Ухвала

від 27.01.2025 по справі 280/275/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відкриття касаційного провадження

27 січня 2025 року

м. Київ

справа №280/275/24

адміністративне провадження №К/990/41405/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Єзерова А.А. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року

у справі №280/275/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайн-Дрінк"

до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вайн-Дрінк" звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 16 жовтня 2023 року №270, №271, №272, №273, №274, №275, №276, №277, №278, №279.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 16 жовтня 2023 року №270, №271, №272, №273, №274, №275, №276, №277, №278, №279.

Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області 29 жовтня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2024 року касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області залишено без руху на підставі статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з несплатою судового збору та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання документа про сплату судового збору у розмірі визначеному законом.

Вказану ухвалу Верховного Суду було вручено представнику відповідача 20 листопада 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610207280669.

25 листопада 2024 року представник відповідача направив до Суду документ про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.

Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.

Таким чином, недоліки касаційної скарги, що стали підставою для залишення касаційної скарги без руху, усунуто відповідачем у повній мірі.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V), частини сьомої статті 8, абзацу 9 частини третьої статті 22 Закону України "Про рекламу" від 03 липня 1996 року №270/96-ВР (далі - Закон №270/96-ВР), частини першої статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року №1023-XII (далі - Закон №1023-XII), підпунктів 9, 10 пункту 6 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №667 (далі - Положення №667).

Скаржник також вказує, що суди першої і апеляційної інстанцій не врахували при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №323/3491/16-а, від 11 серпня 2021 року у справі №323/809/17.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції помилково встановлено, що діяльність відповідача з контрою за дотриманням законодавства про рекламу є видом державного нагляду (контролю), а тому відповідач зобов`язаний дотримуватись вимог Закону №877-V під час здійснення такого нагляду (контрою).

Так, Положенням №667 на Держпродспоживслужбу покладено функції у сфері захисту прав споживачів, зокрема й щодо захисту прав споживачів реклами, в тому числі щодо накладення штрафів на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами.

Таким чином, Держпродспоживслужба та її територіальні органи при здійсненні контролю за дотриманням законодавства про рекламу здійснюють контроль за розповсюдженням саме інформації, а не перевіряють господарську діяльністю рекламодавців, розповсюджувачів та виробників реклами.

Водночас посадовими особами Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області не проводилося заходів державного нагляду (контролю) за діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайн-Дрінк" у розумінні Закону №877-V.

Разом з тим, відповідач не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач не може нести відповідальність за порушення частин третьої і п`ятої статті 8, абзацу 9 частини третьої, частини сьомої статті 22 Закону №270/96-ВР, оскільки вся інформація про алкогольні напої була розміщена на вітрині у торговому залі магазину "Вина світу" за адресою: Полтавська область, місто Полтава, вулиця Соборності, 43, що згідно частини сьомої статті 8 Закону №270/96-ВР, а розміщені позивачем засоби інформування споживача про продукцію не вважаються рекламними, так як розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, в яких цей товар реалізується чи надається споживачам, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці не вважається рекламою.

Відповідач вважає, діяльність позивача з надання інформації у приміщеннях реалізації товару варто кваліфікувати саме за пунктом 15 частини першої статті 1 Закону №270/96-ВР, тобто, в розумінні, що це є рекламна інформація, а не будь-якою іншою інформацією, зокрема, в розумінні частини шостої статті 9 Закону №270/96-ВР.

У касаційній скарзі відповідач також доводить невідповідність аргументів позивача чинному законодавству, спростовує твердження про відсутність наміру формування інтересу у споживача та доводить порушення позивачем абзацу 9 частини третьої статті 22 Закону №270/96-ВР, оскільки на жодному рекламному плакаті/листівці/конструкції у приміщеннях позивача не вбачається дотримання положень законодавства про рекламу, що зафіксовано у протоколах про порушення законодавства про рекламу №189, №191, №194, №195 від 06 вересня 2023 року.

У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №323/3491/16-а зазначено, що певна інформація може бути визнана рекламою тоді, коли вона вказує на конкретну, індивідуально визначену особу або на конкретний, індивідуально визначений товар, із зазначенням найменування, якісні показники, країни походження, виробника тощо.

Відповідач також наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №323/809/17, у якому зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Закону №270/96-ВР реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Частиною шостою статті 9 Закону №270/96-ВР визначено вимоги до змісту наведеної інформації аби така не вважалась рекламною - вивіска чи табличка з інформацією має містити дані про зареєстроване найменування особи, комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, що правомірно використовується цією особою, належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, на якому розміщено власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу до такого приміщення. Місцем розміщення вивіски визнається площа зовнішньої поверхні будинку (фасаду), дверей або вітрини, у разі неможливості розміщення на вказаних місцях - біля входу (в`їзду), де юридична або фізична особа займає приміщення. Також вказаним Порядком передбачено, що вітрина - засклений елемент фасаду, який використовується для експонування продукції, вивіски, таблички, інформації про послуги, що надаються, та про виробника товару або товар. Для підприємницьких товариств - комерційне (фірмове) найменування визначене згідно зі статтею 90 Цивільного кодексу України. Вказана інформація стосовно юридичної або фізичної особи не повинна містити закликів до придбання товару чи послуги, що реалізується суб`єктом.

У касаційній скарзі Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області просить Верховний Суд скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року, з метою з`ясування правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 7 Закону №877-V, частини сьомої статті 8, абзацу 9 частини третьої статті 22 Закону №270/96-ВР, частини першої статті 5 Закону №1023-XII, підпунктів 9, 10 пункту 6 Положення №667 та перевірки необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №323/3491/16-а та від 11 серпня 2021 року у справі №323/809/17.

Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №280/275/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайн-Дрінк" до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень.

2. Витребувати з Запорізького окружного адміністративного суду справу №280/275/24.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

5. Роз`яснити учасникам справи, що у разі не виконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 149 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді А.А. Єзеров

С.М. Чиркін