Ухвала

від 27.01.2025 по справі 910/1344/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1344/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Баранець О.М., Кібенко О.Р.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Національної поліції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 (головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Алданова С.О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 (суддя Плотницька Н.Б.)

у справі №910/1344/24

за позовом Національна поліція України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "У.М.Т.К."

про стягнення 246 771,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

Національна поліція України звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "У.М.Т.К." (далі - ТОВ "У.М.Т.К.") про стягнення 246 771,15 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 15.08.2024 у справі №910/1344/24, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 19.12.2024, позов задовольнив частково. Стягнув з ТОВ "У.М.Т.К." на користь Національної поліції України пеню в розмірі 35 271,15 грн, штраф в розмірі 105 750 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 961 грн 25 коп. В іншій частині позову відмовив.

Національна поліція України звернулась 07.01.2025 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/1344/24.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.01.2025 для розгляду справи №910/1344/24 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Баранець О.М., Кібенко О.Р.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина сьома статті 12 ГПК визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 246 771,15 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (302 800 грн), а тому у розумінні ГПК справа №910/1344/24 є малозначною.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.

Як убачається з касаційної скарги, Національна поліція України підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень вказує те, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, оскільки затримка в поставці форменого одягу для забезпечення органів та підрозділів Національної поліції України з метою виконання покладених на неї завдань та повноважень, зокрема, і щодо здійснення заходів з забезпечення публічної безпеки та порядку на деокупованих територіях держави є негативним явищем, що несе загрозу національній безпеці, оскільки Національна поліція України є невід`ємною складовою сектору безпеки і оборони (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК). Також скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених у раніше прийнятих постановах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК)

За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили, що ця справа становить значний суспільний інтерес, а також про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.

Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.

Крім того настання негативних наслідків для скаржника у випадку прийняття оскаржуваних рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК не є доводом, який у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/1344/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної поліції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у справі №910/1344/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

О. Р. Кібенко