Ухвала

від 16.01.2025 по справі 372/1665/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/726/2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 372/1665/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду з використанням систем відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів у системі EasyCon, апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 05 грудня 2024 року, -

за участю:

прокурора - ОСОБА_8 ,

представника - ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 05.12.2024 року задоволено клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке було вилучене 03.12.2024 року в ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме готівкові кошти в кількості 160 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна, в загальній сумі 16 000 доларів США, із забороною користування та розпорядження вказаним майном ОСОБА_6 та будь-яким особам, які можуть діяти від імені та за дорученням ОСОБА_6 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 05.12.2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Автор апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала винесена без належних на те правових підстав, суперечить вимогам кримінально процесуального закону.

ОСОБА_6 будучи службовою особою, дотримуючись вимог чинного законодавства, щорічно подавав декларацію у якій відображав все майно у тому числі грошові кошти, які були в нього вилученні. За місцем проведення обшуку ОСОБА_6 проживає разом зі своєю дружиною, яка є фізичною особою підприємцем.

Клопотання прокурора про арешт майна ґрунтується виключно на припущеннях та домислах. Разом з тим, ОСОБА_6 у вказаному кримінальному провадженні перебуває у статусі свідка, будь-яких експертиз відносно належності вилучених коштів до вчинених кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні не призначалося.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження, та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, Обухівським РУП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42024112340000065 від 19.03.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень. передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 209 КК України.

03.12.2024 року за місцем проживання державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Київської області ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено предмети схожі на бойові набої в кількості 60 штук та готівкові грошові кошти в кількості 160 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна, в загальній сумі 16 000 доларів США.

03.12.2024 року прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 звернувся з клопотанням до Обухівського районного суду Київської області про накладення арешту на майно, яке було вилучене 03.12.2024 року в ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме готівкові кошти в кількості 160 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна, в загальній сумі 16 000 доларів США, із забороною користування та розпорядження вказаним майном ОСОБА_6 та будь-яким особам, які можуть діяти від імені та за дорученням ОСОБА_6 .

Ухвалою слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 05.12.2024 року задоволено клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке було вилучене 03.12.2024 року в ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме готівкові кошти в кількості 160 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна, в загальній сумі 16 000 доларів США, із забороною користування та розпорядження вказаним майном ОСОБА_6 та будь-яким особам, які можуть діяти від імені та за дорученням ОСОБА_6 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на готівкові кошти в кількості 160 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна, в загальній сумі 16 000 доларів США, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 167 КПК України для накладення арешту на майно.

Як вбачається зі змісту клопотання вищевказане майно постановою старшого слідчого СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 від 03.12.2024 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 2024112340000065 від 19.03.2024 року.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням вищенаведених обставин доводи представника про необґрунтованість застосування найбільш обтяжливого способу арешту майна, що полягає у позбавленні права володіти, користуватися та розпоряджатися арештованим майном є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна в найбільш обтяжливий спосіб для власника, не є переконливими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 05 грудня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке було вилучене 03.12.2024 року в ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме готівкові кошти в кількості 160 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна, в загальній сумі 16 000 доларів США, із забороною користування та розпорядження вказаним майном ОСОБА_6 та будь-яким особам, які можуть діяти від імені та за дорученням ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3