Ухвала

від 23.01.2025 по справі 320/61587/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у закритті провадження у справі

23 січня 2025 року № 320/61587/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., за участю секретаря Зубачевської М.С., розглянувши у судовому засіданні заяву представника Київської міської ради про закриття провадження у справі в адміністративній справі за позовною заявою Приватного підприємства Приватна Фірма «ПЕТРО ВЕЛИКИЙ» до Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині від 12 грудня 2024 року №08/231-1637/ПР,-

за участю представників сторін:

представник позивача Мартиненко А.В.

представник відповідача Тетерятник О.В.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство Приватна Фірма «ПЕТРО ВЕЛИКИЙ» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради «Про затвердження переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підлягають приватизації, та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» від 12 грудня 2024 року в частині щодо встановлення заборони розміщення у приміщеннях та на територіях закладів охорони здоров`я ритуальних служб або суб`єктів господарювання, які надають ритуальні послуги/надання ритуальних послуг/виготовлення або торгівля або зберігання торгівлі предметів ритуальної належності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №320/61587/24 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 4 лютого 2025 року об 11:30 год.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року внесено виправлення в ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року по справі №320/61587/24 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, шляхом зазначення вірної дати призначення підготовчого засідання- вважати вірною: «на 17 січня 2025 року об 11:30 год.».

У підготовчому засіданні 17 січня 2025 року судом оголошено перерву до 23 січня 2025 року о 10:00 годині.

У підготовче засідання, призначене на 23 січня 2025 року з`явилися представники сторін.

15 січня 2025 року представником відповідача подано до суду клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що позивач на обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуваним рішенням відповідач порушив право позивача на оренду об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва. При цьому, статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Оскільки, даний спір не є публічно-правовим, вважає, що дана суть спору не повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

20 січня 2025 року, представником позивача подані до суду заперечення на клопотання про закриття провадження у справі, в яких вважає висновки відповідача помилковими. Зазначає, що даний спір має публічно-правовий характер, оскільки відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення в частині встановлення прямої заборони на здійснення господарської діяльності діяв як суб`єкт владних повноважень, що виконує управлінські функції, а не як власник комунального майна. Отже, даний спір виник внаслідок реалізації відповідачем владних управлінських функцій шляхом встановлення загальної заборони, а не порушення прав Позивача за конкретними договорами оренди. Окрім того, мотивом для звернення до суду із даним адміністративним позовом не був захист майнового права позивача користуватись орендованими ним приміщеннями, а захист права позивача від протиправної заборони, яка позбавляє його права виступати суб`єктом права оренди комунального майна. Зазначає, що оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем у даному спорі, виникли внаслідок здійснення відповідачем своїх владно-управлінських функцій щодо регулювання сфери здійснення господарської діяльності з використанням комунального майна на території міста Києва, тому даний спір повинен вирішуватись у порядку адміністративного судочинства.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі необхідно відмовити, виходячи з наступних підстав.

За змістом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист.

При цьому адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема у постановах від 1 лютого 2022 року у справі № 640/18584/20 та від 16 листопада 2022 року у справі № 320/8650/20.

У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що викладені в рішенні від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, невіднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:

однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;

спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;

перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Суд зауважує, що вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Схожі підходи було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16 та від 5 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18 та Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 15 липня 2020 року у справі № 809/78/16, від 22 вересня 2019 року у справі № 824/2393/15-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 826/14406/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 560/4501/20, від 13 лютого 2023 року у справі № 461/3634/17 та від 30 березня 2023 року у справі № 640/13008/20.

У клопотанні про закриття провадження у справі відповідач вважає, що оскільки предметом спору у даній справі є рішення Київської міської ради від 12.12.2024 «Про затвердження переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підлягають приватизації, та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» в частині щодо встановлення власником комунального майна територіальної громади міста Києва обмеження у використанні приміщень лікарень для надання ритуальних послуг, тому такий спір не є публічно-правовим і не дозволяє поширювати на нього положення адміністративної юрисдикції.

Натомість суд не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки фактично з мотивувальної частини позову слідує, що позивач наполягає на порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення.

Окрім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на постанову Великої палати Верховного суду від 18.09.2019 у справі №826/15287/17, з огляду на те, що спір у даній справі стосувався інших правовідносин та спірні правовідносини фактично стосувалися реалізації прав власності позивачем на об`єкти нерухомості - жилий будинок і земельну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) о б ґ р у н т о в а н о, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, судом при розгляді даної справи, з урахуванням мотивів викладених позивачем у позовній заяві, буде досліджено питання дотримання відповідачем положень ст.2 КАС України. Відповідно, позиція відповідача про те, що даний спір не є публічно-правовим і не дозволяє поширювати на нього положення адміністративної юрисдикції є помилковим та безпідставним.

Крім цього, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування в Україні визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР. Згідно із частиною першою статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв як суб`єкт владних повноважень в сфері публічно-правових відносин, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Додатково, суд також зазначає, що адміністративні суди наділені Конституцією України спеціальним статусом і завданнями, що виокремлює їх у системі судоустрою та зобов`язує вирішувати юридичні спори та розглядати інші справи (частина третя статті 124) з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин (частина п`ята статті 125), передусім з огляду на те, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Основного Закону України), а кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55).

В аспекті особливостей адміністративного судочинства порівняно, зокрема, з господарським і цивільним процесом варто зазначити, що до найважливіших ціннісних відмінностей процесу, за яким діють адміністративні суди, слід віднести його особливу увагу та певну залежність від таких складових верховенства права, як: принцип належного урядування (good governance), принцип легітимних очікувань (legitimate expectation), принцип тлумачення закону в аспекті найбільш сприятливого для особи значення, а також принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Крім того, в адміністративному судочинстві суттєвою відмінністю є допустимість, у виключних випадках, зворотної дії закону в часі (retrospective legislation).

Важливо, що КАС України у статті 6 (на відміну від статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 10 ЦПК України, унормовуючи те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, окремо акцентує увагу на визначенні суті цього принципу «людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Це також відповідає завданню адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Одна з найголовніших практичних відмінностей вирішення саме публічно-правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог особи (позивача), оскільки стаття 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 238, 243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні заяви представника Київської міської ради про закриття провадження у справі в адміністративній справі за позовною заявою Приватного підприємства Приватна Фірма «ПЕТРО ВЕЛИКИЙ» до Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині від 12 грудня 2024 року №08/231-1637/ПР відмовити.

Ухвала прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 23 січня 2025 року у присутності представників сторін.

Повний текст ухвали складений та підписаний 27 січня 2025 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кочанова П.В.