Рішення

від 27.01.2025 по справі 686/24106/23

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 27.01.2025Справа № 686/24106/23 Провадження № 2/554/238/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.01.2025 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання - Кашуби В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні взалі суду в м.Полтаві цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, управління МВС в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, управління МВС в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.09.2023 року відкрито провадження та призначено підготовче засідання. Представник позивача у підготовчому засіданні подала клопотання про передачу справи за підсудністю до Октябрського районного суду м. Полтава.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.11.2023 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, управління МВС в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями, передана для розгляду за підсудністю до Октябрського районного суду м. Полтава.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №686/24106/23розподілена на суддю Материнко М.О.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 16.01.2024 року відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

На адресу суду було направлено відзив на позовну заяву Державної казначейської служби України від 18.01.2023 року у якій зазначено, що відшкодування шкоди повинні здійснити відповідачі: Міністерство внутрішніх справ, ГУ Національної поліції в Полтавській області та Управління МВС в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії оскільки протиправні дії/бездіяльність їх посадових осіб призвели до завдання матеріальної шкоди, у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби в повному обсязі.

Головне управління Національної поліції в Полтавській області направило на адресу суду відзив на позовну заяву від 22.01.2024 року, в якому зазначило що, на їх думку, позов пред`явлено до неналежного відповідача і на цій підставі просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Міністерство внутрішніх справ України направило на адресу суду відзив на позовну заяву від 14.02.2024 року в якому вказує що на їх думку позивачем подано позов не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, немає жодних доказів що МВС України завдало ОСОБА_1 матеріально та моральної шкоди, тому просять суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до МВС України відмовити.

Ліквідаційна комісія УМВС України в Полтавській області направила на адресу суду відзив на позовну заяву в якому вказано що відшкодування матеріальної шкоди не входить до їх повноважень, а моральна шкода не доведена належним чином у зв`язку з чим позов необхідно залишити без задоволення.

Заявою від 11.03.2024 року Позивачем було уточнено (збільшено) позовні вимоги.

Ухвалою від 23.05.2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився будучи належним чином повідомлений про день і час слухання справи. Надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача Міністерства внутрішніх справ України Віцина О.О. направила до суду заяву про заперечення позовних вимог.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Полтавській області Білько В.В. направив до суду заяву про розгляд без участі.

Представник Державної Казначейської служби України в судове засідання не з"явився.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що в період з 04.05.1984 року по 04.07.1986 року ОСОБА_1 , проходив службу в Збройних силах, а з 30.09.1986 по 25.03.2002 року - на різних посадах в органах внутрішніх справ.

«25» березня 2002 року, ОСОБА_1 , був звільнений з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. «ж» (за власним бажанням). Відповідно до інформації, вказаній в Наказі (витяг з наказу) №23 о/с від 25.03.2002 (в редакції до 11.05.2022 року),його вислуга років станом на 25.03.2002 року складає в календарному обчисленні 17 років 07 місяців 24 дні, в пільговому обчисленні 19 років 01 місяців 25 днів.

ОСОБА_1 , звертався до Управління МВС України в Полтавській області та до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області з проханням перерахувати вислугу років, проте йому відмовляли.

На звернення ОСОБА_1 членом ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області, ОСОБА_2 у відповідь було надано Довідку про періоди проходження служби в органах внутрішніх справ №35115120203-2018 від 05.10.2018 року, у якій розписано періоди проходження Позивачем служби, сукупність яких становить в пільговому обчисленні - 19 років 01 місяців 25 днів.

У квітні 2022 року, після того, як Позивача мобілізували до лав ЗСУ, ДУ «ТМО МВС України по Хмельницькій області» надало відповідь, що згідно інформації, яка міститься у базах даних вислуга років ОСОБА_1 становить 19 років 01 місяць 25 днів. Проте, після повторного прохання ОСОБА_1 здійснити перерахунок, ДУ «ТМО МВС України по Хмельницькій області» здійснило запит на Ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області щодо його вислуги років, у відповідь на який надійшов розрахунок, відповідно до якого вислуга років станом на 25 березня 2002 року в пільговому обчисленні 20 років 00 місяців 04 дні», та враховуючи це «11» травня 2022 року було прийнято Наказ №732 о/с, яким внесено зміни до Наказу (витягу з наказу) №23 о/с від 25.03.2002, зазначено : «уважати вислугу станом на 25 березня 2002 року в пільговому обчисленні 20 років 00 місяців 04 дні.

Враховуючи вищевикладене, у травні 2022 року, ОСОБА_1 , стало відомо, що обрахунок вислуги років було здійснено з порушенням законодавства, оскільки посадовими особами УМВС України в Полтавській області не було враховано період моєї служби в Збройних силах в період з 04.05.1984 по 04.07.1986 роки.

Вказане порушення призвело до того, що Позивач понад 20 років не отримував передбачену законом пенсію та грошову допомогу, що виплачується при звільненні. Оскільки, лише з 11.05.2022 року (після внесення змін до Наказу), його поставили на облік в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області і з 11.05.2022 року і Позивач почав отримувати пенсію, право на яку мав з 25.03.2002 року.

Позивач звертався до відповідачів з метою досудового врегулювання спору, проте це не призвело до відновлення його порушеного права та повернення належних пенсійних виплат, просить суд стягнути матеріальну та моральну шкоду з відповідачів.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції станом на 17.01.2002 року (дана редакція була чинною на момент звільнення Позивача), право на пенсію за вислугу років мають: особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції станом на 17.01.2002 року, що була чинна на день звільненняПозивача), порядок обчислення вислуги років для призначення пенсій відповідно до цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ визначається Кабінетом Міністрів України. Обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом.

У постанові КМУ №393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» ( редакція від 16.11.2001 року, що була чинна на день мого звільнення), вказано : «Установити, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислугироків зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Прикордонних військах, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України.

Відповідно до послужного списку, ОСОБА_1 , вислуга років у пільговому обчисленні складала 20 років 00 місяців 04 дні та була достатньою для призначення пенсії за вислугу років з 25.03.2002 року. Тому, службові особи УМВС України в Полтавській області ( а після звернень і члени ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області) були зобов`язані підготувати та подати належним чином оформлені документи необхідні для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років до Головного управління Пенсійного фонду України.

Натомість посадовими особами УМВС України в Полтавській області, членами ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області незаконно та протиправно зменшено ОСОБА_1 вислугу років в пільговому обчисленні шляхом не включення до обрахунку період моєї служби в Збройних Силах.

Незважаючи на наявність підстав для призначення та нарахування пенсії, посадові особи УМВС України в Полтавській області, члени ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській областіпроігнорувавши вимоги Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та інших нормативно-правових документів,не здійснили необхідні дії для призначення Позивачу пенсіїчим спричинили ОСОБА_1 значну матеріальну шкоду, розмір та порядок обчислення якої наведено нижче.

Станом на 17.07.2023 року розмір пенсії Позивача становить 10 664,90 грн. щомісячно (355,50 грн. за 1 день), що підтверджується Розрахунком пенсії за вислугу років. Період, протягом якого Позивачу протиправно не здійснювали виплати (з 25.03.2002 по 11.05.2022 року) становить 20 років, 1 місяць, 17 днів (241 місяць 17 днів). Отже, розмір завданих матеріальних збитків обчислюється таким чином : 10664,90 х 241 + 355,50 х 17 = 2570240,90 + 6 043,50 = 2576 284,40 грн. (Два мільйони п`ятсот сімдесят шість тисяч двісті вісімдесят чотири гривні 40 коп.)

Крім того, відповідно до п. 10 постанови КМУ №393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» ( редакція від 16.11.2001 року, що була чинна на день мого звільнення), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах) виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Так, на момент звільнення розмір місячного забезпечення Позивача становив 689,00 грн., а кількість повних календарних років служби становить - 20 років. Отже, станом на 25.03.2002 року Позивач мав право отримати виплату у розмірі (689,00 х 20 ) /2 = 6890,00 грн., що з урахуванням інфляції станом на 14.07.2023 року становить 75288,27 (Сімдесят п`ять тисяч двісті вісімдесят вісім гривень 27 коп.).

Тож, загальний розмір спричиненої ОСОБА_1 , матеріальної шкоди становить: 2576 284,40 + 75288,27 = 2651572,60 грн. (Два мільйони шістсот п`ятдесят одна тисяча п`ятсот сімдесят дві гривні 60 копійок).

Щодо моральної шкоди суд зазначає наступне

Незаконні дії посадових осіб УМВС України в Полтавській області, членів ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області завдали, ОСОБА_1 , значної моральної шкоди, оскільки вказані порушення призвели до психологічних страждань пов`язаних зі скрутним фінансовим становищем та необхідністю пошуку будь-яких джерел доходу для забезпечення мене і моєї сім`ї.

Позивач понад 20 років був позбавлений можливості нормального життя.

Суд критично оцінює прохання Позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 (Сто тисяч гривень), та вважає, що такий розмір моральної шкоди є необґрунтованим. Вважає, за необхідне стягнути на користь Позивача 20000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч.1-3ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.Так, у Постанові Верховногосуду від10квітня 2019року посправі №464/3789/17 вказано: «адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту» ( п. 49 Постанови).

Також зазначено, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52 Постанови).

У постанові Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 642/6731/2015ц вказано: «За змістом частини першої статті 1166 ЦК України шкода, заподіяна неправомірною бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільно-процесуального судочинства, дає підстави для висновку про те, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди».

Згідно тверджень, наявних у Постанові Верховного суду від 04.09.2019 року по справі № 158/1988/16-ц, необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Щодо доводів відповідачів про звернення з позовом до не належних осіб суд зазначає наступне.

Відшкодування шкоди завдана особі в порядку статті 1173, 1174 ЦК України здійснюється державою.

Згідно з частиною першою статті 3Закону України«Про гарантіїдержави щодовиконання судовихрішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство)є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

За положеннями статті 25Бюджетного кодексуУкраїни відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1статті 43Бюджетного кодексуУкраїни Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України.

Отже, під час розгляду справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, судам необхідно враховувати, що відповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Такі ж висновки щодо застосування норм матеріального права викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 336/3056/18 (провадження № 61-10291св19).

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу.Функції держави,які реалізовувалисяліквідованим органом,не можутьбути припиненіта підлягаютьпередачі іншимдержавним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17) та від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу.

Оскільки, Кременчуцьке міське управління УМВС України в Полтавській безпосередньо здійснювало, Позивачу при звільненні усі розрахунки та виплати і станом на момент звернення до суду є ліквідоване, при цьому відомості у ЄДР щодо правонаступника відсутні, належним відповідачем по справі є юридична особа на яку покладено виконання функцій ліквідованого органу державної влади Головне управлінняНаціональної поліціїв Полтавськійобласті та Міністерство внутрішніх справ, як орган державної влади відповідальний за ліквідацію та призначення правонаступника Кременчуцького міського управління УМВС України в Полтавські області.

Крім того, варто врахувати той факт, що порушення прав Позивача відбувалося в різні періоди різними установами, зокрема в період:

з25 березня 2002 року по 24 вересня 2015 року Кременчуцьким міським управлінням УМВС України в Полтавській області, правонаступник - Головне управління Національної поліції в Полтавській області) ;

з 25вересня 2015по 11травня 2022року права Позивача порушувалися Ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області.

Тож враховуючи все вищевикладене, суд дійшов до висновку, що єдиним законним та належним способом захисту, ОСОБА_1 , прав, що були порушені незаконними діями посадових осіб МВС України, Кременчуцького міського управління УМВС України в Полтавській області, Ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області є стягнення на користь Позивача матеріальної шкоди у розмірі 2 651 572,60 грн. (Два мільйони шістсот п`ятдесят одна тисяча п`ятсот сімдесят дві гривні 60 копійок) та моральної шкоди у розмірі 20000,00 (Двадцять тисяч гривень).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 17 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, т.ст.10, 12, 13, 76-81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, управління МВС в Полтавській області в особі ліквідаційної комісії про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями - задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 845 734,5 грн. (Вісімсот сорок п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 50 копійок) та моральну шкоду у розмірі 6 470,00 (Шість тисяч чотириста сімдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 1 843 900,70 грн. (Один мільйон вісімсот сорок три тисячі дев`ятсот гривень 70 копійок) та моральну шкоду у розмірі 13 530,00 грн. (Тридадцять тисяч п`ятсот тридцять гривень 00 копійок).

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Материнко