Рішення

від 22.01.2025 по справі 157/1461/24

КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 157/1461/24

Провадження №2/157/83/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Солошик Д.В.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Голубчук Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Камінь-Каширської районної державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на дитину,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, в якому просить розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем ОСОБА_2 06 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, актовий запис № 5, та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, позивачкою ОСОБА_1 , і стягувати з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2563 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією відповідно до закону, з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути на її користь сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп. В обґрунтування вимог зазначає, що сімейне життя не склалося через систематичні непорозуміння, різні погляди на життя, несумісні звички та характери. У результаті вищезазначені обставини призвели до постійних конфліктів та сварок, які з часом почали мати систематичний характер. Шлюбні відносини фактично припинено у липні 2024 року. На теперішній час вони фактично проживають окремо, за різними адресами. Станом на час подання цієї позовної заяви ведення спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинено. На її глибоке переконання подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, оскільки як у неї, так і у відповідача на ґрунті сімейно-побутових проблем та діаметрально протилежних поглядів на сімейне життя розвинулася неприязнь один до одного, втрачено почуття любові. Вважає, що за таких умов шлюб необхідно розірвати. Обставин, які б перешкоджали розірванню шлюбу саме в такий спосіб, немає. Наполягає на тому, що вона із відповідачем не потребують призначення судом строку для примирення, оскільки перебування у шлюбі суперечить інтересам дитини та її інтересам, розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи та гідності. Вона із відповідачем вже тривалий час фактично проживають окремо і наміру відновлювати життя як сім`ї не мають. Із заявою про визначення місця проживання малолітньої дитини до органу опіки та піклування вона не зверталася. Як мати їхньої спільної малолітньої дочки, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, створення для неї належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та розумового розвитку, вважає за необхідне визначити місце проживання дитини. Переконана, що їх із відповідачем дочка повинна проживати разом з нею у квартирі, що була набута у шлюбі та належить на праві приватної власності їй та відповідачу спільно, за адресою: АДРЕСА_1 . Також періодично планує проживати у будинку, що належить на праві приватної власності її батькам, за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира та будинок облаштовані меблями, побутовою технікою та іншими зручностями, просторі, утримуються в чистоті та порядку. Для виховання та розвитку дитини створені належні умови, відповідно до віку та потреб дитини. У дитини у достатній кількості є одяг, взуття, продукти харчування та іграшки. Вона любить свою дочку і спроможна забезпечити її всім необхідним, постійно слідкує за станом здоров`я дитини, її розвитком, виховує та піклується про неї. У неї з дочкою психологічний контакт, прив`язаність одна до одної. З огляду на досвід, який є в суспільстві, проживання дитини саме з матір`ю є для дитини більш прийнятним, оскільки в матері більше емоційно-вольової мотивації, можливостей та часу приділяти дитині увагу. На теперішній час дитина проживає з нею, до дитини батько періодично приходить і спілкується. Таким чином, вона не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні його прав та обов`язків щодо їхньої дитини і готова зі свого боку сприяти тому щоб дитина не була позбавлена піклування батька та спілкування з ним. Враховуючи ту обставину, що сімейні відносини між нею та відповідачем припинено, вони проживають окремо, малолітня дитина перебуває на її утриманні, а між ними не досягнуто згоди з приводу виконання відповідачем свого обов`язку щодо матеріального утримання дитини, у неї є підстави для звернення до суду також з вимогою про стягнення аліментів на дитину. Крім того, проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від обов`язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально її забезпечувати. Відповідач має задовільний стан здоров`я, перебуває у працездатному віці, періодично працює водієм вантажних автомобілів (далекобійником), у тому числі за кордоном. Робота фахівців, що володіють такими знаннями та навичками на сьогодні добре оплачувана. Відповідач володіє таким нерухомим майном: земельна ділянка, кадастровий номер 0721484801:01:001:0151, загальною площею 0,25га, вид цільового призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбана за час шлюбу та наразі належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності. У відповідача немає інших дітей. Договори про сплату аліментів та про припинення права на аліменти у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно між ними не укладалися. Їхня спільна малолітня дочка потребує значних витрат, пов`язаних з необхідністю належного догляду, розвитку її здібностей, оздоровлення та матеріального забезпечення одягом, взуттям, продуктами харчування, засобами гігієни, матеріалами для навчання та розвитку тощо. Таким чином, переконана, що при визначенні розміру аліментів необхідно враховувати якнайкраще забезпечення інтересів дитини і те, що їх спільна дитина проживає разом з матір`ю, що, в свою чергу, свідчить про те, що вона несе більші витрати на її утримання. Також беручи до уваги матеріальне становище дитини, яка потребує матеріальної допомоги батька, матеріальне становище відповідача та інші наведені обставини, що мають істотне значення, вважає, що відповідач зможе сплачувати аліменти в сумі 2563 грн, що відповідає мінімальному рекомендованому розміру аліментів на одну дитину згідно з чинним законодавством, оскільки має достатній дохід для сплати аліментів у зазначеній сумі. При сплаті відповідачем аліментів у такій сумі забезпечується часткове виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини.

Ухвалою судді від 06 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження, постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лащук Ю.В. просить надати сторонам строк для примирення не менше як три місяці, задовольнити вимоги позивачки щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 та стягнути із відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з подальшою індексацією відповідно до закону. В обґрунтування зазначає, що відповідач заперечує відносно задоволення позовної вимоги щодо розірвання шлюбу, оскільки незважаючи на те, що станом на теперішній час між подружжям є непорозуміння та суперечки, відповідач має намір примиритися зі своєю дружиною заради збереження сім`ї та виховання спільної дитини в повній та благополучній сім`ї. Зважаючи на те, що в матеріалах позовної заяви немає відомостей, які б підтверджували, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них чи інтересам їх дитини, а відтак у відповідача виникла необхідність клопотати перед судом про призначення подружжю строку для примирення, терміном не менше як три місяці. Якщо після надання строку для примирення та розгляду справи про розірвання шлюбу, суд винесе рішення про задоволення позовних вимог, а також спільне проживання сторін буде неможливим, відповідач не заперечує відносно того, щоб місце проживання спільної дитини ОСОБА_3 було визначено з матір`ю ОСОБА_1 . Відповідач розуміє, що дочці на цей час 1 рік 9 місяців, відповідно у такому віці дитина фізіологічно та психоемоційно прив`язна більше до матері, а тому з метою задоволення найкращих інтересів дитини не заперечує відносно визначення місця проживання з позивачкою. Однак, він як батько, незважаючи на те, що буде проживати окремо, має намір брати участь у вихованні малолітньої дитини. Він має намір спостерігати як росте дочка, проводити з нею час та брати участь у її вихованні. У разі вчинення позивачкою дій, спрямованих на заборону брати участь у вихованні дитини, ним будуть вчинятися заходи в правовому полі щодо визначення його участі в житті дитини. В обґрунтування стягнення аліментів на утримання спільної дитини, позивачка вказує, що між сторонами не досягнуто згоди з приводу виконання відповідачем свого обов`язку щодо матеріального утримання дитини. Натомість, вказаний факт не відповідає дійсності, оскільки не зважаючи на те, що між подружжям з липня місяця 2024 року виникали непорозуміння та вони стали проживати окремо, відповідач, як батько, розуміє необхідність постійного утримання своєї дитини та в міру своїх можливостей щомісячно починаючи з серпня 2024 року по даний час сплачував відповідні кошти на картку позивачки, що підтверджують банківські квитанції та скриншот банківських переказів у кількості 7 одиниць. Крім того, відповідач розуміє, що припинення відносин між подружжям, не звільняє та не припиняє обов`язку обох батьків утримувати свою дитину, незалежно від того з ким вона буде проживати. Відповідач, володіючи інформацією про стан здоров`я своєї дочки вказує, що стан здоров`я останньої є задовільним, дочка не потребує додаткових витрат на лікування. Також позивачка ОСОБА_1 є працездатного віку та має задовільний стан здоров`я. Інших дітей на утриманні у відповідача та позивачки немає. Після фактичного припинення шлюбних відноси він проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_4 у с. Клітицьк, Камінь-Каширського району Волинської області. Мати відповідача є особою пенсійного віку та має ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 0111830 від 17.07.2013 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 03.10.2013, та потребує постійного лікування та сторонньої допомоги. Той розмір пенсії, який вона отримує є недостатнім, щоб покрити усі витрати на потреби матері, а також здійснювати лікування, а тому на утриманні відповідача також перебуває його матір ОСОБА_4 . Відповідач не має офіційного доходу, він має неофіційні підробітки, здійснює перевезення вантажів. Посилання позивачки на той факт, що така робота є високооплачуваною не відповідає дійсності, оскільки в період затяжного воєнного стану в нашій країні дуже важко знайти стабільну високооплачувану роботу. Обґрунтовуючи свої доводи щодо стягнення аліментів на утримання спільної дитини позивачка не довела належними, допустимими та достовірними доказами стягнення з відповідача аліментів саме в розмірі 2 563 грн. Відповідач під час проведення спільного часу з дочкою завжди намагається придбати їй речі та одяг, які будуть для неї потрібними та необхідними, також забезпечує різноманітними іграшками, забезпечує різноманітними дитячими розвагами. Він не відмовляється це здійснювати і надалі, але стягнення надмірно великого розмірі аліментів призведе до покладення на нього тягаря невиконання взятих на себе зобов`язань, що в майбутньому може вплинути на можливість заробити грошові кошти.

У відповіді на відзив позивачка ОСОБА_1 просить її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та в обґрунтування зазначає, що за період після відкриття провадження у справі і до подання відзиву на позовну заяву відповідач ініціював і активно вживав заходів з метою продажу квартири, в якій проживала сім`я, в результаті чого у подружжя не залишилося власного житла для спільного проживання. Зазначена квартира була розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і придбана нею і відповідачем у 2023 році за спільні кошти та перебувала у спільній сумісній власності. Проте після звернення її з цим позовом до суду відповідач почав наполягати на відчуженні нерухомого майна третій особі та розподілі коштів. При цьому вона просила не продавати квартиру з метою збереження житла для неї та дочки, пропонувала виплатити відповідачу вартість його частки на умовах розтермінування. Водночас відповідач категорично не бажав щоб раніше придбане житло залишилося дружині та дочці, розмістив оголошення на платформі онлайн-оголошень «OLX» та вів переговори з потенційними покупцями. Відтак квартира була відчужена за договором купівлі-продажу квартири № 1166 від 20.09.2024, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Юхименко І.В. Описані обставини, зокрема оперативні дії відповідача щодо відчуження єдиного житла, яке було у власності подружжя та стало домівкою для них і дочки, безсумнівно підтверджують небажання відповідача зберегти сім`ю. Після припинення спільного проживання подружжя, відповідач проводив час з іншими жінками. Так, коли вона відвідувала домівку до її відчуження, то була свідком перебування колишньої дівчини відповідача у спільній квартирі. Також спільні знайомі інформували її про факти, які аж ніяк не сумісні з намірами будь-якої свідомої людини використовувати наданий судом час для примирення з метою збереження сім`ї. Отже, наведені обґрунтування свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя суперечить її інтересам та інтересам їх дитини. На підставі викладеного, вона просить суд відмовити у задоволенні вимоги відповідача про надання строку для примирення, викладеної у відзиві на позовну заяву, та розірвати шлюб, оскільки ні примирення, ні збереження шлюбу не є можливим, що своїми фактичними діями підтверджує сам відповідач. Вважає доводи відповідача у частині визначення розміру аліментів на дитину необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами і такими, що суперечать дійсності. У відзиві відповідач зазначає, що стан здоров`я дитини є задовільним та вона не потребує додаткових витрат на лікування, однак це не правда. Зокрема, на підставі проведених лікарями досліджень їх спільній малолітній дочці ОСОБА_3 було встановлено діагноз «Затримка мовленнєвого розвитку». Вказаний діагноз підтверджується висновками спеціалістів, а саме висновком психіатра від 08.11.2024 та висновком невролога від 08.11.2024. До того ж у зазначеній медичній документації лікарі надали рекомендації для розвитку дитини та відновлення її психічного здоров`я, зокрема: заняття з нейропсихологом, логопедом, консультація сурдолога, спостереження в динаміці, курс реабілітації в центрі «Фенікс». Вона буде докладати всі зусилля для належного лікування й реабілітації дочки, проте регулярні заняття з вузькопрофільними спеціалістами, консультації з фахівцями, реабілітаційні курси у приватних медичних закладах є дороговартісними і потребують значних фінансових витрат. Крім того, таке лікування неможливо провести за її місцем проживання, у зв`язку з відсутністю фахівців та відмовою місцевих логопедів займатися дитиною такого віку, а тому їй доведеться їздити до обласного центру чи інших міст, що також вимагає додаткових витрат. Таким чином, потреба дочки у додаткових витратах на лікування підтверджена належними доказами, що додаються до відповіді на відзив. Враховуючи, що вона перебуває у декретній відпустці та не має змоги працювати у зв`язку з постійним доглядом за дитиною, вважає, що визначення судом аліментів у розмірі 2 563 грн щомісячно є обґрунтованим та обумовленим інтересами і потребами дитини. Із доданих відповідачем копій банківських квитанцій та скриншотів банківських переказів вбачається, що в деякі місяці (як-от, серпень, вересень 2024 року) дитина не отримувала навіть суми мінімально встановленого законом розміру аліментів (1281,5 грн). Це свідчить про те, що відповідач частково ухиляється від виконання свого обов`язку щодо утримання дитини, а відтак покладення судом обов`язку сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі зможе гарантувати хоча б часткове фінансове покриття потреб дитини. Наявні у відзиві доводи про перебування матері відповідача на його утриманні є безпідставними. По-перше, не відповідає дійсності вказана у відзиві інформація про те, що після фактичного припинення шлюбних відносин відповідач проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_4 в с. Клітицьк Камінь-Каширського району Волинської області, адже відповідач неодноразово їй повідомляв про те, що він проживає у м. Луцьку в орендованій квартирі. До того ж відповідач орендує квартиру у новому житловому комплексі, місячна вартість оренди квартири в чотири рази перевищує розмір аліментів, про які вона просить у своїй позовній заяві. По-друге, відповідач навмисне не вказує розмір пенсії, яку отримує його мати та не надає суду відповідні докази. Водночас, згідно з роз`ясненнями Пенсійного фонду України, мінімальний розмір пенсії для осіб із другою групою інвалідності складає 7071 грн 36 коп. Крім того, ОСОБА_4 додатково отримує пенсію за віком. Таким чином, матір відповідача фактично має змогу забезпечувати себе самостійно та не потребує постійного утримання зі сторони відповідача. Посилання відповідача на відсутність стабільного заробітку у зв`язку із затяжним воєнним станом в нашій країні не є достовірними, оскільки відповідач переважну частину доходів отримує під час здійснення вантажних перевезень за кордоном. Окрім зайнятості по перевезенню вантажів, відповідач отримує інші доходи, наприклад, маржу внаслідок купівлі і продажу автомобілів, в тому числі і після припинення шлюбних відносин між подружжям. Таким чином, відповідач має змогу сплачувати аліменти на утримання дочки в сумі 2563 грн щомісячно, що необхідно насамперед для всебічного розвитку психічного і фізичного здоров`я дитини, належного догляду за останньою, забезпечення якісних побутових умов проживання. Згідно з інформацією, озвученою представником відповідача у судовому засіданні 03.10.2024, ухвалу про відкриття провадження відповідач отримав 02.10.2024. Таким чином, строк для подання відзиву на позовну заяву закінчився 17.10.2024, а відзив було подано лише 01.11.2024, тобто з пропущенням встановленого судом строку. При цьому у відзиві сторона відповідача жодним чином не аргументує причини пропущення строку для подання відзиву та не просить суд поновити строк для подання відзиву, що свідчить про відсутність підстав для розгляду судом відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 13 січня 2025 року підготовче провадження у справі закрито і справу призначено до судового розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з викладених у позовні заяві та відповіді на відзив підстав, а також категорично заперечила щодо надання строку на примирення, посилаючись на те, що з часу подання нею позовної заяви відповідач жодних дій, які б свідчили про його бажання примиритися не вчиняв, а навпаки своїми діями лише підтвердив своє небажання зберегти сім`ю, зокрема за ініціативою відповідача була продана спільна квартира. Крім того пояснила і те, що дитина проживає з нею, відповідач є працездатною особою, проблем із здоров`ям не має, а тому взмозі сплачувати аліменти на дитину у мінімальному рекомендованому розмірі, належного матеріального забезпечення відповідач для дитини не надає, матеріальна допомога, яку останній надає, є не регулярною, а їх спільна дочка потребує лікування у зв`язку із затримкою мовленнєвого розвитку.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечив щодо розірвання шлюбу, посилаючись на те, що хоче зберегти сім`ю, просив надати строк для примирення, та пояснив, що намагався запросити на зустріч позивачку, однак остання постійно йому у цьому відмовляє, щодо визначення місця проживання спільної малолітньої дитини з позивачкою не заперечив, позовні вимоги у частині стягнення аліментів визнав частково, а саме просив стягувати аліменти у мінімальному передбаченому розмірі, оскільки він є безробітнім та не отримує достатній дохід, а за наявності коштів буде надавати дитині матеріальну допомогу самостійно, як це робив і до звернення позивачки з позовом до суд.

Представник відповідача Лащук Ю. у судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, причину неявки не повідомила.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Камінь-Каширської районної державної адміністрації Голубчук Т.П. у судовому засіданні не заперечила проти задоволення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини сторін із матір`ю, підтримала відповідний висновок органу опіки та піклування про доцільність такого визначення місця проживання та пояснила, що на теперішній час дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 , яка піклується про неї і забезпечує її усім необхідним, а тому на користь останньої з відповідача належить стягувати аліменти у вказаному в позовній заяві розмірі, який на сьогоднішній день не є великим.

Заслухавши пояснення позивачки, відповідача, представника органу опіки та піклування, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Статтею 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) з 06 серпня 2018 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим повторно 21 грудня 2022 року Камінь-Каширським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Камінь-Каширському районі Волинської області, актовий запис № 5.

Від шлюбу у сторін є малолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони проживають окремо з липня 2024 року, про що вони не заперечили у судовому засіданні, шлюбні стосунки не підтримують, спільного господарства не ведуть, і позивачка зберегти сім`ю не бажає та категорично наполягає на розірванні шлюбу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що подальше збереження сім`ї сторін є недоцільним, оскільки суперечить інтересам позивачки, що мають істотне значення, у зв`язку з чим шлюб належить розірвати.

Підстав для надання відповідачу строку для примирення тривалість три місяці, як він про це просив, суд, з урахуванням вищезазначених обставин та тривалості судового провадження з часу обізнаності відповідача про наявність поданого позивачкою позову про розірвання шлюбу, не вбачає.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами 2, 6 - 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі ст. 141 СК України батько і мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).

За змістом ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно зі ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Таким чином, зміст статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання неповнолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року, справа № 204/8432/19 (провадження № 61-14486св 21)).

Суд встановив, що малолітня дочка сторін - ОСОБА_3 проживає з матір`ю ОСОБА_1 , що підтвердила у судовому засіданні представник органу опіки та піклування Голубчук Т.П. та відповідач ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

Як вбачається з акта обстеження умов проживання від 24 вересня 2024 року, працівниками служби у справах дітей було здійснено вихід за місцем проживання позивачки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , де також проживає і малолітня дитина ОСОБА_3 , та встановлено, що умови проживання задовільні, у будинку наявна окрема кімната для матері з дитиною, де є ліжко, шафа, місце для ігор, дитина забезпечена іграшками, особистими речами, всі кімнати умебльовані, оснащені побутовою технікою.

Згідно з висновком щодо визначення місця проживання дитини, що зареєстрований органом опіки та піклування Камінь-Каширської районної державної адміністрації 30 вересня 2024 року за № 2315/01-26/2-24, доцільним є визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_1 , враховуючи особисту прихильність дитини до неї та створення належних умов для морального, духовного та фізичного розвитку та виходячи з принципу найкращих інтересів для дитини. З цього ж висновку вбачається, що ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 зареєстровані та проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , будинок належить батькам ОСОБА_1 , з якими вона проживає; будинок складається з 3 кімнат, кухні, ванної. ОСОБА_1 з дочкою мають окрему умебльовану кімнату, для дитини є місце для відпочинку, іграшки, книжечки, дитина забезпечена одягом, взуттям, продуктами харчування. Мама піклується, щоб дитина вчасно проходила медичний огляд. Дівчинка весела, добре йде на контакт. ОСОБА_1 не працює та перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Батько дитини ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Квартиру в АДРЕСА_1 подружжя продали. ОСОБА_2 не має постійного місця роботи і зараз проживає в м. Луцьк, останній не заперечує проти того, щоб дочка ОСОБА_3 проживала з мамою, але вважає, що дружина перешкоджає його побаченням з дитиною.

Як вбачається з роз`яснень, наведених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх дітей. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та беручи до уваги висновок органу опіки і піклування, а також і те, що відповідач не заперечив щодо проживання малолітньої дитини сторін з матір`ю, суд дійшов висновку, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю, що має місце і на теперішній час, буде відповідати принципу найкращих інтересів дитини та є пріоритетним при вирішенні цієї справи, і не позбавляє батька дитини права на спілкування та участь у її вихованні.

Відповідач у такому разі не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, може виявляти турботу про неї та брати участь у її вихованні, реалізувати свої права, зокрема шляхом домовленості з позивачкою щодо встановлення часу спілкування з дитиною.

Згідно із ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Отже, сторони у справі як батьки малолітньої дитини зобов`язані утримувати її до досягнення нею повноліття.

Відповідач ОСОБА_2 на час вирішення питання про стягнення аліментів, як він пояснив суду, звільнений з роботи, однак на обліку у центрі зайнятості не перебуває, є здоровим, має можливість працювати та його робота є періодичною, доходи - не регулярними.

Суд встановив також, що відповідач ОСОБА_2 матеріальну допомогу на утримання своєї малолітньої дочки надає, однак не регулярно та не у достатньому обсязі.

Між сторонами немає домовленості про розмір і порядок сплати аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідності до частин 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно зі ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць у розмірі: для дітей віком до 6 років - 2563 гривні; для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний рекомендований розмір аліментів на дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З урахуванням вимог ст. 184 СК України, суд дійшов висновку, що розмір аліментів за заявою позивачки (одержувача аліментів) належить визначити у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

При визначені розміру аліментів суд враховує матеріальне становище відповідача, який хоч на цей час не працевлаштований, однак, як він сам пояснив працює періодично і має не регулярний дохід, та на обліку у центрі зайнятості не перебуває, є здоровим, і стан здоров`я дитини, яка потребує лікування у зв`язку із встановленим діагнозом - затримка мовленнєвого розвитку, її матеріальне становище та потреби дитини в їжі, одязі, засобах особистої гігієни, забезпеченні належних побутових умов та умов для належного гармонійного розвитку, і доходить висновку, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача аліментів у мінімальному рекомендованому розмірі належить, з огляду на те, що обов`язок по матеріальному утриманню покладено як на батька, так і на матір, задовольнити повністю, та стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання його малолітньої дочки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі по 2563 гривень, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 вересня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Батько зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку дітей, оскільки він не є непрацездатною особою. Це відповідає інтересам дітей та захищає їх права.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Суд вважає, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на утримання своєї малолітньої дитини щомісячно у вищевказаному розмірі.

Посилання відповідача на те, що на його утриманні також перебуває матір пенсійного віку, яка є особою з інвалідністю, жодними доказами не підтвердженні, а наявність пенсійного віку та інвалідності, за відсутності зокрема відомостей про доходи матері, ще не свідчить про перебування останньої на його утриманні.

Згідно зі ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю і з огляду на те, що позивачка при подачі позову до суду в частині позовних вимог про стягнення аліментів на дитину від сплати судового збору звільнена, з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп., та належить стягнути з відповідача на користь позивачки понесені останньою та документально підтверджені (а.с. 1) судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини у розмірі 2422 грн 40 коп.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в межах стягнення суми платежу аліментів на утримання дитини за один місяць належить допустити до негайного виконання.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 18, 19, 28, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Камінь-Каширської районної державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на дитину, - задовольнити повністю.

Шлюб, зареєстрований 06 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, актовий запис № 5, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ), та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 ), - розірвати.

Визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2563 (дві тисячі п`ятсот шістдесят три) гривні, щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 вересня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в межах стягнення суми платежу аліментів на утримання дитини за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет: https://km.vl.court.gov.ua/sud0304/gromadyanam/csz/.

Дата складення повного судового рішення - 24 січня 2025 року.

Головуючий: О.В. Антонюк