Постанова

від 22.01.2025 по справі 908/3764/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3764/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від позивача: Михайловський Д.С.

від відповідача: Лазарук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС 2002

на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2024 р.

(суддя Азізбекян Т.А., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 09.07.2024 р.)

у справі

за позовом:

Запорізької міської ради

( м. Запоріжжя )

до

Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС 2002

( м. Запоріжжя )

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Запорізька міська рада звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС 2002, про стягнення заборгованості за договором оренди землі № 201405000100417 від 22.09.2014 р., ( з урахуванням заяви № 02/033-20/00487 про зменшення розміру позовних вимог ) за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2023 р. в розмірі 264 601,99 грн. ( станом на 23.02.2024 р. ).

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.05.2024 р. у справі № 908/3764/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС 2002 на користь Запорізької міської ради заборгованість за договором оренди землі № 201405000100417 від 22.09.2014 р., за період 2022 рік, в розмірі - 244 291,93 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС 2002 на користь Виконавчого комітету Запорізької міської ради судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви в розмірі 3 969,03 грн. В частині позовних вимог, у сумі 20 310,06 грн. провадження у справі закрито, на підставі частини 1 п. 2 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору. Повернуто з Державного бюджету України на користь Виконавчого комітету Запорізької міської ради надмірно сплачений судовий збір у розмірі - 3 016,41 грн. 41 коп., згідно платіжної інструкції № 1167 від 17.10.2023 р. ( яка знаходиться в матеріалах господарської справи № 908/3764/23 ).

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ТІС 2002 звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду, що існує сума заборгованості з орендної плати за 2022 рік у розмірі - 244 291,93 грн..

Водночас, на думку Скаржника, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2024 року у цій справі підлягає скасуванню з одночасним прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, й неправильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому, Скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не взято до уваги та не надано оцінки наявності письмових доказів, які підтверджують відсутність заборгованості, а саме платіжні інструкції: - № 32 від 05.01.2024 р. на суму - 19 100,00 грн. ( цільове призначення - орендна плата з юридичних осіб за 2023 рік); - № 33 від 05.01.2024 року - 10 100,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 19 від 14.11.2023 року на суму - 20 000,00 грн. ( за оренду земельної ділянки); - № 8 від 15.01.2024 року на суму - 2800,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 4 від 12.01.2024 року на суму - 32 000,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 5 від 12.01.2024 року на суму 24 500,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 6 від 15.01.2024 року на суму - 49 200,00 грн.; - № 7 від 15.01.2024 року на суму-33 900,00 грн.;-№ 36 від 15.06.2023 року на суму-7 000,00 грн.; - № 44 від 17.07.2023 року на суму 7 900,00 грн.; - № 49 від 17.08.2023 року на суму - 10 000,00 грн.; - № 14 від 17.10.2023 року на суму - 15 000,00 грн.; - № 20 від 16.11.2023 року на суму - 10 800,00 грн.; - № ЗО від 19.05.2023 року на суму - 5000,00 грн.; - № 11 від 19.09.2023 року на суму - 15 500,00 грн.; - № 29 від 20.12.2023 року на суму - 29 500,00 грн.; - № 24 від 26.04.2023 року на суму - 5 000,00 грн.;- № 31 від 27.12.2023 року на суму - 30 000,00 грн.; - № 25 від 30.11.2023 року на суму - 1 000,00 грн.; - № 16 від 26.10.2023 року на суму 4 300,00 грн.; - № 25525981 від 29.09.2023 року на суму - 4 427,17 грн.; -№ 46 від 31.07.2023 року на суму - 1 500,00 грн.; - № 2 від 31.08.2023 року на суму - 12 000,00 грн. Загальна сума по платіжним інструкціям становить - 320 527,17 грн; та платіжні інструкції за період 2022 року : № 5 від 24.02.2022 року на суму - 17 000,00 грн.; - № 6 від 02.03.2022 року на суму - 800,00 грн.; - № 22 від 30.06.2022 року на суму - 5 000,00 грн.; - № 47 від 23.09.2022 року на суму - 7 000,00 грн.; - № 50 від 30.09.2022 року на суму - 4 000,00 грн.; - № 54 від 31.10.2022 року на суму - 10 872,60 грн, - загальна суму по платіжним інструкціям - 44 672,60 грн.. Окрім цього, відповідно до довідки Головного управління ДПС у Запорізькій області, сформованої станом на січень 2024 року, за даними поданої податкової звітності з оплати за землю та інтегрованої картки платника податків задекларовано та сплачено орендної плати з юридичних осіб за земельну ділянку, розташовану за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Брянська, 12 відповідно до договору № 201405000100417 від 22.09.2014 р.: період 2021 року, нараховано річної суми орендної плати за земельну ділянку - 293 159,41 грн. ( з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. ), сплачено - 293 159,69 грн.; 2022 рік ( січень - лютий 2022 року з врахуванням наданої пільги відповідно до Закону № 3050 ), сплачено - 78 175,23 грн. ( 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. ); 2023 рік -370 846,45 грн. ( з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р.) сплачено 178 927,17 грн..

