Рішення

від 28.01.2025 по справі 320/58451/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2025 року м. Київ №320/58451/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Національне антикорупційне бюро України,

про визнання протиправною та скасування постанови,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2024 НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправно прийнято 26.11.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 постанову про закінчення виконавчого провадження. Просить суд задовольнити позов.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2024 року позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

13 грудня 2024 року зазначену позовну заяву було фактично передано судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року відкрито провадження у справі №320/58451/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів. Залучено до участі у справі в якості в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Національне антикорупційне бюро України.

31 грудня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в своєму відзиві зазначає, що державний виконавець діяв межах своїх повноважень та Закону, відповідно позовні вимоги є безпідставними, підстави для задоволення позову відсутні.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень КАС України. У зв`язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Національне антикорупційне бюро України правом на пояснень на позовну заяву не скористалося, хоча про відкриття провадження у справі було повідомлене у відповідності до положень статті 165 КАС України.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року у справі № 640/23825/20 визнано протиправним та скасовано розпорядження директора Національного антикорупційного бюро України Ситника А.С. № 1251-р від 31.08.2020 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » в частині припинення державної служби ОСОБА_1 з 11.09.2020. Визнано протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо працевлаштування ОСОБА_1 . Зобов`язано Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в Національному антикорупційному бюро України, що відповідає її спеціальності, фаху і досвіду. Стягнуто з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за три місяці з дня закінчення строкового договору в розмірі 72 390,93 грн без відрахування (утримання) податків та обов`язкових платежів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року скасовано в частині пунктів 2 і 4 резолютивної його частини, а саме:

« 2. Визнання протиправним і скасування розпорядження Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника А.С. № 1251-р від 31.08.2020 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » в частині припинення державної служби ОСОБА_1 з 11.09.2020.».

« 4. Зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду в Національному антикорупційному бюро України, що відповідає її спеціальності, фаху і досвіду.».

Прийнято в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року залишено без змін.

08 червня 2022 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №640/23825/20.

02 січня 2024 року постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче НОМЕР_1 щодо зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15 січня 2024 року закінчено виконавче провадження у зв`язку із фактичним і повним виконанням рішення суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду визнано протиправною та скасовано постанову від 15.01.2024 Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Національного антикорупційного бюро України залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року залишено без змін.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2024 року відновлено виконавче провадження НОМЕР_1 щодо зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26 листопада 2024 року закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26 листопада 2024 року, позивач звернулася із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Водночас умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII).

Так, відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення

Щодо підстав закінчення виконавчого провадження, то такі визначаються статтею 39 Закону № 1404-VIII.

Зокрема, пунктом 13 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.

При цьому положеннями статті 41 Закону № 1404-VIII встановлено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Отже, однією з підстав для закінчення виконавчого провадження є непред`явлення стягувачем до виконання виконавчого документа у виконавчому провадженні, що було відновлене у зв`язку із скасуванням судом постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, в місячний строк з дня надходження до стягувача постанови виконавця про відновлення виконавчого провадження.

Таким чином, державний виконавець вправі винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі положень пункту 13 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII лише за наявності належних доказів надходження до стягувача постанови про відновлення виконавчого провадження та лише після закінчення місячного строку з дати надходження до стягувача такої постанови, якщо виконавчий документ не було пред`явлено до виконання.

Зі змісту постанови державного виконавця від 26 листопада 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 вбачається, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 у справі №640/23825/20, в порядку вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 14 жовтня 2024 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Крім того, копію постанови про відновлення виконавчого провадження направлено на адресу Київського окружного адміністративного суду з клопотанням про повернення оригіналу виконавчого документа для організації його виконання. Згідно відстеження поштового відправлення за трекінговим реєстраційним номером АТ «УКРПОШТА» (№0600973461890), постанова про відновлення виконавчого провадження отримана Київським окружним адміністративним судом - 21.10.2024. Станом на 26.11.2024 оригінал зазначеного вище виконавчого листа до Відділу не надійшов. З огляду на те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів щодо повернення до Відділу оригіналу виконавчого документа та всупереч вимогам Закону, зазначений виконавчий лист до Відділу не надійшов, виконавче провадження підлягає закінченню.

Матеріалами справи підтверджено, що листом від 02.12.2024 №01-21/12639/24 Київський окружний адміністративний суд повідомив позивача, що виконавчий лист, виданий Окружним адміністративним судом м. Києва 08.06.2022 по справі №640/23825/20 направлено на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вихідним листом №640/32277/21/12748/2024 від 26.11.2024 поштовим відправленням №0600987265555. Відповідно до трекінгу веб-сайту АТ «Укрпошта» вказане поштове відправлення отримано 29 листопада 2024 року.

Також слід зазначити, що з системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що державний виконавець зобов`язаний вчинити всі заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення. Прийняттю державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження мають передувати певні дії відносно боржника, послідовність яких визначена Законом №1404-VІІІ.

Отже, лише після здійснення всіх необхідних заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду, державний виконавець має можливість винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

А тому, ураховуючи наведене, суд доходить висновку про неправомірність та передчасність постанови державного виконавця від 26 листопада 2024 року про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.

Згідно з частинами другою - четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Водночас у рекомендаціях, викладених у висновку Консультативної ради європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» (Висновок №13 (2010) Консультативної ради європейських суддів щодо ролі суддів у виконанні судових рішень CCJE (2010)2 Final м. Страсбург, 19.11.2010) зазначено, що на заключному етапі саме суддя повинен вжити всіх можливих заходів, щоб забезпечити виконання рішення.

Між тим, у цій справі позивач просить суд визнати протиправним закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Григорян О.Г. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд зазначає, що дії щодо закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 виразились у прийнятті постанови від 26 листопада 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 по виконавчому листу №640/23825/20 старшого державного виконавця Григорян О.Г. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Ураховуючи зазначене, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є скасування постанови від 26 листопада 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 по виконавчому листу №640/23825/20 старшого державного виконавця Григорян О.Г. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки жодного правового значення для правильного вирішення справи не мають.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1 211,20 грн згідно платіжної інструкції від 05.12.2024, згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.

Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1 211,20 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26 листопада 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.