Постанова

від 23.04.2025 по справі 320/58451/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/58451/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.

за участі:

секретар с/з Кващук Т.А.

позивач ОСОБА_1

пр-к відповідача Черноштан В.В.

пр-к третьої особи Чуприна О.О.

пр-к третьої особи Івашко О.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Національне антикорупційне бюро України про визнання протиправною та скасування постанови, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Національне антикорупційне бюро України в якому просила суд, визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.11.2024 НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправно прийнято 26.11.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26 листопада 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.

Не погодившись з рішенням суду, Міністерство юстиції України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що закінчення спірного виконавчого провадження є правомірним.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 квітня 2025 року.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Також, третьою особою Національним антикорупційним бюро України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відстоює позицію про те, що виконавче провадження було закінчено правомірно.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Позивач у судовому засіданні повністю заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представники Національного антикорупційного бюро України вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

У судове засідання відповідач-2 не з`явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином.

Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2022 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист №640/23825/20.

За рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року у цій справі, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо працевлаштування ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Національне антикорупційне бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху;

- стягнуто з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за три місяці з дня закінчення строкового договору в розмірі 72 390,93 грн. без відрахування (утримання) податків та обов`язкових платежів.

02 січня 2024 року постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче НОМЕР_1 щодо зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15 січня 2024 року закінчено виконавче провадження у зв`язку із фактичним і повним виконанням рішення суду.

Разом з тим, рішенням Київського окружного адміністративного суду визнано протиправною та скасовано постанову від 15.01.2024 Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Національного антикорупційного бюро України залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2024 року відновлено виконавче провадження НОМЕР_1 щодо зобов`язання Національного антикорупційного бюро України працевлаштувати ОСОБА_1 в Національному антикорупційному бюро України або іншому державному органі, підприємстві, установі чи організації відповідно до її фаху.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26 листопада 2024 року закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 3 Конституції України Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з приписами статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 3, 10, 14, 22 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

За змістом частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Згідно зі статтею 41 Закону №1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 у справі №640/23825/20, в порядку вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 14 жовтня 2024 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Крім того, копію постанови про відновлення виконавчого провадження направлено на адресу Київського окружного адміністративного суду з клопотанням про повернення оригіналу виконавчого документа для організації його виконання.

Згідно відстеження поштового відправлення за трекінговим реєстраційним номером АТ «УКРПОШТА» (№0600973461890), постанова про відновлення виконавчого провадження отримана Київським окружним адміністративним судом - 21.10.2024.

Станом на 26.11.2024 оригінал зазначеного вище виконавчого листа до Відділу не надійшов, що стало підставою для винесення державним виконавцем постанови від 26 листопада 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.

З огляду на правове регулювання, окреслене нормами частини другої статті 19 Конституції України, частинами першою, другою статті 18, пункту 13 частини першої статті 39, статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у контексті спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що непред`явлення судом у місячний строк з дня надходження постанови державного виконавця про відновлення виконавчого провадження виконавчого листа є підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що виконавчий лист був повернутий державним виконавцем до суду, а не стягувачу, отже повторно пред`явити виконавчий лист до виконання стягувач можливості не мала.

Крім того, з матеріалів справи вбачається і відповідачем не заперечується, що копія постанови про відновлення виконавчого провадження від 14.10.2024, згідно з трекінгом Укрпошти, доставлена на адресу Київського окружного адміністративного суду 21.10.2024.

Наразі, належних доказів вручення вказаного поштового відправлення (поштова картка повідомлення про вручення) Київському окружному суду саме 21.10 .2024 року відповідачем не надано. Роздруківка трекінгу відслідковування поштового відправлення не є беззаперечним доказом дати вручення його адресату.

Отже, твердження апелянта, що перебіг місячного строку, відповідно до ст.41 Закону №1404-VIII, розпочався з 22.10.2024 є необґрунтованими та до уваги судом не приймаються.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що виконавчий лист Київським окружним адміністративним судом направлено на адресу державної виконавчої служби 26.11.2024 поштовим відправленням №0600987265555 та відповідно отримано 29 листопада 2024року.

Колегія суддів враховує, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

На основі аналізу встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 08 червня 2022 року виконавчого листа у справі №640/23825/20, рішення суду залишається досі невиконаним, а закінчення виконавчого провадження з виконання цього виконавчого листа неодноразово було предметом судового оскарження.

Наведене свідчить про те, що держава в особі своїх органів (органу виконавчої служби; боржника за виконавчим документом; Київського окружного адміністративного суду), створюючи умови для зволікання з виконанням рішення національного суду, ставить під загрозу дотримання з боку України взятих на себе зобов`язань, зокрема, статті 6 Конвенції.

З огляду на такі обставини і міркування, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, незважаючи на її формальну відповідність вимогам національного законодавства, не може залишатись у силі.

За правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на відсутність в оскаржуваній постанові державного виконавця про закінчення виконавчого провадження такої ознаки як протиправність, належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача є саме скасування такої постанови.

Цей висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №653/2554/17, від 01.06.2023 у справі № 120/2061/22-а.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та вмотивоване рішення.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 23.04.2025р.)