Ухвала

від 24.01.2025 по справі 908/1829/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

24.01.2025 м. Дніпро Справа № 908/1829/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач у справі)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада"

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Дроздова С.С.) від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" (вул. Фролова, б. 58, с. Подове, Василівський район, Запорізька область, 71343, ідентифікаційний код юридичної особи 30925282)

до відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 3 574 523 грн. 97 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24:

- позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада", ОСОБА_1 задоволено;

- стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" (вул. Фролова, б. 58, с. Подове, Василівський район, Запорізька область, 71343, ідентифікаційний код юридичної особи 30925282), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) заборгованість за кредитним договором № 30925282-КД-3 від 24.11.2021 в розмірі 3 574 523 (три мільйони п`ятсот сімдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять три) грн 97 коп., яка складається з: 2 650 586 (два мільйони шістсот п`ятдесят тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 81 коп. заборгованість за кредитом, 923 937 (дев`ятсот двадцять три тисячі дев`ятсот тридцять сім) грн 16 коп. заборгованість по відсотках за користування кредитом;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" (вул. Фролова, б. 58, с. Подове, Василівський район, Запорізька область, 71343, ідентифікаційний код юридичної особи 30925282) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) 21 447 (двадцять одна тисяча чотириста сорок сім) грн 15 коп. судового збору;

- стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) 21 447 (двадцять одна тисяча чотириста сорок сім) грн 15 коп. судового збору.

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Левада", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первинного позову та задовільнити зустрічний позов; розподілити судові витрати відповідно до вимог чинного законодавства.

Центральним апеляційним господарським судом витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/1829/24, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 908/1829/24 до Центрального апеляційного господарського суду.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду останнім отримано від господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/1829/24.

Ознайомившись з матеріалами апеляційної скарги, Центральний апеляційний господарський суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Отже, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини другої статті 256 ГПК. Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 256 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. До клопотання чи заяви мають бути подані докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обгрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Слід зазначити, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Апеляційна скарга на вказане рішення, повний текст якого складено 14.11.2024р., подана через систему "Електронний суд" 13.12.2024р, тоді як останнім днем процесуального строку на апеляційне оскарження рішення у даній справі є 04.12.2024 року. Отже, апеляційна скарга подана з пропуском процесуального строку для її подання, встановленого ч. 1 ст. 256 ГПК України.

Апелянтом заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, згідно з яким просить суд визнати пропущення строку на апеляційне оскарження таким, що відбулось з поважних причин та поновити його, оскільки повний текст оскаржуваного рішення було доставлено в його особистий кабінет 14 листопада 2024 року.

Апеляційний суд, розглянувши наведене обґрунтування причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі, дійшов висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважатися поважними з огляду на таке.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У пункті 41 рішення від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998р., Reports 1998 -VIII, с. 3255, §45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, №17160/06 та №35548/06, §34, ЄСПЛ, від 21.12.2010р.).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21.10.2010р.).

У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004р.).

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018р. у справі №5/452/06).

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.

Таким чином, вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин.

За приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Законом України №3200-IX від 29.06.2023 внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Вказані зміни набрали чинності з 18.10.2023.

Відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 3200-IX від 29.06.2023) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Відповідно до частини одинадцятої статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 242 ГПК України).

З матеріалів даної справи вбачається, що рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24 надіслано та доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" адвоката Базилюка К.В. у підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі 14.11.2024р. о 19:40, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та зазначено апелянтом в апеляційній скарзі.

Приймаючи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом двадцятиденного строку на подання апеляційної скарги, враховуючи участь представника відповідача-1 в судовому засіданні, в якому було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення, вчасне надіслання представнику відповідача рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24, отримання його відповідачем 14.11.2024р., проте апелянт звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою лише 13.12.2024р., тоді як останнім днем процесуального строку на апеляційне оскарження рішення у даному випадку є 04.12.2024 року, тобто поза межами встановленого ст. 256 Господарського процесуального кодексу України строку з дня вручення йому повного рішення суду.

Обставин щодо неможливості подати апеляційну скаргу у строки передбачені статтею 256 ГПК України, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних причин, апелянтом не наведено, доказів на їх підтвердження не надано, що унеможливлює вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Отже, скаржник, який є учасником справи, приймаючи до уваги його достеменну обізнаність про прийняття оскаржуваного рішення у справі, та, з урахуванням покладених на нього процесуальних прав та обов`язків передбачених ст. 42 ГПК України, якими він як сторона по справі повинен користуватися добросовісно на рівні з іншими сторонами, мав вчасно скористатися своїм правом на його оскарження в апеляційному порядку.

Відтак, з огляду на доводи апелянта, апеляційний суд вважає наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі необгрунтованими, які пов`язані з обставинами суб`єктивного характеру, а не об`єктивними обставинами, у зв`язку з чим визнаються судом неповажними, адже процесуальна бездіяльність апелянта не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

Згідно ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про небхідність залишення апеляційної скарги бех руху та надання апелянту строку для можливості подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку та надання доказів.

Окрім того, згідно п. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень; 2) докази сплати судового збору; 3) докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі; 4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником не додано до скарги доказів сплати судового збору в установленому законом порядку та розмірі.

Порядок та розмір справляння судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір" № 3674-VІ від 08.07.2011р. (зі змінами та доповненнями).

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно підпункту 1 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно підпункту 4 пункту 2 ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Таким чином, з урахуванням того, що за змістом апеляційної скарги апелянт просить скасувати рішення повністю, судовий збір за подання даної апеляційної скарги підлягає сплаті у розмірі 64 341,43 грн. (53 617,86 грн. (сума судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру про стягнення заборгованості у сумі 3 574 523 грн. 97 коп.) х 150% х 0,8).

Однак, скаржник просить апеляційний суд відстрочити сплату судового збору за подання даної апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, в обгрунтування чого зазначає, що він вже третій рік поспіль перебуває в окупації, внаслідок чого позбавлений можливості здійснення готівкових та безготівкових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Втім, наведені умови, перелік яких є вичерпним при вирішенні питання про відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору, не поширюються на скаржника та виключають можливість відстрочення сплати судового збору, отже в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24 слід відмовити.

За ст. 174 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 174, 235, 258, ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24 - відмовити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Левада" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024р. у справі № 908/1829/24 - залишити без руху.

Скаржнику у строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме подати до апеляційного суду:

- заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку;

- належні докази сплати судового збору у сумі 64 341,43 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуючий суддя А.Є. Чередко