Рішення

від 01.10.2024 по справі 761/32326/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/32326/23

Провадження № 2/761/3363/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Бордусенка Б.С.,

за участю:

представника позивача - Грекової Л.В.,

представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» звернулося до Шевченківського районного суду м Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідно до якого просили суд:

1) Визнати недійсним договір дарування квартири, посвідчений 24.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 723, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

2) Визнати недійсним договір дарування машиномісця, посвідчений 24.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 726, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

3) Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення на користь ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно.

Своїй позовні вимоги обґрунтували тим, що у період з 01.03.2023 року по 08.03.2023 року ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» під час підготовки до подачі до суду заяви про поновлення строків пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 761/25533/15-ц за позовом ПАТ «ПРОФІН БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, шляхом формування інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 324486313 від 01.03.2023 року, №№ 324917252, 324920307, 324917609, 324917846 від 06.03.2023 року, № 325077229 від 07.03.2023 року, № 325159042 від 08.03.2023 року дізналося про факт виведення з власності ОСОБА_6 ліквідного нерухомого майна, а саме: після вручення 16.07.2015 року ПАТ «ПРОФІН БАНК» ОСОБА_2 вимоги № 92 про дострокове повернення кредиту, остання подарувала своєму сину ОСОБА_5 належне їй нерухоме майно, за рахунок якого можливо було б задовольнити вимоги кредитора, уклавши договори дарування.

Загальна вартість нерухомого майна, яке було подаровано ОСОБА_2 своєму сину ОСОБА_5 скала 10 006 815,78 грн., що повністю забезпечувало б виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.09.2016 року у справі № 761/25533/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором у розмірі 9 638 748,92 грн.

ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» вважає, що вищезазначені правочини з дарування ОСОБА_2 нерухомого майна на користь свого сина ОСОБА_5 були вчинені ОСОБА_2 умисно, з метою приховування належного їй майна та недопущення звернення стягнення на нього у зв`язку з невиконанням зобов`язань за Кредитним договором.

Ухвалою суду від 11 грудня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

29 квітня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ОСОБА_2 , відповідно до змісту якого заперечували щодо задоволення позовних вимог.

22 травня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

30 травня 2024 року на адресу суду надійшли заперечення від представника ОСОБА_2

12 червня 2024 року на адресу суду надійшли пояснення від представника ТОВ «ФК «Капітал Джірінг»

24 червня 2024 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від представника ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 25 червня 2024 року було закрито підготовче провадження, призначено до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позов.

Представник Рибчинської В.В. у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у повному обсязі.

Інші сторони у судове засідання не прибули, повідомлялися судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

13 листопада 2014 року між ПАТ «ПРОФІН БАНК» як кредитором та ОСОБА_2 як позичальником укладено кредитний договір № 97/кл/2014, зі всіма змінами та доповненнями (надалі - «Кредитний договір»), за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит (відновлювану відкличну кредитну лінію) в розмірі (ліміті кредитування) 8 990 000,00 грн з кінцевим терміном повернення 03.09.2015 року та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 23,5% річних.

16 липня 2015 року ПАТ «ПРОФІН БАНК» вручив ОСОБА_2 повідомлення № 92 від 16.07.2015 року про дострокове стягнення заборгованості, в якому зазначив про те, що якщо у випадку відмови ОСОБА_2 виконати в добровільному порядку зобов?язання за Кредитним договором у встановлений в повідомлені строк (30 календарних днів), ПАТ «ПРОФІН БАНК» буде вимушений звернутися до суду для захисту порушених прав та стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Факт отримання даного повідомлення підтверджується проставленням ОСОБА_2 особистого підпису на екземплярі повідомлення.

Виходячи із розрахунку заборгованості за Кредитним договором станом на 18.08.2015 року, станом на 16.01.2015 року ОСОБА_2 вже мала заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом (прострочених непогашених процентів) в розмірі 155 864,79 грн.

Враховуючи, невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором ПАТ «ПРОФІН БАНК» звернувся з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав.

17 вересня 2015 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/25533/15-ц було відкрито провадження № 2/761/9042/2015 за позовом ПАТ «ПРОФІН БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

20 січня 2016 року представником ОСОБА_2 подано до Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/25533/15-ц про відкриття провадження № 2/761/9042/2015.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 30.06.2016 року у справі № 761/25533/15-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 17.09.2015 року повернув скаржнику.

За результатами розгляду позовних вимог ПАТ «ПРОФІН БАНК» Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення від 20.09.2016 року у справі № 761/25533/15-ц, відповідно до якого позов ПАТ «ПРОФІН БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПРОФІН БАНК» заборгованість за кредитом у розмірі 9 638 748,92 грн.

03 лютого 2017 року представник ОСОБА_2 подав до Шевченківського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення від 20.09.2016 року у справі №761/25533/15-ц.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2017 року у справі 761/25533/15-ц заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від залишено без задоволення.

19 червня 2017 року представником ОСОБА_2 була подана апеляційна скарга на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.09.2016 року у справі № 761/25533/15-ц.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2017 року у справі № 761/25533/15-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення

Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року змінено в частині вирішення питання розподілу судових витрат, а саме зменшено розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 у дохід держави, з 144 581,23 грн. до 3 654,00 грн., в решті заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.09.2016 року залишено без змін.

03 листопада 2017 року представником ОСОБА_2 була подана касаційна скарга на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.09.2016 року, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2017 року у справі № 761/25533/15-ц.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.11.2017 року зупинене виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.09.2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2017 року до закінчення касаційного провадження.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 761/25533/15-ц касаційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року залишено без змін, поновлено виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 19.01.2015 року № 35/БТ «Про віднесення ПАТ «ПРОФІН БАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 січня 2015 року № 11 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ПРОФІН БАНК», згідно з яким з 20 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 15 квітня 2015 року № 258 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ПРОФІН БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 квітня 2015 року № 78, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ПРОФІН БАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПРОФІН БАНК».

25 березня 2020 року відповідно до рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 367 від 14.02.2020 року відбулись відкриті торги (голландський аукціон) щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом № GL20N616958, до якого включено права вимоги та інші майнові права за кредитними договорами, які укладені із суб?єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості та майнових прав за дебіторською заборгованістю, основних засобів та нерухомого майна.

Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом № UA-EA-2020-03-19-000010-b від 25.03.2020 року, переможцем стало ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ».

За результатами проведених торгів 13 квітня 2020 року між ПАТ «ПРОФІН БАНК» та ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» було укладено Договір № 1 про відступлення прав вимоги (надалі- «Договір про відступлення прав вимоги»).

Згідно із пунктом 1 Договору за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов?язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави та/або контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - «Права вимоги».

Відповідно до пункту 2 Договору про відступлення прав вимоги Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов?язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірі, вказаних у Додатку до цього Договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених Основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов?язань за Основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна Боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із Боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство Боржників, виконавчих проваджень щодо Боржників, в тому числі щодо майна Боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього Договору, права вимоги за мировими угодами із Боржниками, договорами з арбітражними керуючими Боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів Боржників тощо.

Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

В пункті 4 Договору про відступлення прав вимоги сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 261 037,07 грн. (двісті шістдесят одна тисяча тридцять сім гривень 07 коп.), надалі за текстом - Ціна договору. Ціна договору була сплачена »

Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту укладання цього Договору на підставі протоколу № UA-EA-2020-03-19-000010-b від 25.03.2020р., складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.».

Доказом оплати позивачем лоту № GL20N616958, в суму якого включено ціну договору, що визначена пунктом 4 Договору про відступлення прав вимоги, є копія платіжного доручення № 332 від 06.04.2020 року.

Отже, ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» як новий кредитор виконало свої зобов?язання по сплаті грошових коштів за відступлення прав вимоги за основними договорами.

Відповідно до додатку до Договору про відступлення прав вимоги, Банк відступив Новому кредитору права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за Кредитним договором з ОСОБА_2 .

У хвалою Цивільного касаційного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2020 у справі №761/25533/15-ц задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» про заміну сторони позивача її процесуальним правонаступником; замінено позивача із Публічного акціонерного товариства «Банк Професійного Фінансування» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ».

Судом касаційної інстанції у справі 761/25533/15-ц встановлено факт відступлення права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014, укладеним з ОСОБА_2 , підтверджено актом приймання-передачі прав вимоги від 13 квітня 2020 року до договору про відступлення прав вимоги; платіжним дорученням № 332 від 06 квітня 2020 року; повідомленням про відступлення прав вимоги та відступлення прав за договорами іпотеки/застави від 15 квітня 2020 року.

Також, Верховний Суд врахував, що у справі №761/24035/17 (провадження № 61-42604св18) у постанові від 16 вересня 2020 року залучив ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» до участі у справі як правонаступника ПАТ «Банк Професійного Фінансування» у спірних правовідносинах відповідно до договору № 1 про відступлення прав вимоги від 13 квітня 2020 року, зокрема, відступлено право вимоги за договором кредиту від 13 листопада 2014 року № 97/кл/2014.

Отже, враховуючи повне виконання сторонами своїх зобов?язань за Договором про відступлення прав вимоги, до ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» як нового кредитора перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за Кредитним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу відповідних прав.

Представником ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» було долучено до матеріалів справи інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 324486313 від 01.03.2023 року, №№ 324917252, 324920307, 324917609, 324917846 від 06.03.2023 року, № 325077229 від 07.03.2023 року, № 325159042 від 08.03.2023 року, з яких вбачається, що ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 належне їй нерухоме майно, а саме:

- договір дарування земельної ділянки, посвідчений 20.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 700 (надалі - «Договір дарування № 700»), відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 земельну ділянку, кадастровий номер: 3210945300:01:088:0041, площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 173 233,08 грн.;

- договір дарування квартири, посвідчений 24.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 723 (надалі - «Договір дарування № 723»), відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 двокімнатну квартиру загальною площею 88,3 кв.м., житловою площею 43,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 2 031 100,00 грн.;

- договір дарування машиномісця, посвідчений 24.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 726 (надалі - «Договір дарування № 726»), відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 машиномісце N? 86 загальною площею 15,0 кв.м. в підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 156 000,00 грн.;

- договір дарування квартири, посвідчений 24.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 729 (надалі - «Договір дарування № 729»), відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 двокімнатну квартиру загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 1 512 800,00 грн.;

- договір дарування житлового будинку, посвідчений 26.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 732 (надалі - «Договір дарування № 732»), відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 238,4 кв.м., житловою площею 119,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 3 200 000,00 грн.;

- договір дарування земельної ділянки, посвідчений 26.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 738 (надалі - «Договір дарування № 738»), відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 земельну ділянку, кадастровий номер: 3210800000:01:088:0089, площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 433 082,70 грн.;

- договір дарування квартири, посвідчений 26.08.2015 року Рильською Л.С. , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та заресстрований в реєстрі за № 741 (надалі - «Договір дарування № 741»), відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 140,4 кв.м., житловою площею 86,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , вартістю 2 500 600,00 грн.

Загальна вартість нерухомого майна, яке було подаровано ОСОБА_2 своєму сину ОСОБА_5 скала 10 006 815,78 грн.

В подальшому, син ОСОБА_2 - ОСОБА_5 укладає з ОСОБА_3 Іпотечний договір, посвідчений 12.08.2016 року Оніщук О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 4665 (надалі - «Іпотечний договір № 4665»), відповідно до якого передає в іпотеку ОСОБА_3 наступне нерухоме майно, а саме:

- чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 140,4 кв.м., житловою площею 86,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 ;

- двокімнатну квартиру загальною площею 88,3 кв.м., житловою площею 43,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

- машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею 15,0 кв.м. в підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 .

Іпотечний договір № 4665 був укладений на виконання зобов?язань ОСОБА_5 щодо повернення суми позики у розмірі 200 000,00 Доларів США у строк до 10.12.2017 року відповідно до договору позики грошових коштів від 10.12.2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

16 серпня 2016 року син ОСОБА_2 - ОСОБА_5 укладає з ОСОБА_4 Іпотечний договір, посвідчений 16.08.2016 року Оніщук О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 4720 (надалі - «Іпотечний договір № 4720»), відповідно до якого передає в іпотеку ОСОБА_4 наступне нерухоме майно, а саме:

- двокімнатну квартиру загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .

Іпотечний договір № 4720 був укладений на виконання зобов?язань ОСОБА_5 щодо повернення суми позики у розмірі 70 000,00 Доларів США у строк до 21.12.2017 року відповідно до договору позики грошових коштів від 21.12.2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

23 серпня 2016 року син ОСОБА_2 - ОСОБА_5 укладає з ОСОБА_4 Іпотечний договір, посвідчений 23.08.2016 року Оніщук О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 4924 (надалі - «іпотечний договір № 4924»), відповідно до якого передає в іпотеку ОСОБА_4 наступне нерухоме майно, а саме:

- земельну ділянку, кадастровий номер: 3210945300:01:088:0041, площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер: 3210800000:01:088:0089, площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 238,4 кв.м., житловою площею 119,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Іпотечний договір № 4924 був укладений на виконання зобов?язань ОСОБА_5 щодо повернення суми позики у розмірі 400 000,00 Доларів США у строк до 05.09.2016 року відповідно до договору позики грошових коштів від 05.09.2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Після чого, 21 вересня 2018 року, ОСОБА_5 укладає з ОСОБА_3 наступні договори про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме:

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.09.2018 року Бакай Н.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 200 (надалі - «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя № 200»), відповідно до якого ОСОБА_5 як іпотекодавеь добровільно передає у власність ОСОБА_3 як іпотекодержателя машиномісце N? 86 загальною площею 15,0 кв.м. в підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 ;

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.09.2018 року Бакай Н.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 218 (надалі - «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя № 218»), відповідно до якого ОСОБА_5 як іпотекодавсь добровільно передає у власність ОСОБА_3 як іпотекодержателя чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 140,4 кв.м., житловою площею 86,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 ;

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.09.2018 року Бакай Н.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 219 (надалі - «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя № 219»), відповідно до якого ОСОБА_5 як іпотекодавеь добровільно передає у власність ОСОБА_3 як іпотекодержателя двокімнатну квартиру загальною площею 88,3 кв.м., житловою площею 43,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Також в цей день, 21 вересня 2018 року, ОСОБА_5 укладає з ОСОБА_4 наступні договори про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме:

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.09.2018 року Бакай Н.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 217 (надалі - «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя № 217»), відповідно до якого ОСОБА_5 як іпотекодавеь добровільно передає у власність ОСОБА_4 як іпотекодержателя двокімнатну квартиру загальною площею 63,8 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 ;

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.09.2018 року Бакай Н.., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 221 (надалі - «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя № 221»), відповідно до якого ОСОБА_5 як іпотекодавеь добровільно передає у власність ОСОБА_4 як іпотекодержателя земельну ділянку, кадастровий номер: 3210800000:01:088:0089, площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.09.2018 року Бакай Н.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 222 (надалі - «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя № 222»), відповідно до якого ОСОБА_5 як іпотекодавеь добровільно передає у власність ОСОБА_7 як іпотекодержателя земельну ділянку, кадастровий номер: 3210945300:01:088:0041, площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 21.09.2018 року Бакай Н.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 223 (надалі - «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя № 223»), відповідно до якого ОСОБА_5 як іпотекодавець добровільно передає у власність ОСОБА_4 як іпотекодержателя житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 238,4 кв.м., житловою площею 119,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, на сьогоднішній день власниками всього нерухомого майна, що було подаровано ОСОБА_2 своєму сину ОСОБА_5 , є громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, справедливість та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення виконання зобов`язань за договором позики та звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

-особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-p(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у ч. 3 ст. 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.

Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі № 693/624/19 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 вказано, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

На підставі викладеного суд зауважує, що, як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості: 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору: 3) майно відчужене на користь близького родича: 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

У постанові Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 910/7547/17 вказано, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постановах Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 910/7547/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 року у справі № 904/7905/16, від 26.05.2020 року у справі № 922/3796/16, від 17.09.2020 року у справі № 904/4262/17 виснував, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

У постанові Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18 вказано, що обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.».

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року у справі № 922/1903/18 зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значущі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином і своєчасно виконані. Тому всі боржники мають добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав і правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Дії боржника, зокрема щодо безоплатного відчуження майна, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню («вживанням права на зло»).

Для зловживання правом не обов`язково має бути ініційований кредитором судовий спір, достатнім с сам факт наявності укладеного договору, за яким боржник має заборгованість станом на дату вчинення оскаржуваного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Як слідує з матеріалів справи, та вказане не було спростовано самими сторонами, на момент вчинення вищезазначених правочинів дарування нерухомого майна, а саме у період з 20.08.2015 року по 26.08.2015 року, ОСОБА_2 була обізнана про наявність у неї обов`язку щодо повернення заборгованості по кредиту, оскільки повідомлення ПАТ «ПРОФІН БАНК» № 92 від 16.07.2015 року про дострокове повернення кредиту була вручена особисто ОСОБА_2 в цей же день - 16.07.2015 року.

На переконання суду, договори дарування відповідно до яких ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_5 були укладені з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов`язань за Кредитним договором, що підтверджується наступними обставинами:

- дарування нерухомого майна здійснювалось ОСОБА_2 після настання строку виконання зобов`язання з повернення кредитних коштів, після вручення ПАТ «ПРОФІН БАНК» ОСОБА_8 повідомлення про погашення заборгованості за Кредитним договором;

- нерухоме майно було відчужено за безоплатним договором - договором дарування та відчужено близькому родичу - своєму сину;

- після дарування нерухомого майна своєму сину у ОСОБА_2 не залишилось ліквідних активів, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги існуючих кредиторів. в тому числі ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» як правонаступника ПАТ «ПРОФІН БАНК», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 324902877 від 06.03.2023 року, згідно якої у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке нерухоме майно, за рахунок якого можна було б здійснити погашення заборгованості.

Сукупність наведених обставин викликає переконання, що ОСОБА_2 діяла усвідомлено, оскільки відчуження належного їй нерухомого майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення ПАТ «ПРОФІН БАНК» на її майна як боржника за Кредитним договором.

ОСОБА_2 усвідомлювала ризик можливості стягнення заборгованості за Кредитним договором за рахунок реалізації нерухомого майна, а отже правочини щодо дарування ОСОБА_2 нерухомого майна своєму сину були здійснені виключно з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно.

Доказів на спростування наведеного стороною відповідача не було надано.

Отже, оскаржувані договори дарування, на переконання суду, є фраудаторним, оскільки укладені у період настання у ОСОБА_2 зобов?язання із погашення заборгованості перед кредитором - ПАТ «ПРОФІН БАНК», правонаступником якого Позивач, внаслідок укладення даних правочинів та безоплатної передачі нерухомого майна своєму сину ОСОБА_2 позбавилася активів за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги ПАТ «ПРОФІН БАНК», правонаступником якого Позивач.

Тобто, дії ОСОБА_2 щодо укладання договір дарування зі своїм сином ОСОБА_5 були направлені на перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов?язань шляхом стягнення грошових коштів.

Подібний висновок зроблений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі №761/25935/18 про оспорювання договорів дарування №№: 700, 729, 732, 738 та 741, а саме, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що дії щодо укладення договорів дарування зі своїм сином були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов?язань шляхом стягнення грошових коштів.

Дані договори дарування нерухомого майна були укладені на шкоду ПАТ «ПРОФІН БАНК», правонаступником якого Позивач, та порушують майнові права Позивача як кредитора, а тому у Позивача виникло право на їх оскарження, оскільки в такому випадку порушенні права та інтереси останнього.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, є всі підстави вважати договори дарування нерухомого майна, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , недійсними, оскільки вони не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, що є порушенням статті 203 ЦК України.

Щодо недійсності окремих договорів дарування нерухомого майна, суд зауважує наступне.

Як було встановлено у судовому засіданні, у справі № 761/25935/18 розглядався позов ОСОБА_9 (також кредитора ОСОБА_2 ) до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та застосування наслідків їх недійсності.

Постановою Київського апеляційного суду від 11.01.2022 року у справі № 761/25935/18, залишеною без змін Постановою Верховного Суду від 26.10.2022 року у тій же справі, були визнані недійсними наступні Договори дарування №№ 700, 729, 732, 738 та 741.

У постанові Київського апеляційного суду від 11.01.2022 року у справі № 761/25935/18 колегія суддів дійшла до висновку, що оспорювані договори не направлені на реальне настання правових наслідків, а спрямовані на приховування нерухомого майна, з метою уникнення звернення стягнення на це майно. Дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного позичальнику нерухомого майна, а тому договори дарування спірного нерухомого майна, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 слід визнати недійсними на підставі статті 234 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, в силу приписів статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у справі №761/25935/18 мають приюдиційне значення для цієї справи та повторного доказування не потребують.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» зазначено, що одним з основних елементів верховенства права € принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, визнання недійсними Договорів дарування №№ 700, 729, 732, 738 та 741 не потребується, оскільки дані договори вже визнанні недійсними постановою Київського апеляційного суду від 11.01.2022 року у справі № 761/25935/18.

Щодо недійсності іпотечних договорів та договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (ч. 2 ст. 583 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. З Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем с державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Закон не встановлює нікчемність договору іпотеки, укладеного щодо майна яке не належало іпотекодателю, тому в силу приписів ст. 204, 215 ЦК України такий договір є оспорюваним, що передбачає спростування презумпції правомірності правочину та усунення зумовлених ним іпотечних обмежень лише у судовому порядку, зокрема шляхом ініціації позову про недійсність іпотечного договору.

Тлумачення ч. 1 ст. 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

У частині першій статті 236 ЦК України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Системне тлумачення ст. 204, 215 ЦК України у взаємозв`язку зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку про те, оскільки за приписами ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання (для державних або комунальних підприємств, установ чи організацій) встановлення факту, що іпотекодавцем за спірним договором право власності (господарського відання) на спірне майно не набувалося, може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним, зокрема за позовом власника переданого в іпотеку майна.

Як вже було зазначено по тексту рішення, Договори дарування №№ 700, 723, 726, 729, 732, 738 та 741, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , є недійсними на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом відповідно до положень статей 203, 215 та 234 ЦК України.

При цьому, Договори дарування №№ 700, 729, 732, 738 та 741 були вже визнанні недійсними постановою Київського апеляційного суду від 11.01.2022 року у справі № 761/25935/18, Іпотечні договори №№ 4665, 4720 та 4924 укладені як іпотекодавцем ОСОБА_5 , хоча останній не набув права власності на таке майно, відтак і права на передачу його в іпотеку, що суперечить приписам ст. 5 Закону України «Про іпотеку» стосовно укладення договору іпотеки саме власником майна, як іпотекодавцем.

Отже, у ОСОБА_5 , як у набувача за недійсними Договорами дарування № 700, 723, 726, 729, 732, 738 та 741, не виникло повноважень власника, а відтак це нерухоме майно не могло бути на законних підставах предметом іпотеки за спірними

Іпотечними договорами №№ 4665, 4720 та 4924, тому і наступні набувачі, зокрема іпотекодержателі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно, що було предметом Іпотечних договорів №№ 4665, 4720 та 4924, не набули.

Крім цього слід зазначити, що Іпотечний договір 4924 укладений 23.08.2016, в той час як строк виконання основного зобов`язання припадає на 05.09.2016, тобто менше чим через місяць після укладення Іпотечного договору, що також свідчить про наявність наміру завдати шкоди ПАТ «ПРОФІН БАНК».

Частиною першою та другою статті 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, суд констатує, що Іпотечні договори №№ 4665, 4720 та 4924 є нікчемними відповідно ст. 203, 215, 228 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку».

Внаслідок недійсності Іпотечних договорів №№ 4665, 4720 та 4924 нікчемними є також і похідні від Іпотечних договорів Договори про задоволення вимог іпотекодержателя №№ 200, 217, 218, 219, 220, 221, 222, 223.

Щодо відновлення становища, суд зазначає наступне.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Така правова позиція викладена у постановах

Верховного Суду України у справі № 6-605це 16 від 25.05.2016 року; постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 439/212/14-ц, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №750/2728/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 09.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У постанові від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17 Верховний Суд зробив правовий висновок, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Суд зазначив, що сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру «вживали право на зло» для того, щоб унеможливити звернення стягнення на цю частку. Тож колегія суддів вважала, що спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є ефективним для захисту порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Верховний Суд застосував цю правову позицію і в постанові від 18.05.2022 року у справі № 643/15604/17. Верховний Суд вказав, що ефективним способом захисту права / інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК У країни), с повернення майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Тобто, ефективним способом захисту права/інтересу кредитора - ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ», як правонаступника ПАТ «ПРОФІН БАНК», є відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме повернення права власності на нерухоме майно ОСОБА_2 і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього нерухомого майна не вимагається.

Отже обраний Позивачем спосіб захисту шляхом відновлення становище, яке існувало до порушення шляхом повернення права власності на нерухоме майно ОСОБА_2 , є ефективним для захисту порушеного права та інтересів Позивача та призведе до повернення у власність Відповідача-1 належного йому майна, за рахунок якого Позивач матиме можливість задовольнити свої грошові вимоги згідно із заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20.09.2016 року у справі № 761/25533/15-ц, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПРОФІН БАНК» заборгованість за кредитом у розмірі 9 638 748,92 грн.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Встановивши, що оспорювані правочини є фраундаторними, суд доходить виснвоку, що за таких підстав позов є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Щодо застосування наслідків позовної давності. Суд зазначає наступне.

Представником ОСОБА_2 у своєму відзиві було заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Клопотання було обґрунтовано тим, що з огляду на те, що договори дарування укладені в період 20.08.2015-26.08.2015 року, то позовна давність для вимоги про повернення її у власність минула 27.08.2018 року.

Відповідно до ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У Постанові від 25 березня 2019 року справі № 569/12619/15-ц Касаційний цивільний суд зазначив, що заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення 08 грудня 2011 року первісним і новим кредиторами договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, для ПАТ «Дельта Банк» строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для ПАТ «УкрСиббанк»

Щодо вимог клопотання суд зауважує наступне.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

За висновком Верховного суду, що викладений у Постанові Касаційного господарського суду від 21.01.2024 року у справі № 904/5417/18 (904/108223): дізнавшись з відкритих даних Державного реєстру про вибуття з власності боржника за спірним правочином нерухомого майна та не маючи доступу до матеріалів реєстраційної справи Позивач був позбавлений можливості звернувся із відповідним позовом до суду, з огляду на що причини пропуску Позивачем строку позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним спірного правочину можуть бути визнані поважними.

Отже, предметом позову у справі є визнання правочинів (договорів дарування) недійсними та застосування наслідків такої недійсності шляхом відновлення становища, що існувало до їх укладення.

При цьому, ні Банк, ні його правонаступник ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» не є сторонами спірних договорів дарування.

Більш того, майно, що вибуло з власності відповідача за фраудаторними правочинами не було ні предметом іпотеки, ні обтяженим з боку Банку іншим шляхом, отже дізнатись про вибуття з власності ОСОБА_2 всього ліквідного майна, можливо було лише шляхом доступу до деталізованої інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка надається державними реєстраторами на вимогу власників майна, або осіб, що мають зареєстровані права на нерухоме майно.

Враховуючи відсутність зареєстрованих прав на майно ОСОБА_2 . Банк не мав законодавчо встановленої можливості отримати такі відомості.

Отже, звертаючись до суду ТОВ ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» з посиланням на чинне законодавство обґрунтовує момент виникнення можливості доступу до відомостей Державного реєстру, що вказують на порушення прав Банку та його правонаступника вчиненням з боку відповідачів фраудаторного правочину.

Зі звичайної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можна довідатись про те, що спірні договори дарування, іпотеки та задоволення вимог, укладені на шкоду кредитору, оскільки в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено тільки те, що ОСОБА_4 ОСОБА_10 є власниками колишнього майна ОСОБА_2 згідно Договорів про задоволення вимог.

Згідно відповіді підпорядкованого Міністерству Юстиції України ДП «Національні інформаційні системи», від 04.04.2024 року № 1617/13.1-16, повідомлено, що до 06.06.2018 року отримання інформації з державного реєстру прав про документи реєстраційної справи особами, які у відповідності до законодавства мають право на отримання відомостей з Державного реєстру прав шляхом безпосереднього доступу до нього ( у т. ч адвокатами) не було передбачено нормативно, відтак технічно не було можливим».

Отже, зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ні ПАТ «ПРОФІН БАНК» ні ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» не міг довідатися про існування не тільки Договорів Дарування, Договорів іпотек тощо, а й не могли дізнатися їх змістів та обставин за яких спірне майно було передано сину боржниці ОСОБА_5 .

Таким чином, застосування інституту позовної давності у даному випадку пов`язується саме із моментом отримання Позивачем, який не є стороною договору, інформації про порушення його права, а не з фактом укладення між відповідачами оспорюваних Договорів дарування, що свідчить про звернення ТОВ «ФК «КАПІТАЛ ДЖІРІНГ» в межах строку позовної давності.

Відтак клопотання про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст. 203, 204, 215, 216, 234, 572, 575 ЦК України, а також Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанови Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі № 693/624/19, постанови Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17, керуючись ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір дарування квартири, посвідчений 24.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 723, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

Визнати недійсним договір дарування машиномісця, посвідчений 24.08.2015 року Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за № 726, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення на користь ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме:

- квартиру, загальною площею: 88,3 кв.м, житловою плошею: 43,0 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 603276980000);

- машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу, загальною площею: 15,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 603423380000);

- квартиру, загальною площею 140,4 кв.м., житловою площею: 86,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 136880280000);

- квартиру, загальною площею: 63,8 кв.м., житловою площею: 36,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 622259980000);

- житловий будинок, загальною площею: 238,4 кв.м., житловою площею: 119,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 597690032108);

- земельну ділянку, кадастровий номер: 3210945300:01:088:0041, площею: 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 707511232108);

- земельну ділянку, кадастровий номер: 3210800000:01:088:0089, площею: 0,25 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 124868032108).

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» судовий збір у розмірі 8 052,00 грн, тобто по 2 013,00 грн з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Джірінг», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Ольжича, буд. 27/22, оф. 2, код ЄДРПОУ 40091114,

ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

ОСОБА_4 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 ,

ОСОБА_5 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Повний текст рішення виготовлений 13 січня 2025 року.

Суддя: