Рішення

від 21.01.2025 по справі 465/9745/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 465/9745/23

Провадження 2/465/943/25

РІШЕННЯ

Іменем України

21.01.2025 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кузь В.Я.

за участю секретаря судового засідання Савченко А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Львівської філії Державного інституту з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Західдіпрошлях" про стягнення заборгованості із заробітної плати, -

встановив:

Позивач звернувся з позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що він, позивач, працював у Львівській філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Західдіпрошлях» на посаді техніка з 13.07.2018р., переведений на посаду інженера 2-ї категорії з 01.07.2022р., а з 19.10.2023р. його звільнено за згодою сторін. Починаючи з березня 2022 року по жовтень 2023 року у відповідача виникла заборгованість з виплати заробітної плати йому, позивачу, яка станом на 19.10.2023р. складає 161855,40 грн., що підтверджується довідкою про заборгованість № 11 від 19.10.2023р. Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Ст. 2 цього закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Зазначає, що він, позивач, був фінансово обмежений та не мав змоги задовольнити свої базові потреби, на фоні цих обставин у нього, позивача, були часті переживання і стреси. Зважаючи на викладене просить стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 161855,40 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 5556,97 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10919,94 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті та 5000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07.12.2023р. прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до судового розгляду по суті без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.02.2024р. продовжено розгляд цивільної справи №465/9745/23 та призначено судове засідання, визнано обов`язковою явку в судове засідання позивача та представника відповідача для дачі пояснень з приводу обставин справи, яких зобов"язано представити оригінали документів, які стосуються предмету спору, для огляду в судовому засіданні.

В чергове судове засідання учасники судового процесу не прибули, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В матеріалах справи містяться неодноразові клопотання відповідача про відклдаення розгляду справи та інші заяви, разом з тим своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідач не скористався.

У відповідності до вимог п.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи та з`ясувавши фактичні обставини у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 13.07.2018р. прийнятий на посаду техніка у Львівську філію Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Західдіпрошлях».

Дана обставина підтверджена копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка долучена до позовної заяви та копією наказу №7-к, виданого 12.07.2018р. директором Яропудом В.П .

З копії трудової книжки вбачається, що позивач 01.07.2022р. переведений на посаду інженера 2-ої категорії, а 19.10.2023р. звільнений з роботи за згодою сторін.

Згідно наказу №24-к від 19.10.2023р. по особовому складу Львівської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Західдіпрошлях» зобов"язано бухгалтерію провести кінцевий розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 100 календарних днів.

Основні засади судочинства, встановлені ч. 2 ст. 129 Конституції України, доповнюють основоположний принцип верховенства права, який визнається і діє в Україні відповідно до ст. 8 Основного Закону. Ця норма є визначальною у системі державної політики щодо захисту прав та свобод людини і громадянина.

Зазначені конституційні положення кореспондуються з положеннями статтей 2 та 4 ЦПК України, ст. 5-1 КЗпП України та ст. 15 ЦК України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до вимог статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Зважаючи на те, що позивач вважає своє звільнення незаконним та таким, яке відбулося з порушенням норм чинного законодавства, він звернувся до суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу починаючи із дати звільнення і судових витрат.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпПУ, яка кореспондується з ч.1 ст.1 ЗУ "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Ч.2 ЗУ "Про оплату праці" визначено, що основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року за № 9-рп/2013 зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст.233 КЗпПУ слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до довідки №11, виданої 19.10.2023р. директором Львівської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» - «Західдіпрошлях», заборгованість по заробітній платі позивача з березня 2022 року станом на 19 жовтня 2023 року складає 161 855, 40 грн.

Відповідачем не надано жодних доказів, які свідчать про те, що позивачем безпідставно заявлені позовні вимоги щодо виплати заборгованості по заробтній платі, як і не надано доказів спростування розміру заробітної плати, зазначеній у довідці, яка видана самим відповідачем.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №905/361/19 від 19 травня 2020 року, зобов`язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень.

У Постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 607/2699/17 (провадження №6115999св20) викладений висновок про те, що системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів; усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно розрахунків позивача, які містяться в позовній заяві, компенсація втрати частини заробітку у зв"язку з порушенням термінів його виплати становить 5556,97 грн.

Розрахунок позивача відповідачем жодним чином не спростований.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В матеріалах справи міститься розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 10919,94 грн.

Стороною відповідача не надано жодних доказів, які б спростовували надані стороною позивача розрахунки чи докази які б свідчили про неправильність обчислення таких розрахунків.

Суд враховує також ту обставину, що стороною відповідача не надано жодного обгрунтованого спростування щодо безпідставності заявлених позовних вимог.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) стражданнях є, зокрема, тривала невиплата йому заробітної плати, порушення його усталеного порядку життя, відсутність можливості задоволити свої основні потреби, зокрема шляхом отримання законної винагороди за свою працю.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись статями 3,10,12, 81, 89, 141, 258-259, 263 - 265 ЦПК України, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Львівської філії Державного інституту з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Західдіпрошлях" про стягнення заборгованості із заробітної плати - задоволити. Стягнути з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Львівської філії Державного інституту з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Західдіпрошлях" (м. Львів, вул. Володимира Великого, буд.54, код ЄДРПОУ 26308250) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість із заробітної плати у розмірі 161 855 (сто шістдесят одна тисяча вісімсот п"ятдесят п"ять) гривень 40 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 5556 (п"ять тисяч п"ятсот п"ятдесят шість) гривень 97 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 919 (десять тисяч дев"ятсот дев"ятнадцять) гривень 94 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Львівської філії Державного інституту з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Західдіпрошлях" (м. Львів, вул. Володимира Великого, буд.54, код ЄДРПОУ 26308250) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 5000 (п"ять тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Львівської філії Державного інституту з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Західдіпрошлях" (м. Львів, вул. Володимира Великого, буд.54, код ЄДРПОУ 26308250) на користь держави судовий збір в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення його повного тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Державне підприємство - Український державний інститут з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Львівської філії Державного інституту з проектування об"єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Західдіпрошлях", юридична адреса: м. Львів, вул. Володимира Великого, буд.54, код ЄДРПОУ 26308250.

Суддя В. Кузь