Рішення

від 30.01.2025 по справі 922/4203/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року м. ХарківСправа № 922/4203/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без виклику учасників справи

розглянувши заяву фізичної особи підприємця Страшко Володимира Вікторовича про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2590 від 29 січня 2025 року) у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Страшко Володимира Вікторовича, місто Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто», місто Харків,

про стягнення 23 894, 30 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа підприємець Страшко Володимир Вікторович, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто», про стягнення суми грошових коштів в розмірі 23 894,30 грн. з яких: - 20 000,00 грн. сума основної заборгованості; - 2 373,77 грн. пені; - 273,77 грн. річних відсотків; - 1 246,76 грн. інфляційних витрат.

27 січня 2025 року, рішенням господарського суду Харківської області, позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» на користь фізичної особи - підприємця Страшко Володимира Вікторовича суму основної заборгованості в розмірі 20000 грн. 00 коп., суму річних відсотків в розмірі 273 грн. 77 коп., суму інфляційних витрат в розмірі 1 246 грн. 76 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» в дохід Державного бюджету України 2 181 грн. 75 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

29 січня 2025 року до суду від представника фізичної особи підприємця Страшко Володимира Вікторовича, адвоката Левченко Ірини Іванівни, надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2590), а саме розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4150,00 грн.

Враховуючи, що нормою статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачений обов`язок відповідача зареєструвати офіційну електронну адресу в ЄСІТС, про що також було повідомлено останнього під час відкриття провадження у справі від 28 листопада 2024 року, однак ця процесуальна дія ним не була вчинена, то у позивача відсутній обов`язок із надсиланням копії заяви про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2590 від 29 січня 2025 року) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто». Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у справі № 911/578/24 від 24 жовтня 2024 року.

Відповідно до частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Оскільки дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, то й і заява позивача про ухвалення додаткового рішення ( в частині витрат на професійну правничу допомогу) підлягає розгляду в тому самому порядку.

Розглянувши подану фізичною особою підприємцем Страшко Володимиром Вікторовичем заяву про ухвалення додаткового рішення, суд прийшов до наступного висновку.

Приписами статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що додаткове рішення це засіб виправлення неповноти судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасовувати чи змінювати, проте він має право виправити деякі його недоліки, не пов`язані з його законністю і обґрунтованістю, зокрема, неповноту. Додаткове рішення за своїм змістом не може відрізнятися від основного рішення та долучається до нього.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом, в позовній заяві представник позивача зауважив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, яку він поніс і яку очікує понести в зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження - сума витрат на правову допомогу 4150,00 грн.

В тексті рішення господарського суду Харківської області від 27 січня 2025 року зазначено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Суд звернув увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат, що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

29 січня 2025 року, формулюючи заяву про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2590), представником позивача, адвокатом Левченко Іриною Іванівною, представлено договір про надання правничої (правової) допомоги від 28 жовтня 2024 року, укладений з адвокатом Левченко Іриною Іванівною, акт надання послуг № 2801/25 від 28 січня 2025 року та ордер на надання правничої допомоги від 25 листопада 2024 року за серією ВІ № 11260669 на ім`я адвоката Левченко Ірини Іванівни.

Положеннямистатті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункт 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року, пункти 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10 грудня 2009 року, пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12 жовтня 2006 року, пункт 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року та пункт 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 та від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18.

Так, з представлених позивачем доказів, судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Левченко Іриною Іванівною виникли правовідносини які оформлені договором про надання правничої (правової) допомоги від 28 жовтня 2024 року, за умовами якого адвокат зобов`язується надати фізичній особі підприємцю Страшко Володимиру Вікторовичу послуги з правового супроводження судової справи в господарському суду Харківської області за позовом фізичної особи - підприємця Страшко В.В. до товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія Хартленд-Авто» про стягнення грошових коштів за договором, в тому числі, провести роботу з аналізом матеріалів справи, формування правової позиції, аналізу та збирання доказової бази, підготовка (складання) позовної заяви до суду, підготовка (складання) процесуальних документів по справі в суді першої інстанції.

За умовами договору, пункту 6.1. цього договору, вартість послуг, зазначених в пункті 2.1. цього договору орієнтовно складає 4150,00 грн.

25 листопада 2024 року датується ордер на ім`я адвоката Левченко Ірини Іванівни щодо доручення фізичної особи підприємця Страшко В.В. на представлення його інтересів за договором про надання правничої допомоги б/н від 28 жовтня 2024 року.

28 січня 2025 року підписано позивачем та адвокатом Левченко Іриною Іванівною акт надання послуг № 2801/25 від 28 січня 2025 року на загальну вартість наданих послуг в сум 4150,00 грн., яка складається із:

-вивчення та правового аналізу ситуації 1150,00 грн., 2 год.

-формування пакету документів, складання позовної заяви та направлення позову до суду 3000,00 грн., 4 год.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи та надані представником позивача на підтвердження наданих послуг доказів, враховуючи характер спору по даній справі та ступінь його складності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт отримання позивачем послуг на професійну правничу допомогу адвокатом Левченко Іриною Іванівною.

Як вже вказано вище, сума яку покладена в основу прохання розподілу судових витрат за надану правничу допомогу в межах цієї справи складає 4150,00 грн.

Суд враховує, що в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Однак, витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат відсутні.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення боргу за договором перевезення), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими для договорів перевезення; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів), на думку суду, сума витрат на правничу допомогу в розмірі 4150,00 грн. є розумною та пропорційною.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4150,00 грн.

Керуючись статтями 6, 42, 123, 129, 232-233, 236, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити заяву фізичної особи підприємця Страшко Володимира Вікторовича про ухвалення додаткового рішення (вх. № 2590 від 29 січня 2025 року).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Хартленд-Авто» (61017, місто Харків, вул. Велика Панасівська, будинок 168, приміщення 8, код ЄДРПОУ 42727609) на користь Фізичної особи - підприємця Страшко Володимира Вікторовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі4150 (чотири тисячі п`ятдесят) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту додаткового рішення, відповідно до статей256,257 ГПК України.

Додаткове рішення підписано 30 січня 2025 року.

Суддя В.С. Юрченко