Постанова

від 23.01.2025 по справі 908/3468/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/3468/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

скаржника - Борейко Н.О.,

позивача - Макаров К.Г., Погрібна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Чередко А.Є., Мороз В.Ф., Іванов О.Г.)

та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2024 (суддя Юлдашев О.О.)

у справі №908/3468/13

за позовом ОСОБА_1

до 1) Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи"; 3) Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"; 4) Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"; 5) Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"; 6) Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест"

про визнання недійсним договору застави

в межах справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод",

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. У березні 2016 року до Господарського суду Запорізької області від ОСОБА_1 надійшла позовна заява (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог у зв`язку з відмовою від частини позовних вимог) про часткове визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 №050508-Z (із змінами та доповненнями), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" (далі - ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод") і Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк Кредит Дніпро") в частині забезпечення кредиторських вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи" (далі - ТОВ "ТД "Метизи"), права вимоги по якому передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест" (далі - ТОВ "Енергомаш-Інвест") за договором про відступлення права вимоги від 25.07.2013 №250713/1.

2. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.07.2016 у справі №908/719/16 задоволено позовні вимоги щодо відповідача-1 і відповідача-4, визнано недійсним договір застави, позовні вимоги до відповідача-2 і відповідача-3 залишено без задоволення.

3. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2016 у справі №908/719/16 рішення суду першої інстанції скасовано, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький Емальпосуд" (далі - ТОВ "Запорізький Емальпосуд"), прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2017 у справі №908/719/16 постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасовано, справу передано до Господарського суду Запорізької області для нового розгляду по суті в межах справи №908/3468/13 про банкрутство відповідача-1.

5. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2020 у справі №908/3468/13 позов задоволено, визнано недійсним договір застави.

6. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

7. Постановою Верховного Суду від 21.07.2022 постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

8. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано недійсним договір застави №050508-Z (зі змінами та доповненнями), укладений між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро", права вимоги по якому передано ТОВ "Енергомаш-Інвест" відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 №250713/1, в частині забезпечення вимог ПАТ "Банк Кредит Дніпро" за кредитною угодою №050508-КЛВ від 05.05.2008. Здійснено розподіл судового збору.

9. У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" через військову агресію російської федерації проти України повний текст ухвали складено 06.03.2023.

10. Зазначена ухвала залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.09.2023 та постановою Верховного Суду від 07.11.2023.

11. 09.02.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява представника позивача про здійснення розподілу судових витрат та ухвалення додаткового рішення щодо стягнення солідарно з ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод", ТОВ "Енергомаш-Інвест", ТОВ "ТД "Метизи", АТ "Банк Кредит Дніпро", ТОВ "Запорізький Емальпосуд" на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 235000,00 грн.

Стислий виклад додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

12. Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.05.2024 заяву позивача про здійснення розподілу судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" на користь ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 88000,00 грн. Стягнуто з АТ "Банк Кредит Дніпро" на користь ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 88000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

13. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2024 додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2024 залишено без змін.

14. Відмовляючи у відшкодуванні частини витрат на адвокатську допомогу, господарські суди встановили арифметичні помилки під час їх розрахунку, неприйняття участі адвокатом у частині судових засідань та неправильне зазначення їх тривалості; відмовляючи у солідарному стягненні витрат, господарські суди виходили з того, що це не передбачено процесуальним законодавством.

15. Крім того, господарський суд першої інстанції, здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем сум щодо відшкодування витрат на адвокатську допомогу, дійшов висновку про підтвердження позивачем надання послуг на суму 176000,00 грн, яку суд стягнув в рівних частинах з відповідача-1 та відповідача-4, як осіб з винних дій яких виник спір. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

16. АТ "Банк Кредит Дніпро" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2024, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2024 в частині задоволених вимог до АТ "Банк Кредит Дніпро" про стягнення витрат на правничу допомогу за складення заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині вимог до АТ "Банк Кредит Дніпро" про стягнення витрат на правничу допомогу за складення заяви про розподіл витрат на правничу допомогу відмовити повністю.

17. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

18. Скаржник вказує, що господарські суди попередніх інстанцій розглянули справу без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 126, 129 ГПК України, викладених у постановах від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 26.11.2022 у справі №922/1964/21, від 03.12.2021 у справі №927/237/20, від 17.06.2018 у справі №826/1216/16, від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц, від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 03.11.2023 у справі №914/2355/21, від 31.08.2022 у справі №914/1564/20, від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21; від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 у подібних правовідносинах.

19. Скаржник у касаційній скарзі вказує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме ст.ст. 13, 86, 126, 129, ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин справи і доказів та ст.ст. 238, 282 ГПК України щодо надання вмотивованої оцінки всім аргументам учасників справи.

20. На думку скаржника, під час постановлення оскаржуваного додаткового рішення, в порушення ст.ст. 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції задовольнив заявлені вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 3000,00 грн за підготовку заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, тоді як згідно з наведеною практикою суду касаційної інстанції, відповідно до положень ч. 8 ст. 129 ГПК України заява про ухвалення додаткового рішення є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Тобто, це витрати, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги і не відносяться до витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

21. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

22. ОСОБА_1 зауважує на тому, що додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.05.2024 задоволено витрати в частині на загальну суму 176000,0 грн, оскільки суд вже врахував побажання банку зменшити витрати в частині допущених помилок, тоді як суди мають врахувати і довготривалість розгляду цієї справи, і те, що спір виник по вині АТ "Банк Кредит Дніпро", і поведінку банку, який весь час затягував розгляд цієї справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

23. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання обґрунтованості рішення судів попередніх інстанцій щодо заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в частині задоволення вимог цієї заяви до АТ "Банк Кредит Дніпро" за складення заяви про розподіл витрат на правничу допомогу.

24. За приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

25. Пункт 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України передбачає зазначення у резолютивній частині рішення суду першої інстанції розподілу судових витрат.

26. Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України, якщо судом не вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.

27. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (ст. 123 ГПК України).

28. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України).

29. При цьому за загальним правилом інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

30. Водночас у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

31. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

32. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

33. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

34. Відповідно до положень ст.ст. 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

35. У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

36. Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що застосовується як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

37. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

38. Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

39. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

40. Відповідно до постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 у подібних правовідносинах, на яку в тому числі посилається скаржник, заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

41. Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.

42. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (на яку посилається скаржник), зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

43. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 (на яку посилається скаржник) висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

44. Отже, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

45. У контексті наведеного вище, Верховний Суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

46. Відповідно до змісту поданої касаційної скарги, скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині задоволення вимог заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу до АТ "Банк Кредит Дніпро" за складення заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, тобто просить відмовити у покладенні судових витрат за складення цієї заяви на АТ "Банк Кредит Дніпро" у повному обсязі.

47. Позивач просив покласти витрати за складання саме заяви про розподіл судових витрат на відповідачів в сумі 3000,00 грн.

48. Відповідно до змісту додаткового рішення суду першої інстанції, господарський суд частково задовольняючи заяву позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що у зв`язку з арифметичними помилками у цій заяві вартість адвокатських послуг завищена, а частина послуг не підтверджується наданими доказами. Враховуючи встановлені господарським судом обставини, суд здійснив власний перерахунок загальних витрат позивача та дійшов висновку про підтвердження позивачем надання послуг на суму 176000,00 грн, яку суд стягнув в рівних частинах з відповідача-1 та відповідача-4, як осіб з винних дій яких виник спір.

49. Під час апеляційного перегляду додаткового рішення, суд апеляційної інстанції відхилив доводи скаржника щодо необхідності відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу за складання заяви про розподіл судових витрат по справі, оскільки скаржник, подаючи заперечення до суду першої інстанції щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які були повністю враховані судом першої інстанції, не наводив вказаних доводів, відповідно, ним не надавалась оцінка судом першої інстанції. Тоді як докази та доводи, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, не можуть, бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції та приймаються судом лише у виняткових випадках.

50. Крім наведеного, суд апеляційної інстанції вказав, що під час постановлення додаткового рішення, суд першої інстанції врахував заперечення банку та зменшив заявлену до стягнення позивачем суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а стягнута з банку сума є цілком співмірною зі складністю справи та часом її розгляду.

51. Однак, відповідно до змісту додаткового судового рішення у справі, господарський суд першої інстанції, зменшив суму витрат на правову допомогу у зв`язку з арифметичними помилками та завищенням наданих адвокатом послуг, які стосуються інших витрат, зокрема у зв`язку арифметичною помилкою вартість адвокатських послуг завищено на 40500,00 грн, а інша частина послуг взагалі не надавалася адвокатом у зв`язку з відсутністю судових засідань або відсутністю адвоката позивача в судових засіданнях, які були включені до розрахунку позивача.

52. При цьому, у додатковому рішенні не міститься посилання на те, що з судових витрат було виключену суму у розмірі 3000,00 грн або зменшено суму витрат на 3000,00 грн за складання заяви про розподіл судових витрат.

53. Відхиляючи доводи скаржника щодо необхідності відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу за складання заяви про розподіл судових витрат по справі у розмірі 3000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржник, подаючи заперечення до суду першої інстанції щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, не наводив вказаних доводів, та відповідно, ним не надавалась оцінка судом першої інстанції.

54. Однак, відповідно до поданого відзиву банку на заяву позивача про здійснення розподілу судових витрат, останній заперечував в повному обсязі її розмір, оскільки вважав, що ці витрати мають бути покладені лише на ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод". Крім того, банк окремо завертав увагу суду на те, що визначений позивачем час на підготовку заяви про розподіл судових витрат у кількості 8 годин є завищений та не може перевищувати 1 години, вартість якої має бути визначено у 500,00 грн.

55. Враховуючи, що господарський суд першої інстанції дійшов висновку про покладення судових витрат на правничу допомогу в рівних частинах на відповідача-1 та відповідача-4, то на банк з 3000,00 грн за складання заяви про розподіл судових витрат було покладено суму у розмірі 1500,00 грн.

56. На підставі наведеного вище, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій в частині стягнення з банку витрат позивача на складання заяви про розподіл судових витрат у справі. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, Верховний Суд вважає, що у стягненні цих витрат має бути відмовлено.

57. За таких обставин, Верховний Суд визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги банку щодо неправильного застосування судами попередніх інстанції положень глави 8 ГПК України, якими унормовано інститут судових витрат. У той же час, Верховний Суд зазначає, що згідно з принципом процесуальної економії виявлені процесуальні порушення можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно.

58. Враховуючи, що суд першої інстанції стягнув зі скаржника правничу допомогу в загальному розмірі 88000,00 грн, то наведена сума підлягає зменшенню на 1500,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

60. Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

61. Ураховуючи, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

62. За встановлених обставин, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають зміні шляхом викладення резолютивної частини додаткового рішення у відповідній редакції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. 1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити повністю.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2024 у справі №908/3468/13 змінити в частині задоволених вимог до АТ "Банк Кредит Дніпро" про стягнення витрат на правничу допомогу за складення заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, виклавши абзац 3 резолютивної частини додаткового рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 17, код ЄДРПОУ 14352406) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 86500 (вісімдесят шість тисяч п`ятсот гривень 00 коп.) грн".

3. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.

4. В решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.05.2024 у справі №908/3468/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков