Постанова

від 23.01.2025 по справі 910/13627/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2025 р. Справа№ 910/13627/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024

у справі № 910/13627/23 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група»

про стягнення 122 433,06 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» (відповідач) про стягнення 122 433,06 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 09/03/61-МТР від 17.01.2022 в частині дотримання строків поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23 позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» про стягнення 122 433,06 грн задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 122 433 грн 06 коп. штрафу, 2 684 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів поставки товару. Також і відповідач не заперечує проти того, що ним не було поставлено товар. Позивачем не було надано покупцю сертифіката Торгово-промислової палати (відповідно до умов договору) на підтвердження впливу форс-мажорних обставин, на можливість виконання постачальником своїх зобов`язань за договором. Слід також зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що позивач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного позивачем не доведено відповідними доказами. Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості виконання зобов`язань за договором.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Зупинити дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30 травня 2024 року у справі №910/13627/23 та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Укрнафта» повністю. Відшкодувати судові витрати ТОВ «Українська незалежна геологічна група», за рахунок позивача у цій справі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник зазначає про те, що після інформування у березні 2022р. про форс-мажор, відповідач не отримав від позивача будь-яких заперечень на повідомлення про форс-мажорні обставини за договором купівлі-продажу, тому відповідач сприйняв поведінку позивача, як мовчазне визнання (згоду) з його сторони, форс-мажору у відповідача за вищевказаними зобов`язаннями.

Скаржник звертає увагу, що відповідач підтвердив позивачу можливість здійснити поставку товару після приведення умов цього договору у відповідність до істотної зміни обставин після 24.02.2022, однак, після відмови позивача від підписання додаткових угод, відповідач, керуючись положеннями п. 7.4 договору повідомив позивача про розірвання договору з обставин непереборної сили.

На думку скаржника, зважаючи на доводи, викладені у апеляційній скарзі, при постановленні рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність відповідачем причинно-наслідкових зв`язків між військовою агресією рф проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, внаслідок чого не застосував положення ч. 1 ст. 614 ЦК України, у зв`язку із викладеним, відповідачем будь-яких зауважень до розрахунку штрафу не надавав, оскільки відповідач є невинуватим в порушенні строків поставки товару за договором та не несе за це відповідальності.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про те, що всупереч умовам договору відповідач поставку товару не здійснив, що є порушенням взятих на себе зобов`язань і спричиняє для нього наслідки, встановлені договором (застосування штрафу). Всупереч умовам договору, відповідач не надав позивачу доказів, які б підтверджували наявність форс-мажорних обставин, які б звільняли його від відповідальності за порушення зобов`язання за цим договором, лист-повідомлення від 14.03.2022 № 14.03./07, який був направлений позивачу, не є таким доказом у розумінні Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу

На думку відповідача, суд першої інстанції в порушення припису ст. 86 ГПК України, надав заздалегідь встановленої сили певному доказу, коли послався на відсутність сертифікату від ТПП про форс-мажорні обставини за договором, внаслідок чого дійшов до висновку про недоведеність відповідачем причинно-наслідкових зв`язки між введенням воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідач вважає лист ТПП від 28.02.2022 належним та допустимим доказом, яким в сукупності з іншими доказами, підтверджує відсутність вини відповідача в порушенні строків поставки. Також відповідач вказує на те, що морська блокада порту Одеса російськими окупаційними військами є загальновідомим фактом для усіх мешканців України, тому суд першої інстанції зобов`язаний був врахувати зазначене в підтвердження відсутності вини відповідача в порушенні строків поставки за умовами договору.

25.07.2022 від SC Rowell Supply SRL була отримана відповідь, з якої слідувало, що товар може бути доставлений за новою логістичною схемою: порт Хьюстон (США) - порт Гданськ (Польща) і в подальшому автотранспортом до м. Києва (Україна), в строки до 95 календарних днів, а це вже не раніше 02 листопада 2022 року. Викладене, на думку відповідача, доводить, як відсутність вини останнього в порушенні строків поставки товару відповідно до умов договору купівлі-продажу № 09/03/61-МТР від 17.01.2022, так і вжиття всіх залежних заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідач вказує на те, що сторони знаходились в переговорах щодо продовження терміну постачання товару за договором купівлі-продажу № 09/03/61-МТР від 17.01.2022. При цьому, до 07.03.2023 ПАТ «Укрнафта» у жодний спосіб не заявляло про неможливість внесення таких змін у зазначений договір.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/13627/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Відповідач у апеляційній скарзі вказав на те, що зважаючи на доводи, які суд першої інстанції навів в обґрунтування оскаржуваного рішення, а саме про те, що засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється виключно сертифікатом про такі обставини, відповідач у червні 2024р. звернувся до Київської торгово-промислової палати із відповідною заявою та повідомляє суд апеляційної інстанції про намір надати зазначений сертифікат, після його отримання. Також відповідачем до апеляційної скарги додано заяву від 13.06.2024, контракт № 1701 від 17.01.2022 з додатком Специфікація 1 від 17.01.2022, лист відповідача від 26.07.2022 № 26.07.2022-2К, лист позивача від 29.08.2022 № 01/01/09/03/12-02/01/1901, додаток до листа позивача від 29.08.2022 - проектом додаткової угоди № 2 до договору № 09/03/61-МТР, лист відповідача від 03.01.2023 № 03.01.2023-1К, лист позивача від 07.03.2022 № 01/01/09/03/12-02/01/952, повідомлення про розірвання договору у зв`язку з обставинами непереборної сили, роздруківку повідомлення від 21.03.2022 розміщеного на офіційній сторінці Міністерства інфраструктури України на Фейсбук.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для долучення до матеріалів справи контракту № 1701 від 17.01.2022 з додатком Специфікація 1 від 17.01.2022, листа відповідача від 26.07.2022 № 26.07.2022-2К, листа позивача від 29.08.2022 № 01/01/09/03/12-02/01/1901, додатку до листа позивача від 29.08.2022 - проектом додаткової угоди № 2 до договору № 09/03/61-МТР, оскільки відповідачем не обґрунтовано наявності об`єктивних обставин, які унеможливили подання таких доказів до суду першої інстанції.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19.

Щодо наданого відповідачем сертифікату № 3100-24-1794 від 27.09.2024 Торгово-промислової палати України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Така обставина (тобто відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Таким чином, сертифікат № 3100-24-1794 від 27.09.2024 Торгово-промислової палати України не може бути прийнятим апеляційним господарським судом.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, періодичні відключення електроживлення, тимчасові непрацездатності суддів та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/13627/23 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 17.01.2022 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 09/03/61-МТР, відповідно до якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача продукцію (Товар), а позивач - прийняти і оплатити Товар.

Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики Товару визначені в додатках до договору.

У додатку № 1 до договору сторони визначили: загальну вартість товару 1 224 330,66 грн з ПДВ; термін поставки: позиції №1, 3, 6, 7 - 240 календарних днів з моменту підписання договору, позиції № 2, 4, 5, 8-13 - 180 календарних днів з моменту підписання договору.

Отже останнім днем поставки за позиціями № 1, 3, 6, 7 є 14.09.2022, а за позиціями № 2, 4, 5, 8-13 - 18.07.2022.

Позивач стверджує, що відповідачем не було поставлено товар за договором у встановлений договором строк та у зв`язку з цим просить стягнути з відповідача штраф за порушення договору.

Матеріали справи не містять доказів поставки товару. Також і відповідач не заперечує проти того, що ним не було поставлено товар.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 122 433,06 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 09/03/61-МТР від 17.01.2022 в частині дотримання строків поставки товару.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вже зазначалось, матеріали справи не містять доказів поставки товару, що також не заперечується і відповідачем.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно із п. 6.9 договору за порушення строку постачання товару, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачання товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку визначеному п. 5.12, 5.13 договору, відповідач, за договором продавець, сплачує позивачу, за договором покупцю, штраф у розмірі 2%, а в разі прострочення поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10% від вартості товару не поставленого вчасно.

Враховуючи обставини справи, відсутність доказів постачання товару відповідачем позивачу, останнім нараховано відповідачу штраф за порушення термінів поставки товару (понад 30 календарних днів) у розмірі 122 433,06 грн.

Відповідачем будь-яких зауважень до розрахунку позивача чи власного розрахунку не надано.

Здійснивши перерахунок розміру штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є сума штрафу у розмірі 122 433,06 грн.

Згідно із ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Іншими словами, невиконання зобов`язання має знаходитись у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дією обставин непоборної дії.

Відповідач, обґрунтовуючи причини невиконання своїх зобов`язань за укладеним господарсько-правовим договором, посилається на наявність форс-мажорних обставин, які спричинені введенням воєнного стану та морською блокадою порту Одеси з 24.02.2022 російськими окупаційними військами.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).

Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.

У той же час, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію рф проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за № 40 (3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.

Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Тобто, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією рф проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання (у цьому випадку - за договором купівлі-продажу № 09/03/61-МТР від 17.01.2022).

Водночас, відповідачем не було надано позивачу сертифікату Торгово-промислової палати (відповідно до умов договору) на підтвердження впливу форс-мажорних обставин, на можливість виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, також не надано такого сертифікату і при розгляді справи судом першої інстанції.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного позивачем не доведено відповідними доказами, тобто, введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо неможливості виконання зобов`язань за договором.

Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що обставини відмови від договору не входять у предмет доказування у даній справі, тому не підлягають розгляду, крім того, станом на дату надсилання цього листа відповідач вже прострочив свої зобов`язання за договором, та вже були наявні підстави для застосування штрафних санкцій, які є предметом цього позову.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено прострочення відповідача щодо постачання товару (відсутність такого постачання), доводів позивача не спростовано, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 122 433,06 грн, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Матеріали справи не містять погодження інших строків постачання товару, водночас колегія суддів апеляційної інстанції враховує також ту обставину, що відповідачем взагалі не було поставлено товар позивачу.

Наявність листування між позивачем та відповідачем зазначеного вище не спростовує.

Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська незалежна геологічна група» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/13627/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу 910/13627/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко