Ухвала

від 23.01.2025 по справі 953/9992/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/9992/24 Головуючий 1 інстанції Колесник С.А.

Провадження № 11-сс/818/157/25 Головуючий апеляційної інстанції Курило О.М.

Категорія: обрання запобіжного заходу щодо підозрюваної

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23січня2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді Курила О.М., суддів Люшні А.І. та Гєрцика Р.В., при секретареві Болотові О.О., без участі прокурора, з участю захисника підозрюваної ОСОБА_1 адвоката Субочева С.Ю., без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме прокурора та самої підозрюваної ОСОБА_1 , належним чином повідомлених про розгляд справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи без них, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника підозрюваної ОСОБА_1 адвоката Субочева С.Ю. на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 13 01 2025 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області майора поліції Багрянцева В.В.по кримінальному провадженню №12024220000000452 від 05 04 2024 та застосовано щодо підозрюваної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 13 березня 2025 року включно, без визначення застави.

Вимоги апеляційної скарги, з узагальненими доводами особи, яка її подала.

На вищевказану ухвалу слідчого судді захисник підозрюваної ОСОБА_1 адвокат Субочев С.Ю. подав апеляційну скаргу, яка містить прохання про скасування ухвали та про постановлення нової, якою, на думку апелянта, слід змінити запобіжний захід стосовно його підзахисної з тримання під вартою на більш м`який, не пов`язаний із позбавленням волі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що в ухвалі слідчого судді не було зазначено якими саме доказами обумовлено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і не вказано чому більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваною покладених на неї обов`язків.

Наголошує на тому, що стороною обвинувачення не було надано жодних належних та допустимих доказів, які давали б підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Вказує, що ОСОБА_1 є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІгрупи, має на утриманні матір ОСОБА_2 , 1941 р.н., яка не здатна до самостійного самообслуговування та пересування. Крім того, звертає увагу на те, що підозрювана має постійне та єдине місце проживання.

При цьому просить врахувати, що ОСОБА_1 сприяла проведенню слідчих дій, добровільно надавала запитувані речі та документи, мобільні пристрої тощо.

Апелянт не погоджується з доказами, які стороною обвинувачення було долучено до клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки, на його думку, вони є сумнівними та не відповідають ознакам, визначеним ст.98 КПК України.

На підставі цього захисник просить дослідити долучені до клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу протоколи НСРД на предмет їх обґрунтованості. Також апелянт просить прийняти та дослідити докази сторони захисту, які долучені ним до апеляційної скарги.

Зазначає, що ОСОБА_1 не була затримана одразу після вручення їй повідомлення про підозру та клопотання про застосування запобіжного заходу, її не було обмежено у пересуванні чи в інших правах, свободах.

У зв`язку з цим вказує, що сторона захисту не погоджується з повідомленням про підозру, вважаючи її необґрунтованою.

Позиції учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні брав участь захисник підозрюваної адвокат Субочев С.Ю., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Підозрювана та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Від підозрюваної жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, не надходило. На особистій участі підозрювана також не наполягала. В своїй апеляційній скарзі захисник просив про проведення судового засідання без участі підозрюваної у зв`язку з її станом здоров`я та віком.

До початку судового засідання від прокурора Ісмаілова Е.Н. надійшла заява про проведення розгляду апеляційної скарги без його участі. Разом з цим у заяві міститься прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги у зв`язку з її необґрунтованістю.

Беручи до уваги те, що захисник не заперечував проти проведення розгляду апеляційної скарги без участі підозрюваної та прокурора, а також те, що останні про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, але на особистій участі не наполягали, враховуючи вимоги ч.4 ст. 405, ч.2 ст.422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвалислідчого судді за відсутності підозрюваної та прокурора.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, доводи захисника підозрюваної, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення слідчого судді є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що в СУ ГУ НП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024220000000452 від 05 05 2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України.

В ході проведення досудового розслідування встановлено громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якого в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше червня 2024 року (більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), виник злочинний умисел спрямований на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, шляхом сприяння особам призовного віку, уникнути призову під час мобілізації та як наслідок ухиленню від виконання конституційного обов`язку захищати Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність.

З цією метою ОСОБА_3 , розуміючи, що вчинення вказаного кримінального правопорушення потребує значних зусиль та часу, у невстановлений досудовим розслідуванням час підшукав та вступив у злочинну змову з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , при цьому розподіливши ролі наступним чином: ОСОБА_3 координує дії вищевказаних осіб, розподіляє грошові кошти між вказаними особами; ОСОБА_4 займається підшуканням осіб призовного віку, які мають умисел на незаконне уникнення призову під час мобілізації, а також на незаконне перетинання державного кордону України; ОСОБА_1 та ОСОБА_5 використовуючи свої зв`язки та вплив на працівників закладів охорони здоров`я, розташованих на території м.Харкова та Харківської області, допомагають особам призовного віку у проходженні фіктивного лікування та отриманні підроблених медичних документів.

Так, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , розуміючи вказані вище положення чинного законодавства України, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, вирішили вчиняти дії спрямовані на створення реальних перешкод законній діяльності Збройним Силам України та іншим військовим формуванням, в частині їх обов`язку з підтримання належної мобілізаційної готовності, тобто у сприянні особам призовного віку в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, шляхом організації проходження вказаними особами фіктивного лікування у медичних закладах м.Харкова та Харківської області, з метою подальшого отримання ними статусу інваліда.

У невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше червня 2024 року, до ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо сприяння останньому в отриманні статусу інваліда ІІ групи з метою уникнення в подальшому призову під час мобілізації, оскільки є особою, що підлягає мобілізації.

Далі ОСОБА_4 , діючи відповідно до раніше розробленого злочинного плану, отримав від ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 5000 доларів США та документи, що підтверджують особу останнього, які в подальшому передав ОСОБА_3 з метою організації проходження ОСОБА_6 фіктивного обстеження та лікування у медичних закладах.

У свою чергу ОСОБА_3 , дотримуючись злочинного плану, розподіливши між всіма учасниками вищевказані грошові кошти, надав вказівку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про необхідність проходження ОСОБА_6 фіктивного обстеження та лікування, отриманні підроблених медичних документів та набуття останнім статусу інваліда ІІ групи.

В подальшому протягом червня-жовтня 2024 року ОСОБА_6 , діючи за вказівками ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , проходив фіктивне обстеження та лікування у медичних закладах м.Харкова та Харківської області, за результатами яких отримав фіктивну медичну документацію.

16 09 2024 ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_3 , що на теперішній час не має можливості у дотриманні раніше досягненої домовленості щодо отримання ОСОБА_6 статусу інваліда ІІ групи, однак є можливість в отриманні статусу інваліда ІІІ групи.

Продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, ОСОБА_3 , зустрівшись з ОСОБА_4 , повідомив останньому про вищевказані обставини та попросив узгодити це з ОСОБА_6 .

В свою чергу ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, зателефонував ОСОБА_6 та погодив з останнім позицію щодо отримання ним статусу інваліда ІІІ групи, на що останній за результатами розмови надав свою згоду.

Таким чином, ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , у зазначений вище період часу здійснив дії спрямовані на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, що полягало у сприянні особам призовного віку в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, основними складовими взаємозв`язаними ознаками та мотивами якого є: спеціальний антидержавницький мотив - вчинення діяння на шкоду інтересам України; мета - підрив обороноздатності України в умовах воєнного стану; вчинення злочину в особливий період, який згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» та ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав з моменту оголошення рішення про мобілізацію та з моменту введення воєнного стану в Україні 24 02 2022; умисне перешкоджання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які є органами військового управління, що забезпечують армію кваліфікованими кадрами, шляхом призову громадян на військову службу на виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території, що передбачено п.1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 02 2022 №154; умисні дії, спрямовані на перешкоджання законній діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки свідчать про протиправне злочинне діяння проти основ національної безпеки України.

13 01 2025 о 10:45 год. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України, тобто у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період,вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Враховуючи це,цього ждня,а саме13012025до Київськогорайонного судум.Харкованадійшло клопотанняслідчого СУГУНП вХарківській областімайора поліціїБагрянцева В.В.,погоджене зпрокурором відділуХарківської обласноїпрокуратури ІсмаіловимЕ.Н.про застосуваннядо підозрюваної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,запобіжного заходуу видітримання підвартою вДУ «Харківськийслідчий ізолятор»,строком на60днів,без визначеннярозміру застави,зпосиланням на обґрунтованість повідомленої останній підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України,та наявність ризиків, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів слідчий вважав неможливим.

В обґрунтування підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого їйкримінального правопорушення, слідчий послався на зібрані під час досудового розслідування матеріали, як окремо, так і всі у сукупності, а саме: протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо відео контроль особи від 16 07 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж 16 07 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж 07 11 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж 07 11 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж 07 11 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж 07 11 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж 07 11 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо контроль особи від 20 09 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо контроль особи від 18 11 2024; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії спостереження за особою від 18 11 2024.

Задовольняючи клопотання слідчого та обираючи підозрюваній запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя вважав обґрунтованою підозру, повідомлену ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, яка підтверджена зібраними під час досудового розслідування доказами, наданими до суду та доведеними наявність ризиків, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.177 КПК України.

Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з такими висновками слідчого судді, зокрема щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та існування ризиків передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Так, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.177 КПК України, якими слідчий обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваної під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваної та обставин кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а відповідно до вимог п.4 ч.2 ст. 183 КПК України тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Виходячи з відомостей щодо особи підозрюваної, зокрема, враховуючи повідомлену ОСОБА_1 підозру увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.28ч.1ст.114-1 КК України, яке є тяжким злочином і за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від п`яти до восьми років, не виключена можливість переховування підозрюваної від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за вчинене.

Поряд цим, враховуючи те, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке спрямоване проти основ національної безпеки, а на даний час не всі ділянки державного кордону України перебувають під контролем української влади, не виключена можливість переховування останньої на території рф або на тимчасового окупованій території.

Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки той факт, що у разі засудження ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення як основне покарання їй судом може бути призначене позбавлення волі на тривалий термін, що може свідчити про неналежну процесуальну поведінку підозрюваної у майбутньому, чим остання може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, в тому числі перешкоджати здійсненню досудового розслідування, яке триває, або швидкому та об`єктивному судовому розгляду.

Крім того, судом першої інстанції вивчалась можливість застосування стосовно ОСОБА_1 більш м`якого або альтернативного запобіжного заходу, але з посиланням на ч.6 ст.176 КПК України та ч.ч.3, 4 ст.183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що у цьому кримінальному провадженні існує суспільний інтерес, пов`язаний з особливою вразливістю публічних інтересів в період дії воєнного стану та необхідністю захисту національної безпеки держави у зв`язку з невиправданою збройною агресією рф проти України, її посяганням на суверенітет та територіальну цілісність України, оскільки кримінальне правопорушення, вчинення якого інкримінується підозрюваній, відносяться до тих, які посягають на основи національної безпеки України, тому було вирішено обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою та не визначати розмір застави у цьому випадку.

З таким висновком погоджується і апеляційний суд.

У зв`язку з викладеним застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки більш м`який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,4 ч.1 ст.177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно зі сформованою практикою Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються підозрюваній, а саме того, що вона підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, яке спрямоване проти основ національної безпеки України та є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний ладв умовах воєнного стану,що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи, яка його вчинила, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».

Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник підозрюваної стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні слідчого спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення слідчим суддею обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.

Що стосується посилання захисника на те, що ОСОБА_1 сприяла проведенню слідчих дій, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.

В апеляційній скарзі захисник також наводить доводи з приводу безпідставності застосування щодо підозрюваної запобіжного заходу у виді тримання під вартою у зв`язку з тим, що докази у вказаному кримінальному провадженні є сумнівними, на його переконання, не відповідають ознакам, визначеним ст.98 КПК України, проте, виходячи зі стадії процесу досудового розслідування, колегія суддів не може взяти їх до уваги, оскільки дослідження вказаних питань можливо лише під час розгляду справи по суті, в тому числі наявності та відсутності підстав, які виключають кримінальну відповідальність, а також дослідження доказів з приводу їх належності, процесуальної допустимості та достатності для вирішення питання щодо винуватості або не винуватості підозрюваної в цьому кримінальному провадженні.

Твердження захисника про те, що підозрювана є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІгрупи, має на утриманні матір ОСОБА_2 , 1941 р.н., яка не здатна до самостійного самообслуговування та пересування; має постійне та єдине місце проживання, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ці обставини, виходячи із доводів апеляційної скарги, існували і на час подій, які інкримінуються ОСОБА_1 , і вони не стали стримуючим фактором для останньої при вчиненні протиправного діяння.

Тим більше, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.

Доводи, які полягають у тому, що у ОСОБА_1 є захворювання, на думку колегії суддів, не є обов`язковою підставою для зміни останній запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що підозрювана позбавлена можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв`язку із хронічними захворюваннями, перебування підозрюваної в умовах слідчого ізолятора.

Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування підозрюваної в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв від ОСОБА_1 про порушення її права шляхом ненадання їй медичної допомоги матеріали справи не містять.

З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, слідчий суддя постановив рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.

Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст.370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її зміни чи скасування на цьому етапі досудового розслідування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 13 01 2025 року про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 13 03 2025 року включно, без визначення застави, - залишити без змін.

Апеляційну скаргу захисника підозрюваної, - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст. 424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Судді

О.М. Курило А.І. Люшня Р.В. Гєрцик