Ухвала

від 27.01.2025 по справі 320/15276/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

справа №320/15276/24

адміністративне провадження № К/990/1645/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Желєзного І.В., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Київської міської державної адміністрації на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України(далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.03.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження № НОМЕР_1.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправною та скасувано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26 березня 2024 року;

- зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження ВП НОМЕР_1.

13 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київської міської державної адміністрації, в якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги та змісту судових рішень, Київська міська державна адміністрація не була учасником цієї справи під час її розгляду судами першої, апеляційної інстанцій, натомість після скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, відповідно, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у цій справі.

Верховний Суд зазначає що у суді апеляційної інстанції рішення по суті спору переглядалося за апеляційною скаргою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року прямо впливає на обов`язки та права Київської міської державної адміністрації, оскільки Окружним адміністративним судом м. Києва у справі № 640/26401/20 видано виконавчі листи в тому числі і щодо зобов`язання Київську міську державну адміністрацію здійснити перевірку наявності/відсутності незаконно влаштованого сміттєзвалища, розташованого по вулицям Любимивської, Рожнівської, Сваромської, Хотянівської, Абрикосової, Вербної, Сетомльської та Аркасівської Оболонського району місті Києва та прийняти рішення в порядок та спосіб встановлений законом, у випадку виявлення порушень чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги зазначив, що примусове виконання зазначеного вище рішення суду мало здійснюватися відносно боржника - Київської міської державної адміністрації, та результатом виконання рішення суду має бути, у випадку виявлення порушень чинного законодавства, прийняте саме боржником рішення в порядку та спосіб встановлений законом.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами статті 287 КАС України.

Разом з тим, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Предметом розгляду даної справи є, зокрема, визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання поновити виконавче провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває значна кількість виконавчих проваджень щодо виконання рішень про зобов`язання вчинити дії.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі. При цьому заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи наявність загальних підстав на касаційне оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано правову позицію щодо критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, викладених у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18, від 30 січня 2020 року у справі № 599/1422/16-а, також не було враховано правову позицію щодо дискреційних повноважень органів публічної адміністрації в постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18, від 30 січня 2020 року у справі № 599/1422/16-а, від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16.

У цьому контексті суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є наявність та взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Однак скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду, не обґрунтував того, які саме норми матеріального права неправильно застосовано апеляційним судом, який саме висновок Верховного Суду наразі апеляційний суд не застосував, які висновки суду апеляційної інстанції суперечать позиції Верховного Суду та в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що Київською міською державною адміністрацією не доведено, а судом не встановлено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Аналіз правових норм та обставин справи доводить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 13, 287, 328, 330, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської державної адміністрації на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді А.Г. Загороднюк І.В. Желєзний В.М. Соколов