Рішення

від 11.10.2024 по справі 760/22742/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

Провадження 2/760/1730/24

В справі 760/22742/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

11 жовтня 2024 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Левіцької Н.О.

представника Позивача - адвоката Кершиса А.А.

представника Відповідачки - адвоката Іванченко О.І.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Худова Ю.О..

ІІ. Описова частина

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного 03.02.2016 між нею та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О.

Крім того, у зв`язку з задоволенням вказаної вимоги Позивач просив зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худову Ю.О. скасувати державну реєстрацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 03.02.2016 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 13105851) та обтяження, підставою якого визначено договір довічного утримання, серія та номер: 107, виданий 03.02.2016 (номер запису про обтяження: 13106371), зареєструвавши право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 .

До спадкового майна після її смерті, як вважав Позивач, належала квартира АДРЕСА_2 , що перебувала у власності ОСОБА_3 . Проте, як виявилося під час перевірки інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання, серія та номер 107 від 03.02.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О.

Наявність такого договору, як зазначає Позивач, стала для нього несподіванкою, оскільки мати не могла укласти такий договір за власної ініціативи через наявність у неї психічного захворювання. ОСОБА_3 протягом майже останніх десяти років свого життя мала психічне захворювання, яке заважало їй усвідомлювати значення своїх дій та самостійно керувати ними. Про такий її стан були обізнані усі члени родини та сусіди, які проживали з нею поруч.

Через своє психічне захворювання, як зазначає Позивач, його мати не мала постійних друзів, її настрої по відношенню до людей, в тому числі родичів, постійно змінювались від захоплення людиною до ненависті та агресії. Останнім часом до людей, які нею постійно опікувались і любили її, вона ставилась агресивно.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 була зовсім чужа для її мами людина (не родич, ні сусідка, ні знайома). Ані Позивач, ані його молодший брат ніколи не бачили та не чули від матері про цю жінку. Сусіди, що проживали поряд з мамою, також зазначали, що сторонні люди до неї не ходили.

Ще з 2016 року зі слів Позивача, його мати перебувала на обліку в Київському психоневрологічному диспансері №5. Зокрема, в березні-квітні 2016 року вона проходила там курс лікування в денному стаціонарі.

На деякий час стан здоров`я мами покращився, проте згодом Позивач з братом знову почали помічати прояв симптомів, які свідчили, що психічний стан здоров`я матері погіршився.

В направленні лікаря-психіатра Чайковської К.А. на госпіталізацію ОСОБА_3 в примусовому порядку до психіатричної лікарні № 3 від 22.11.2017 зазначений психічний її стан: «контакт формальний, орієнтована у власній особистості, місті і часі - грубо, збуджена, агресивна. Виказує маячні ідеї впливу, збитків. Не коригується. Критика свого стану відсутня. Галюцинації заперечує. Діагноз - хронічний маячний розлад».

За вказаним направленням ОСОБА_3 було госпіталізовано та протягом майже шести місяців здійснювалось лікування, проте лікування не надало очікуваних результатів. Лікарі рекомендували розпочинати процедуру визнання мами недієздатною, адже самостійно свідомо приймати будь-які рішення вона не могла. Однак, 14.08.2018, як стверджує Позивач, його мати померла.

У зв`язку з цим у Позивача є підстави вважати, що вказаний договір довічного утримання був укладений з порушення норм чинного законодавства без вільного волевиявлення його матері, яка в силу свого психічного захворювання не могла розуміти значення своїх дій.

Ухвалою від 06 вересня 2018 року в справі було відкрите загальне позовне провадження.

07 березня 2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якій вона виклала свої заперечення на позовні вимоги. Зазначила, що 26 січня 2016 року ОСОБА_3 звернулась із письмовою заявою до директора ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», в якій просила розглянути питання про можливість укладення з нею договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення в зв`язку з тим, що вона проживає одна, діти їй не допомагають.

Разом з вказаною заявою вона погодила попередні умови договору (одноразову виплату перед підписання договору, розміри щомісячних платежів, порядок оплати комунальних послуг), зазначила інформацію про стан свого здоров`я (не приймає жодних медичних препаратів).

Крім того, ОСОБА_3 було укладено договір-замовлення № 1949 (КВ-2016) щодо виготовлення довідки про наявність зареєстрованого права власності на об`єкт нерухомого майна.

03 лютого 2016 року, як зазначає Відповідачка, між ОСОБА_3 та ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» було укладено договір про надання послуг № 107, відповідно до якого Центр зобов`язався надати ОСОБА_3 юридичні та інші інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з виконанням договору довічного утримання відносно об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також допомогу у виконанні умов договору. У число зазначених послуг входило збір усіх необхідних документів для укладання договору довічного утримання, організація нотаріального посвідчення договору, інші пов`язані з вкладанням цього правочину послуги, а також моніторинг виконання умов договору довічного утримання набувачем за цим договором (копія договору додається).

Цього ж дня, у супроводі працівника Центру ОСОБА_5 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого остання передала Відповідачці квартиру АДРЕСА_2 , взамін чого Відповідач зобов`язалась утримувати її довічно. Договір був підписаний згідно вимог чинного законодавства.

Відповідачка зазначає, що про розуміння ОСОБА_3 укладення спірного договору на умовах, визначених у ньому, свідчить також заява приватному нотаріусу, в якій вона просить посвідчити договір довічного утримання та підтверджує, що діє вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, на власний розсуд, перебуває при здоровому розумі та ясній нам`яті, розуміє значення і умови договору довічного утримання та його правові наслідки роз`яснені їй нотаріусом, підтверджує дійсність намірів при його укладанні. Її волевиявлення при укладанні договору довічного утримання є вільним. Даний договір підписаний нею без будь-якого примусу, фізичного чи психологічного тиску.

Відповідачка звернула увагу на те, що перед підписанням договору ОСОБА_3 була обстежена в Київському міському психоневрологічному диспансері № 1 та відповідно до довідки № 94 від 03.02.2016 ОСОБА_6 .K на диспансерному обліку не знаходилась, за допомогою не зверталась, дієздатна.

Також, як стверджує Відповідачка, в день підписання договору було складено паспорт до договору довічного утримання, в якому ОСОБА_7 вказала, що проживає одна, діти їй не допомагають, підтвердила розуміння того, що договір довічного утримання передбачає тільки виплату грошей, що після підписання договору вона перестане бути власником квартири, залишаючись користувачем квартири до кінця свого життя, права і обов`язки власника перейдуть до набувача. ОСОБА_3 також зазначила, що вона ні в якому лікувальному закладі на обліку не знаходилась та в лікарню не зверталась.

Відповідач зазначає, що вона сумлінно виконувала свої зобов`язання за договором, та незважаючи на це, ОСОБА_3 через декілька місяців примирилась зі своїми родичами та почала вимагати розірвати договір довічного утримання. Так, 19.03.2016 вона направила Відповідачці пропозицію про розірвання договору довічного утримання за власним підписом, в якій підтвердила своє повне розуміння укладення договору довічного утримання.

13.04.2016 ОСОБА_3 ще раз надіслала Відповідачці вимогу про розірвання договору довічного утримання за згодою сторін, в якій зазначила, що уклала договір через конфлікт з синами, і зазначила що уклала даний договір під впливом тяжких обставин і дійсно бажає розірвати договір довічного утримання у добровільному порядку - за згодою сторін та гарантувала повернення коштів, витрачених Відповідачем на виконання договору а його нотаріальне посвідчення.

23 квітня 2016 року, як зазначає Відповідачка, ОСОБА_3 особисто звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання договору довічного утримання недійсним у зв`язку з тим, що вона уклала договір під впливом тяжких обставин - через самотність та конфлікт з дітьми. Таким чином, як стверджує Відповідачка, ОСОБА_3 фактично підтвердила повне розуміння укладення договору довічного утримання.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 18.10.2017 у задоволенні вказаного позову ОСОБА_3 було відмовлено, і встановлено, що спірний договір підписаний позивачем без будь-якого примусу, фізичного чи психологічного тиску, свідомо і добровільно, на власний розсуд, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення, умови та завові наслідки договору.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає у відзиві, що Позивач ОСОБА_1 чудово знав про існування оспорюваного договору, оскільки сам давав показання в якості свідка під час розгляду першої справи, і його свідчення за своїм змістом суттєво відрізнялися від тексту даного позову, оскільки він зазначав, що йому було відомо про намір укласти договір довічного утримання з кимось.

Усе зазначене у своїй сукупності, як вважає Відповідачка, свідчить про надуманий характер позову, а тому підстав для його задоволення немає.

30 вересня 2020 за клопотанням Позивача було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України».

23 травня 2024 року до суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта №353 від 04.04.2024, згідно з яким враховуючи суперечливий та взаємовиключний характер наданих об`єктів експертизи, відповісти на поставлені перед експертами питання щодо психічного стану ОСОБА_3 під час укладення оспорюваного договору не виявилось можливим.

У судовому засіданні Позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги, просили суд їх задовольнити.

Відповідачка та її представник проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві, посилаючись також на висновок проведеної у справі судової психіатричної експертизи.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення Сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

03 лютого 2016 року ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) укладено Договір довічного утримання, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю.О., за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_2 отримала у власність квартиру АДРЕСА_2 , взамін чого Відповідачка зобов`язалася забезпечувати Відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.

В квітні 2016 року Відчужувач ОСОБА_3 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про визнання вказаного договору недійсним з підстав його вчинення під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.01.2017 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18.10.2016 було залишено без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Позов у даній справі поданий ОСОБА_1 , сином померлої ОСОБА_3 , з посиланням на те, що договір довічного утримання від 03.02.2016 укладений ОСОБА_3 у стані, в якому вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до ч.1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз`яснено в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року N 6-9цс12, ухваленої у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч. 1 ст. 225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

В той же час, відповідно до висновку проведеної у справі судово-психіатричної експертизи № 4353 від 04.04.2024, враховуючи суперечливий та взаємовиключний характер наданих об`єктів експертизи (записів в медичній карті амбулаторного хворого, відомостей з медичної довідки з психоневрологічного диспансеру на момент укладення договору, суперечливих показань свідків) відповісти на поставлене питання «Чи страждала ОСОБА_3 , станом на момент укладення з ОСОБА_2 договору довічного утримання від 03 лютого 2016 року на будь-який стійкий хронічний психічний розлад або перебувала у стані тимчасового психічного розладу» - не виявляється можливим. З тих же причин експерт не вбачав можливості надати відповідь на питання про те, чи могла ОСОБА_3 в момент укладення договору розуміти значення своїх дій та керувати ними. (Том 3, а.с. 2-17)

Отже, проведеною у справі судовою експертизою не було зроблено висновку про абсолютну неспроможність померлої в момент укладення оспорюваного розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що Позивач є рідним братом її чоловіка, з Відповідачкою не знайома. ОСОБА_3 була її свекрухою, за її життя вони регулярно спілкувалися. Років 15 назад у неї почалися психічні відхилення, які свідка лякали та дивували. ОСОБА_3 називала сина відьмаком, що на мітлі літає, краде речі, ховає їжу, забирає пенсію. У зв`язку з цим за пів року до того, як нею був підписаний договір, члени її сім`ї вирішили звернутися до психіатричної лікарні. Спочатку ОСОБА_3 приймала ліки, але через пару тижнів вона відмовилася ставати на облік. На облік вона стала лише після підписання договору, а через рік вже лягла на стаціонар в психіатричну лікарню в Глевасі. Зазначила також, що ОСОБА_3 була розчарована рішення суду про відмову у задоволенні її позову про розірвання договору довічного утримання, просила допомогти розірвати договір.

Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що з ОСОБА_3 вони були сусідками. Вважає, що та була хворою психічно. Зазначила, що та часто викликала поліцію, говорила, що її обікрали, а в останні півроку життя траплялись випадки, коли вона сама ламала, била речі в своїй квартирі. Свідок вказала, що спілкувалася досить часто з сусідкою, і про наміри укласти договір довічного утримання ніколи від неї не чула.

Свідок ОСОБА_10 зазначив, що є рідним братом позивача, а померла ОСОБА_3 - його мама. Відповідачку жодного разу не зустрічав. Останні три роки перед смертю матері він досить тісно спілкувався з нею, вона скаржилася то на головний біль, то на біль у ногах. Вона інколи жалілася на те, що на неї наводять порчу, почала звинувачувати своїх синів, що начебто вони крали речі у неї. Вони з братом постійно пропонували їй звернутися до лікаря, з середині 2015 року її психічний стан різко погіршився. Вона говорила про те, що хоче укласти договір довічного утримання, показувала бланк цього договору. А пізніше заявила, що начебто через них з братом вона була вимушена віддати свою квартиру. Вона не розуміла, що обсяг допомоги складав лише 800 гривень на місяць, і розраховувала на повне матеріальне забезпечення і лікування. Грошові кошти, які ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 , пішли на її лікування.

Свідок ОСОБА_5 зазначила, що працювала в Центрі допомоги та соціального захисту пенсіонерів. ОСОБА_3 звернулася в Центр після телевізійної програми на телеканалі «Тоніс» з питанням щодо можливості укладення договору довічного утримання, у зв`язку з чим отримала відповідну консультацію. Після цього вона сама приїжджала в офіс компанії, отримала ознайомчу книгу та бланк договору. Під час консультації вона вказала, що в неї є діти, які їй не допомагають, а зі старшим сином - взагалі не спілкується. Через деякий час ОСОБА_3 повернулася вже з повним пакетом документів для укладення договору, була замовлена довідка в БТІ, довідка про склад сім`ї. Крім того, вона сама принесла довідку з психоневрологічного диспансеру. Свідок зазначає, що була присутня під час посвідчення договору нотаріусом, яка провела окремі бесіди як з відчужувачкою, так і з набувачкою. ОСОБА_3 все розуміла, про що зазначила і в договорі. Зазначила, що в середньому до центру звертаються до 50 осіб в місяць, і в результаті за рік за сприяння Центру укладається близько 20 договорів.

Аналіз показань свідків дає підстави для висновку про те, що жоден зі свідків також не вказував на безперечну нездатність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними. Наявність деяких психічних розладів, на які вказували свідки зі сторони Позивача, у сукупності з медичною документацією, наявною у справі, та іншими документами не дозволили експертам дійти категоричного висновку про нерозуміння нею значення своїх дій під час укладення договору. Такий висновок уявляється суду обгрунтованим та зваженим, і підстав для критичної його оцінки не вбачається.

Суд також звертає увагу на встановлення у справі фактів, які підтверджують наявність волі та волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору довічного утримання за сприяння ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів», це зокрема:

- самостійне звернення до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з проханням розглянути можливість укладення з нею договору довічного утримання;

- самостійне укладання договору на замовлення інформаційної довідки про наявність зареєстрованого права власності на її квартиру та надання цієї довідки при посвідченні спірного договору разом з копіями своїх правовстановлюючих документів;

- самостійне обстеження в Київському психоневрологічному диспансері №1 в день укладення договору, що підтверджується відповідною довідкою щодо її психічного стану;

- самостійне заповнення паспорту до договору довічного утримання, в якому додатково погоджено та підтверджено розуміння всіх істотних умов договору;

- складання ОСОБА_3 вимог про добровільне розірвання оспорюваного договору, в яких вона підтверджувала повне розуміння факту укладення договору та його умови;

- подання ОСОБА_3 позову про визнання недійсним договору довічного утримання, як такого що вчинений під впливом тяжкої обставини, та особиста участь у судових засіданнях під час розгляду її позову.

Зазначені обставини свідчать про те, що волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору не було спонтанним, її дії були розумними та послідовними, не мали ознак емоційності чи раптовості, а тому неможливо пов`язувати укладення договору з настанням хворобливого стану безпосередньо перед укладенням договору.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

В силу статті 81 ЦПК України саме на сторін покладається обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч своєму обов`язку довести обгрунтованість своєї позиції Позивачем не надано суду достатніх належних доказів, які б свідчили про наявність заявлених у позові підстав для визнання недійсним договору довічного утримання від 03.02.2016, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Тому, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ст. 203, 215, 225 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд вирішив:

1.У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

2.Судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 ,зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Третя особа: ОСОБА_11 , адреса: АДРЕСА_5 .

Суддя: