Постанова

від 28.01.2025 по справі 149/2089/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/2089/24

Провадження № 22-ц/801/320/2025

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гончарук-Аліфанової О.Ю., повний текст якого складено 19 листопада 2024 року

у справі №149/2089/24

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до ОСОБА_2 (відповідач)

за участі Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області (третя особа)

про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторони перебували у зареєстровану шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_3 .

З 2013 року дитина проживає разом із ним та перебуває на його утриманні. З того часу відповідач життям доньки не цікавилась та не виявляла будь-якого бажання приймати участь у її вихованні. Стверджує, що дочка не має жодних почуттів до матері, оскільки не питає про неї, не цікавиться її життям. Натомість у нього х дочкою гарні , доброзичливі стосунки.

За вказаних обставин просив позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням, 20 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд безпідставно вважав відсутність безспірних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання обов`язків щодо виховання дитини. Суд не взяв до уваги, що відповідач ще із 2013 року самоусунулась від виховання дочки, тоді як її участь у житті дівчинки повинна бути присутня кожного дня.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзиви на апеляційну скаргу суду учасниками справи не подані, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 06 січня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Клопотання представника відповідача - адвоката Липень С.В. про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає, так як її відкладення може призвести до порушення процесуальних строків розгляду апеляційним судом зазначеної справи, про продовження яких адвокат не просить.

Від представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області суду надійшла заява про розгляд справи в її відсутність, під час вирішення справи покладаються на розсуд суду.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі по 03 червня 2010 року та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2015 року ОСОБА_1 звільнено від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , 2007 року народження (а.с. 8).

Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 13 листопада 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заборгованість по аліментам ОСОБА_2 станом на квітень 2024 року становить 32 295,66 грн. При цьому періодично відповідачкою вносяться кошти на погашення заборгованості. Наявність заборгованості відповідачки за аліментами підтверджується також розрахунком станом на 01 листопада 2024 року.

Відповідно до довідки голови вуличного комітету Карнаух П. Г., завіреної ЦНАП Хмільницької міської ради, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 разом із своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_4 , 2007 року народження, з 2013 року виховує доньку самостійно.

Разом з тим, інформація, зазначена у довідці спростовується наданим позивачем актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого у приміщенні проживають та зареєстровані позивач ОСОБА_1 , його донька ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 , що підтвердив також позивач в судовому засіданні. У будинку створено всі належні умови для проживання та розвитку ОСОБА_4 .

Згідно довідки директора Ліцею № 1 м. Хмільника О. Петрика № 01-27/90 від 14 травня 2024 року, ОСОБА_4 навчається в 10-Б класі Ліцею № 1 м. Хмільник Вінницької області. Мати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 участі у вихованні доньки не приймає, батьківські збори не відвідує.

Разом з тим згідно довідки № 01-27/126 07 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 протягом 2014-2018 років приходила в школу до своєї доньки ОСОБА_4 , 2007 року народження, та відвідувала шкільні заходи .

Згідно відповіді на адвокатський запит № 01-23/1277 від КНП "Хмільницький центр первинної медико-санітарної допомоги", при зверненні для отримання амбулаторної медичної допомоги дитині ОСОБА_4 , 2007 р. н., дитиною опікувались бабуся або тато.

Згідно довідок "ХЦПМСД" ХМР ОСОБА_2 за медичною допомогою протягом 5 років не зверталась, на обліках в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Відповідно до довідки-характеристики від 24 вересня 2024 року старости Великомитницького старостинського округу Т.Шкатюк, ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується посередньо, в громадських місцях поводиться пристойно, скарг не надходило.

Згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 зарахований в запас, дані оновив, підлягає повторному медичному переосвідуванню 29 листопада 2027 року.

Рішенням виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області № 772 від 30 жовтня 2024 року затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як слідує з тексту висновку, мотивами його прийняття стала наявність заборгованості відповідачки за аліментами, тривале проживання дитини з батьком, довідка ліцею № 1 від 14 травня 2024 року, посередня характеристика відповідачки, відсутність спілкування матері з дитиною з 2013 року, відсутність умов проживання для дитини у відповідачки.

Позиція апеляційного суд у

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Колегія суддів враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Окремо слід звернути увагу на положення частини 6 статті 19 СК України стосовно того, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області від 30 жовтня 2024 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, ґрунтується фактично на мотивах позовної заяви ОСОБА_1 про позбавлення батьків прав з описом усіх тих же обставин на які він посилається.

Поряд з цим, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, висновок не містить даних зібраних самим органом опіки та піклування, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків. Отже, з висновку не вбачається, чи були з`ясовані причини, з яких відповідач, бажаючи спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, не виконувала своїх обов`язків.

Виходячи з положень частин шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування матір`ю дитини своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з її боку загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав, лише зазначено, що вказане не буде мати негативного впливу на дитину з огляду на її ставлення до матері.

А тому колегія суддів вважає, що орган опіки та піклування дійшов передчасного висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до своєї дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Як неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний Суд, сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та в сукупності.

Належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції під час розгляду справи у присутності представника органу опіки та піклування заслухав думку неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , яка повідомила, що відчуває образу на матір через те, що її було недостатньо в її житті. А також вважає, що у разі мобілізації батька, матір не зможе про неї подбати.

При цьому вона підтвердила, що з 2013 року спілкувалась і з матір`ю, і з дідусем по материнській лінії, отримувала коштів від матері, коли вона до неї зверталась.

Зазначене свідчить про те, що матір не втратила інтересу до дитини. Між матір`ю і дитиною не склалися відносини, які б свідчили про фактичну втрату сімейного зв`язку і неможливість його відновлення.

А тому колегія суддів вважає вірним неврахування судом першої інстанції думки неповнолітньої ОСОБА_4 щодо можливості позбавлення її матері батьківських прав.

Апеляційний суд зазначає, що образа дитини на матір не може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки неповнолітня дитина є вразливою до певних ситуацій та маніпуляцій зі сторони дорослих, а тому слід враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого ставлення в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Крім того, та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Наявність заборгованості відповідача зі сплати аліментів, також не є підставою для позбавлення її батьківських прав, при цьому суд враховує періодичні платежі відповідачки на погашення заборгованості.

Як встановлено у справі та не заперечується сторонами з народження до 2013 року дитина проживала з матір`ю, пізніше, за взаємною згодою батьків, в інтересах дитини стала проживати з батьком. Матір періодично відвідувала школу, заходи за участю доньки, показами ОСОБА_3 підтверджено спілкування з матір`ю, спільне проведення часу, відвідування дідуся по материнській лінії, отримання від матері грошових коштів коли вона до неї зверталась.

Докази про антисоціальний, аморальний спосіб життя ОСОБА_2 , зловживання алкоголем матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції вірно обґрунтував відмову у прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання позову, оскільки за своїм змістом, а також озвученими в суді першої інстанції мотивами написання такої заяви, вона не є визнанням позову, оскільки підставою її подання стало не визнання відповідачем неналежного виконання нею батьківських обов`язків, а інші мотиви, які стосуються мобілізаційного процесу в державі.

Колегія суддів погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що протягом тривалого часу, зокрема, із 2013 року позивач не звертався до суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , яка саме з того часу, як стверджує позивач, самоусунулась від виконання батьківських обов`язків щодо дочки, подав позов за рік до повноліття дитини, під час мобілізаційного процесу.

Отже, у цій справі судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, а відтак колегія суддів вважає про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, передбачених частиною 2 статті 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо сина.

А тому суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

За вказаних підстав порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 листопада 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В. Матківська

В.В. Сопрун