Ухвала

від 16.01.2025 по справі 641/1158/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа: № 641/1158/23 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1

Провадження: № 11-кп/818/623/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: продовження запобіжного

заходу обвинуваченому

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме прокурора, належним чином повідомленого про розгляд справи, від якого надійшла заява про розгляд справи без нього, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 12 2024 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вказаною ухвалою суду, клопотання прокурора задоволено та продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 16 лютого 2025 року включно.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 12 2024 року та постановити нову ухвалу про застосування щодо нього більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, а саме цілодобового домашнього арешту чи визначення суми застави.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо нього жодний ризик, передбачений ст. 177 КПК України не доведений.

Вказує, що у суду немає жодних доказів щодо його бажання своїми діями нанести шкоду суспільству, а сам ОСОБА_6 став жертвою обставин.

Крім того, вказує, що він є інвалідом з прогресуючою хірургічною травмою, а також дуже тяжким емоційним станом, пов`язаним з триманням під вартою.

Зазначив також про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, а саме матері пенсійного віку.

Позиції учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили про їх задоволення.

Прокурор у кримінальному провадженні про дату та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останнього не надходило. На особистій участі не наполягав.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвалисуду за відсутності прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч. 3 ст. 114-2 КК України, одне з яких є особливо тяжким за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні у тому числі особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.

Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_6 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету уникнення від кримінальної відповідальності.

Крім того, враховуючи відсутність у обвинуваченого офіційного працевлаштування, а також наявність попередніх судимостей не можна виключати можливість продовження вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення чи вчинення нового.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Як вбачаєтьсяз клопотанняпро продовженнязапобіжного заходуу видітримання підвартою стосовно ОСОБА_6 ризики,передбачені п.п.1,5ч.1ст.177КПК України,не зменшилися,при цьомусторона обвинуваченнянадала оцінкупротиправності дій,скоєних обвинуваченим,суворості покарання,у разідоведення йоговинуватості,відомостям,які характеризуютьособу обвинуваченого,навівши підстави,які вказуютьпро необхідністьпродовження строкудії обраногораніше запобіжногозаходу.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_6 , враховуючи, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення вчинені проти основ національної безпеки України, в умовах воєнного стану, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.

Що стосується посилання ОСОБА_6 на незаконність продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою через відсутність доказів його вини у вчиненні інкримінованих дій, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.

Твердження обвинуваченого про те, що він має міцні соціальні зв`язки, а саме матір пенсійного віку, на думку колегії суддів не є безумовними підставами для зміни останньому запобіжного заходу, оскільки вказані факти не стали стримуючими факторами при вчиненні ним злочинної діяльності, у зв`язку з чим не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Посилання обвинуваченого на наявність у нього певного захворювання, на думку колегії суддів не є обов`язковою підставою для пом`якшення останньому запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6 позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв`язку із хронічними захворюваннями, його перебування в умовах СІЗО.

Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення його права, шляхом ненадання йому медичної допомоги матеріали справи не містять.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.

Крім того, з огляду на положення ч.6 ст.176 КПК України та введення воєнного стану в Україні, колегія суддів позбавлена можливості застосувати до обвинуваченого, який підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку обвинуваченого є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на більш м`який.

Разом зтим,колегія суддів,дотримуючись положеньКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6 якої гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, вважає за необхідне наголосити на тривалості розгляду судом першої інстанції кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , що може призвести до порушення вищевказаних положень Конвенції та процесуальних прав учасників процесу.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 12 2014 року про продовження щодо обвинуваченого за ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 114-2 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 16 02 2025 року, включно, - залишити без змін.

Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.

Звернути увагу суду першої інстанції на надто тривалий термін розгляду даної справи в суді, що може призвести до безпідставного затягування судового процесу та, як наслідок, суттєвого порушення процесуальних прав учасників на справедливий розгляд та вирішення справи у розумні строки і може свідчити про низький рівень організації судочинства суддею.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.

Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4