Постанова

від 27.01.2025 по справі 750/5265/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/5265/24

Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/249/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Мамонової О.Є.,

суддів - Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (до перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"),

відповідач: ОСОБА_1 ,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (до перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі по тексту - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на його користь заборгованість за кредитним договором №668404 від 28.02.2019 у загальному розмірі 21 325,05 грн, яка складається з: суми заборгованості - 14 154 грн, суми інфляційних втрат - 5 895,15 грн, суми 3% річних - 1 275,90 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.02.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №668404. Договір укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач зазначав, що ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 грн, в свою чергу позивальник не виконав умови договору, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 14 154 грн, а саме:

- сума основного боргу - 7 000 грн;

- сума процентів - 3 654 грн;

- сума пені - 3 350 грн;

- сума штрафів - 150 грн.

Указував, що 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу №1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором про надання фінансового кредиту №668404 від 28.02.2019.

Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, уважав що у відповідача виник обов`язок щодо сплати 3% річних у сумі 1 275,90 грн та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 5 895,15 грн внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.10.2024 позов ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №668404 від 28.02.2019 в сумі 14 004 грн, інфляційні втрати в сумі 1 235,01 грн та 3% річних в сумі 380,23 грн, а всього 15 619,99 грн.

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 1774,41 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3 662,50 грн витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в кредитному договорі встановлена подвійна відповідальність за прострочення користування кредитом у виді штрафу - 150 грн та пені - 3% за кожен день прострочення, що є незаконним.

Звертає увагу на те, що позивач надає розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на дату укладення договору про відступлення прав вимоги №1 від 12.04.2018, тобто за рік до дати укладення кредитного договору.

Посилається на п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з яким йому як військовослужбовцю, учаснику бойових дій штрафні санкції та пеня не нараховуються.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ВІН ФІНАНС» (до перейменування - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, як законне та обґрунтоване.

Позивач указує, що відповідач визнає факт укладення кредитного договору та наявності заборгованості.

Щодо відступлення прав вимоги зазначає, що 08.08.2019 укладено додаткову угоду №22 до Договору факторингу №1 від 12.04.2018 та підписано реєстр прав вимоги №23, а тому до нього перейшло право вимоги, в тому числі і до відповідача.

Наголошує, що відповідач не повернув отримані кредитні кошти, не сплатив нараховані згідно договору відсотки, не виконав взятих на себе зобов`язань.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на неї, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позов ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» суд першої інстанції констатував, що:

- відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань, у добровільному порядку не повернув фактично отримані грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за основним боргом та процентами підлягають задоволенню;

- стягнення одночасно пені і штрафу, нарахованих за порушення строку повернення суми кредиту, не відповідає вимогам закону та є подвійним стягненням, тому у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу слід відмовити;

- інфляційні втрати підлягають стягненню за період до 23 лютого 2022 року у сумі 1235,01 грн, а 3% річних за період з 30 березня 2021 року до 23 лютого 2022 року у сумі 380,98 грн.

Однак таких висновків суд першої інстанції дійшов за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які районний суд визнав встановленими.

Судом у справі встановлено, що 12.04.2018 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено договір факторингу №1 (а.с. 20-22).

Згідно умов цього Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1. договору факторингу №1).

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу №1 право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку (п. 4.1. Договору факторингу № 1).

Відповідно до п. 8.1 Договору факторингу № 1 цей Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього Договору та закінчується 31.12.2018, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором (п. 8.2 Договору факторингу № 1).

28.02.2019 між ТОВ «Авентус Україна» (товариство) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір № 668404 про надання фінансового кредиту, договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом 28.02.2019 18:11:36, укладення договору відповідачем не оспорюється (а.с. 11 зворот - 13).

Відповідно до п. 1.1. договору товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 7000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

У п. 1.2 договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1,35% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (492,75% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору.

Строк дії договору 29 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Кредит надається строком на 29 днів (п. 1.4 договору).

Кредит надається шляхом:

- перерахування товариством грошових коштів на банківський рахунок клієнта;

- здійснення грошового переказу на ім`я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору у разі порушення клієнтом строків виконання зобов`язань за договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, клієнт зобов`язаний сплатити товариству процент за користування кредитом у розмірі 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору. При цьому клієнт розуміє та надає згоду товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.

У випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству:

- пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів;

- на 4 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 150 грн;

- на 30 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн;

- на 90 день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн (п. 4.4 договору).

Також матеріали справи містять підписаний відповідачем електронним підписом 28.02.2019 18:11:36 Додаток №1 до даного договору - графік розрахунків до договору про надання фінансового кредиту № 668404 від 28.02.2019 (а.с.13 зворот).

Крім того прийняття умов договору позичальником підтверджується копією довідки про ідентифікацію ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , з яким укладено договір №668404 від 28 лютого 2019 року шляхом його підписання з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (оtp - пароль - 215657) відповідно до вимог частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 14).

08.08.2019 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено додаткову угоду № 23/1 до договору факторингу №1 від 12.04.2018, якою викладено п.3.1.1 та п. 3.1.2 договору в новій редакції. Додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання та скріплення печатками та діє до 14.11.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання з боку сторін (а.с. 46 зворот).

Відповідно до копії реєстру прав вимоги № 23 від 08.08.2019 ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за договором № 668404 від 28.02.2019 у сумі 10 654 грн. (а.с. 49-50).

Згідно з розрахунком заборгованості станом на дату відступлення прав вимоги за договором № 668404 від 28.02.2019 сума основного боргу за кредитом - 7000 грн.; проценти - 3654 грн; пеня - 3350 грн; інші штрафи - 150 грн; загальна заборгованість - 14 154 грн (а.с. 7 зворот).

Крім того, позивачем надано розрахунок інфляційних втрат за період з 29.03.2021 по 29.03.2024, що становить 5895,15 грн та розрахунок 3% річних за період з 29.03.2021 по 31.12.2023, що становить 1 275,90 грн (а.с. 8 зворот - 9).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.06.2015 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 75).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

У справі встановлено та не оспорюється сторонами, що 28.02.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 668404 про надання фінансового кредиту.

Договір №668404 про надання фінансового кредиту від 28.02.2019 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Його підписано ОСОБА_1 електронним підписом 28.02.2019 о 18:11:36.

Крім того, у договорі сторони погодили суму кредиту 7000 грн (п. 1.1 договору), строк кредиту - 29 днів (п. 1.4 договору), процентну ставку (п. 1.2 договору).

За вказаних обставин, колегія суддів уважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» договору №668404 про надання фінансового кредиту від 28.02.2019 із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Апеляційний суд уважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про набуття ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» права вимоги до ОСОБА_1 на підставі Договору факторингу №1 від 12.04.2018.

Так, Договір факторингу №1, укладений між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» 12.04.2018. Предмет Договору факторингу №1 від 12.04.2018 визначений у розділі 2. Згідно з п. 2.1 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу №1 право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

На час укладення 12.04.2018 договору факторингу №1 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» предмет правочину: право вимоги, яке виникне в майбутньому мало бути визначене, проте жодної визначеної вимоги у ТОВ «Авентус Україна» щодо ОСОБА_1 на момент укладення вказаного договору факторингу не існувало та сторони не могли передбачити, що 28.02.2019 ТОВ «Авентус Україна» укладе договір про надання фінансового кредиту №668404 саме з відповідачем.

На час укладення договору факторингу №1 від 12.04.2018 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» не індивідуалізовано належним чином предмет правочину, а інформація щодо ОСОБА_1 , як боржника, зазначена у реєстрі прав вимоги №23 від 08.08.2019, тобто майже через рік після укладення договору факторингу.

Разом з тим, підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 8.2 Договору факторингу №1 строк його дії закінчився 31.12.2018, тобто до укладення 28.02.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договору про надання фінансового кредиту №668404. Матеріали справи містять додаткову угоду № 23/1 до договору факторингу №1 та Реєстр прав вимоги №23, які укладено 08.08.2019, тобто вже після закінчення строку дії Договору факторингу №1.

Жодних доказів на підтвердження продовження дії Договору факторингу №1 матеріали справи не містять. Таким чином, реєстр прав вимоги № 23, за яким відступлено право вимоги до ОСОБА_1 , укладено вже після закінчення строку дії Договору факторингу №1.

Враховуючи, що позивачем не доведено факт набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №668404 від 28.02.2019, заявлений ним позов не може бути задоволений.

Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.10.2024 - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи зазначене, на користь відповідача з позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору до суду апеляційної інстанції в сумі 3 633,60 грн, оплата якого підтверджена квитанцією (а.с. 107).

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 2, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2024 року - скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (до перейменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Авіаконструктора І. Сікорського, будинок 8, місто Київ; ЄДРПОУ - 38750239) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) 3 633 грн 60 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О.Є.Мамонова

Судді: О.І. Онищенко

Н.В. Шитченко