Також, Скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у зв`язку із визнанням Торгово-промисловою палатою України військової агресії Російської Федерації проти України форс- мажорною обставиною ( обставини непереборної сили ), сторони за договором можуть припинити виконання зобов`язань, через неможливість їх виконання, без застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Відтак, на думку Скаржника, вимога Позивача про стягнення заборгованості задоволенню не підлягає.

Скаржник надав додаткові пояснення з приводу неврахування та ненадання оцінки судом першої інстанції листа Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 22/7.1-2293-24 від 21.03.2024 р. Так, на підставі пропозиції Запорізької обласної військової адміністрації, за погодженням з Міноборони, Мінреінтеграції наказом затверджено зміни до Переліку, відповідно до яких вся територія Запорізького району включаючи місто Запоріжжя у період з 12.03.2022 р. по 31.12.2022 р. мала статус території активних бойових дій.» Підпункт 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України ( у редакції Закону N 3050 ) містить чітку вказівку на період за який не сплачується орендна плата в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - з 01.03.2022 р. до 31.12.2022 р.. За цих обставин, Відповідач вважає безпідставним стягнення за період з 01.03.2022 р. до 31.12.2022 р. орендної плати, оскільки за вказаний період орендарі земельних ділянок, які розташовані на території міста Запоріжжя, звільнені від нарахування та сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності.

Скаржник зазначає, що 27.03.2024 р. разом з додатковими поясненнями та клопотанням про поновлення строку для подання доказів, було долучено до матеріалів справи копію листа Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 22/7.1-2293-24 від 21.03.2024 р., проте судом першої інстанції залишено поза увагою та не надано оцінку наданому Відповідачем доказу.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Запорізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Запорізька міська рада посилається на те, що всі перелічені Відповідачем у апеляційній скарзі платіжні документи, відповідно до яких ТОВ «ТІС-2002» сплачувало орендну плату за 2021 р. - 2023 р. ( за 2022 рік - 78 175,23 грн.; за 2023 рік - 350 527,17 грн. ) - були враховані Позивачем при підготовці позовної заяви, а також заяви про зменшення розміру позовних вимог. Так при визначенні остаточного розміру заборгованості ТОВ «ТІС-2002» у заяві про зменшення розміру позовних вимог Позивачем було враховано оплати саме в такому розмірі, як зазначає апелянт: за 2022 рік - 78 175,23 грн.; за 2023 рік - 350 527,17 грн.. Що стосується оплати Відповідача за 2021 рік в розмірі 293 159,41 грн., то період 01.01.2021 р. - 31.12.2021 р. виходить за рамки позовних вимог, а тому судом першої інстанції правомірно не розглядався.

Позивач також вказує на те, що підстави стверджувати, що напад росії є форс-мажором для кожного договору по всій Україні відсутні, оскільки військові дії відбуваються не на всій території України, а воєнний стан ( принаймні, досі ) не передбачає значного обмеження прав і свобод. Крім того, настання форс-мажорних обставин може звільнити виконавця грошового зобов`язання лише від сплати штрафних санкцій, та у жодному разі не від виконання основного зобов`язання. Оскільки предметом даного позову є стягнення заборгованості за договором оренди землі, без застосування до Відповідача будь-яких додаткових штрафних санкцій, то в цій частині доводи Відповідача є безпідставними.

У додаткових поясненнях, міська рада зазначає, що постановою № 1364 передбачено її застосування безпосередньо до оподаткування, а не договірних відносин, оскільки вказівка на це прямо по тексту постанови відсутня. Водночас за своєю правовою природою договірні зобов`язання, що виникли в даному випадку між сторонами, регулюються нормами Цивільного, Господарського кодексів України. В даному випадку застосовується пріоритетність норм безпосередньо ЦК України, ГК України, земельного законодавства тощо, а не податкового, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 09.06.2020 р. у справі № 911/2685/18, від 13.10.2021 р. у справі № 910/14176/20.

Позивач наголошує, що наказом від 22.12.2022 р. за № 309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, додатком (Переліком) до якого в початковій редакції від 22.12.2022 р., в редакції від 27.01.2023 р., а також актуалізованим в редакції станом на 10.03.2023 р., у п. 1.3 «Запорізька область» зазначено, що вся територія Запорізького району, де Запорізька територіальна громада і, відповідно, м. Запоріжжя є його невід`ємною частиною, віднесені до територій можливих бойових дій. Орендована Відповідачем земельна ділянка, що не заперечується Відповідачем, розташована безпосередньо у місті Запоріжжі, в межах Запорізької територіальної громади. Таким чином, відповідно до чинної редакції Переліку територій, станом на момент набрання чинності Законом № 3050 ( 06.05.2023 р.), територія Запорізького району Запорізької області, до складу якої входить територія Запорізької міської територіальної громади, не знаходилась в зоні активних бойових дій або в зоні тимчасово окупованих російською федерацією територій України. За таких обставин у Відповідача відсутні правові підстави для звільнення від оплати орендної плати за землю за 2022 рік, а також для зменшення податкового зобов`язання з орендної плати за землю за період з 01.03.2022 р. по 31.12.2022 р. та не сплати орендної плати за укладеним Договором за вказаний період.

На переконання Позивача - Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності у нього заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2022 рік, а тому доводи апелянта мають бути відхилені, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді Дармін М.О., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2024 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/3764/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС-2002 на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2024 р. у справі № 908/3764/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 908/3764/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС-2002 на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2024 р. у справі №908/3764/23 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів доплати судового збору.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 22.01.2025 р..

Від представника Запорізької міської ради до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ( далі ЄСІТС ).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.01.2025 р. судове засідання у справі № 908/3764/23, призначене на 22.01.2025 р., вирішено провести з представником Запорізької міської ради, в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

У судовому засіданні 22.01.2025 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

22.09.2014 р. між Запорізькою міською радою ( Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС 2002» ( Орендар), укладений договір оренди землі № 201405000100417, відповідно до умов якого Орендодавець, відповідно до рішення сорок восьмої сесії шостого скликання Запорізької міської ради від 27.06.2014 р. № 55/16 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування виробничої бази, яка знаходиться : м. Запоріжжя, вулиця Брянська, 12б. Земельна ділянка належить Запорізькій міській раді на праві комунальної власності.

За умовами договору об`єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 1,3692 га, кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:05:012:0061, на земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна : виробнича база орендаря, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5 150 656,56 грн.

Відповідно до п. 11 договору, останній укладено до 27.06.2033 р..

Пунктом 12 договору зафіксовано, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та в розмірі 154 519,70 грн. на рік, що складає 3% від нормативної грошової оцінки в цінах 2014 року.

На виконання договору оренди земельної ділянки Орендарем та Орендодавцем сформований акт приймання-передачі земельної ділянки, в якому пунктом 2 зафіксовано, що земельна ділянка знаходиться у стані , придатному для розташування виробничої бази.

Орендодавець стверджує, що Орендар має заборгованість за договором оренди землі № 201405000100417 від 22.09.2014 р., за період з 01.01.2022 р. по 31.10.2023 р. в розмірі 465 695,79 грн., що стало підставою для звернення Позивача до суду з позовом.

Відповідач не погоджуючись з твердженням Позивача, надав суду першої інстанції наступні платіжні інструкції: - № 32 від 05.01.2024 р. на суму 19 100,00 грн. ( цільове призначення - орендна плата з юридичних осіб за 2023 рік ); - № 33 від 05.01.2024 р. 10 100,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 19 від 14.11.2023 р. на суму 20 000,00 грн. ( за оренду земельної ділянки); - № 8 від 15.01.2024 року на суму 2800,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 4 від 12.01.2024 року на суму 32 000,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 5 від 12.01.2024 року на суму 24 500,00 грн. ( орендна плата за 2023 рік); - № 6 від 15.01.2024 року на суму 49 200,00 грн.; - № 7 від 15.01.2024 року на суму 33 900,00 грн.; - № 36 від 15.06.2023 року на суму 7 000,00 грн.; - № 44 від 17.07.2023 року на суму 7 900,00 грн.; - № 49 від 17.08.2023 року на суму 10 000,00 грн.; - № 14 від 17.10.2023 року на суму 15 000,00 грн.; - № 20 від 16.11.2023 року на суму 10 800,00 грн.; - № 30 від 19.05.2023 року на суму 5000,00 грн.; - № 11 від 19.09.2023 року на суму 15 500,00 грн.; - № 29 від 20.12.2023 року на суму 29 500,00 грн.; - № 24 від 26.04.2023 року на суму 5 000,00 грн.; - № 31 від 27.12.2023 року на суму 30 000,00 грн.; - № 25 від 30.11.2023 року на суму 1 000,00 грн.; - № 16 від 26.10.2023 року на суму 4 300,00 грн.; - № 25525981 від 29.09.2023 року на суму - 4 427,17 грн.; -№ 46 від 31.07.2023 року на суму 1 500,00 грн.; - № 2 від 31.08.2023 року на суму 12 000,00 грн. Загальна сума по платіжним інструкціям становить - 320 527,17 грн.

Згідно довідки Головного управління ДПС у Запорізькій області , сформованої станом на січень 2024 року, за даними поданої податкової звітності з оплати за землю та інтегрованої картки платника податків задекларовано та сплачено орендної плати з юридичних осіб за земельну ділянку, розташовану за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Брянська,12 відповідно до договору № 201405000100417 від 22.09.2014 р.: - період 2021 р., нараховано річної суми орендної плати за земельну ділянку 293 159,41 грн. ( з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. ), сплачено 293 159,69 грн.; - 2022 рік ( січень лютий 2022 року з врахуванням наданої пільги відповідно до Закону № 3050), сплачено 78 175,23 грн. (01.01.2022 року по 31.12.2022 року); - 2023 рік 370 846,45 грн. ( з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року) , сплачено 178 927,17 грн.

Також, Відповідачем були надані суду першої інстанції платіжні інструкції за період 2022 року : № 5 від 24.02.2022 року на суму 17 000,00 грн.; - № 6 від 02.03.2022 року на суму 800,00 грн.; - № 22 від 30.06.2022 року на суму 5 000,00 грн.; - № 47 від 23.09.2022 року на суму 7 000,00 грн.; - № 50 від 30.09.2022 року на суму 4 000,00 грн.; - № 54 від 31.10.2022 року на суму 10 872,60 грн. Загальна суму по платіжним інструкціям - 44 672,60 грн.

Запорізька міська рада подала суду першої інстанції заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначила, що відповідно до повідомлення Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради від 12.02.2024 р. № 06.1-14/227 за наявними даними інформаційно аналітичної системи управління планування та виконання місцевих бюджетів «LOGIKA», через яку у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 року № 627 здійснюється інформаційна взаємодія між органами, що контролюють справляння надходжень бюджету та органами місцевого самоврядування , Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС 2002» за період з 01.11.2023 р. по 31.01.2024 р. сплачено до бюджету Запорізької міської територіальної громади за кодом класифікації доходів бюджету 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» 262 900,00 грн.

За висновками Позивача, з урахуванням раніше отриманої інформації від Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради у повідомленні від 30.11.2023 р. № 06.1-14/2503, Відповідачем сплачено орендну плату за користування земельною ділянкою у 2023 році в загальному розмірі: 87 627,17 + 262 900,00 = 350 527,17 грн. Розраховуючи суму заборгованості, Позивач вказує що розмір річної орендної плати за 2022 рік відповідно до умов договору становить 322 467,16 грн., та відповідно сума заборгованості за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. становить: 322 467,16 78 175,23 = 244 291,93 грн. Розмір орендної плати за 2023 рік становить 370 837,23 грн., а заборгованість за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р. становить: 370 837,23 350 527,17 = 20 310,06 грн. Підсумовуючи вказані розрахунки, Позивач визначив загальну суму заборгованості за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2023 р., що становить: 244 291,93 + 20 310,06 = 264 601,99 грн.

Відповідач надав господарському суду довідку ГУ ДПС у Запорізькій області від 16.02.2024 р. № 7177/6/08-01-04-07 , яка за його думкою підтверджує відсутність заборгованості станом на 07.02.2024 р. за ТОВ «ТІС 2002» по орендній платі за земельну ділянку, а також платіжні інструкції № 12 від 07.02.2024 р., які свідчать про повне погашення заборгованості за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р..

Згідно вказуної довідки Головного управління ДПС у Запорізькій області з питання нарахування та сплати орендної плати за землю з юридичних осіб за 2023 рік, за даними поданої податкової звітності з плати за землю та інтегрованої картки платника податків задекларовано та сплачено орендної плати з юридичних осіб за земельну ділянку, розташовану за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Брянська,12, відповідно до договору оренди № 201405000100417 від 22.09.2014 року : - 2023 рік ; - нараховано річної суми орендної плати за земельну ділянку 370 846,45 грн.; - сплачено всього орендної плати за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року 178 927,17 грн. У довідці вказано, що станом на 07.02.2024 року платником сплачено 199 950,00 грн. з орендної плати за вказаним договором оренди.

Також, Відповідачем до матеріалів заяви були надані платіжні інструкції: - № 12 від 07.02.2024 року на суму 28 000,00 грн.; - № 13 від 07.02.2024 року на суму 350,00 грн.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі про часткове задоволення позовних вимог. Суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС 2002 на користь Запорізької міської ради заборгованість за період 2022 рік, в розмірі - 244 291,93 грн., провадження у справі у сумі 20 310,06 грн. закрив, на підставі частини 1 п. 2 ст. 231 ГПК України ( за відсутністю предмету спору ).

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Предметом позову у цій справі є стягнення 244 291,93 грн. заборгованості з орендної плати за за 2022 рік за Договором оренди землі № 201405000100417 від 22.09.2014 р., укладеного між Запорізькою міською радою ( Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС 2002» ( Орендар).

Відповідно до частини першої ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із частиною першою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства ( ст. 13 Закону України "Про оренду землі" ).

Ст. 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Положеннями пункту 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Отже, плата за землю здійснюється в залежності від суб`єкта належності земельної ділянки: власником землі сплачується земельний податок, а орендарем за договором оренди землі - орендна плата.

Згідно з пунктами 288.1 - 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оцінку земель" та Закону України "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 р. у справі № 916/3233/16, від 07.10.2019 р. у справі № 922/3321/18, від 16.03.2020 р. у справі № 922/1658/19.

В п. п. 82, 83, 84 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 р. у справі № 910/14176/20 зазначено, що виходячи із системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), з другого боку, є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України). За змістом частини другої ст. 21 Закону України "Про оренду землі" Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 ст. 288 цього Кодексу ( такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 р. у справі № 925/258/17 ).

Крім того, Верховний Суд в ухвалі від 18.03.2021 р. у справі № 904/5955/19, закриваючи касаційне провадження вказав, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.11.2018 р. у справі № 912/1385/17, до правовідносин, які склалися саме між Орендодавцем та Орендарем у межах виконання договору оренди земельної ділянки, підлягають застосуванню норми ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини першої якої відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Суд вправі самостійно, за наданими сторонами доказами, досліджуючи умови договору оренди землі у сукупності з наданими доказами, встановлювати наявність або відсутність заборгованості з орендної плати за договором оренди землі та розмір такої заборгованості. Це жодним чином не є підміною функцій органу доходів і зборів, адже предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості саме з орендної плати за договором оренди землі, тобто у зв`язку з неналежним виконання договірних зобов`язань Орендарем земельної ділянки перед Орендодавцем.

Як зазначалося раніше, 22.09.2014 р. між Запорізькою міською радою ( Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС 2002» ( Орендар), укладений договір оренди землі № 201405000100417, відповідно до умов якого Орендодавець, відповідно до рішення сорок восьмої сесії шостого скликання Запорізької міської ради від 27.06.2014 р. № 55/16 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування виробничої бази, яка знаходиться : м. Запоріжжя, вулиця Брянська, 12б. Земельна ділянка належить Запорізькій міській раді на праві комунальної власності. За умовами договору об`єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 1,3692 га, кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:05:012:0061, на земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомого майна : виробнича база орендаря, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5 150 656,56 грн. Відповідно до п. 11 договору, останній укладено до 27.06.2033 р..

