Постанова

від 21.01.2025 по справі 2-141/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.01.2025 Справа № 2-141/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 2-141/11 Головуючий у І інстанції: Нікітін В.В.

Провадження № 22-ц/807/215/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Волчанова І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2024 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог Олександр Сергійович, Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, заінтересовані особи: стягувач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК», приватний виконавець виконавчого органу Запорізької області Сколибог Олександр Сергійович.

В обґрунтування заяви зазначала, що ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 18.11.2020 у справі № 2-141/11 ОСОБА_2 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, до виконання зобов`язань покладених на неї за виконавчим листом №2-141/11, виданого 04.07.2013 Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» суми заборгованості за кредитним договором №161/17/М4 від 14.05.2008 в розмірі 97935,92 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 820996,01 грн та 1700 грн судового збору, 120 грн. ІТЗ судового процесу.

Вказаний обмежувальний захід, щодо ОСОБА_2 здійснено в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 та з метою забезпечення примусового виконання судового рішення, тобто для запобігання уникнення від виконання боржником своїх зобов`язань.

09.07.2024 ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі № 908/1836/24 відкрите провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Станом на 16.09.2024 виконавче провадження НОМЕР_1 зупинене.

Малик (Фін) Т.М. зазначала, що мета обмежень, встановлених ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 18.11.2020 фактично є неактуальною, так як всі питання стосовно виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 вирішуються в межах справи про банкрутство у Господарському суді Запорізької області. Зазначала, що нею складений та направлений на затвердження кредиторам проект плану реструктуризації боргів та судом затверджено грошові вимоги АТ «Укргазбанк», що свідчить про вчинення нею всіх можливих дій для погашення заборгованості. На підставі викладеного просить скасувати встановлене обмеження.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд скасувати встановлене ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 18.11.2020 у справі № 2-141/11 тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до виконання зобов`язань, покладених на неї за виконавчим листом №2-141/11, виданого 04.07.2013 Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» суми заборгованості за кредитним договором №161/17/М4 від 14.05.2008 в розмірі 97 935,92 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 820 996,01 грн. та 1700 грн. судового збору, 120 грн. ІТЗ судового процесу, разом: 822816,01 грн.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2024 року скасуватита прийняти нову постанову про задоволення її заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи своєї заяви, ОСОБА_1 зазначає, що подальше обмеження її у свободі пересування не є спів мірним і виправданим. Вважає ухвали Господарського суду Запорізької області по справі № 908/1836/24, в якій відкрите провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, належними доказами скасування встановлених їй обмежень.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокатЧалаплюк С.В. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві її виїзду закордон.

Представник АТ «Укргазбанк» Кузнєцова М.І. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2024 року - залишити без змін. Наголошувала на відсутності підстав для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду закордон, оскільки ОСОБА_1 не виконала зобов`язань, покладених на неї за виконавчим листом №2-141/11.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників апелянта та заінтересованої особи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є спеціальною нормою, що застосовується на стадії виконання судових рішень, а виконавче провадження не завершено, судове рішення не виконано. Заявниця не надала суду доказів, які б свідчили, що вона вчиняє дії щодо погашення боргу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

За приписами частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли, зокрема, він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 18.11.2020 у справі № 2-141/11 ОСОБА_2 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, до виконання зобов`язань покладених на неї за виконавчим листом № 2-141/11, виданим 04.07.2013 Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» суми заборгованості за кредитним договором №161/17/М4 від 14.05.2008 в розмірі 97935,92 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 820996,01 грн та 1700 грн судового збору, 120 грн ІТЗ судового процесу.

Вказаний обмежувальний захід щодо ОСОБА_2 здійснено в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, що перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О.С., з метою забезпечення примусового виконання судового рішення, тобто, для запобігання уникнення від виконання боржником своїх зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області 09.07.2024 у справі № 908/1836/24 відкрите провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Станом на 16.09.2024 виконавче провадження НОМЕР_1 зупинене.

Відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Зі змісту ч.ч. 5, 8 ст. 441 ЦПК України можна дійти висновку, що підставою для скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Тобто, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни її поведінки щодо виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також вжиття необхідних заходів для виконання рішення суду.

Однак, колегія суддів звертає увагу на відсутність обґрунтованих підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 на теперішній час, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів виконання боржницею її зобов`язань, що стали підставою для накладення на неї тимчасового обмеження у праві виїзду закордон.

Також слід зауважити, що зі змісту ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 18.11.2020 у справі № 2-141/11, якою ОСОБА_2 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, вбачається, що таке обмеження було застосованого до боржника у зв`язку із доведеністю факту її ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням.

Оскільки ОСОБА_2 не оскаржувала цієї ухвали в апеляційному порядку, що свідчить про її згоду зі встановленим фактом її ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, та про визнання боржницею підстав для накладення на неї тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, тому встановлені під час розгляду подання виконавця обставини, а також висновки суду, зокрема щодо ухилення боржниці від виконання рішення суду, на підставі яких і було вжито тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, колегія суддів сприймає як доведені.

Факт наявності у провадженні Господарського суду Запорізької області справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 сам по собі не може бути безумовною підставою для зняття тимчасового обмеження її права виїзду закордон, оскільки він не свідчить про виконання боржницею зобов`язань за рішенням суду у справі № 2-141/11.

Проект плану реструктуризації боргів ОСОБА_1 , АТ «Укргазбанк» на час розгляду справи не погоджений, більше того, представник стягувача в судовому засіданні висловила категоричну позицію щодо його прийняття і зазначила про подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.09.2024 про затвердження грошових вимог АТ «Укргазбанк», розгляд якої призначено на березень поточного року.

Таким чином, ухвала Господарського суду Запорізької області від 26.09.2024, на яку посилалась ОСОБА_3 як на нову підставу для скасування їй обмеження про виїзд за межі України, не набрала законної сили.

Крім того, в судовому засіданні представник стягувача наголошувала на тому, що за весь час виконання судового рішення у справі № 2-141/11 сама боржниця не внесла жодної копійки на погашення боргу. Вказаний факт визнав і представник ОСОБА_1 .

Свобода пересування особи гарантована статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч. 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Водночас, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Щодо пропорційності обмеження, накладеного у зв`язку з несплатою боргів, колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні «Напіджало проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia) від 13 листопада 2003 року № 66485/01, в якому Суд нагадує, що воно обумовлено, поки переслідує законну мету забезпечення виплати зазначених боргів (§§ 78 по 82).

ЄСПЛ погодився з владою, що з метою виконання вимог ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу №1 державна влада зобов`язана надавати необхідну допомогу кредитору у виконанні судових рішень проти приватних осіб. Така допомога може бути надана, наприклад, через службу судових приставів або процедуру банкрутства (див. «Анохін проти Росії» (Anokhin v. Russia) (dec.), 31 травня 2007 року).

Натомість, існування боргу, підтвердженого остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлене, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату цього боргу і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: «Агрокомплекс проти України», «Іванов проти України»).

Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 вже втретє звертається до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду закордон, що свідчить про відсутність порушення її права на скасування такого обмеження у разі вчинення нею реальних та активних дій щодо виконання судового рішення, відповідно до положень ч. 8 ст. 441 ЦПК України, у майбутньому вона не позбавлена можливості повторного звернення до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України.

За таких обставин, зважаючи на те, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є спеціальною нормою, що застосовується на стадії виконання судових рішень, виконавче провадження не завершено, не надано доказів вчинення заявницею будь-яких дій, направлених на виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням суду у справі № 2-141/11, ухилення від виконання якого встановлено ухвалою від 18.11.2020, що і стало підставою для встановлення ОСОБА_1 обмеження її права виїзду закордон, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони фактично дублюють доводи заяви, яким суд надав належну оцінку, перевіривши обставини справи належним чином.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Однак, право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами, дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що суд першої інстанції, правильно встановивши дійсні обставини справи під час розгляду заяви, правильно визначившись із нормами матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2024 року- без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 13 листопада 2024 рокув цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: