Постанова

від 27.01.2025 по справі 910/9392/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р. Справа№910/9392/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024

у справі №910/9392/24 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО»

про стягнення 219 691,11 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» (далі відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 219 691,11 грн, з яких: 175 725, 26 грн - основний борг, 2 714, 68 грн - 3 % річних, 7 013, 07 грн інфляційні втрати, 25 451, 84 грн - пеня, 8 786, 26 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору дистриб`юції №10-22К від 14.02.2022 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 175 725,26 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача. Окрім того позивачем заявленого до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 7 013,07 грн, 3% річних у розмірі 2 714,68 грн, пеню у розмірі 25 451,84 грн та штраф у розмірі 8 786,26 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» заборгованість у розмірі 175 725, 26 грн, 3% річних у розмірі 2 714, 68 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 934, 71 грн, пеню у розмірі 24 500, 44 грн, 5% штрафу у розмірі 8 786, 26 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 279,92 грн. В іншій частині позову відмовив.

При ухваленні рішення у справі №910/9392/24 судом першої інстанції встановлено, що позивачем на виконання умов Договору було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 179 781,72 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які підписані представниками позивача та відповідача. З урахуванням пояснень позивача про часткову оплату відповідачем поставленого товару у розмірі 4 056,46 грн, суд першої інстанції встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 175 725, 26 грн.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 6 934,71 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції встановив його правильність та відповідність нормам чинного законодавства. Здійснивши власний розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 24 500,44 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 5% штрафу, суд першої інстанції встановив його правильність та арифметичну вірність.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній справі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що місцевим господарським судом не враховано, що обставини непереборної сили (форс-мажору) є підставою для тимчасового невиконання стороною, яка піддається впливу таких обставин, свого зобов`язання, а також є підставою для звільнення такої сторони від відповідальності у зв`язку з такими обставинами, що обумовлює передчасність та безпідставність заявлення позивачем до стягнення грошових коштів за начебто неналежне виконання грошового зобов`язання за Договором дистриб`юції №10-22К від 14.02.2022, а також пені, інфляційних нарахувань та 3% річних в заявленій до стягнення сумі, а відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9392/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24.

Матеріали справи №910/9392/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 21.11.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.12.2024 відкрив апеляційне провадження у справі №910/9392/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення та попереджено учасників справи про те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

14.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Ресурс» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» (далі - Дистриб`ютор) укладено Договір дистриб`юції №10-22К (далі - Договір) відповідно до умов якого Постачальник на умовах, передбачених цим Договором, поставляє Товар Дистриб`ютору, який здійснює його продаж Клієнтам в межах визначеної Сторонами території, за цінами, зазначеними у «Прайс-листах на товар» та/або специфікації Постачальника, в обсягах, зазначених в «Плані продажу товару», який є невід`ємною частиною цього Договору та здійснює оплату отриманого Товару. Поставлена партія товару - це поставлена кількість товару відповідного асортименту на відповідну суму згідно окремої накладної (п.2.1. Договору).

Постачання Товару Дистриб`ютору здійснюється на умовах - DDP (Інкотермс 2010) - склад Дистриб`ютора (п.5.2. Договору).

Відповідно до п. 5.3. Договору моментом здійснення поставки товарів Постачальником є їх отримання Дистриб`ютором з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).

Згідно з п. 6.3. Договору порядок оплати за Товар, що поставляється за цим Договором, визначається в Додатку №1 «Порядок оплати», який є невід`ємною частиною цього Договору.

Додатком №1 до Договору сторони визначили, що оплата за Товар поставлений Постачальником, згідно умов Договору, здійснюється Дистриб`ютором на поточний рахунок Постачальника на умовах відстрочки платежу на 45 днів з моменту поставки Товару, відповідно до умов цього Договору.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 179 781, 72 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно - транспортними накладними:

- №1468 К від 20.12.2023 на суму 8 784, 36 грн (ТТН від 20.12.2023);

- №1437К від 18.12.2023 на суму 11 819, 04 грн (ТТН від 18.12.2023);

- №1421К від 11.12.2023 на суму 19 938, 24 грн (ТТН від 11.12.2023);

- №1396К від 04.12.2023 на суму 20 837, 52 грн (ТТН від 04.12.2023);

- №1390К від 01.12.2023 на суму 52 411, 68 грн (ТТН від 01.12.2023);

- №1351К від 27.11.2023 на суму 18 702, 24 грн (ТТН від 27.11.2023);

- №1312К від 20.11.2023 на суму 10 768, 32 грн (ТТН від 20.11.2023);

- №1373К від 30.11.2023 на суму 36 520, 32 грн (ТТН від 30.11.2023).

Відповідачем сплачено позивачу за отриманий на підставі Договору товар суму у розмірі 4 056, 46 грн., про що зазначено позивачем у позовній заяві.

Позивач, ураховуючи часткове невиконання відповідачем свого обов`язку за Договором щодо повної оплати за поставлений товар у розмірі 175 725, 26 грн звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що сторонами погоджено, що порядок та терміни оплати вказуються в пункті 1 Додатку №1 до Договору, а саме оплата за Товар поставлений Постачальником, згідно умов Договору, здійснюється Дистриб`ютором на поточний рахунок Постачальника на умовах відстрочки платежу на 45 днів з моменту поставки Товару, відповідно до умов цього Договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору, постачальником поставлено Товару на загальну суму 179 781, 26 грн. Однак, відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару у розмірі 4 056, 46 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог в апеляційній скарзі зазначає, що в період з 21.02.2024 по 29.02.2024 відповідачем повернуто отримані ним згідно з наявними в матеріалах справи видатковими накладними алкогольні напої, що підтверджується долученим позивачем до матеріалів справи актом звірки взаємних рахунків за період червень 2023 - червень 2024 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (такої ж думки дотримується Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі №916/1727/17).

Належними доказами, що підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (постанови Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 918/535/19, від 12.09.2018 у справі № 910/22923/17).

За статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що товар, поставлений дистриб`ютору, підлягає поверненню тільки у випадку, якщо в період дії строку придатності/гарантійного терміну зберігання в товарі з`явився (випав) видимий осадок чи виявлені приховані виробничі дефекти, причому дистриб`ютор повинен довести, що він та треті особи належним чином виконували умови зберігання, використання та транспортування Товару, встановлені виробником, діючим законодавством України та державними стандартами.

Жодних доказів про повернення товару відповідачем позивачу матеріали справи не містять, а тому зазначені доводи відповідача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Щодо посилання відповідача на розпорядження ГУ ДПС у Київській області №1091-Р від 21.12.2023 та №142-Р від 06.02.2024, якими ліцензії відповідача на право оптової торгівлі зазначеними в них алкогольними напоями були анульовані, як на підставу настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що призвело до фактичного позбавлення права на здійснення основного виду господарської діяльності щодо оптової торгівлі алкогольними напоями та неможливості виконання ним своїх договірних зобов`язань перед третіми особами за укладеними договорами поставок таких алкогольних напоїв внаслідок відсутності виручки від реалізації таких алкогольних напоїв.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК).

Згідно з нормами статті 218 ГК, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Згідно пункту 11.6 Договору існування форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено компетентним органом - місцевої торгово-промисловою палатою.

В матеріалах даної справи відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України.

Крім того, пунктом 11.5 Договору передбачено, що виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови дистриб`ютора від оплати за поставлені товари.

У постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №910/6234/22.

Разом з цим, повідомлення про форс - мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору

Такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №910/6234/22.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 21.09.2022 у справі №904/3469/21.

За умовами пункту 11.3. Договору сторона, що не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за цим договором внаслідок дії форс-мажорних обставин , повинна письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди та їх вплив на виконання зобов`язань за цим договором.

Доказів повідомлення позивача про зазначені відповідачем обставини матеріали даної справи також не містять.

Наведені вище обставини свідчать про те, що відповідачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами на які посилається скаржник та неможливістю виконати відповідачем зобов`язання за укладеним з позивачем договором.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність заборгованості відповідача перед позивачем з огляду з оплати поставленого товару за договором на загальну суму 175 725, 26 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак заявлені до стягнення суми 3 % річних у розмірі 2 714,68 грн є правомірними, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши власний розрахунок інфляційних втрат суду першої інстанції колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 6 934,71 грн.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами пункту 12.2.1. Договору Дистриб`ютор відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати Постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення платежу від загальної суми заборгованості до дати повної оплати товару.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем розрахунок пені здійснено без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи наведене, здійснивши власний розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 24 500,44 грн.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 24 500,44 грн відповідно до арифметичного перерахунку.

Відповідно до п. 12.2.2. Договору в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше 30 календарних днів Дистриб`ютор в такому випадку додатково сплачує на користь Постачальника штраф в розмірі 5% від вартості відповідної партії товару.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що відповідно до арифметичного перерахунку, нарахування позивачем штрафу в сумі 8 786, 26 грн здійснено правильно.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №910/9392/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВР АЛКО».

4. Матеріали справи №910/9392/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська