Ухвала

від 27.01.2025 по справі 400/6776/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

справа №400/6776/24

адміністративне провадження № К/990/2516/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

перевірив касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №400/6776/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року;

- зобов`язати Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн щомісячно, з відрахуваннями податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року.

Зобов`язано Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 07 липня 2022 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

20 січня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №400/6776/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою, Суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Посада публічної служби, яку обіймав позивач, та у зв`язку з перебуванням на якій виник цей спір (старший інспектор Вознесенського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях (до 19 серпня 2022 року - філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській області)), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції».

Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та вказує, що ця справа стосується питання відповідності та єдності позицій судів першої та апеляційної інстанцій з питання застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 (в редакції від 22 березня 2022 року) до працівників районних відділів філії Державної установи «Центр пробації» у відповідній області.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що відповідачем не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування

Суд зауважує, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції від 22 березня 2022 року), які викладені у постановах від 02 листопада 2023 року у справі №160/11851/22, від 18 січня 2024 року у справі №200/297/23, від 25 січня 2024 року у справі №520/8343/22 та від 28 березня 2024 року у справі №480/1364/23, від 25 липня 2024 року у справі №400/1895/23, від 31 жовтня 2024 року у справі №200/4975/22.

Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав, є суперечливим та необґрунтованим.

Також скаржник зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для усього суспільства, оскільки стосується питання правильності виплати бюджетних коштів в умовах воєнного стану в Україні.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Суд також відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів та лише загальні посилання на бюджетні витрати та можливі наслідки таких витрат, за відсутності вмотивованих підстав, не свідчать про винятковість цієї справи.

У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №400/6776/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко