Постанова

від 23.01.2025 по справі 160/20205/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/20205/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 ( суддя Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/20205/24 за позовом Приватного акціонерного товариства "Ремонтно-монтажне підприємство "Харчовик" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Ремонтно-монтажне підприємство "Харчовик" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд скасувати повністю податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 01.05.2024 року №0202070411 про нарахування штрафних санкцій за неподання податкових декларацій з орендної плати з юридичних осіб, 1360,00 гривень, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно застосовано до позивача штрафні санкції, адже, у 2019 році позивач відчужив об`єкт нерухомого майна на користь іншої юридичної особи, відповідно, до цієї особи, в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходився об`єкт нерухомого майна. Відповідно, на думку позивача, у нього відсутній обов`язок щодо сплати орендної плати за землю починаючи з дати відчуження нерухомості, та відповідно і відсутній обов`язок щодо неподання податкової звітності.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.12.2015 між Приватним акціонерним товариством «Ремонтно-монтажне підприємство «Харчовик» та Дніпровською міською радою укладено договір оренди землі строком дії до 29.05.2025.

Предметом вказаного договору є земельна ділянка загальною площею 0,4367 га з кадастровим номером 12104000000:03:03:0178, яка знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вул. 8 Березня, 65А для розміщення виробничого комплексу.

12.02.2019 між Приватним акціонерним товариством «Ремонтно-монтажне підприємство «Харчовик» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВІКОНТ-СЕРВІС ЛТД» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Прожуган М.А., що зареєстрований в реєстрі за №153, згідно змісту якого, покупець набув у власність виробничий комплекс загальною площею 939,90 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 0,4367 га з кадастровим номером 12104000000:03:03:0178 за адресою: м. Кам`янське, вул. 8 Березня, 65А.

Згідно акту прийому передачі до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.02.2019, покупець отримав майно - виробничий комплекс загальною площею 939,90 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 0,4367 га з кадастровим номером 12104000000:03:03:0178 за адресою: м. Кам`янське, вул. 8 Березня, 65А.

На підставі пп. 19-1.1.1, п. 19-1.1 ст. 19-1, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 розділу І, п. 75.1 ст. 75 ПК України, в порядку визначеному пунктом 76.2 ст. 76 ПК України, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області проведено камеральну перевірку щодо порушення термінів подання податкової декларацій з плати з питання неподання податкової звітності з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2021-2024 рік Приватного акціонерного товариства «Ремонтно-монтажне підприємство «Харчовик» (ЄДРПОУ 05496684).

За результатами проведеної перевірки складений акт від 26.03.2024 №13569/04-36-04-11-06/05496684, у висновках якого встановлено порушення позивачем вимог п. 286.2 ст. 286 ПК України в частині неподання податкової звітності з плати за землю (орендної плати) на 2021 -2024 роки. При цьому, відповідачем під час перевірки встановлено наявність у позивача об`єктів, які підлягають оподаткуванню: земельні ділянка площею 0,4367 га на підставі договору оренди від 16.12.2015 №14136. Відповідальність платника передбачена пунктом 120.1 статті 120 глави 11 розділу II Кодексу.

04.04.2024 позивач подав заперечення до акту за вих. №040424/1, в яких повідомив про відчуження об`єкту нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,4367 га з кадастровим номером 12104000000:03:03:0178 за адресою: м. Кам`янське, вул. 8 Березня, 65А.

Листом від 25.04.2024 №29615/6/04-36-04-11-18 відповідач повідомив, що діючий договір оренди земельної ділянки є підставою для сплати відповідного податку та, відповідно, подання податкової звітності.

На підставі встановлених в акті перевірки порушень контролюючий орган виніс податкове повідомлення-рішення від 01.05.2024 №0202070411 (форми ПС), згідно з яким контролюючим органом за неподання звітності з плати за землю (орендна плата) за 2021-2024 роки зобов`язано позивача сплатити штраф у сумі 1360 грн за платежем орендна плата з юридичних осіб (18010600).

Не погодившись із винесеним Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податковим повідомленням-рішенням від 01.05.2024 №0202070411 (форми ПС) позивачем направило до Державної податкової служби України скаргу від 10.05.2024 №10/05-1.

Рішенням Державної податкової служби України від 10.07.2024 №2102/6/99-00-06-03-02-06 про результати розгляду скарги податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.05.2024 №0202070411 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач, не погоджуючись із такою позицією відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з положеннями статті 75 ПК України камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (пункт 75.1). Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (абзац другий підпункт 75.1.1 пункту 75.1).

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Поряд із цим за вимогами пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктами 49.1 та 49.2 статті 49 ПК України також встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

При цьому пункт 120.1 статті 120 ПК України передбачає, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Разом із тим у відповідності до підпункту 14.1.147 та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, у той час як орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Між тим згідно із підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У підпункті 14.1.34 та підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначається, що власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпункт 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 ПК України також визначає термін «земельна ділянка» як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Поряд із цим за вимогами статті 269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Стаття 285 ПК України визначає, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Тим часом порядок обчислення плати за землю встановлюється у статті 286 ПК України, у пункті 286.1 якої зазначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПК України).

Разом із тим згідно із пункту 286.4 статті 286 ПК України за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

При цьому об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 270 ПК України).

Між тим за вимогами пункту 271 статті 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

В той же час у пункті 287.1 статті 287 ПК України зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Також відповідно до пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Крім того, згідно із пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

З аналізу вищезазначених правових норм висновується, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Між іншим, у статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ЗК України) встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Отже, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Поряд із цим положення частини першої статті 124 ЗК України передбачають, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому відповідно до частин першої та другої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З огляду на вищенаведене, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Водночас за змістом статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2004 року, надалі - ЦК України) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При цьому, хоча ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, враховуючи п.4 Прикінцевих та перехідних його положень, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналіз вищевикладеного дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

12.02.2019 між Приватним акціонерним товариством «Ремонтно-монтажне підприємство «Харчовик» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВІКОНТ-СЕРВІС ЛТД» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Прожуган М.А., що зареєстрований в реєстрі за №153, згідно змісту якого, покупець набув у власність виробничий комплекс загальною площею 939,90 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 0,4367 га з кадастровим номером 12104000000:03:03:0178 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно акту прийому передачі до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.02.2019, покупець отримав майно - виробничий комплекс загальною площею 939,90 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 0,4367 га з кадастровим номером 12104000000:03:03:0178 за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи підтверджено перехід права користування земельною ділянкою до третьої особи, наслідком чого є припинення цього права у позивача в силу закону, що не залежить від подання заяв або клопотань про відмову від права користування або припинення користування.

При цьому дії позивача щодо відчуження нерухомого майна (виробничого комплексу) свідчать про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, яка була надана саме з метою обслуговування об`єкта нерухомості.

Отже, позивач п відчужив 12.02.2019 на користь іншої юридичної особи об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, яка перебуває у нього в оренді на підставі договору оренди від 16.12.2015. Відповідно, з моменту державної реєстрації переходу права власності на будівлю, до набувача такого будівлі одночасно перейшло право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

З вищевикладеного висновується, що позивач не зобов`язаний сплачувати орендну плату та справляти земельний податок за ту частину земельної ділянки, якою він припинив користуватися, що звільняє його як землекористувача від обов`язку щороку справляти земельний податок, самостійно обчислювати суму земельного податку і не пізніше 20 лютого поточного року подавати контролюючому органу декларацію на поточний рік, а тому доводи відповідача про наявність у Товариства обов`язку подавати податкову декларацію з плати за землю за 2019 рік є помилковими.

Зважаючи на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення форми «ПС» від 01.05.2024 року №0202070411 про нарахування штрафних санкцій за неподання податкових декларацій з орендної плати з юридичних осіб, 1360,00 гривень.

Відповідачем зазначені висновки акта перевірки від 26.03.2024 №13569/04-36-04-11-06/05496684 не підтверджено не було, доказів, які б засвідчували протилежне суду не надано. Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 в адміністративній справі №160/20205/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 23 січня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 24 січня 2025 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова