Постанова

від 23.01.2025 по справі 953/3240/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/3240/22

Номер провадження 22-ц/818/63/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

представника позивача прокурора Пєскової Ю. В.,

представника ОСОБА_1 адвоката Виноградова В. О.,

представника ОСОБА_2 адвоката Сластнікової Г. О.,

представника ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» адвоката Мухи А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Харківської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року в складі судді Шаренко С.Л. у справі № 953/3240/22 за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації (Харківська обласна державна адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2022 року керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації (Харківська обласна державна адміністрації)звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021220480000618 від 18 травня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України встановлено, що пунктом 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» № 332/09 від 23 грудня 2009 року затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 та надано останній дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Пунктом 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 23/10 від 24 лютого 2010 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117), площею 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказану земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 .

На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179803, зареєстрований 27 серпня 2010 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 310136600:14:006:0117).

В подальшому ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 та житловий будинок літ. «А-1» з господарськими спорудами, загальною площею 127,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2021 року.

Між тим, рішення Харківської міської ради є незаконне та підлягає скасуванню, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.

Посилаючись на вказані обставини, Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова просила визнати незаконним та скасувати пункт 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №332/09 від 23 грудня 2009 року, щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнати незаконним та скасувати пункт 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №23/10 від 24 лютого 2010 року, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано у приватну власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117);

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт ЯЛ №179803, зареєстрований 27 серпня 2010 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним договір № 1005 від 29 травня 2021 року купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0.1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно;

-зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації).

27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Виноградов Володимир Олексійович, подала відзив на позовну заяву, в якому просила позовні вимоги залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що нею отримано спірну земельну ділянку у визначених законодавством розмірах та у встановленому законом порядку, а саме: отримано дозвіл на розробку проекту землеустрою, затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки (рішенням Харківської міської ради від 23 грудня 2009 року № 332/09 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок») та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 23/10).

Спірна земельна ділянка належала до земель комунальної власності, а тому Харківська міська рада діяла в межах повноважень та на підставі чинного на той час законодавства.

Зазначала, що позивачем не надано доказів перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Харківська лісна науково-дослідна станція».

Схема розташування земельних ділянок, яку додано до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 10 січня 2020 року № 31 не свідчить про належність земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 до земель лісогосподарського призначення, оскільки така схема є лише фотокопією частини публічної кадастрової карти України, на якій державним підприємством самостійно проведено лінію, яка начебто окреслює межі земель, які перебувають у постійному користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Водночас надані викопіювання з проекту організації і розвитку лісового господарства також не містять жодної інформації, яка б дозволяла ідентифікувати земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні.

Крім того, згідно Генерального плану міста Харкова (https://www.city.kharkov.ua/uk/dokumentyi/generalnyij-plan-goroda.html), земельні ділянки за адресою: м. Харків, в`їзд Гірський 29-Б, згідно умовних позначень, належать до земель садибної житлової забудови.

Спірна земельна ділянка, як на момент передачі у приватну власність, так і зараз, знаходилась у межах міста Харкова, а тому перебуває у комунальній власності.

Висновком від 24 листопада 2009 року № 6121 Управління Держкомзему у місті Харкові підтверджено відсутність інформації, про наявність чинних державних актів на право власності на землю громадян, державних актів на право власності на землю юридичних осіб, договорів оренди землі, державних актів на право постійного користування та договорів на право тимчасового користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Харківським обласним управлінням Лісового та Мисливського господарства від 16 листопада 2009 року також повідомлялось, що спірна земельна ділянка не перебуває в постійному користуванні лісогосподарських підприємств, підпорядкованих управлінню. Іншими установами також не повідомлялось, що спірна земельна ділянки є землями лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Держаного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Крім того, у разі якщо спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», то саме останнім мав бути пред`явлений позов.

Також, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки прокуратурою отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення та прийняття Харківською міською радою неправомірних рішень, що стали підставою для приватизації спірної земельної ділянки 21 січня 2015 року, проте позовна заява була подана лише 01 червня 2022 року.

21 грудня 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано доказів належності спірної земельної ділянки у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» з цільовим призначенням: «Землі лісогосподарського призначення», або наявності права користування вказаною ділянкою підприємством.

Прокуратурою не обґрунтовано підстав для вилучення у неї земельної ділянки у відповідності до вимог ст. 23 Земельного кодексу України.

Також, позивачем обрано неналежним спосіб захисту, оскільки позов пред`явлено не в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке, на думку прокуратури, є постійним користувачем спірної земельної ділянки.

Відповідно до генерального плану м. Харкова станом на 2009-2010 роки, земельна ділянка по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117) розташована на території міста Харкова та й наразі розташована на землях садибної житлової забудови.

Також зазначала про пропуск прокуратурою позовної давності, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння нібито належного постійного користувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» 24 лютого 2010 року.

Вказувала, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» є юридичною особою, яка може самостійно звертатись до суду для захисту своїх прав та законних інтересів. Крім того діяльність вказаного Державного підприємства щодо здійснення ним управління державним майном, постійно контролювали та продовжують контролювати Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб`єктами управління визначених обов`язків відповідно до законодавства України. Вказані державні органи влади під час перевірки діяльності ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" повинні були ще в 2009-2010 роках з`ясувати факт вибуття з господарського відання спірної земельної ділянки, та повинні були звернутися до органів судової влади для захисту інтересів держави України.

У разі належного виконання вимог закону контролюючими органами, 29 травня 2021 року вона не мала б можливості придбати спірну земельну ділянку, оскільки на неї була б накладена заборона на відчуження.

07 вересня 2023 року Харківською міською радою подано відзив на позовну заяву, в якій міська рада позов просила залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що доводи прокуратури про належність спірної земельної ділянки до земель державної власності, що виключало можливість розпорядження нею міською радою є необґрунтованими. Харківська міська рада мала повноваження розпоряджатись і лісами у разі якщо такі перебували в межах населених пунктів (спірна земельна ділянка на момент прийняття рішень знаходилась в межах м. Харкова).

На момент прийняття Харківською міською радою рішень від 23 грудня 2009 року № 332/09 та від 24 лютого 2010 року № 23/10, спірна земельна ділянка з кадастровими номерами 6310136600:14:006:0117 входила до меж міста Харкова відповідно до генерального плану м. Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 23 червня 2004 року № 89/04.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року № 5245-УІ, на норми якого посилається прокурор, набрав чинності 01 січня 2013 року, тобто вже після прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення, а тому зазначене розмежування не застосовувалось до 01січня 2013 року.

Позивачами не надано доказів, що на момент прийняття рішень Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 23/10 спірна земельна ділянка була об`єктом державної власності відповідно до діючого законодавства.

Крім того, спірна земельна ділянка має кадастровий номер 6310136600:14:006:0117.

Відповідно до Державного класифікатору ДК 014 - 97 "Класифікатор об`єктів адміністративно-територіального устрою України", затвердженого наказом Держстандарту України від 31 жовтня 1997 року № 659 зі змінами та чинним на час прийняття оскаржуваних рішень Харківської міської ради:

- код 6310100000 у кадастровому номері земельної ділянки відповідає місту Харкову;

- код 6310130000 у кадастровому номері земельної ділянки є кодом району м. Харкова;

- код 6310136600 у кадастровому номері земельної ділянки є безпосередньо кодом Київського району міста Харкова.

Харківською міською радою перед формуванням та наданням спірної земельної ділянки отримано висновки:

-Управління Держкомзему у м. Харкові від 24 листопада 2009 року № 6121 щодо погодження матеріалів місця розтушування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

-Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного Комітету лісового господарства України від 16 листопада 2009 року № 02-06/1170;

Крім того, місце розташування спірної земельної ділянки було погоджено Харківською міською санітарно-епідеміологічною станцією, Управлінням культури і туризму Харківської обласної держаної адміністрації, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області.

Харківська міська рада, як орган уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою, ухвалила низку рішень, направлених на приватизацію спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , що відповідало закону.

Земельна ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 не була віднесена до категорії лісів у встановленому законодавством порядку. Прокурором та Позивачами з 27 червня 2015 року не здійснювалось дій щодо виготовлення документації із землеустрою земель лісогосподарського призначення, за якою можливо точно встановити межі територій із прив`язкою до місцевості.

Задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме «принципу пропорційності», оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула права власності на спірні земельної ділянки, а тому земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 надана у приватну власність правомірна, а також не повинна вилучатись із володіння ОСОБА_2 .

Також, Харківська міська рад просила застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року позовні вимоги керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації (Харківська обласна державна адміністрації) задоволено.

- визнано незаконним та скасовано пункт 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №332/09 від 23 грудня 2009 року щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнано незаконним та скасовано пункт 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 23/10 від 24 лютого 2010 року, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано у приватну власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117);

- визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт ЯЛ №179803, зареєстрований 27 серпня 2010 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано недійсним договір №1005 від 29 травня 2021 року купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно;

- зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації).

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Харківської міської ради з кожного на користь Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області сплачений судовий збір по 4199,88 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , належить до земель лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства. Зважаючи, що згоду на вилучення спірної земельної ділянки отримано не було, розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, а тому п. 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок № 322/09 від 23 грудня 2009 року, а також п. 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 23/10 від 24 лютого 2010 року не відповідають вимогам закону та підлягають скасуванню. Зважаючи на незаконність вказаних рішень, державний акт на право власності на земельну ділянку та подальші правочини щодо спірної земельної ділянки є недійсними.

Також суд першої інстанції вважав, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки ОСОБА_2 при її купівлі, проявивши розумну обачність, могла і повинна була розуміти, що ця ділянка знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення, а тому позов в частині зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної) військової адміністрації є обґрунтованим. Оскільки позов про повернення земельної ділянки є негаторним, строк звернення до суду з позовом прокуратурою пропущено не було, а тому підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні.

11 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сластнікова Ганна Олександрівна, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив характер позову, поданого прокурором в інтересах Держави, а тому суд помилково вирішив спір на підставі статті 391 ЦК України, яка захищає права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а також помилково застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19, які не є релевантними до спірних правовідносин.

Вказував, що позов є віндикаційним, а тому на нього поширюється загальна позовна давність.

Після свого заснування у 2014 році, Держлісагентство мало всі необхідні повноваження та обов`язки юридичної особи. Ці обов`язки включали можливість самостійного звернення або звернення через органи прокуратури до суду з позовною заявою щодо захистити право Держави на володіння спірною земельною ділянкою та вимагати її повернення від особи, яка незаконно нею заволоділа. Строк позовної давності для звернення Держлісагентства з позовними вимогами закінчився 08 жовтня 2017 року.

Вона є добросовісним набувачем, оскільки придбала спірну земельну ділянку 29 травня 2021 року у власника, який був зареєстрований в Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка набута у власність майже через 10 років після того, як продавець користувався нею, а тому з об`єктивних підстав вона не бачила на ній лісових насаджень, які би беззаперечно свідчили про те, що ця ділянка знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення. Вона є добросовісним набувачем спірної ділянки, оскільки вона не знала і не могла знати, що придбала землю лісогосподарського призначення.

15 травня 2024 року засобами поштового зв`язку Харківською міською радою на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивовано тим, що Харківською міською радою перед формуванням та наданням спірної земельної ділянки було отримано висновки компетентних органів. Відповідно до висновків Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного Комітету лісового господарства України від 16 листопада 2009 року № 02-06/1170 вказана земельна ділянка не перебуває в постійному користуванні лісогосподарських підприємств, підпорядкованій управлінню.

Судом першої інстанції помилково встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» також помилково встановлено факт належності її до земель лісогосподарського призначення, оскільки в матеріалах справи відсутні планово-картографічні матеріали, тобто планшети, як передбачено пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Прокуратурою обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки єдиним ефективним способом захисту для відновленого порушеного права держави, у випадку наявності реєстрації право власності на спірну земельну ділянку за іншою особою, є пред`явлення прокурором віндикаційного позову.

На підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2021 року № 1005 власником земельної ділянки є ОСОБА_2 , яка набувала щодо спірної земельної ділянки всі правоможності власника, включаючи право володіння.

29 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково застосував до спірних правовідносин нерелевантні висновки Верховного Суду, оскільки у межах справи № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду розглядала питання належного способу захисту щодо земельних ділянок природно-заповідного фонду, а не лісогосподарського призначення.

У разі, коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала за собою право власності) володіння земельною ділянкою, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність.

Прокурор дізнався про порушення інтересів держави 21 січня 2015 року, проте з позовом у цій справі він звернувся лише 01 червня 2022 року, тобто, з пропуском строку позовної давності.

Вказувала, що суд першої інстанції мав врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 у справі № 640/13731/19, яка є повністю аналогічною і, фактично, стосується земельної ділянки, яку розташовано на цій же вулиці.

28 травня 2024 року через систему «Електронний суд» Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова подано відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просила залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскільки відповідачем незаконно зайнято земельну ділянку лісогосподарського призначення з порушенням ЗК України та ЛК України, то спірні правовідносини не пов`язані з позбавленням володіння порушення права власності держави та титульного володільця.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем на спірні земельні ділянки.

На час виникнення спірних відносин діяло Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» № 610-р від 10 квітня 2008 року, яким встановлено заборону на вилучення лісових земельних ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення.

Земельна ділянка, що передана у приватну власність ОСОБА_1 відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавалась, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування.

Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 554/10377/16-ц, а тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

У судове засідання апеляційного суду представник Харківської обласної державної адміністрації не з`явився.

Від представника Харківської міської ради Горобинської Н.М. 22 січня 2025 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість в іншому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципів) цивільного судочинства, окрім іншого, є верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з частиною 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Попереднє судовезасідання усправі призначалосьна 17жовтня 2024року табуло відкладеночерез відсутністьданих проналежне повідомленняучасників справи,які нез`явилися усудове засідання.

Про дату, час та місце судового розгляду справи 23 січня 2025 року усі учасники судового розгляду завчасно повідомлені належним чином. До електронного кабінету Харківської обласної державної адміністрації Судова повістка про виклик до суду надійшла 18 жовтня 2024 року ( том 4, а.с.82) з огляду на що вказана сторона у справі мала достатньо часу для організації своєї діяльності по виконанню представництва по даній справі.

Оскільки клопотання про відкладення судового розгляду, призначеного на 23 січня 2025 року з належним обґрунтуванням поважних причин неявки в судове засідання представника Харківської обласної державної адміністрації не надано, колегія суддів ухвалила відмовити у його задоволенні.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовомузасідання апеляційногосуду представник ОСОБА_2 адвокатСластнікова Г.О.та представник ОСОБА_1 адвокат Виноградов В. О. підтримали доводи апеляційних скарг, просили скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволення позову.

Представник позивача прокурор Пєскова Ю. В. та представник ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» адвокат Муха А.І. проти апеляційних скарг заперечували, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Харківської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Матеріали справи свідчать, що пунктом 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» № 332/09 від 23 грудня 2009 року затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (том 1, а. с. 7-11).

Пунктом 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №23/10 від 24 лютого 2010 року, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117), площею 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказану земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 (том 1, а.с. 12-36)

На підставі рішення 41 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 24 лютого 2010 року № 23/10 27 серпня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №179803, відповідно до якого остання є власником земельної ділянки площею 0,1000 га кадастровий номер 310136600:14:006:0117 за адресою АДРЕСА_1 (том 1, а.с.48 49).

03 червня 2009 року Управлінням земельних відносин надано висновком № 05-48/2869 про можливість погодження місця розташування земельної ділянки та надання її ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 за умови використання земель за цільовим призначенням, недопущення забруднення земель та інших несприятливих природних та техногенних процесів, виконання вимог чинного природоохоронного законодавства (том 2, а.с. 50).

05 лютого 2010 року Харківською міською санітарно-епідеміологічною станцією за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи було погоджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 (том 2, а.с. 46)

Також, 12 червня 2009 року та 13 лютого 2010 року місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 погоджено Управлінням культури і туризму Харківської обласної держаної адміністрації та Управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудування; Управлінням Держкомзему у місті Харків; ( том 2, а. с. 47, 48).

При цьому відповідного погодження Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» на зміну цільового призначення та вилучення спірних земельних ділянок не проведено.

Відповідно до висновку Управління Держкомзему у м. Харкові № 688/09 від 24 листопада 2009 року щодо погодження ОСОБА_1 матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - земельна ділянка вільна від забудови. На ділянці ростуть дерева. Інформація про наявність чинних державних актів на право власності на землю громадян, державних актів на право власності на землю юридичних осіб, договорів оренди землі, державних актів на право постійного користування та договорів на право тимчасового користування за адресою АДРЕСА_1 відсутня. Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови (том 2, а. с. 42, 43).

Відповідно до висновку Управління Держкомзему у м. Харкові № 224/10 від 17 лютого 2009 року за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , рішення 39 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 23 грудня 2009 року № 332/09, листа Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 листопада 2009 року № 02-06/1170 управління погоджує та вважає за можливе відвести ОСОБА_1 в приватну власність або оренду земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд при умові віднесення (переведення) земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови (остаточне віднесення до земель тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень) та оформлення права користування земельною ділянкою згідно чинного законодавства. Земельна ділянка має обмеження заборона на зміну цільового призначення (код обмеження 01.06.05) (том 2, а.с. 49)

За листом Лісового та мисливського господарства Харківського обласного управління від 16 листопада 2009 року щодо надання висновку про можливість відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , на земельній ділянці ростуть дерева. В той же час, в обґрунтуванні відсутня інформація про віднесення земельної ділянки до категорії земель, визначених ст. 19 Земельного кодексу України, що не дає змогу визначитися з належністю (не належністю) земельної ділянки до земель лісового фонду України. В той же час, земельна ділянка не перебуває в користуванні лісогосподарських підприємств, підпорядкованих управлінню. Враховуючи викладене, в листі зазначено, що управління не має повної інформації для розгляду поданого звернення по суті. (том 2, а. с. 45).

29 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,1000 га, кадастровий номер 310136600:14:006:0117 за адресою АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 62 -65).

Відповідно до висновку експертів Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Поф М.С. Бокаріуса» №7558/11655-11663, складеному за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустроою та судової земельно-оціночної експертизи за матеріалами кримінального провадження №42015220080000004 від 17 травня 2021 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та оформлення права власності на земельну ділянку відповідачки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 містить суперечливі дані щодо категорії земель, виду угідь, функціональної зони та форми власності. «Проект землеустрою 6310136600:14:006:0117» не відповідає: ст. 22 ЗУ « Про землеустрій» (станом на 10 грудня 2009 року), порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині відображення інформації щодо договору укладеного між розробником та замовником документації»; ст. ст. 12, 83 Земельного кодексу України (станом на 02 лютого 2010 року) в частині визначення форми власності на землю та розпорядника земель; ст. ст. 19, 20 Земельного кодексу України станом на 02 лютого 2010 року) в частині визначення цільового призначення на момент відведення земельної ділянки; Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (том 1, а.с. 114- 211).

Листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 12 квітня 2021 року № 94/02 повідомлено, що на підставі планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2003 та 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 відноситься до земель постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме до 161 кварталу Південного лісництва (том 1, а. с. 73-75).

Відповідно до листа Державного агентства Лісових ресурсів України № 31 від 10 січня 2020 року ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (том 1, а. с. 66-67).

18 травня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України за фактом незаконного надання службовими особами управління Держземагенства у м. Харкові висновків про можливість відведення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у державній власності. Кримінальне провадження № 12021220480000618 (том 1, а.с. 213)

Листом ДП «Харківська ЛНДС» на адвокатський запит повідомлено, що ДП «Харківська «ЛНДС» не здійснювало відведення земельної ділянки з присвоєнням кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 та не є власником даної земельної ділянки. ДП «Харківська «ЛНДС» не приймало участі у процесі відведення у власність земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номера 6310136600:14:006:0117 (том 2, а. с. 115).

Відповідно до відповіді ДП «Харківська ЛНДС» від 26 грудня 2022 року земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 на обліку ДП «Харківська ЛНДС» не має. Будь яких звернень юридичних або фізичних осіб щодо вказаної земельної ділянки до ДП «Харківська ЛНДС» не надходило, жодних погоджень підприємством не надавалося (том 2, а.с.118).

Листом Департамента Містобудування та архітектури виконкому Харківської міської ради від 22 серпня 2023 року на момент прийняття Харківською міською радою рішень від 23 грудня 2009 року та від 24 лютого 2010 року № 23/10, відповідно до генерального плану м. Харкова, затвердженого рішенням 22 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 23 червня 2004 року № 89/04, земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 входила до меж міста Харкова (том 2, а.с.216).

Відповідно до статті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини 1статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини 1статті 19 ЗК України).

Частиною 1статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною 1 пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2009 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною 6 статті 118 ЗК Українипередбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина 7 статті 118 ЗК України).

Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій»у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1, 2, 4 статті 20 ЗК Українивизначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 1 ЗК Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина 1статті 1 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 63 ЛК Україниведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями56,57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині 2 статті 5 ЛК Українипередбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно достатті 48 ЛК Українив матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України,Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій»дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Відповідно до положень частини 1статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, на час ухвалення Харківською міською радою оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем.

Проте, відповідного розпорядження Харківської ОДА про вилучення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду, неправомірно вибула із володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення не було дотримано вимогстатті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.

Між тим, відповідно до статей317,319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1статті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); постанова Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті387,388,1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини 5статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47),від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).

З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту, визнання недійсним договору купівлі - продажу задоволенню не підлягають, оскільки заявлені вимоги не є ефективним способом захисту права власника.

Щодо вимог про повернення земельної ділянки, то суд керується таким.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 52 ЗК України).

У цій справі мета позивача прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому належними і ефективним способом захисту порушеного права власника є витребування спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності поза його волею.

При цьому власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396 цс 19) та від 02 лютого 2021 року у справі№ 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації, не є правовстановлюючим правочином, а є лише похідним від нього.

Отже, вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість,сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини 5 статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Саме до таких висновків щодо змісту вказаних норм права дійшов КЦС ВС у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 633/407/18 (провадження № 61-19202 св 20), які суд апеляційної інстанції з урахуванням принципу диспозитивності та верховенства права застосовує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, підстав заявленого позову, вимогу зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, слід розуміти як вимогу про витребування спірної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь власника.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86 цс 22).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини 1 статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України). Як зазначені приписи ЦК України про витребування майна з незаконного володіння, так і приписи ЗК України та ЛК України щодо правової охорони земель лісогосподарського призначення й обмежень на розпорядження ними, були та є доступними, чіткими і передбачуваними (див у зв`язку з встановленими обставинами цієї справи правові висновки, які були висловлені у п. 113-114 згаданої постанови ВП ВС від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

У даній справі встановлено, що власник держава в особі повноважного органу не виявила легітимну волю на відчуження спірної земельної ділянки у приватну власність, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, легітимного розпорядження про вилучення з постійного користування держави спірної земельної ділянки не було.

Велика Палата Верховного Суду у п.п. 139, 141 згаданої постанови від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) вже звертала увагу судів на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно, як встановив суд першої інстанції, відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, та є пропорційним легітимній меті захисту суспільних інтересів у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява№ 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:

Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).

Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

У даній справі встановлено, що власник держава в особі повноважного органу не виявила легітимну волю на відчуження спірної земельної ділянки у приватну власність, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, легітимного розпорядження про вилучення з постійного користування держави спірної земельної ділянки не було.

Оцінюючи поведінку ОСОБА_2 судова колегія вважає, що остання в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки (наявність лісових насаджень), проявивши розумну обачність, могла та повинна були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для будівництва й обслуговування житлового будинку ( близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 108), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 55, 179)).

З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку. Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин 3 і 4статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Таким чином, витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Отже, встановивши, що вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», і передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень Харківської міської ради, проведено з порушенням положень ЗК України та ЛК України, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для витребування спірної земельної ділянки.

Щодо строків позовної давності судова колегія виходить з такого.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини 3 та 4статті 267 ЦК Українипоняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина 1 статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилався прокурор в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).І вразі поданняпозову суб`єктом,право якогопорушене,і вразі поданняпозову вінтересах державипрокурором,перебіг позовноїдавності зазагальним правиломпочинається віддня,коли пропорушення праваабо проособу,яка йогопорушила,довідався абоміг довідатисясуб`єкт,право якогопорушене,зокрема,держава вособі органу,уповноваженого неювиконувати відповідніфункції успірних правовідносинах.

Заперечуючи проти застосування наслідків спливу строку позовної давності, позивачем зазначено, що Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні 12021220480000618 від 18 травня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом незаконного надання службовими особами управління Держземагенства у м. Харкові висновків про можливість відведення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у державній власності. В ході досудового розслідування встановлено факт порушення законодавства при розпорядженні спірною земельною ділянкою 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1 . Необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи прокурором отримано в ході досудового розслідування та з направлення обвинувального акту до суду 18 червня 2021 року та саме з цього часу виникла можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушених прав.

Як вбачається з матеріалів справи 18 травня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомостей про кримінальне кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України на підставі рапорту начальника відділення СВ Харківського РУП № 3 від 18 травня 2021 року, у якому зазначено, що в ході проведення досудового розслідування по кримінальному провадження № 42015220800000004 від 21 січня 2015 року встановлено, що при передачі земельної ділянки постійного користування Данилівського дослідного лісгоспу у приватну власність ОСОБА_1 в діях ОСОБА_4 вбачається протиправні дії (том 1, а.с. 213).

Зважаючи що позивачем отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення з прийняттям Харківською міською радою неправомірних рішень про виділення земельної ділянки 18 травня 2021 року, то саме тоді прокурор дізнався про порушення інтересів держави. Між тим із позовом прокурор звернувся у червні 2022 року, тобто в межах строку позовної давності, а тому підстав для залишення позову без задоволення не вбачається.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову прокуратури.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При звернення до суду з позовом прокурором сплачено 12599,66 грн (том 1 а.с. 122,123).

Зважаючи, що позовні вимоги прокурора задоволено лише щодо вимог про витребування земельної ділянки вартістю 178377 грн, позивачу має бути компенсовано 2675,66 грн (178377 х 0,015 (підпункт 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»)) судового збору за рахунок особи, у якої витребувано спірне майно.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою апелянтами сплачено 18899,46 грн кожним (том 3, а.с. 124, 166, 219).

Зважаючи, що апеляційну скаргу задоволено щодо 4 немайнових вимог, апелянтам Харківській міській раді та ОСОБА_1 має бути компенсовано 14886 грн (2481*4*150%) судового збору кожному.

На підставі частини 10 статті 141 ЦПК України з прокуратури на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню 12210,34 грн (14886 грн - 2675,66).

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Харківської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року у частині вирішення спору про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та договору купівлі-продажу скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації (Харківська обласна державна адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та договору купівлі-продажу залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду змінити та викласти резолютивну частину у такій редакції:

Витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, б.55, код ЄДРПОУ 0291010821) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 12210 (дванадцять тисяч двісті десять) грн 34 коп. судового збору.

Стягнути з Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, б.55, код ЄДРПОУ 0291010821) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) по 14886 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн судового збору кожному.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 27 січня 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина