Рішення

від 27.01.2025 по справі 922/4203/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4203/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Страшко Володимира Вікторовича, місто Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто», місто Харків,

про стягнення 23 894, 30 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа - підприємець Страшко Володимир Вікторович, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто», про стягнення суми грошових коштів в розмірі 23 894,30 грн. з яких: - 20 000,00 грн. сума основної заборгованості; - 2 373,77 грн. пені; - 273,77 грн. річних відсотків; - 1 246,76 грн. інфляційних витрат.

15 листопада 2024 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 922/4203/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/4203/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив позицію позивача, які ґрунтуються на наступному.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, між суб`єктами господарської діяльності ФОП Страшко В.В. (позивач/перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» (відповідач/замовник), був укладений Договір - заявка на разове автотранспортне перевезення вантажу від 10 червня 2024 року (у подальшому - договір) за маршрутом: м. Київ - Дніпропетровська область, Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ; адреса завантаження: м. Київ, Володимира Заболотного, 1А; адреса розвантаження: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ, вул. Пальохи; найменування вантажу: запчастини; вага, об`єм: до 13 т.; дата завантаження: 10.06.2024; дата і час розвантаження: 11.06.2024; сума і форма оплати за послуги: 20 000.00 грн. по б/г без ПДВ на вивантаженні; марка автомобіля а/м MAN TGX 26/440 НОМЕР_2, причеп KRONE ZZ НОМЕР_3.

Також договором передбачені наступні додаткові умови, згідно до яких перевізник зобов`язаний забезпечити подачу транспортного засобу в технічно справному стані. А також транспортний засіб повинен бути сухим, чистим. У випадку відсутності супроводжуючого експедитора, водій зобов`язаний прийняти товар по кількості та якості, та здати його Вантажоотримувачу згідно акту прийому-передачі. Замовник зобов`язується забезпечити своєчасне виконання вантажнорозвантажувальних робіт у місцях навантаження, а також не припустити ситуації, що можуть спричинити простій автотранспорту.

Позивач у позові вказує, що 11 червня 2024 року вантаж було доставлено, на підтвердження чого надає товарно-транспортну накладну № АР00-001109 від 10 червня 2024 року, в якій вантажоотримувачем - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ АВТОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» при розвантаженні автотранспорту, при вхідному контролі, було зроблено зауваження щодо виявлення 6 (шість) пошкоджених енергоакумуляторів, на 2 (двох) з них шпильки зламані, ще на чотирьох - погнуті. Вказані зауваження до вантажу викладені у ТТН та підписані представниками Вантажоотримувача, в особі Головного інженера та начальника відділу постачання.

11 червня 2024 року представниками Вантажоотримувача (ТОВ «ВАРЗ») складено Акт яким зафіксовано факт неналежного пакування та фіксування вантажу, що спричинило пошкодження вантажу при транспортуванні та зроблено висновок про необхідність проведення заміни 6 енергоакумуляторів.

Позивач зазначає, що пакування та фіксування вантажу згідно договору не входило до обов`язків ФОП Страшко, а відтак вважає, що ним було виконано зобов`язання з надання послуг перевезення згідно умов договору. Проте, відповідач не дотримуючись строку оплати за умовою пункту 8 Договору, допустив прострочення платежу за надані послуги з перевезення вантажу.

З метою досудового врегулювання спорів позивачем було направлено на адресу ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ «ХАРТЛЕНД-АВТО» претензію та Акт № 061102 здачі приймання виконаних послуг проте, як вказує позивач, на момент подачі позовної заяви, відповіді на претензію позивач не отримав, як і не отримав вмотивованої відмови від підписання Акту № 061102 здачі приймання виконаних послуг.

Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

10 червня 2024 року між суб`єктом господарської діяльності - ФОП Страшко В.В. (позивач/перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» (відповідач/замовник), був укладений Договір - заявка на разове автотранспортне перевезення вантажу (у подальшому - договір) відповідно до пунктів якого встановлено :

п.1. маршрут: м. Київ - Дніпропетровська область, Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ;

п.2.адреса завантаження: м. Київ, Володимира Заболотного, 1А;

п.3. адреса розвантаження: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський р-н, м. Верхньодніпровськ, вул. Пальохи;

п.4.найменування вантажу: запчастини; вага, об`єм: до 13 т.;

п.6. дата завантаження: 10.06.2024;

п.7.дата і час розвантаження: 11.06.2024;

п.8.сума і форма оплати за послуги: 20 000.00 грн. по б/г без ПДВ на вивантаженні;

п.9, п.10. марка автомобіля а/м MAN TGX 26/440 НОМЕР_2, причеп KRONE ZZ НОМЕР_3; прізвище та ім`я водія ОСОБА_1 .

Також договором передбачені наступні додаткові умови, згідно до яких перевізник зобов`язаний забезпечити подачу транспортного засобу в технічно справному стані. А також транспортний засіб повинен бути сухим, чистим. У випадку відсутності супроводжуючого експедитора, водій зобов`язаний прийняти товар по кількості та якості, та здати його Вантажоотримувачу згідно акту прийому-передачі. Замовник зобов`язується забезпечити своєчасне виконання вантажнорозвантажувальних робіт у місцях навантаження, а також не припустити ситуації, що можуть спричинити простій автотранспорту.

З огляду на правову природу, укладений між сторонами договір є договором про надання послуг з перевезення вантажу, який у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 909 Цивільного кодексу України).

За встановленими обставинами справи, у відповідності до умов договору - заявки, позивач взяв на себе зобов`язання забезпечити автотранспортне перевезення вантажу, а відповідач - забезпечити своєчасне виконання вантажнорозвантажувальних робіт у місцях навантаження.

В матеріалах справи наявна товарно транспортна накладена № АР00-001109 від 10.06.2024 року, яка містить реквізити контрагентів, задіяних у перевезенні вантажу, зокрема:

Перевізником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» (відповідач у справі),

Замовником та вантажовідправником є ТОВ «Торговий Дім «Авторезерв»,

Вантажоотримувачем є ТОВ «ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ АВТОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД».

З наведеного та зі встановлених обставин справи вбачається, що вантажовідправник (в даному разі Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Авторезерв») передав відповідачу на перевезення вантаж, адресатом отримання якого є вантажоотримувач (ТОВ «ВАРЗ»). Позивача же був задіяний в цьому ланцюгу перевезення вантажу, шляхом подачі відповідачу транспортного засобу в технічно справному за умовами договору - заявки на разове автотранспортне перевезення вантажу від 10 червня 2024 року.

11 червня 2024 року вантаж було доставлено, однак, вантажоотримувач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ АВТОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД» при вхідному контролі, виявив 6 (шість) пошкоджених енергоакумуляторів, на 2 (двох) з них шпильки зламані, ще на чотирьох - погнуті.

Відповідно до пункту 15.1. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.1997 року за № 363 (далі - Правила) у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія - вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони (пункти 15.3, 15.4, 15.5 Правил). В разі, якщо при виявленні недостачі, ушкодження або зіпсування вантажів, Перевізник і вантажовідправник або вантажоодержувач не дійшли згоди у визначенні їх причин і суми, на яку зменшилась вартість вантажу, на вимогу Перевізника, вантажовідправника чи вантажоодержувача проводиться експертиза в бюро товарних експертиз або іншими компетентними організаціями чи фізичними особами (пункт 13.6).

11 червня 2024 року представниками вантажоотримувача (ТОВ «ВАРЗ») складено Акт яким зафіксовано факт неналежного пакування та фіксування вантажу, що спричинило пошкодження вантажу при транспортуванні та зроблено висновок про необхідність проведення заміни 6 енергоакумуляторів постачальником.

Як свідчать умови договору перевезення (договір-заявка) повний комплекс послуг за договором перевезення мав надавати саме відповідач, що підтверджується наявними у справі договором-заявкою на разову автотранспортне перевезення вантажу від 10 червня 2024 року.

Господарські правовідносини поза межами договору-заявки на разове автотранспортне перевезення вантажу від 10 червня 2024 року не входять до предмету цього спору.

Суд лише констатує, що товарно транспортна накладена № АР00-001109 від 10.06.2024 року містить дані перевізника (Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто»/відповідач у справі), а вантажовідправником є ТОВ «Торговий Дім «Авторезерв», з яким позивач не мав договорних відносин, протилежного матеріали справи не містять. А відтак, виключається можливість фактичного виконання позивачем вантажно-розвантажувальних робіт у місцях навантаження.

При цьому, суд враховує приписи 22.2 ПДР України, якими визначено, що водій перед початком руху зобов`язаний перевірити надійність розташування і кріплення вантажу, а під час руху - контролювати це, щоб запобігти його падінню, волочінню, травмуванню супроводжуючих осіб чи створенню перешкод для руху.

Крім того, відповідно до пункту 8.15. Правил вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення. При супроводженні вантажу представником Замовника на нього покладаються такі обов`язки: приймання вантажу від відправника, охорона, нагляд за кріпленням та укриттям вантажу й запобігання його псуванню і пошкодженню, а також здача вантажу в пункті призначення одержувачу. Експедитори в дорозі повинні суворо виконувати протипожежні правила, правила по охороні праці і техніці безпеки. За домовленістю сторін водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора).

Відповідно до пунктів 8.20, 8.22 Правил перевезення водій зобов`язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню. Вантажовідправник на вимогу водія зобов`язаний усунути виявлені недоліки в укладанні вантажу.

Щодо водія, то останній перевіряє відповідність кріплення і складання вантажу виключно умовам безпеки руху, а не відповідність кріплення на предмет збереження цілісності вантажу. Тобто, до обов`язків водія здійснювати перевірку відповідності кріплення виробів, проведеного вантажовідправником, встановленим вимогам, що забезпечують, зокрема, його стійкість під час перевезення, не входить.

Обов`язок водія щодо перевірки та сповіщення замовника про виявлені недоліки у кріпленні вантажу, які загрожують його збереженню, виникає лише тоді, коли мав місце сам факт закріплення вантажу вантажовідправником.

В даному разі юридична особа, яка пред`явила перевізнику (відповідачу) вантаж для перевезення є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Авторезерв»), з яким позивач не мав, в межах договору заявки на разове автотранспортне перевезення від 10 червня 2024 року, жодних господарських правовідносин.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що під час та після прийняття вантажу до перевезення, водій мав зауваження щодо неналежного кріплення вантажу. Не надходило повідомлення про наявність проблем, в тому числі пошкодження вантажу під час перевезення.

Згідно пункту 8.10. Правил додаткове обладнання автомобілів для перевезення певного вантажу може виконуватись замовником лише за погодженням з перевізником.

Як вбачається з умов договору заявки на разове автотранспортне перевезення від 10 червня 2024 року, додаткових вимог до транспортного засобу (наявності стяжних ременів чи обладнання автомобіля такими, тощо) для перевезення вантажу ні замовником (відповідачем), ні вантажовідправником не пред"являлося.

При цьому в матеріалах справи відсутні листи чи претензії відповідача щодо неналежного виконання умов Договору заявки на разове автотранспортне перевезення від 10 червня 2024 року позивачем.

Отже, судом встановлено, що позивач свої зобов"язання за договором виконав, у зв"язку з чим направив на адресу відповідача рахунок-фактуру № 061102 від 11 червня 2024 року, акт № 061102 здачі-приймання виконаних послуг від 11 червня 2024 року, договір - заявка на разове автотранспотрне перевезення вантажу від 10 червня 2024 року, акт від 11 червня 2024 року, ТТН № АР00-001109 від 10 червня 2024 року. Повний комплект документів отримано представником ТОВ "Транспортна компанія "Хартленд-Авто" 08 серпня 2024 року.

В матеріалах справи наявні рахунок-фактуру № 061102 від 11 червня 2024 року, акт № 061102 здачі-приймання виконаних послуг від 11 червня 2024 року на суму 20 000 грн. підписаний та скріплений печаткою тільки позивача.

За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, оскільки відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України саме договір є підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Проте, господарський суд вважає, що передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка зобов`язує замовника таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

Неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема не підписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Таким чином, під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів щодо надання послуг/виконання робіт, до предмета доказування, серед іншого, входить не лише встановлення обставин щодо обсягу, якості та вартості послуг (робіт), що є предметом відповідного договору, строків їх надання (виконання) та порядку прийняття, а й аналіз у сукупності інших обставин та доказів, які можуть свідчити про реальне надання/ненадання послуг (виконання/невиконання робіт). Встановленню підлягає також відповідність визначеної в договорі вартості послуг (робіт) фактично наданим послугам (виконаним роботам).

Таких висновків також дотрималася і об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02 червня 2023 року у справі № 914/2355/21.

Наведене вище дає підстави дійти висновку про те, що для підтвердження виконання позивачем послуг за договором, останній повинен також надати/направити замовнику акт здачі-приймання виконаних послуг по перевезенню вантажу, а відповідач повинен його підписати та/або надати вмотивовану відмову від їх підписання.

Як свідчать матеріали справи, 22 липня 2024 року разом з претензією № 1 від 22 липня 2024 року позивач скерував поштовим зв`язком разом із описом вкладення у цінний лист із трек-номером відповідачу акт № 061102 здачі-приймання виконаних послуг по перевезенню вантажу.

08 серпня 2024 року відповідач отримав вказану претензію, про що свідчить відстеження за трек-номером 3601413248048 із сайту АТ «Укрпошта» (а.с. 23, том 1).

Суд вважає документи по оформленню поштової кореспонденції відправленням за трек-номером 3601413248048 є належним та допустимим доказом, який свідчить про направлення позивачем та отримання 08.08.2024 року відповідачем акту № 061102 здачі-приймання виконаних послуг по перевезенню вантажу за договором-заявкою від 10 червня 2024 року.

Натомість, відповідач отримавши від позивача акт № 061102 здачі-приймання виконаних послуг по перевезенню вантажу за договором-заявкою від 10 червня 2024 року, зі своєї сторони його не підписав, обґрунтованих заперечень щодо його підписання не надав, про можливі виявлені недоліки робіт не заявляв.

Згідно з частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата в розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами договору-заявки від 10 червня 2024 року сума і форма оплати за послуги: 20 000.00 грн. по б/г без ПДВ на вивантаженні.

11 червня 2024 року вантаж було доставлено, що підтверджується товарно-транспортною накладною № АР00-001109 від 10 червня 2024 року.

А відтак, відповідач, як зобов`язаний контрагент, мав обов`язок 11 червня 2024 року перерахувати грошові кошти позивачу в розмірі 20 000,00 грн. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази оплати за здійснене позивачем перевезення.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 11 статті 526 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, а відтак порушив договірні зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, а відтак в сукупності стає правовою підставою для захисту прав та інтересів позивача шляхом стягнення в судовому порядку заборгованості в розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до статтей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» не встановлюють розмір пені, а лише обмежують її розмір, встановлений за згодою сторін.

Як встановлено судом, у договорі - заявці від 10 червня 2024 року сторони не передбачили відповідальності відповідача за порушення строків оплати послуг у вигляді пені і не встановили її розмір.

В той час законодавством не встановлено розмір санкцій за порушення обов`язку з оплати коштів за надану послугу з перевезення вантажу.

За правовою позицією Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 908/1501/18 якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань, та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відтак, оскільки сторонами у договорі - заявці від 10 червня 2024 року не було погоджено можливість сплати пені за порушення замовником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто») строків оплати за надану послугу, то відповідно, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 373,77 грн. не підлягає задоволенню.

В той же час, приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши поданий позивачем до суду розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, враховуючи період до стягнення заборгованості, беручи до уваги суму заборгованості, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат у сумі 1 246,76 грн. здійснений позивачем арифметично невірно. За розрахунком суду, сума інфляційних витрат, яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням періоду прострочення та вартості послуги товару є сума 1 650,45 грн. (тобто за розрахунком суду розмір інфляційних витрат є більшим ніж заявлено в позові).

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог, позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, зазначеній в прохальній частині позовної заяви, а саме в сумі 1 246,76 грн.

Розрахунок 3% річних здійснений позивачем арифметично вірно, у зв`язку з чим ця позовна вимога задовольняється судом в розмірі 273,77 грн., який вказано позивачем у позові.

Враховуючи що умови договору пеня не передбачена, то суд не вбачає підстав для її задоволення.

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову частково.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід віднести на відповідача, стягнувши його в дохід державного бюджету України.

Щодо визначеної позивачем суми витрат на правову (правничу) допомогу, то суд зазначає наступне.

Згідно частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Із запровадженням змін до ГПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

У свою чергу, частиною 8 статті 252 ГПК України, зокрема, унормовано, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 ГПК України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Однак, в позовній заяві, позивач зазначив про свій намір подати такі докази за результатами розгляду справи.

Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат, що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» (61017, місто Харків, вул. Велика Панасівська, будинок 168, приміщення 8, код ЄДРПОУ 42727609) на користь Фізичної особи - підприємця Страшко Володимира Вікторовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) суму основної заборгованості в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., суму річних відсотків в розмірі 273 (двісті сімдесят три) грн. 77 коп., суму інфляційних витрат в розмірі 1 246 (одна тисяча двісті сорок шість) грн. 76 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» (61017, місто Харків, вул. Велика Панасівська, будинок 168, приміщення 8, код ЄДРПОУ 42727609) в дохід Державного бюджету України 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн. 75 коп. судового збору.

Видати накази після набрання законної сили рішення суду

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" січня 2025 р.

Суддя В.С. Юрченко

справа № 922/4203/24