Рішення

від 27.01.2025 по справі 910/13233/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 910/13233/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Затинацького Едуарда Григоровича

до відповідача: російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Комунальне підприємство "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Склополімер-Запоріжжя"

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІМОН-2015"

4) фізична особа-підприємець Кушнір Лариса Іванівна

про стягнення 286238,2 грн

Фізична особа-підприємець Затинацький Едуард Григорович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, в якому просить суд стягнути з відповідача 286238,20 грн збитків (втраченої вигоди), що еквівалентно 6373,14 євро. Позов подано за останнім відомим місцем діяльності та місцезнаходження посольства росії в м. Києві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що через окупацію Генічеського району Херсонської області позивач не може виконувати на цій території свої зобов`язання за договорами про проведення інформаційно-вказівних компаній, через що він недоотримав 286238,20грн відповідно до звіту про оцінку збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області. Ухвала мотивована тим, що з 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією, діяльність дипломатичних установ росії на території України зупинено, тому позов направлено за місцем заподіяння шкоди - Херсонська область.

Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 № 11/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.12.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань, залучено до участі у справі третіх осіб. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом 15 днів з моменту отримання ухвали, третім особам для подання пояснень теж встановлено такий строк.

Позивач отримав ухвалу про відкриття в електронному кабінеті 04.12.2024.

У даній справі позивач визначив відповідачем російську федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації. Адресу місцезнаходження відповідача позивач вказав: вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, 119991. Посольство російської федерації - м. Київ, Повітрофлотський проспект 27.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

Статтею 367 ГПК України визначено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З огляду на триваючу широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє станом на цей час.

Суд враховує, що наразі відсутній міжнародний договір України про правову допомогу в цивільних справах, який діє у відносинах з російською федерацією. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну 24.02.2022 фактично унеможливлено застосування з російською федерацією відповідних міжнародних договорів України, у тому числі, у зв`язку з припиненням поштового сполучення; за інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією; функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено; комунікація МЗС з органам влади російської федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється; враховуючи викладене, передача/отримання будь-яких документів до/з компетентних органів росії, у тому числі дипломатичними каналами, неможлива.

З огляду на викладене, суд зазначає, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення ухвал суду безпосередньо до компетентних органів російської федерації чи до посольства російської федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.

За цих обставин, суд здійснив повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи єдино можливим і законним способом, який передбачений ч. 4 ст. 120 ГПК України, - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Неявка відповідача в даному випадку не може перешкоджати реалізації гарантованого Конституцією України та міжнародними актами права осіб на доступ до правосуддя. Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від відповідача не надходило. При цьому відповідач відзив на позов і жодних доказів суду також не надав, а тому справу згідно з ст. 178 ГПК України суд вирішує за наявними матеріалами.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження третіх осіб:

1) Комунальне підприємство "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради - м. Генічеськ Херсонської області, вул. Колективна, 17, що наразі є окупованою територією,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Склополімер-Запоріжжя" - м. Запоріжжя вул. Незалежної України, 57В, офіс 404, офіційна електронна пошта akvainf@gmail.com,

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІМОН-2015" - м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Пришвіна 8, кв. 54,

4) фізична особа-підприємець Кушнір Лариса Іванівна - АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Оскільки місцезнаходження третьої особи - КП "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради є окупованою територією, то суд 05.12.2024 повідомив його про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на сайті, що підтверджується роздруківкою.

Третю особу - ТОВ "Склополімер-Запоріжжя" суд повідомив про розгляд справи шляхом направлення 06.12.2024 ухвали про відкриття провадження на його офіційну електронну пошту akvainf@gmail.com, яка зазначена в ЄДР.

Ухвали про відкриття провадження, надіслані судом на вищезазначені адреси третіх осіб -ТОВ "ТІМОН-2015" та ФОП Кушнір Л.І. повернулись до суду без вручення.

Однак, від ТОВ "ТІМОН-2015" та ФОП Кушнір Л.І. до суду надійшли пояснення, в яких вони підтримують позовні вимоги.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

Фізична особа-підприємець Затинацький Едуард Григорович (Позивач) в позовній заяві зазначає, що з 2018 року до 24.02.2022 він займався підприємницькою діяльністю з розміщення рекламних засобів та вказівників на опорах зовнішнього освітлення в с. Щасливцеве та с. Генічеська Гірка Генічеського району Херсонської області.

Позивач посилається на те, що в 2018 році йому надавався дозвіл Щасливцівською сільською радою № 36 «Про надання дозволу на розміщення засобів зовнішньої реклами», згідно якого він працював та який в 2021 році здав до цієї сільради, оскільки мережі вуличного освітлення були передані до комунальної власності Генічеської міської ради.

Суд зауважує, що суду не надано копії дозволу Щасливцівської сільської ради 2018 року № 36 «Про надання дозволу на розміщення засобів зовнішньої реклами».

Рішенням Генічеської міської ради Херсонської області № 412 від 09.04.2021 з метою забезпечення належного функціонування мереж вуличного освітлення в населених пунктах Генічеської міської територіальної громади, зокрема, (п. 3) прийнято з комунальної власності Щасливцевської сільської ради до комунальної власності Генічеської міської територіальної громади мережі вуличного освітлення та точки обліку електричної енергії по вул. Азовській в с. Генічеська Гірка та по вул. Миру в с. Щасливцеве. Пунктом 5 цього рішення визначено передати майно на баланс Комунального підприємства "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради.

В подальшому, Комунальне підприємство "Міське житлове будівництво" Генічеської міської ради (балансоутримувач) та фізична особа-підприємець Затинацький Едуард Григорович (користувач) уклали договір користування № 15 від 13.05.2021, за умовами якого балансоутримувач зобов`язався передати користувачу, а користувач зобов`язався прийняти у строкове платне користування 80 опор ЛЕП за адресою с. Щасливцеве - вул. Миру, с. Генічеська Гірка - вул. Азовська, що належать балансоутримувачу до комунальної власності відповідно до рішення Генічеської міської ради від 09.04.2021 № 412.

13.05.2021 сторонами підписано акт приймання-передачі до цього договору .

Пунктом 10.1 договору № 15 від 13.05.2021 узгоджено, що договір укладено строком на 7 місяців 17 днів, а саме - з 13 травня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно.

Згідно з п. 10.5 договору, чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, останнім днем строку дії договору користування № 15 від 13.05.2021 був 31.12.2021.

В п. 3. 1 договору зазначено, що загальний розмір плати за весь строк становить 24000грн.

Позивач на підтвердження сплати 24000грн додав до позову копії квитанцій № 22 від 19.05.2021, №5 від 30.06.2021 та № 20 від 12.07.2021.

01.05.2021 фізична особа-підприємець Затинацький Едуард Григорович (виконавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Склополімер-Запоріжжя" (замовник) уклали договір № 1 на проведення інформаційно-вказівних кампаній, за умовами якого виконавець зобов`язався протягом строку дії договору професійно і якісно проводити інформаційно-вказівну кампанію для замовника на території Щасливцівської сільської ради на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій, а замовник зобов`язується вчасно й у повному обсязі оплачувати роботи та послуги виконавця відповідно до умов договору (п. 2.1).

Відповідно до п. 2.2 договору, з метою проведення інформаційної кампанії сторонами підписується додаток до договору (акт бронювання або програма з розповсюдження вказівної інформації).

Згідно з п. 4.1 договору, вартість кампанії залежить від кількості зарезервованих поверхонь спеціальних конструкцій, строку кампанії і встановлюється в додатках до договору до початку кампанії або до дати ротації вказівної інформації.

Однак, позивач не надав суду додатків до договору.

В п. 6.1 договору зазначено, що він є чинним з моменту підписання і діє до 31.08.2021.

01.05.2021 ФОП Затинацький Едуард Григорович та ТОВ "Склополімер-Запоріжжя" уклали додаткову угоду № 1.1 до договору, в якій зазначено період інформаційно-вказівних кампаній з 01.06.2021 по 31.08.2021, конструкції розташовані в с. Щасливцеве вздовж вул.Миру, с. Генічеська Гірка вздовж вул. Азовська, кількість 90, вартість оренди одного носія на місяць 310, сума в місяць 27900грн, за три місяці 83700грн.

Позивач додав до позову підписані сторони акти здачі-прийняття наданих послуг за червень, липень та серпень 2021 року на загальну суму 83700грн.

01.06.2021 фізична особа-підприємець Затинацький Едуард Григорович (виконавець) та фізична особа-підприємець Кушнір Лариса Іванівна (замовник) уклали договір № 4 на проведення інформаційно-вказівних кампаній, за умовами якого виконавець зобов`язався протягом строку дії договору професійно і якісно проводити інформаційно-вказівну кампанію для замовника на території Щасливцівської сільської ради на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій, а замовник зобов`язується вчасно й у повному обсязі оплачувати роботи та послуги виконавця відповідно до умов договору (п. 2.1).

Відповідно до п. 2.2 договору, з метою проведення інформаційної кампанії сторонами підписується додаток до договору (акт бронювання або програма з розповсюдження вказівної інформації).

Згідно з п. 4.1 договору, вартість кампанії залежить від кількості зарезервованих поверхонь спеціальних конструкцій, строку кампанії і встановлюється в додатках до договору до початку кампанії або до дати ротації вказівної інформації.

Однак, позивач не надав суду додатків до договору.

В п. 6.1 договору зазначено, що він є чинним з моменту підписання і діє до 31.10.2021 та пролонговується на кожний рік.

01.06.2021 ФОП Затинацький Едуард Григорович та ФОП Кушнір Л.І. уклали додаткову угоду № 1.1 до договору, в якій зазначено період інформаційно-вказівних кампаній з 01.06.2021 по 31.10.2021, конструкції розташовані в с. Щасливцеве вздовж вул.Миру, с. Генічеська Гірка вздовж вул. Азовська , кількість 40, вартість оренди одного носія на місяць 400, сума в місяць 16000грн, за три місяці 80000грн.

Позивач додав до позову підписаний сторонами акт здачі-прийняття наданих послуг від 31.10.2021 на загальну суму 80000грн, та копію прибуткового ордеру № 78 від 01.08.2021 про сплату Кушнір Л.І. 80000грн.

01.06.2021 фізична особа-підприємець Затинацький Едуард Григорович (виконавець) та ТОВ «ТІМОН-2015» (замовник) уклали договір № 5 на проведення інформаційно-вказівних кампаній, за умовами якого виконавець зобов`язався протягом строку дії договору професійно і якісно проводити інформаційно-вказівну кампанію для замовника на території Щасливцівської сільської ради на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій, а замовник зобов`язується вчасно й у повному обсязі оплачувати роботи та послуги виконавця відповідно до умов договору (п. 2.1).

Відповідно до п. 2.2 договору, з метою проведення інформаційної кампанії сторонами підписується додаток до договору (акт бронювання або програма з розповсюдження вказівної інформації).

Згідно з п. 4.1 договору, вартість кампанії залежить від кількості зарезервованих поверхонь спеціальних конструкцій, строку кампанії і встановлюється в додатках до договору до початку кампанії або до дати ротації вказівної інформації.

Однак, позивач не надав суду додатків до договору.

В п. 6.1 договору зазначено, що він є чинним з моменту підписання і діє до 31.08.2021 та пролонговується на кожний рік.

01.06.2021 ФОП Затинацький Едуард Григорович та ТОВ «ТІМОН- 2015» уклали додаткову угоду № 1.1 до договору, в якій зазначено період інформаційно-вказівних кампаній з 01.06.2021 по 31.08.2021, конструкції розташовані в с. Щасливцеве вздовж вул.Миру, с. Генічеська Гірка вздовж вул. Азовська, кількість 30, вартість оренди одного носія на місяць 400, сума в місяць 12000грн, за три місяці 36000грн.

Позивач додав до позову підписаний сторонами акт здачі-прийняття наданих послуг від 31.08.2021 на загальну суму 36000грн, та копію прибуткового ордеру № 71 від 01.08.2021 про сплату ТОВ «ТІМОН-2015» 36000грн.

Позивач додав до позову лист ФОП Кушнір Л.І. від 23.05.2022, яким вона повідомила позивача, що через окупацію Генічеського району Херсонської області не може вести господарську діяльність тому змушена припинити зобов`язання за договором, а після звільнення буде сплачувати за договором № 4 від 01.06.2021.

Позивач просить стягнути з відповідача 286238,20 грн збитків (втраченої вигоди), що еквівалентно 6373,14 євро. Позовні вимоги мотивовані тим, що через окупацію Генічеського району Херсонської області з 24.02.2022 позивач не може виконувати на цій території свої зобов`язання за вищезазначеними договорами про проведення інформаційно-вказівних компаній, через що він недоотримав 286238,20грн відповідно до звіту про оцінку збитків.

Позивач додав до позову Звіт про оцінку збитків, здійснений суб`єктом оціночної діяльності ФОП Мамедов А.Х. на замовлення позивача, відповідно до якого ринкова вартість завданих позивачу збитків становить 286238,20грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції та міністерства оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами ст.1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із п.п. "г" п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту ст. 1, п.п. "г" п. 1 ст. 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень ст. 1, п.п. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Із урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, ст. 1, п.п. "г" п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі №428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі №311/498/20, від 12.10.2022 року в справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі №990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.

Суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати кредитор за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Отже, покладення на особу обов`язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У пункті 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року №182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено всіх елементів цивільного правопорушення, які необхідні для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

Так, позивач просить стягнути з відповідача 286238,20 грн збитків (втраченої вигоди), що еквівалентно 6373,14 євро. Позовні вимоги мотивовані тим, що через окупацію Генічеського району Херсонської області позивач не може виконувати на цій території свої зобов`язання за вищезазначеними договорами про проведення інформаційно-вказівних компаній, через що він недоотримав 286238,20грн відповідно до звіту про оцінку збитків.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі N 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі N 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі N 910/15865/14).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

За змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі N 750/8676/15-ц (провадження N 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі N 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі N 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі N 127/16524/16-ц (провадження N 61-22106св18)).

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Ураховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених статтею 22 ЦК України, статтями 224, 225 ГК України, покладає на кредитора (позивача), обов`язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.

Отже відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту) за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

Чинний ЦК України та ГК України не містять норм, які б розкривали зміст поняття звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту), тоді як за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, слово "звичайний" означає "який нічим не виділяється серед інших, не має яких-небудь специфічних, визначних особливостей, якостей; який не має в собі нічого нового; звичний; який вважається нормальним; характерний, типовий для кого -, чого-небудь" (Словник української мови: в 11 томах. - Том 3, 1972. - Стор. 476).

Отже звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Відповідні положення міститься у постанові КГС ВС від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20.

Суд враховує, що строк дії договору користування № 15 від 13.05.2021, за яким позивачу було надано у строкове платне користування опори ЛЕП, закінчився 31.12.2021.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та, зокрема, і з договорів на проведення інформаційно-вказівних кампаній № 1 від 01.05.2021, № 4 від 01.06.2021 та № 5 від 01.06.2021, саме ці опори ЛЕП позивач використовував для здійснення підприємницької діяльності з розміщення рекламних засобів та вказівників на опорах зовнішнього освітлення.

Таким чином, позивачем не доведено, що він мав права використовувати опори ЛЕП для надання послуг за договорами № 1 від 01.05.2021, № 4 від 01.06.2021 та № 5 від 01.06.2021, та відповідно отримувати плату за надання цих послуг.

До того ж, суд звертає увагу, що строк дії договору на проведення інформаційно-вказівних кампаній № 1 від 01.05.2021 закінчився 31.08.2021 і можливості пролонгації в ньому не передбачено.

Та і взагалі цей договір на проведення інформаційно-вказівних кампаній № 1 від 01.05.2021 укладений 01.05.2021, тобто ще до того, як позивачу було надано право користуватися опорами ЛЕП за договором № 15 від 13.01.2021.

З огляду на викладене, позивач не довів того, що він реально міг би отримати плату за надання ним послуг за договорами на проведення інформаційно-вказівних кампаній № 1 від 01.05.2021, № 4 від 01.06.2021 та № 5 від 01.06.2021 в період після 31.12.2021.

А російська федерація окупувала Генічеський район Херсонської області пізніше цієї дати, а саме - 24.02.2022.

Отже, позивачем не доведено всіх елементів цивільного правопорушення, які необхідні для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 січня 2025 р.

Суддя В.В. Литвинова