Ухвала

від 22.01.2025 по справі 157/1461/24

КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 157/1461/24

Провадження №2/157/83/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк О.В.,

за участю секретаря судового засідання Солошик Д.В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Голубчук Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Камінь-Каширської районної державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на дитину,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, в якому просить розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем ОСОБА_2 06 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, актовий запис № 5, та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, позивачкою ОСОБА_1 , і стягувати з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2563 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією відповідно до закону, з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути на її користь сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп. В обґрунтування вимог зазначає, що сімейне життя не склалося через систематичні непорозуміння, різні погляди на життя, несумісні звички та характери. У результаті вищезазначені обставини призвели до постійних конфліктів та сварок, які з часом почали мати систематичний характер. Шлюбні відносини фактично припинено у липні 2024 року. На теперішній час вони фактично проживають окремо, за різними адресами. Станом на час подання цієї позовної заяви ведення спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинено. На її глибоке переконання подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, оскільки як у неї, так і у відповідача на ґрунті сімейно-побутових проблем та діаметрально протилежних поглядів на сімейне життя розвинулася неприязнь один до одного, втрачено почуття любові. Вважає, що за таких умов шлюб необхідно розірвати. Обставин, які б перешкоджали розірванню шлюбу саме в такий спосіб, немає. Наполягає на тому, що вона із відповідачем не потребують призначення судом строку для примирення, оскільки перебування у шлюбі суперечить інтересам дитини та її інтересам, розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи та гідності. Вона із відповідачем вже тривалий час фактично проживають окремо і наміру відновлювати життя як сім`ї не мають. Із заявою про визначення місця проживання малолітньої дитини до органу опіки та піклування вона не зверталася. Як мати їхньої спільної малолітньої дочки, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, створення для неї належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання дитини. Переконана, що їх із відповідачем дочка повинна проживати разом з нею у квартирі, що була набута у шлюбі та належить на праві приватної власності їй та відповідачу спільно, за адресою: АДРЕСА_1 . Також періодично планує проживати у будинку, що належить на праві приватної власності її батькам, за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира та будинок облаштовані меблями, побутовою технікою та іншими зручностями, просторі, утримуються в чистоті та порядку. Для виховання та розвитку дитини створені належні умови, відповідно до віку та потреб дитини. У дитини у достатній кількості є одяг, взуття, продукти харчування та іграшки. Вона любить свою дочку і спроможна забезпечити її всім необхідним, постійно слідкує за станом здоров`я дитини, її розвитком, виховує та піклується про неї. У неї з дочкою психологічний контакт, прив`язаність одна до одної. З огляду на досвід, який є в суспільстві, проживання дитини саме з матір`ю є для дитини більш прийнятним, оскільки в матері більше емоційно-вольової мотивації, можливостей та часу приділяти дитині увагу. На теперішній час дитина проживає з нею, до дитини батько періодично приходить і спілкується. Таким чином, вона не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо їхньої дитини і готова зі свого боку сприяти тому щоб дитина не була позбавлена піклування батька та спілкування з ним. Враховуючи ту обставину, що сімейні відносини між нею та відповідачем припинено, вони проживають окремо, малолітня дитина перебуває на її утриманні, а між ними не досягнуто згоди з приводу виконання відповідачем свого обов`язку щодо матеріального утримання дитини, у неї є підстави для звернення до суду також з вимогою про стягнення аліментів на дитину. Крім того, проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від обов`язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально її забезпечувати. Відповідач має задовільний стан здоров`я, перебуває у працездатному віці, періодично працює водієм вантажних автомобілів (далекобійником), у тому числі за кордоном. Робота фахівців, що володіють такими знаннями та навичками на сьогодні добре оплачувана. Відповідач володіє таким нерухомим майном: земельна ділянка, кадастровий номер 0721484801:01:001:0151, загальною площею 0,25га, вид цільового призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбана за час шлюбу та наразі належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності. У відповідача немає інших дітей. Договори про сплату аліментів та про припинення права на аліменти у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно між ними не укладалися. Їхня спільна малолітня дочка потребує значних витрат, пов`язаних з необхідністю належного догляду, розвитку її здібностей, оздоровлення та матеріального забезпечення одягом, взуттям, продуктами харчування, засобами гігієни, матеріалами для навчання та розвитку тощо. Таким чином, переконана, що при визначенні розміру аліментів необхідно враховувати якнайкраще забезпечення інтересів дитини і те, що їх спільна дитина проживає разом з матір`ю, що, в свою чергу, свідчить про те, що вона несе більші витрати на її утримання. Також беручи до уваги матеріальне становище дитини, яка потребує матеріальної допомоги батька, матеріальне становище відповідача та інші наведені обставини, що мають істотне значення, вважає, що відповідач зможе сплачувати аліменти в сумі 2563 грн, що відповідає мінімальному рекомендованому розміру аліментів на одну дитину згідно з чинним законодавством, оскільки має достатній дохід для сплати аліментів у зазначеній сумі. При сплаті відповідачем аліментів у такій сумі забезпечується часткове виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини.

Ухвалою судді від 06 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження, постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Лащук Ю.В. просить надати сторонам строк для примирення не менше як три місяці, задовольнити вимоги позивачки щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 та стягнути із відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з подальшою індексацією відповідно до закону. В обґрунтування зазначає, що відповідач заперечує відносно задоволення позовної вимоги щодо розірвання шлюбу, оскільки незважаючи на те, що станом на теперішній час між подружжям є непорозуміння та суперечки, відповідач має намір примиритися зі своєю дружиною заради збереження сім`ї та виховання спільної дитини в повній та благополучній сім`ї. Зважаючи на те, що в матеріалах позовної заяви немає відомостей, які б підтверджували, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них чи інтересам їх дитини, а відтак у відповідача виникла необхідність клопотати перед судом про призначення подружжю строку для примирення, терміном не менше як три місяці. Якщо після надання строку для примирення та розгляду справи про розірвання шлюбу, суд винесе рішення про задоволення позовних вимог, а також спільне проживання сторін буде неможливим, відповідач не заперечує відносно того, щоб місце проживання спільної дитини ОСОБА_3 було визначено з матір`ю ОСОБА_1 . Відповідач розуміє, що дочці на цей час 1 рік 9 місяців, відповідно у такому віці дитина фізіологічно та психоемоційно прив`язна більше до матері, а тому з метою задоволення найкращих інтересів дитини не заперечує відносно визначення місця проживання з позивачкою. Однак, він як батько, незважаючи на те, що буде проживати окремо, має намір брати участь у вихованні малолітньої дитини. Він має намір спостерігати як росте дочка, проводити з нею час та брати участь у її вихованні. У разі вчинення позивачкою дій, спрямованих на заборону брати участь у вихованні дитини, ним будуть вчинятися заходи в правовому полі щодо визначення його участі в житті дитини. В обґрунтування стягнення аліментів на утримання спільної дитини, позивачка вказує, що між сторонами не досягнуто згоди з приводу виконання відповідачем свого обов`язку щодо матеріального утримання дитини. Натомість, вказаний факт не відповідає дійсності, оскільки не зважаючи на те, що між подружжям з липня місяця 2024 року виникали непорозуміння та вони стали проживати окремо, відповідач, як батько, розуміє необхідність постійного утримання своєї дитини та в міру своїх можливостей щомісячно починаючи з серпня 2024 року по даний час сплачував відповідні кошти на картку позивачки, що підтверджують банківські квитанції та скриншот банківських переказів у кількості 7 одиниць. Крім того, відповідач розуміє, що припинення відносин між подружжям, не звільняє та не припиняє обов`язку обох батьків утримувати свою дитину, незалежно від того з ким вона буде проживати. Відповідач, володіючи інформацією про стан здоров`я своєї дочки вказує, що стан здоров`я останньої є задовільним, дочка не потребує додаткових витрат на лікування. Також позивачка ОСОБА_1 є працездатного віку та має задовільний стан здоров`я. Інших дітей на утриманні у відповідача та позивачки немає. Після фактичного припинення шлюбних відноси він проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_4 у с. Клітицьк, Камінь-Каширського району Волинської області. Мати відповідача є особою пенсійного віку та має ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 0111830 від 17.07.2013 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 03.10.2013, та потребує постійного лікування та сторонньої допомоги. Той розмір пенсії, який вона отримує є недостатнім, щоб покрити усі витрати на потреби матері, а також здійснювати лікування, а тому на утриманні відповідача також перебуває його матір ОСОБА_4 . Відповідач не має офіційного доходу, він має неофіційні підробітки, здійснює перевезення вантажів. Посилання позивачки на той факт, що така робота є високооплачуваною не відповідає дійсності, оскільки в період затяжного воєнного стану в нашій країні дуже важко знайти стабільну високооплачувану роботу. Обґрунтовуючи свої доводи щодо стягнення аліментів на утримання спільної дитини позивачка не довела належними, допустимими та достовірними доказами стягнення з відповідача аліментів саме в розмірі 2 563 грн. Відповідач під час проведення спільного часу з дочкою завжди намагається придбати їй речі та одяг, які будуть для неї потрібними та необхідними, також забезпечує різноманітними іграшками, забезпечує різноманітними дитячими розвагами. Він не відмовляється це здійснювати і надалі, але стягнення надмірно великого розмірі аліментів призведе до покладення на нього тягаря невиконання взятих на себе зобов`язань, що в майбутньому може вплинути на можливість заробити грошові кошти.

У відповіді на відзив позивачка ОСОБА_1 просить її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та в обґрунтування зазначає, що за період після відкриття провадження у справі і до подання відзиву на позовну заяву відповідач ініціював і активно вживав заходів з метою продажу квартири, в якій проживала сім`я, в результаті чого у подружжя не залишилося власного житла для спільного проживання. Зазначена квартира була розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і придбана нею і відповідачем у 2023 році за спільні кошти та перебувала у спільній сумісній власності. Проте після звернення її з цим позовом до суду відповідач почав наполягати на відчуженні нерухомого майна третій особі та розподілі коштів. При цьому вона просила не продавати квартиру з метою збереження житла для неї та дочки, пропонувала виплатити відповідачу вартість його частки на умовах розтермінування. Водночас відповідач категорично не бажав щоб раніше придбане житло залишилося дружині та дочці, розмістив оголошення на платформі онлайн-оголошень «OLX» та вів переговори з потенційними покупцями. Відтак квартира була відчужена за договором купівлі-продажу квартири № 1166 від 20.09.2024, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Юхименко І.В. Описані обставини, зокрема оперативні дії відповідача щодо відчуження єдиного житла, яке було у власності подружжя та стало домівкою для них і дочки, безсумнівно підтверджують небажання відповідача зберегти сім`ю. Після припинення спільного проживання подружжя, відповідач проводив час з іншими жінками. Так, коли вона відвідувала домівку до її відчуження, то була свідком перебування колишньої дівчини відповідача у спільній квартирі. Також спільні знайомі інформували її про факти, які аж ніяк не сумісні з намірами будь-якої свідомої людини використовувати наданий судом час для примирення з метою збереження сім`ї. Отже, наведені обґрунтування свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя суперечить її інтересам та інтересам їх дитини. На підставі викладеного, вона просить суд відмовити у задоволенні вимоги відповідача про надання строку для примирення, викладеної у відзиві на позовну заяву, та розірвати шлюб, оскільки ні примирення, ні збереження шлюбу не є можливим, що своїми фактичними діями підтверджує сам відповідач. Вважає доводи відповідача у частині визначення розміру аліментів на дитину необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами і такими, що суперечать дійсності. У відзиві відповідач зазначає, що стан здоров`я дитини є задовільним та вона не потребує додаткових витрат на лікування, однак це не правда. Зокрема, на підставі проведених лікарями досліджень їх спільній малолітній дочці ОСОБА_3 було встановлено діагноз «Затримка мовленнєвого розвитку». Вказаний діагноз підтверджується висновками спеціалістів, а саме висновком психіатра від 08.11.2024 та висновком невролога від 08.11.2024. До того ж у зазначеній медичній документації лікарі надали рекомендації для розвитку дитини та відновлення її психічного здоров`я, зокрема: заняття з нейропсихологом, логопедом, консультація сурдолога, спостереження в динаміці, курс реабілітації в центрі «Фенікс». Вона буде докладати всі зусилля для належного лікування й реабілітації дочки, проте регулярні заняття з вузькопрофільними спеціалістами, консультації з фахівцями, реабілітаційні курси у приватних медичних закладах є дороговартісними і потребують значних фінансових витрат. Крім того, таке лікування неможливо провести за її місцем проживання, у зв`язку з відсутністю фахівців та відмовою місцевих логопедів займатися дитиною такого віку, а тому їй доведеться їздити до обласного центру чи інших міст, що також вимагає додаткових витрат. Таким чином, потреба дочки у додаткових витратах на лікування підтверджена належними доказами, що додаються до відповіді на відзив. Враховуючи, що вона перебуває у декретній відпустці та не має змоги працювати у зв`язку з постійним доглядом за дитиною, вважає, що визначення судом аліментів у розмірі 2 563 грн щомісячно є обґрунтованим та обумовленим інтересами і потребами дитини. Із доданих відповідачем копій банківських квитанцій та скриншотів банківських переказів вбачається, що в деякі місяці (як-от, серпень, вересень 2024 року) дитина не отримувала навіть суми мінімально встановленого законом розміру аліментів (1281,5 грн). Це свідчить про те, що відповідач частково ухиляється від виконання свого обов`язку щодо утримання дитини, а відтак покладення судом обов`язку сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі зможе гарантувати хоча б часткове фінансове покриття потреб дитини. Наявні у відзиві доводи про перебування матері відповідача на його утриманні є безпідставними. По-перше, не відповідає дійсності вказана у відзиві інформація про те, що після фактичного припинення шлюбних відносин відповідач проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_4 в с. Клітицьк Камінь-Каширського району Волинської області, адже відповідач неодноразово їй повідомляв про те, що він проживає у м. Луцьку в орендованій квартирі. До того ж відповідач орендує квартиру у новому житловому комплексі, місячна вартість оренди квартири в чотири рази перевищує розмір аліментів, про які вона просить у своїй позовній заяві. По-друге, відповідач навмисне не вказує розмір пенсії, яку отримує його мати та не надає суду відповідні докази. Водночас, згідно з роз`ясненнями Пенсійного фонду України, мінімальний розмір пенсії для осіб із другою групою інвалідності складає 7071 грн 36 коп. Крім того, ОСОБА_4 додатково отримує пенсію за віком. Таким чином, матір відповідача фактично має змогу забезпечувати себе самостійно та не потребує постійного утримання зі сторони відповідача. Посилання відповідача на відсутність стабільного заробітку у зв`язку із затяжним воєнним станом в нашій країні не є достовірними, оскільки відповідач переважну частину доходів отримує під час здійснення вантажних перевезень за кордоном. Окрім зайнятості по перевезенню вантажів, відповідач отримує інші доходи, наприклад, маржу внаслідок купівлі і продажу автомобілів, в тому числі і після припинення шлюбних відносин між подружжям. Таким чином, відповідач має змогу сплачувати аліменти на утримання дочки в сумі 2563 грн щомісячно, що необхідно насамперед для всебічного розвитку психічного і фізичного здоров`я дитини, належного догляду за останньою, забезпечення якісних побутових умов проживання. Згідно з інформацією, озвученою представником відповідача у судовому засіданні 03.10.2024, ухвалу про відкриття провадження відповідач отримав 02.10.2024. Таким чином, строк для подання відзиву на позовну заяву закінчився 17.10.2024, а відзив було подано лише 01.11.2024, тобто з пропущенням встановленого судом строку. При цьому у відзиві сторона відповідача жодним чином не аргументує причини пропущення строку для подання відзиву та не просить суд поновити строк для подання відзиву, що свідчить про відсутність підстав для розгляду судом відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 13 січня 2025 року підготовче провадження у справі закрито і справу призначено до судового розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з викладених у позовні заяві та відповіді на відзив підстав, а також категорично заперечила щодо надання строку на примирення, посилаючись на те, що з часу подання нею позовної заяви відповідач жодних дій, які б свідчили про його бажання примиритися не вчиняв, а навпаки своїми діями лише підтвердив своє небажання зберегти сім`ю, зокрема за ініціативою відповідача була продана спільна квартира.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав клопотання про надання строку на примирення та пояснив, що на розірвання шлюбу не згідний, оскільки дитина повинна проживати у повній сім`ї, а з плином часу позивачка надасть йому можливість примиритися, оскільки на теперішній період вона навіть не хоче з ним спілкуватися.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Камінь-Каширської районної державної адміністрації Голубчук Т.П. у судовому засіданні позовні вимоги у частині визначення місця проживання дитини з позивачкою та стягнення аліментів на дитину підтримала, а щодо надання відповідачу строку для примирення, вказала на те, що в останнього було достатньо часу для примирення із позивачкою.

Заслухавши доводи відповідача та думку позивачки, суд дійшов висновку, що у клопотанні відповідача про надання строку на примирення належить відмовити, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно із ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадках відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї із сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та наданням сторонам строку на примирення. Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При призначенні строку на примирення суд враховує думку сторін, конкретні обставини справи.

Як вбачається з пояснень позивачки ОСОБА_1 вона твердо вирішила шлюб розірвати і за жодних умов не бажає зберегти сім`ю, проживає з малолітньою дочкою окремо від відповідача, не хоче зовсім з останнім спілкуватися щодо подальшого збереження шлюбу.

Згідно з матеріалами справи, позовна до суду була подана 02 вересня 2024 року, та її копію та ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 03 жовтня 2024 року, тобто більше трьох місяців тому станом на вирішення судом його клопотання про примирення.

З пояснень відповідача ОСОБА_2 та з наданого ним відзиву на позовну заяву вбачається, що подружжя проживає окремо з липня 2024 року, тобто біля 6 місяців, і спільного господарства не веде.

З урахуванням вищезазначених строків окремого проживання подружжя, думки позивачки, яка категорично заперечила щодо надання строку на примирення, та беручи до уваги, що відповідач з часу його обізнаності про наявність в провадженні суду справи про розірвання шлюбу мав фактично достатній час для примирення, а саме 3 місяці, про надання якого він заявив клопотання, суд, не зважаючи на наявність у подружжя малолітньої дитини, не вбачає потреби та доцільності у надані відповідачу строку для примирення

Керуючись ст. ст. 260, 261, 352, 353, 354 ЦПК України, -

постановив:

У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про надання строку на примирення, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення і оскарженню окремо від рішення суду не підлягає, заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Дата складення повного тексту ухвали - 24 січня 2025 року.

Головуючий: О.В. Антонюк