Постанова

від 27.01.2025 по справі 473/3987/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.01.25

22-ц/812/133/25

Провадження № 22-ц/812/133/25

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 січня 2025 року м. Миколаїв

справа № 473/3987/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б. Лівінського І.В.,

із секретарем - Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 ,

подана в їхніх інтересах адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 23 жовтня 2024 року суддею Ротар М.М. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 01 листопада 2024 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконною передачу земельних ділянок та їх витребування,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з позовом про визнання незаконною передачу з державної у комунальну власність Дорошівській сільській раді Вознесенського району Миколаївської області земельних ділянок: кадастровий номер 4822083000:01:000:0293 площею 5,9500 га, кадастровий номер 4822083000:01:000:0296 площею 5,9500 га, та витребувати ці земельні ділянки.

Позивачі зазначали, що рішенням Григорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області №17 від 27.02.1993р. «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та дозвіл на здійснення відведення земель в натурі» було затверджено проекти відведення земельних ділянок в приватну власність для організації селянських (фермерських) господарств із земель запасу Григорівської сільської ради, в тому числі в межах радгоспу «Україна» позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

24 квітня 1993року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали державні акти на право приватної власності на ці земельні ділянки та користувались ними.

У січні 2022 року позивачі довідалися, що на вказані земельні ділянки зареєстровано право комунальної власності за Дорошівською сільською радою, а за ними зареєстровано право постійного користування.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право комунальної власності на спірні земельні ділянки за Дорошівською сільською радою зареєстровано на підставі Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 03.03.2021 року, складеним Дорошівською сільською радою та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №62-ОТГ від 03.03.2021.

При цьому позивачі зазначають, що вони не були повідомлені про прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області Наказу №62-ОТГ від 03.03.2021, ні про передачу земельних ділянок з державної до комунальної власності, ні про реєстрацію права комунальної власності за Дорошівською сільською радою.

Весь цей час позивачі обробляли спірні земельні ділянки як власники, а Головне управління держгеокадастру у Миколаївській області не мало права розпоряджатися ними.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області просило у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивачі обґрунтовують свої вимоги тим, що отримали земельні ділянки на підставі рішення Григорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 27.02.1993 № 17 «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та дозвіл на здійснення відведення земель в натурі». При цьому, як державні акти на право приватної власності на землю, так і рішення Григорівської сільської ради містять відомості про видачу відповідних правовстановлюючих документів на імена « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 ». Із відомостей, що містяться у паспортах громадян України серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (наявні в матеріалах справи), вбачається, що вказані паспортні документи видані на імена « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 » відповідно. Так само із карток фізичних осіб-платників податків (довідок про присвоєння ідентифікаційного номера) з ідентифікаційними номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 вбачається, що вказані податково-юридичні документи оформлені на імена « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 » відповідно. Відтак позивачами не доведено порушення їхніх прав Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області.

Дорошівська сільська ради Вознесенського району Миколаївської області просила розглядати позов без участі представника, вирішення позовних вимог залишила на розсуд суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка не дають підстав для задоволення позовних вимог, оскільки наявні у справі експертні висновки № 056/332-n/2 від 18.05.2022 та № 056/314-n/2 від 14.05.2022 за формою та змістом не є висновками експерта з точки зору дії процесуального законодавства, а тому не можуть вважатись належними та допустимими доказами наявності/відсутності обставин, що стосуються предмета доказування. Крім цього експертні висновки про встановлення ідентичності (тотожності) українських та російських записів прізвищ (у контексті їх орфографічної трансформації) у документах не можуть підміняти собою рішення суду про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів.

Крім цього, оскільки відомості у документах, що підтверджують особи позивачів як учасників цивільного обороту, не узгоджуються/суперечать/містять розбіжності із відомостями, наявними у правовстановлюючих документах на спірні земельні ділянки, отже не дають підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , адвокат Вуїв О.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновку суду про наявність підстав для встановлення факту належності позивачам правовстановлюючого документу - акту на право приватної власності на спірні земельні ділянки, оскільки сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав. Юридичне значення має той факт, що підтверджується документом.

Також апелянт зазначала, що Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в приватну власність для ведення селянського (фермерського) господарства, в якому зазначено прізвища позивачів російською мовою « ОСОБА_1 », так само як і їх прізвища у паспортах російською мовою. Написання іншого, тотожного, варіанту прізвища в державних актах не було помилкою на час видачі акту, і внести виправлення на сьогоднішній день неможливо, оскільки відповідно до п.4 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 22.06.2009 N325, виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку та державному акті не допускається.

Крім того, до цього часу жодна особа не заявляла, що державні акти належать не позивачам, а іншим особам з прізвищем « ОСОБА_1 ».

Підставою звернення позивачів до суду стало те, що неможливо на сьогоднішній день здійснити державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за позивачами через наявність державної реєстрації права комунальної власності за Дорошівською сільською радою, що викликане передачею державою цих ділянок у комунальну власність з порушенням права власності позивачів, без попереднього вилучення у них ділянок в державну власність. В результаті такої незаконної передачі за позивачами було зареєстроване право постійного користування, а не право приватної власності.

При ненаданні відповідачами доказів законності прийнятих рішень, та при наявності доказів, наданих стороною позивача про відведення спірних земельних ділянок у приватну власність у 1993році, факт набуття позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельних ділянок у приватну власність є доведеним поза розумним сумнівом.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачів - адвоката Вуїв О.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Григоровської сільської ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області від 27.02.1993 року за №17 були затверджені проекти відведення земельних ділянок в приватну власність для організації селянських/ фермерських) господарств із земель запасу Григорівської сільської ради народних депутатів: а) в межах радгоспу «Україна» ділянка АДРЕСА_1 (площа 61,0 га) ОСОБА_2 - 5,95 га, з яких ріллі - 5,95 га; ОСОБА_1 - 5,95 га, з яких ріллі 5,95 га.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було видано державні акти на право приватної власності на землю з реєстровими номерами 13 та 14.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - земельні ділянки з кадастровими номерами 4822083000:01:000:0293 та 4822083000:01:000:0296, на підставі акта приймання-передачі від 03.03.2021 року передані до комунальної власності Дорошівської сільської ради.

10.12.2021 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано право постійного користування спірними земельними ділянками.

Із відомостей, що містяться у паспортах громадян України серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 , вбачається, що прізвища позивачів « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 ».

Відповідно до карток фізичних осіб-платників податків (довідок про присвоєння ідентифікаційного номера) з ідентифікаційними номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 вбачається, що вказані податково-юридичні документи оформлені на імена « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 » відповідно.

Позиція апеляційного суду

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконною передачі земельних ділянок та їх витребування, суд першої інстанції послався на те, що прізвища позивачів, зазначені у документах, що посвідчують їх особи, містять розбіжності із відомостями, наявними у правовстановлюючих документах на спірні земельні ділянки, отже не дають підстав для задоволення тих позовних вимог, з якими вони звернулися.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України, у разі коли прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження особи, зазначені у правовстановлюючому документі, не збігається з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, суд розглядає справи про встановлення факту належності таких правовстановлюючих документів відповідній особі.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 28 ЦК України - фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Згідно зі статтею 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа можуть подавати: особа - власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність цього документа їй.

У даному випадку способом захисту права власника є звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту належності йому державного акту на право приватної власності на землю.

Згідно з законом, встановлення вказаного факту породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а саме: встановлення факту належності вказаного документу дає змогу заявнику реалізувати свої права щодо володіння та розпорядження належною їй земельною ділянкою з дотриманням вимог чинного законодавства.

Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Принцип змагальності (стаття 129 Конституції України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За змістом статті 77 ЦПК України належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розбіжності, наявні у паспортах позивачів та у Державних актах на право власності на земельні ділянки, без встановлення факту їх належності саме позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позбавляє суд можливості визнати незаконною передачу земельних ділянок та витребувати їх на користь позивачів.

Отже, ці вимоги позивачів є передчасними.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

Відповідно статті 357 ЦПК, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає залишається без змін, судові витрати позивачів зі сплати судового збору залишаються за їх рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану їхнім представником - адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 23 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.Б.Кушнірова

І.В. Лівінський

---------------------------------

Повну постанову складено 27 січня 2025 року