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 12 договору зафіксовано, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та в розмірі 154 519,70 грн. на рік, що складає 3% від нормативної грошової оцінки в цінах 2014 року.

З оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції була врахована часткова оплата Відповідачем суми оренди за користування земельною ділянкою, що була проведена орендарем 07.02.2024 р. в сумі 20 310,06 грн. в рахунок погашення заборгованості з орендної плати звітний період 2023 рік.

Щодо стягнення суми заборгованості з орендної плати за 2022 рік у розмірі - 244 291,93 грн., то як вбачається з матеріалів справи - надані до відзиву Орендарем платіжні інструкції були враховані Позивачем шляхом подачі заяви про зменшення суми боргу та судом першої інстанції під час оцінки доказів.

Щодо доводів Скаржника стосовно відсутності у нього обов`язку сплачувати орендну плати за землю під час воєнного стану, суд апеляційної інстанції зазначає, що в умовах воєнного стану та погіршення економічної ситуації в Україні, сплата податків, в тому числі і орендної плати за земельні ділянки, є обов`язком суб`єктів господарювання, який безпосередньо впливає на обороноздатність Держави, а тому намагання Відповідача ухилитись від орендної плати за спірну земельну ділянку з формальних підстав є неприпустимим.

З огляду на загальновідомі обставини здійснення повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 р. № 3 89-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. за № 2024/02.02-7.1 визначено, що ТПП України підтверджує, що обставини введення воєнного стану з 24.02.2022 р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений внаслідок настання таких (обставин непереборної сили).

Відповідно до п. 69 підрозділу 10 «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у наступному пункті ( абзац перший пункту 69 підрозділу 10 розділу XX в редакції Закону № 2260-IX від 12.05.2022 р.).

Так, відповідно до пп. 69.14, п. 69 підрозділу 10 «Перехідні положення» Податкового кодексу визначено, що, тимчасово, на період з 01.03.2022 р. по 31.12., наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 06.12.2022 р. за № 1364 визначено, що перелік територій, на яких ведуться ( велися ) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією ( далі перелік ), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.

Наказом від 22.12.2022 р. за № 309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, додатком (Переліком) до якого, актуалізованим станом на 27.02.2023, у п. 2.3 «Запорізька область» зазначено, що вся територія Запорізького району, де Запорізька територіальна громада і, відповідно, м. Запоріжжя є його невід`ємною частиною, віднесені до територій можливих бойових дій.

12.12.2022 р. Державною податковою службою України було надано роз`яснення, в якому зазначено, що після запровадження воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 2102-ГХ, п. 69 підрозділу 10 «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - Кодекс) доповнено підпунктами 69.14, 69.16, 69.22 щодо нарахування та сплати плати за землю, екологічного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти оподаткування, розташовані в межах територій, на яких ведуться ( велися ) бойові дії, та територій, тимчасове окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

За доводами Скаржника орендована земельна ділянка загальною площею 1,3692 га, кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:05:012:0061 та яка знаходиться : м. Запоріжжя, вулиця Брянська, 12б - розташована саме на території де ведуться активні бойові дії з 12.03.2022 р..

Однак, як зазначив Позивач - спірна земельна ділянка, розташована безпосередньо у місті Запоріжжі, в межах Запорізької територіальної громади, а не Запорізького району. Загальновідомим є той факт, що на території міста Запоріжжя починаючи з 24.02.2022 р. не велися і не ведуться активні бойові дії, вона не є тимчасово окупованою російською федерацією. Ракетні обстріли м. Запоріжжя не відносяться до активних бойових дій в тій же мірі як і до інших територій та міст України, які не перебувають безпосередньо у зоні бойових дій ( в т.ч. міста Київ, Львів, Хмельницький, Кривий Ріг, Одеса тощо ). Окремі населенні пункти та території Запорізького району, який розташований навкруги м. Запоріжжя, з південного напрямку дійсно наближені до зони бойових дій і потерпають від числених щоденних обстрілів великої інтенсивності та цілком обґрунтовано внесені до відповідного Переліку, оскільки на них неможливе ведення сільського господарства або іншої підприємницької діяльності.

Первинно у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада ухвалила Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 р. № 2120-IX, яким доповнила підрозділ 10 Перехідних положень Податкового кодексу України пунктом 69.14 наступного змісту: Тимчасово, на період з 01.03.2022 р. по 31.12., наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Очевидно, що в умовах активних наступальних дій з боку агресора та постійної зміни ліній фронту законодавець приймав нормативні акти в екстремальних умовах і цілком зрозуміло, що вказаним Законом звільнялися від плати за землю (орендної плати) земельні ділянки, на територіях де ведуться (велися) бойові дії.

При цьому, первинно затверджений Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 25.04.2022 р. № 75 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.04.2022 р. № 457 "Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України", Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 р., ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 р. за № 453/37789 ) не містив жодних територіальних громад Запорізького району серед територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних ( бойових ) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 р..

Запорізька міська територіальна громада Запорізького району з`явилася у вказаному переліку в редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 31.05.2022 р. № 104, станом на 27.05.2022 р..

Проте, за даними загальнодоступних джерел (https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20220527-karta-bojovyh-dij-na-25-05-2022-sytuacziya-na-fronti/) станом на 25.05.2022 р. територія м. Запоріжжя також не перебувала в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Вказана ситуація не змінювалася і в подальшому, а тому редакції Закону № 3050-IX від 11.04.2023 р. пункт 69.14 було викладено наступним чином: За період з 01.01.2022 р. до 31.12.2022 р. не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 01.03.2022 р. до 31.12.2022 р. - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже, законодавець визначив умови оподаткування, уточнивши, що від плати за землю (орендної плати) звільняються земельні ділянки виключно в зоні активних бойових дій чи на окупованих територіях, змінивши початок цього періоду та обмежив його дію до 31.12.2022 р..

Сам по собі обов`язок Орендаря сплачувати орендну плату за земельну ділянку у 2022 році існував на підставі вимог законодавства та Договору оренди. Виключно через початок військової агресії законодавцем прийнято очевидне рішення, що на територіях де ведуться бойові дії та які знаходяться під окупацією орендна плата за земельні ділянки не буде сплачуватися орендарями.

Скаржник в апеляційній скарзі також посилається на те, що сторони за договором можуть припинити виконання зобов`язань, через неможливість їх виконання, без застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань у зв`язку із визнанням Торгово-промисловою палатою України військової агресії Російської Федерації проти України форс мажорною обставиною (обставини непереборної сили).

Суд апеляційної інстанції вважає такі доводи Скаржника помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої, другої ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини ( умислу або необережності ), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести ( п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20 ), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами ( обставинами непереборної сили ) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами ( частина 2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

У постанові від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:"- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; - наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката".

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 р. у справі № 922/999/22, Суд зазначив, що: "- лист ТПП України від 28.02.2022 р., на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"; - сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання".

Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 р. у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 р. у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 р. у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 р. № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Верховний Суд звертає увагу, що ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 частини третьої ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з частиною першою ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 р. у справі № 910/6234/22.

Разом з цим, повідомлення про форс - мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору Такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 р. у справі № 910/6234/22.

Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі. Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 р. у справі № 904/5328/21.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі Nє 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі Nє 914/385/18, від 10.04.2019 у справі Nє 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі Nє 915/641/18, від 03.08.2022 у справі Nє 910/5408/21, від 21.09.2022 у справі Nє 904/3469/21.

На підтвердження дії форс-мажорних обставин, Скаржник посилався лише на прийняття Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 р. рішення, яким для всіх суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили).

Разом з тим, Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що введення воєнного стану є форс-мажорними обставини саме у випадку, що стосується своєчасного і повного виконання Орендарем умов Договору оренди.

Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому Позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому Відповідачем боргу за Договором оренди.

Також, відсутні докази, що Відповідач повідомляв Позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором.

Отже, Скаржником не було надано доказів дотримання порядку повідомлення Позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати. Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення своєчасного розрахунку.

Воєнний стан на території України не означає, що Відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Матеріали справи свідчать, що Відповідач прострочив виконання обов`язку за Договором.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТІС 2002 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2024 р. у справі № 908/3764/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.01.2025 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус