Постанова

від 20.01.2025 по справі 465/10430/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/10430/23 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/811/2941/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Салата Я.І.

З участю:позивача ОСОБА_1 та його представників: ОСОБА_2 ,адвоката Кавецького О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №465/10430/23 за апеляційною скаргою КНП «Стоматологічна поліклініка №4» на рішення Залізничного районного сулду м.Львова від 06 вересня 2024 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4», за участі третьої особи Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувсядо судуз позовом до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4»про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що 30 листопада 2023 року, наказом №259-к генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4», позивач звільнений з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом. Однак в період, що зазначений як прогул, він перебував в відпустці, початок якої він завчасно погодив з керівником відділу. Відтак, є всі підстави для поновлення його на роботі, а також, виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано наказ №259-к від 30 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 , на підставі п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з прогулами.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога-терапевта Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» з 01 грудня 2023 року.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59 851 /п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят одну/ гривню 77 копійок,відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» на користь держави судовий збір в розмірі 3633 /три тисячі шістсот тридцять три/ гривні 60 копійок.

Рішення оскаржив представник КНП «Стоматологічна поліклініка №4» Сивуляк Н.Б. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не погоджується з рішенням. Звертає увагу, що згідно з графіком відпусток позивачу була передбачена відпуска у вересні 2023 року, однак він просив надати таку з 23 жовтня 2023 року, тому відпустка позивачу згідно його заяви від 29 вересня 2023 року, яка була зареєстрована 02 жовтня 2023 року не була погоджена. Після 23 жовтня 2023 року позивач не вийшов на роботу, про що були складені відповідні акти від 03.11.2023, від 06.11.2023 та від 07.11.2023. Згідно з актом №22/11/2023 в кабінеті генерального директора лікар-стоматлог ОСОБА_1 відмовився надати пояснення та документи, що підтверджують та виправдовують його тривалу відсутність на роботі. 08 листопада 2023 року позивачу на домашню адресу скеровано рекомендований лист з пропозицією протягом п`яти днів надати пояснення щодо тривалої відсутнсті на роботі, однак відповіді роботодавець не отримав. 28 листопада 2023 року комісія з розслідування причин відсутності працівника на роботі , за результатами службового розслідування та на підставі зібраних доказів зробила висновок, що лікар стоматолог ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин, що є прогулом, а тому в акті №28/11/2023 року надала пропозицію розірвати з ОСОБА_1 трудовий договір на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Вважає помилковим критичне ставлення суду до актів та доповідних записок, оскільки такі складені відповідно до вимог п.5.11. ДСТУ 4163:2020. З приводу наявності в акті №22/11/2023 підпису адвоката Заремби В, зазначає, що адвокатське об`єднання «В єдності сила» надавало відповідачу юридичні послуги, а тому вважає, що акт є законним та підписаним належними представниками КНП «Соматологіна поліклініка №4» . Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

16 жовтня 2024 року третя особа- Західне міжрегіональне управління державної служби з питань праці надало пояснення на апеляційну скаргу. У поясненні зазначає, що 12.12.2023 року Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці проведено позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі перевірки на предмет додержання законодавства про працю у КНП «Стоматологічна поліклініка №4» з урахуванням обмежень , визначених частиною першою ст.16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Під час проведення перевірки встановлено, що позивачу не надано відпустку за його заявою від 29.09.2023 року та не надано документального підтвердження про те, що адміністрацією КНП «Стоматологічна поліклініка №4» прийнято рішення про відмову у наданні відпустки за заявою ввід 29.09.2023 року , згідно з ч.2 ст,12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з яким позивача ознайомлено. Разом з тим, адміністрацією КНП «Стоматологічна поліклініка №4» не надано розпорядчого документу про надання позивачу відпустки за заявою від 29.09.2023 року. Зазначає, що в ході перевірки також встановлено, що позивач не був ознайомлений з графіком відпусток, а також поліклінікою не надано документального підтвердження про письмове повідомлення ОСОБА_1 про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. За результатами перевірки складено акт, видано припис про усунення виявлених порушень. Просять суд прийняти законне і обґрунтоване рішення.

23 жовтня 2024 року представник позивача-адвокат Кавецький О.Я. подав відзив на апеляційну скаргу . У відзиві зазначає, що рішення суду є законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що суперечать закону. Відповідачем не надано належних і допустимих доказів ,які б свідчили про встановлення факту відсутності позивача на роботі без поважних причин та дотримання відповідачем законодавства про працю, доказів про прийняття рішення про відмову у наданні відпустки, доказів ознайомлення позивача з графіком відпусток , табеля обліку робочого часу. Правильним є висновок суду про те, що акти складені комісією поза межами визначеного розпорядженням періоду. Не надано доказів того, чи мала повноваження головна медична сестра Копцюх Л.П. здійснювати перевірку лікаря стоматолога на робочому місці. Звертає увагу, що порушення трудового законодавства відповідачем встановлені Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці , про що складень відповідний акт , який відповідач не оскаржував. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник КНП «Стоматологічна поліклініка №4» в судове засідання не з`явився, хоч відповідач належним чином повідомлений про дату, часу і місце судового засідання, що стверджується довідкою про доставку електронного документу.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представників ОСОБА_2 і адвоката Кавецького О.Я. на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Судом встановлено такі обставини.

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» від 02 березня 2023 року №41-к, виконання обов`язків генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» доручено медичному директору Паєнкові А.М. (а.с.15).

Плозивач ОСОБА_1 працював у КНП «Стоматологічна поліклініка №4» на посаді лікаря-стоматолога терапевта.

02 жовтня 2023 року, за вх. №529 було зареєстровано заяву ОСОБА_1 , від 29 вересня 2023 року, адресовану на ім`я в.о. генерального директора А.Паєнка про надання ОСОБА_1 чергової відпустки тривалістю 24 календарні дні та додаткової відпустки тривалістю 7 календарних днів з 23 жовтня 2023 року, у зв`язку з перенесеною операцією заміни колінного суглобу. Заява погоджена завідуючим відділенням Р.Білоус.(а.с.234)

Згідно з графіком відпусток лікарів 1-го терапевтичного відділення за 2023 рік, позивачу ОСОБА_1 визначено період відпустки - вересень, однак, його підпис у вказаному графіку відсутній (а.с.232-233).

26 жовтня 2023 року головна медична сестра Л.Копцюх, подала на ім`я в.о. генерального директора А.Паєнка доповідну записку про те, що лікар-стоматолог-терапевт ОСОБА_1 , з 23 жовтня 2023 року по 26 жовтня 2024 року, - відсутній на роботі з нез`ясованих причин (а.с.228).

30 жовтня 2023 року, в.о. генерального директора А.Паєнок з метою розслідування причин відсутності на роботі лікаря-стоматолог-терапевта ОСОБА_1 з 23.10.2023 року по 30.10.2023 року видав розпорядження, яким створив комісію у складі: голова комісії заступник медичного директора з організаційно-методичної роботи ОСОБА_3 , секретар комісії головна медична сестра ОСОБА_4 , член комісії начальник відділу кадрів С.Левус . (а.с.223).

03, 06 та 07 листопада 2023 року, комісією було складено 3 акти №03/11/2023 №06/11/2023 та №07/11/2023 відповідно про відсутність лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 на роботі у вказані дні (а.с.225,230,231).

Як вбачається з акту №22/11/2023, , в.о. генерального директора ОСОБА_5 , заступник медичного директора з організаційно-методичної роботи ОСОБА_6 , секретарем Хавкуновою Г., та керуючим партнером АО «В єдності сила», адвокатом Зарембою В., складено акт про те, що 22 листопада 2023 року о 11 год. 50 хв., в кабінеті генерального директора лікаря стоматолога терапевта ОСОБА_1 , попросили надати письмові пояснення про причини його відсутності на роботі. Від надання пояснень та документів, які виправдовують його тривалу відсутність на роботі, ОСОБА_1 , відмовився (а.с.224).

Відповідно до доповідної записки начальника відділу кадрів Левус С., з метою виявлення причин відсутності на роботі лікаря-стоматолога терапевта ОСОБА_7 , 09 листопада 2023 року, на його адресу було направлено лист з проханням повідомити причини відсутності на роботі. 15 листопада 2023 року, зазначений лист ОСОБА_1 , отримав, та пояснень або документів, виправдовуючих тривалу відсутність на роботі не надав (а.с.229).

08 листопада 2023р. на домашню адресу лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 , було скеровано рекомендований лист вих. №194 з пропозицією в 5 (п`яти) денний термін надати пояснення щодо його тривалої відсутності на роботі (а.с.235-236).

20 листопада 2023 року, начальник відділу кадрів КНП «СП №4» С. Левус доповіла в.о. генерального директора А.Паєнку, лікар-стоматолог-терапевт ОСОБА_1 , жодного пояснення або документів, виправдовуючи тривалу відсутність на роботі не надав ( а.с.229).

21 листопада 2023 року, комісія з розслідування причин відсутності працівника, додатково, після отримання підтвердження щодо вручення ОСОБА_1 вимоги про надання пояснень та за фактом відсутності відповіді склала акт №21/11/2023 про те, що станом на 21 листопада 2023 року лікар-стоматолог-терапевт ОСОБА_1 на роботі відсутній. Про наявність поважних причин, що пояснюють його відсутність на роботі, ОСОБА_8 , не повідомив (а.с.224).

28 листопада 2023 року, комісія з розслідування причин відсутності працівника, за результатами проведеного службового розслідування та на підставі зібраних документів зробила висновок, що лікар-стоматолог-терапевт ОСОБА_1 , був відсутній на роботі без поважних причин, що є прогулом та зважаючи на те, що даний дисциплінарний проступок є грубим та тривалим, а тому у відповідному Акті № 28/11/2023 надала пропозицію розірвати з ОСОБА_1 трудовий договір на підставі п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.227).

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» від 30 листопада 2023 року №258/к, ОСОБА_1 , лікаря стоматолога-терапевта з 01 грудня 2023 року звільнено за прогул без поважної причини на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Бухгалтеру провести повний розрахунок з ОСОБА_1 , в тому числі виплатити компенсацію за 78 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (а.с.21).

Актом Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 12 грудня 2023 року встановлено, що під час проведення перевірки позивачу не надано відпустку за його заявою від 29.09.2023 року та не надано документального підтвердження про те, що адміністрацією КНП «Стоматологічна поліклініка №4» прийнято рішення про відмову у наданні відпустки за заявою від 29.09.2023 року , згідно з ч.2 ст,12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з яким позивача ознайомлено.Адміністрацією КНП «Стоматологічна поліклініка №4» не надано розпорядчого документу про надання позивачу відпустки за заявою від 29.09.2023 року. В ході перевірки також встановлено, що позивач не був ознайомлений з графіком відпусток, а також поліклінікою не надано документального підтвердження про письмове повідомлення ОСОБА_1 про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну. За результатами перевірки складено акт, видано припис про усунення виявлених порушень.(а.с.202-214).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наказ №259-к від 30 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 , є необгрунтованим, не базується на вимогах закону, зокрема ст. 40 КЗпП України, винесений без належних для цього підстав. При звільненні позивача роботодавець допустив порушення норм трудового законодавства.

Апенляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених запунктом4частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так ібільше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, щопідтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21, від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2)написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист зповідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності нароботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, іпопередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі(розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами (див. постанови Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі № 643/19450/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20).

Згідно з частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (§ 165 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

З врахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики ЄСПЛ необхідно зробити висновок, що обмеження наданих особі соціальних гарантій у сфері трудової діяльності та, як наслідок, звільнення без дотримання вимог закону, охоплюється поняттям «приватне життя», захист якого гарантується державою згідноз відповідними конвенційними зобов`язаннями.

Право на відпочинок усім працівникам гарантовано статтею 45 Конституції України, КЗпП України, Законом України «Про відпустки» та іншими нормативно-правовими актами України.

У статті 76 КЗпП України визначено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством.

У частині першій статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX при його прийнятті було вказано, що у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. Після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (набрав чинності 19 липня 2022 року) частиною першою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

У постановах від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18) та від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20) Верховний Суд зазначив, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Верховний Суд наголосив на тому, що під час розгляду справ за позовами про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цим положенням закону прогулом є відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і протягом більш ніж трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (зокрема, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не передбачено, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності працівника на роботі дається, виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач 29 вересня 2023 року на ім`я В.о. генерального директора КНП «Стоматологічна поліклініка №4» подав заяву, яка погоджена безпосереднім керівником про надання щорічної основної відпустки тривалістю 24 дні та додаткової відпустки тривалістю 7 днів з 23 жовтня 2023 року (а.с.234).

Відтак, неявка позивача на роботі з 23 жовтня 2023 року, 03 листопада 2023 року, 06 листопада 2023 року та 07 листопада 2023 року була зумовлена перебуванням у відпустці , а не прогулом, тому суд першої інстанції правильно визнав наказ № 258/к від 30.11.2023 року про звільнення позивача з роботи з 01 грудня 2023 року незаконним.

Судом першої інстанції обгрунтовано враховано акт від 12.12.2023 року складений Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці ,яким встановлено, що під час проведення перевірки позивачу не надано відпустку за його заявою від 29.09.2023 року та не надано документального підтвердження про те, що адміністрацією КНП «Стоматологічна поліклініка №4» прийнято рішення про відмову у наданні відпустки за заявою від 29.09.2023 року , згідно з ч.2 ст,12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», з яким позивача ознайомлено. Адміністрацією КНП «Стоматологічна поліклініка №4» також не надано розпорядчого документу про надання позивачу відпустки за заявою від 29.09.2023 року. Позивач не був ознайомлений з графіком відпусток, а також поліклінікою не надано документального підтвердження про письмове повідомлення ОСОБА_1 про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Зазначених доказів не надано відповідачем і під час розгляду справи у суді.

Наведене свідчить про те, що позивач у встановленому порядку подав відповідачу заяву про надання відпустки, однак відповідач не виконав вимог закону, зокрема не прийняв рішення про надання відпустки позивачу чи відмову у її наданні, яке мало бути оформлено відповідним наказом та відповідно не ознайомив відповідача з таким рішенням, а тому позивач закономірно вважав, що перебуває у відпустці з 23 жовтня 2024 року тривалістю 31 день, а тому не з`явився на роботі.

Доводи апеляційної скарги про те, що подання самої заяви не надає працівнику права на відпустку є безпідставними, оскільки трудовим законодавством саме на роботодавця покладено обов`язок прийняти рішення про надання чи відмову у наданні відпустки. Тим більше, що у цьому випадку, позивач погодив заяву у безпосереднього керівника, а саме завідувача відділенням Р.Білоус.

Законом встановлено, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 727/8642/22 Верховний Суд вказав, що про дату початку щорічної відпуски роботодавець мав би повідомити працівнитка не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну за умови, якщо така дата початку відпустки була раніше узгоджена із працівником у графіку, бо у такому випадку заява про відпустку не пишеться. Порушення строку такого повідомлення надає можливість працівникові вимагати перенесення щорічної відпустки на інший період.

Якщо працівник бажає піти у відпустку в інший період, ніж передбачено графіком, він має обов`язково подати заяву на відпустку.

Суди правильно зазначили, що конкретні дні відпустки узгоджуються сторонами шляхом звернення працівника із заявою про надання відпустки та видання відповідного наказу роботодавцем.

У постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних єнаявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Наявність заяви позивача про надання йому відпустки з 23 жовтня 2023 року та відсутність рішення роботодавця про відмову у наданні відпустки свідчать про відсутність вини позивача у неявці на роботі, оскільки він правомірно сподівася, що його заява задоволена і саме роботодавець мав довести до відома позивача рішення про результати розгляду його заяви.

Наведене свідчить про неправомірне звільнення позивача з роботи, тому суд першої інстанції дійшов обгрнтованого висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції не має обов`язку надавати оцінку рішенню в цій частині.

З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про задоволення позову. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1;375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка №4» залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 06 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 27 січня 2025 року.

Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш

Судді: Т.І. Приколота

Р.В. Савуляк