Рішення

від 23.01.2025 по справі 920/1405/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.01.2025м. СумиСправа № 920/1405/24

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

розглянувши без повідомлення учасників справи матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергосервіс» (вул. Армійська, буд. 1, м. Охтирка, Сумська область, 42703, код ЄДРПОУ 39126190)

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Пересадько Романа Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 132538,27 грн

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 132538,27 грн заборгованості по договору оренди нежитлового приміщення №20 від 01.09.2022, а саме: 29859,72 грн пені, 95781,55 грн відсотки за користування коштами орендодавця, 6897,00 грн - інфляційні збитки. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Позиція позивача.

Позов обґрунтовано тим, що 01.09.2022 між сторонами був укладений договір оренди нежитлового приміщення №20 (далі по тексту - договір оренди) зі строком дії, згідно додаткової угоди №1 від 31.08.2023 до договору, до 31.08.2024.

31.07.2024 сторони достроково з 01.08.2024 розірвали договір оренди, відповідач повернув орендоване майно позивачу.

Позивач стверджує, що протягом дії договору оренди відповідач, в порушення п. 5.2. договору, несвоєчасно сплачував орендну плату. Позивачем до позову додано довідку від 20.11.2024, копії прибуткових касових ордерів та виписки банку (а.с. 21-27) на підтвердження строків оплати відповідачем оренди за договором. Станом на день звернення до суду заборгованість з орендних платежів відсутня.

Тому, на думку позивача, відповідно до п. 8.1. договору та ст 625 ЦК України у нього виникло право на стягнення з відповідача пені, відсотків за користування та інфляційних збитків у загальному розмірі 132538 грн 27 коп. Позивач додав до позову розрахунок заявлених до стягнення сум (а.с.32-33).

При нарахуванні пені позивач зазначає, що відповідно до п. 9.10 договору оренди сторони установили строк позовної давності у 10 років. Тому, на думку позивача, пеня повинна нараховуватися без обмежень 6-місячним строком, передбаченим ст. 232 ГК України.

Позиція відповідача.

Відповідач визнає позов частково (відзив на позов вх. №4162 від 30.12.2024).

Відповідач визнає факт укладання договору оренди, користування майном за договором, факт несвоєчасної сплати орендних платежів.

Відповідач заперечує проти нарахування пені без застосування ч. 6 ст. 232 ГК України з огляду на те, що сторони не передбачили у договорі більш тривалий строк нарахування пені, ніж це передбачено зазначеною нормою.

Також відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог у частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, так як підстави для застосування до правовідносин сторін ст. 536, 1048 ЦК України відсутні.

Щодо нарахування інфляційних втрат відповідач заперечень у відзиві на позов не виклав.

Також відповідач просить зменшити розмір пені та інфляційних втрат на 90 %, ураховуючи повну сплату боргу за договором до дня звернення до суду позивача, відсутність збитків для позивача у зв`язку із несвоєчасною сплатою орендних платежів.

Рух справи

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 25.11.2024 у справі №920/1405/24 прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ухвали суду від 25.12.2024 було задоволено клопотання представника відповідача про надання додаткового строку для подання відзиву на позов (вх №5460 від 18.12.2024) та про витребування доказів (вх. №5457 від 18.12.2024), позивачу було запропоновано подати суду оригінали наступних письмових доказів, копії яких долучені до позовної заяви:

1) оригінал договору оренди нежитлового приміщення №20 від 01.09.2022;

2) оригінал додаткової угоди №1 від 31.08.2023 про зміну договору оренди нежитлового приміщення №20 від 01.09.2022;

3) оригінал акту приймання-передачі майна в оренду від 01.09.2022;

4) оригінал акту приймання-передачі (повернення) майна з орендного користування від 31.07.2024;

5) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №289 від 30.09.2022;

6) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №324 від 31.10.2022;

7) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №358 від 30.11.2022;

8) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №393 від 31.12.2022;

9) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №20 від 31.01.2023;

10) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №54 від 28.02.2023;

11) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №88 від 31.03.2023;

12) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №122 від 30.04.2023;

13) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №161 від 31.05.2023;

14) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №204 від 30.06.2023;

15) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №253 від 31.07.2023;

16) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №295 від 31.08.2023;

17) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №338 від 30.09.2023;

18) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №384 від 31.10.2023;

19) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №431 від 30.11.2023;

20) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №480 від 31.12.2023;

21) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №26 від 31.01.2024;

22) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №72 від 29.02.2024;

23) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №118 від 31.03.2024;

24) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №164 від 30.04.2024;

25) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №209 від 31.05.2024;

26) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №255 від 30.06.2024;

27) оригінал акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №305 від 31.07.2024.

Крім того, розгляд справи було відкладено на 23.01.2025 без проведення судового засідання.

На виконання вимог суду, позивачем 09.01.2025 було подано витребувані судом оригінали доказів (вх №75/25), які досліджені судом.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується: 1) факт укладення 01.09.2023 договору оренди нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: Сумська область, м. Охтирка, вул. Армійська, буд. 1; 2) факт користування відповідачем приміщення за договором оренди протягом 01.09.2022-31.07.2024; 3) факт здійснення орендних платежів відповідачем з порушенням строків оплати, установлених п. 5.2. договору оренди; 4) факт повного погашення відповідачем заборгованості з орендних платежів станом на 22.10.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Визначення неустойки передбачено у ст. 549 ЦК України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Як зазначалося, суд дійшов висновку про прострочення відповідача щодо сплати орендних платежів, що є порушенням умов договору оренди, тому вимога позивача про застосування такого наслідку порушення зобов`язання як сплата неустойки (пені) є обґрунтованою.

Крім цього, право на нарахування пені за порушення строків оплати оренди сторони встановили у п.п. а) п. 8.1. договору, згідно якого за прострочення внесення орендної плати та інших платежів, передбачених даним договором, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а також проценти за користування коштами орендодавця в розмірі 10% за місяць від суми належного платежу.

Позивач визначив періоди прострочки зі сплати оренди у розрахунку (а.с. 29-30). Періоди прострочки та сума заборгованості співпадають із періодами (сумами), які зазначив відповідач у контр розрахунку пені (а.с. 138).

Однак суд критично оцінює нарахування позивачем пені без обмеження строком, який установлено ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Посилання позивача на умову договору про збільшення строку позовної давності до 10 років, суд не бере до уваги, так як позивачем невірно ототожнюється поняття «строк позовної давності» та «строк для нарахування штрафних санкцій».

Позовна давність, згідно ст. 256 ЦК України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У той же час, за загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Умовами договору оренди не передбачено більш тривалий, ніж визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій, а умова про збільшення строку позовної давності (п. 9.10. договору оренди) не може вважатися збільшенням строку нарахування штрафних санкцій. Тому, суд погоджується із позицією відповідача про необхідність застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України при розрахунку пені.

Судом здійснено перерахунок пені по кожному місяцю окремо, починаючи з вересня 2022 по липень 2024, з урахуванням розміру заборгованості відповідача, та зроблено висновок, що стягненню підлягає пеня у розмірі 20437 грн 25 коп. Тому нарахування пені у розмірі 9422 грн 47 коп. є необґрунтованим, суд відмовляє у позові в цій частині.

Щодо стягнення 95781 грн 55 коп. за користування коштами позивача.

Позивач обґрунтовує вимоги щодо стягнення 95781 грн 55 коп. процентів п.п. а) п. 8.1. договору, згідно якого орендар за прострочення внесення орендних платежів сплачує проценти за користування коштами орендодавця у розмірі 10% за місяць від суми належного платежу.

При цьому, позивач правову природу зазначених відсотків у позові не обґрунтовує, а надає суду розрахунок (а.с. 32).

Проаналізувавши умови договору у частині нарахування процентів (п. 8.1.), суд зазначає наступне:

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 627 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також ч. 2 та 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Наведені положення договору визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом ч. 2 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Право на нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено у ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За своєю правовою природою проценти, передбачені ст. 536 ЦК України, є винагородою (платою) за користування грошовими коштами протягом часу, коли боржник має право правомірно не сплачувати борг кредитору (наприклад, позика).

В іншому випадку, коли боржник є таким, що прострочив виконання зобов`язання, у кредитора виникає право на нарахування процентів, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, які є спеціальним видом відповідальності за порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, право на нарахування яких установлено ст. 536 ЦК України.

Правова природа договору оренди визначена у ч. 1 ст. 759 ЦК України: за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Також згідно із ч. 1 ст 762 ЦК України договір оренди є платним договором, а саме: за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Можливість застосування до договору оренди положень ст. 536 ЦК України (нарахування процентів за правомірне користування чужими коштами) не передбачена, так як відсутній у даному випадку період, протягом якого орендар має можливість правомірно не сплачувати орендну плату. Після настання прострочки орендаря у сплаті орендної плати до нього можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України щодо сплати процентів як спеціального виду відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Імперативною нормою частини 2 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17 та від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

Позивач просить стягнути саме відсотки за користування коштами орендодавця, правом на зміну підстав або предмету позову не скористався.

Тому, з огляду на вище викладене, суд вважає позов у частині стягнення 95781 грн 55 коп. відсотків необґрунтованим.

Щодо стягнення 6897 грн 00 коп. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 6879 грн 00 коп. - інфляційних збитків, нарахованих за загальний період: жовтень 2020-серпень 2023.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем розрахунок інфляційних збитків додано до позовної заяви (а.с.33).

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 6879 грн 00 коп. - інфляційних збитків, нарахованих за загальний період: жовтень 2020-серпень 2023, є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо зменшення розміру пені та інфляційних втрат.

У відзиві на позов (вх №4162 від 30.12.2024) відповідач просить суд зменшити розмір пені та інфляційних втрат на 90%, оскільки: перш за все, Відповідач звертає увагу суду на тому, що період оренди, охоплений Договором, розпочався після 24.02.2022 коли військові формування російської федерації здійснили повномасштабний збройний напад на всю територію України.

По-друге, об`єкт оренди розташований у місті-герої Охтирка, який у 2022 році потерпав від обстрілів ворожих військ мабуть найбільше від інших міст Сумської області, а відтак, ведення бізнесу там було майже не можливо. У такій складній ситуації, Відповідач розуміючи не лише свою ситуацію, а і ситуацію в якій опинився Позивач, не став продовжив користуватись Об`єктом оренди спочатку за договором, який укладено у 2020 році, а потім уклавши новий Договір.

У подальшому, Відповідач, як тільки у нього з`явилась можливість, почав сплачувати заборгованість по орендній платі до повної її погашення без будь-яких механізмів досудового врегулювання спору, а тим більше без будь-яких судових рішень.

Це свідчить про належну поведінку Відповідача та бажання вирішити всі питання мирним шляхом. Лише після повного погашення заборгованості, Позивач ініціював два судових процеси, які розглядаються Господарським судом Сумської області.

Як вже зазначалось вище, метою пені є саме стимулювання боржника до правомірної поведінки, а не особистого збагачення кредитора. Зазначений принцип не може бути досягнутий за умови відсутності боргових зобов`язань Відповідача перед Позивачем.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Згідно з положеннями ч.1 ст 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, та, водночас, засадами. На яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність та справедливість.

На підставі ч.3 ст 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).

Оцінюючи наведені відповідачем доводи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування правового механізму зменшення розміру пені.

Враховуючи викладене вище, суд приймає до уваги відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з діями відповідача, враховує також ступінь виконання основного зобов`язання з боку відповідача суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахування пені на 20%, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 16349 грн 80 коп.

Також суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само, як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки 3% річних та інфляційні втрати не відносяться до штрафних санкцій, передбачених ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України, чинним законодавством не передбачено можливості зменшення їх розміру в порядку, передбаченому ст 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у клопотанні відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат, а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 6897 грн 00 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом позовні вимоги позивача до відповідача задоволені частково, то на відповідача покладаються витрати позивача із сплати судового збору в розмірі 624 грн 48 коп., на позивача - 2403 грн 52 коп.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергосервіс» до Фізичної особи - підприємця Пересадько Романа Івановича про стягнення 132538 грн 27 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Пересадько Романа Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергосервіс» (вул. Армійська, буд. 1, м. Охтирка, Сумська область, 42703, код ЄДРПОУ 39126190) 16349 грн 80 коп. пені, 6897 грн 00 коп. інфляційних втрат, 624 грн 48 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У позові у частині стягнення 95781 грн 55 коп. процентів та 9422 грн 47 коп. пені - відмовити.

4. Заяву відповідача про зменшення розміру пені та інфляційних втрат на 90 % - задовольнити частково. Зменшити розмір пені на 20%.

5. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2403 грн 52 коп. покласти на позивача.

6. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Енергосервіс» наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 27.01.2025.

Суддя О.Ю. Резніченко