 року.

У матеріалах справи відсутні докази того, що Орендар виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором від 27.04.2023 № 7, а саме: оплачував у визначений Договором строк орендну плату за користування конструктивними елементами благоустрою (фігурний елемент мощення) у період з квітня 2023 року по жовтень 2023 року включно.

Відповідно до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради переглядає рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 в справі №907/502/24, яким на думку позивача, суд безпідставно відмовив у частині заявлених позовних вимог, а саме: про стягнення 7592,00 грн. орендної плати з 01.04.2023 по 26.04.2023 до моменту фактичного передання об`єкту в оренду (27.04.2023), та відповідно про стягнення 1727,65 грн. пені за період до 27.04.2023 року.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при ухваленні постанови.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Сторони повинні належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за укладеними договорами. Дане витікає з умов договору та вимог законодавства, згідно з яким суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( ч.1 ст.193 ГК України).

При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч.4 ст.179 ГК України).

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться також в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

За змістом ч.1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна, об`єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Орендна плата за змістом ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України у системному взаємозв`язку з положеннями ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України сплачується Орендарем саме за час користування об`єктом оренди, позаяк до моменту передачі майна в оренду власник такого майна не позбавлений права володіти та користуватися ним та, відповідно, не може вимагати отримання плати за період, коли майно в оренду ще не передано.

Отже, орендою є строкове платне користування чужою річчю (чужим майном), де одна сторона (власник майна чи уповноважена особа власника) передає іншій стороні тимчасово (на строк) право володіння та користування належним йому майном та взамін отримує право вимагати отримання плати за користування таким майном (орендною платою).

Із матеріалів справи вбачаєтся, що Договір оренди №7 (фігурний елемент мощення), площею 73,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, пл. Жупанатська, 3 (винна ресторація Комітат Унг), укладений між сторонами та переданий відповідачу в оренду за актом приймання-передачі об`єкт оренди відповідачу 27.04.2023 року та саме з цього часу розпочався період строкового платного використання об`єкту оренди Орендарем, що включає в себе обов`язок зі сплати орендної плати для Орендаря та право вимагати її отримання для Орендодавця про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

Суд першої інстанції керувався диспозицією ч. 6 ст. 762 ЦК України, якою звільнено Орендаря від сплати орендної плати за період, коли об`єкт оренди з незалежних від Орендаря причин не може ним використовуватися, в тому числі і до фактичного отримання майна в оренду.

Так, сторонами договору погоджено у п. 3.1., що обов`язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01.04.2023 та вказаний пункт Договору суперечить встановленому в п. 2.2.2. Договору обов`язку Орендаря здійснювати сплату орендної плати саме за користування об`єктом оренди.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта приймання-передачі відповідного майна. Підписання актів приймання-передачі здійснюється відповідно до Порядку передачі майна в оренду.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, встановлена ч. 3 ст. 631 ЦК України можливість сторін договору поширити застосування договору до відносин між сторонами, що виникли до укладення договору передбачає очевидну наявність певних правовідносин між сторонами, які виникли ще до укладення договору та врегульовуються сторонами постфактум, про що безпосередньо зазначається в тексті договору.

Водночас, матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності між сторонами господарських правовідносин з 01.04.2023, що виключає можливість застосування до умов Договору приписів ч. 3 ст. 631 ЦК України.

Колегія суддів констатує, що скаржник не спростував цієї обставини, не довів жодними доказами, що орендар встановив відкритий літній майданчик до видачі паспорта чи укладення договору.

Натомість, з виданого відповідачу Паспорта відкритого літнього майданчика №9/2023 Додаток 2 до Договору) видно, що такий об`єкт оренди, як літній майданчик, площею 73,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, пл. Жупанатська, 3 до 24.04.2023 взагалі не існував, а сам Паспорт виданий на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 19.04.2023 року.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням принципів справедливості та добросовісності на орендаря не можна покладати обов`язок сплачувати плату за час до фактичного отримання об`єкта в оренду, а саме по собі зазначення в Договорі про обов`язок Орендаря сплачувати орендну плату з 01.04.2023 без доведення Орендодавцем фактичного користування з цього часу об`єктом оренди відповідачем, беручи до уваги, що за своєю суттю орендна плата є платою саме за час користування річчю та не може довільно змінюватися порядок її формування сторонами в Договорі, - не дає підстави для нарахування орендної плати з 1.04.2023 року.

Суд першої інстанції встановив, що в спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов`язок зі сплати орендної плати, нарахованої позивачем до моменту фактичного передання об`єкту оренди в оренду (27.04.2023), у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з з 01.04.2023 по 26.04.2023 включно, тобто за 26 днів квітня 2023 року орендної плати в сумі 7592,00 грн.

Матеріали справи підтверджують, а відповідач не заперечив факт користування ним окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 73,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, пл. Жупанатська, 3, для розміщення відкритого літнього майданчика, переданого в оренду на підставі Договору 7 від 27.04.2023 в період з 27.04.2023 по 31.10.2023, а отже, з огляду на встановлений сторонами в Договорі розмір орендної плати (8760,00 грн на місяць п. 3.2. Договору), заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю СБ за період фактичного користування об`єктом оренди становить 53 728,00 грн (заборгованість за 4 дні квітня 2023 року та за травень-жовтень 2023 року включно).

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, у частині позовних вимог про стягнення з відповідача 7592,00 грн. орендної плати відмовив, оскільки позовні вимоги в цій частині нараховані за період відсутності в Орендаря нормативно визначеного обов`язку сплачувати орендну плату.

Позивач нарахував пеню в сумі 11 602,32 грн за кожен місяць окремо за період з 28.04.2023 року по 13.04.2024 року (з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд першої інстанцій встановив, що сторони у договорі погодили застосування штрафних санкцій у вигляді пені, а саме пунктом 4.1. Договору, що у разі протермінування платежів, передбачених у п. 3.2. цього Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню від суми протермінованого платежу за кожен день протермінування згідно з діючим на цей період законодавством, але не вище подвійної облікової ставки НБУ.

Суд першої інстанцій врахував умови п. 3.2. Договору (щодо строку сплати орендної плати відповідачем до 15 числа поточного місяця), встановлений розмір заборгованості відповідача з орендної плати та дійшов висновку, що в спірних правовідносинах нарахування відповідачу пені можливе по заборгованості кожного місяця окремо за період правомірного нарахування орендної плати, тобто з 27.04.2023 року (за 4 дні квітня) і по жовтень 2023 року включно.

Встановивши порушення відповідачем обов`язку з внесення орендної плати, що є порушенням договірних зобов`язань, апеляційний суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення суми пені, вважає, що суд першої інстанції дійшов законного висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині нарахування орендної плати в сумі 9874,67 грн., а у частині позовних вимог про стягнення 1727,65 грн. пені підлягають відмові, позаяк пеня в цій частині позивачем нарахована на неіснуючу заборгованість з орендної плати, тобто за період з 01.04.2023 до 27.04.2023 року.

Також, апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав заперечень щодо періоду нарахування заборгованості, адже це право, не обов`язок сторони. Крім того, відповідно до ст. 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов`язок зі сплати орендної плати, а також пені за прострочену заборгованість, нарахованої позивачем до моменту фактичного передання об`єкта оренди в оренду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення від 06.08.2024 в справі №907/502/24 з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому таке рішення є законне і обґрунтоване та підлягає залишенню без змін.

Апелянт не спростував висновки суду першої інстанції, не довів порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, а тому апеляційна скарга Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради підлягає залишенню без задоволення.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржник всупереч вищенаведеним нормам права, не подав доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 в справі №907/502/24 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддяБойко С. М.

СуддіБонк Т.Б.

Якімець Г.Г.